Рішення № 85890051, 25.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року Справа № 160/11185/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області

третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні

дії, -

ВСТАНОВИВ:

08.11.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Куліковської А.О. № ВП 59822015 від 28.10.2019 року про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 160/2219/19, виданим Дніпропетровським окружним адміністративним судом 30.07.2019 року;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відновити виконавче провадження за виконавчим листом №160/2219/19, виданим Дніпропетровським окружним адміністративним судом 30.07.2019 року, про що винести відповідну постанову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова № ВП 59822015 від 28.10.2019 року про закінчення виконавчого провадження є необґрунтованою та протиправною, оскільки відповідачем не були проведені всі виконавчі дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим у державного виконавця були відсутні правові підстави для закінчення виконавчого провадження. Позивач вважає постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною та такою, що прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просив позовні вимоги задовольнити.

12.11.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та встановлено строк для вчинення процесуальних дій до 21.11.2019 року.

20.11.2019 року на електронну адресу суду та 21.11.2019 року засобами поштового зв`язку від відповідача надійшли ідентичні клопотання про долучення до матеріалів справи матеріали виконавчого провадження №59822015 та відзиви на позовну заяву, відповідно до яких вказано, що відповідачем вчинено всіх дій передбачених законодавством щодо виконання рішення суду та в межах його повноважень, а тому оскаржувана постанова є правомірною, та такою, що винесено відповідно до вимог діючого законодавства, у зв`язку з чим, підстави для її скасування відсутні та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

21.11.2019 року від третьої особи надійшли пояснення по справі, відповідно до яких вказано, що виконання третьою особою рішення суду в повному обсязі можливе лише за наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому у даному випадку невиконання рішення суду, через відсутність фінансування є поважною причиною у розумінні статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10.05.2019 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом було винесено рішення у справі № 160/2219/19, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо не врахування 90% від суми грошового забезпечення при перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату різниці пенсії ОСОБА_1 , виходячи із 90% суми грошового забезпечення з 01.01.2016 року.

30.07.2019 року на виконання вказаного рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 160/2219/19 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату різниці пенсії ОСОБА_1 , виходячи із 90% суми грошового забезпечення з 01.01.2016 року.

19.08.2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Куліковською Альоною Олександрівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП 59822015 з примусового виконання виконавчого листа № 160/2219/19, виданого 30.07.2019 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом на виконання рішення від 10.05.2019 року, про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату різниці пенсії ОСОБА_1 , виходячи із 90% суми грошового забезпечення з 01.01.2016 року. Вказаною постановою було проінформовано боржника про необхідність виконати рішення у строк протягом 10 робочих днів.

12.09.2019 року на адресу відділу примусового виконання рішень надійшло офіційне повідомлення ГУПФУ у Дніпропетровській області за вих. № 17910/08-01/26 від 04.09.2019 року, відповідно до якого стягувану проведено нарахування пенсійних виплат: -за період з 11.06.2019 по 31.08.2019 нарахована сума склала 4165,55 грн - кошти виплачені в вересні 2019 року - підтвердження не надано; - за період з 01.01.2016 року по 10.06.2019 року нарахована сума склала 64565,97 грн - кошти не виплачені. Таким чином, рішення суду у визначений строк боржником виконано не було.

18.09.2019 року відповідачем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 грн. з наданням повторного 10-денного строку для виконання.

09.10.2019 року відповідачем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 10200 грн. в зв`язку з повторним невиконанням рішення та вимог державного виконавця.

15.10.2019 року за вих. № 02.1-33/15310 на адресу Головного управління національної поліції у Дніпропетровській області відповідачем направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення в порядку ст. 63, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 214 КПК України, ст. 382 КК України. Повідомлення отримано органом досудового розслідування 15.10.2019 року, що підтверджується талоном № 1457.

28.10.2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Куліковською Альоною Олександрівною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № ВП 59822015 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач не погоджується із вказаною постановою про закінчення виконавчого провадження та вважає її такою, що суперечить вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VІІІ, статтею 1 якого передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно вимог ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Частинами першою, другою статті 75 цього ж Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, Законом України «Про виконавче провадження» не встановлено строків накладення штрафів за невиконання рішення, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Частиною третьою ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, положеннями Закону України «Про виконавче провадження» встановлено послідовність дій державного виконавця, зокрема, до таких дій відносяться: 1) накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); 2) накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); 3) звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Вчинення державним виконавцем вищевказаних дій було встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується позивачем.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що незважаючи на значний проміжок часу, який минув після ухвалення на користь позивача судового рішення у справі №160/2219/19, та пред`явлення до виконання виконавчого листи, виданого на виконання цього рішення, воно досі залишається невиконаним у повному обсязі.

Враховуючи необхідність забезпечення захисту порушених прав позивача на отримання свого активу за судовим рішенням, яке набрало законної сили, суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також, суд зазначає, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа «Сук проти України»).

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова № ВП 59822015 від 28.10.2019 року про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 160/2219/19, виданим Дніпропетровським окружним адміністративним судом є передчасною, оскільки пенсійним органом рішення суду фактично не виконане.

Аналогічна правова позиція суду викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі №750/9782/16-а.

Щодо позовних вимог про зобов`язання поновити виконавче провадження суд зазначає наступне

Відповідно ч.1, 2 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Враховуючи приписи ч.1 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження», скасування постанови про закінчення виконавчих проваджень №59822015 матиме наслідком відновлення виконавчого провадження.

Таким чином, скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчих проваджень є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція суду викладена в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №161/10420/14-а.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією №3901-0890-2988-3386 від 08.11.2019 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов`язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 384,20 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (49027, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 21 А, код ЄДРПОУ - 34984907), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49023, м.Дніпро, вул.Набержна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ - 21910427) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області № ВП 59822015 від 28.10.2019 року про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 160/2219/19 від 30.07.2019 року, виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв