Рішення № 85889875, 13.11.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року ЛуцькСправа № 803/1860/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Денисюка Р.С.,

при секретарі судового засідання Матящук Л.Р.,

за участю представника позивача Шишути Ю.В.,

представника відповідача Сахарчука А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

19.12.2016 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі – Луцька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.11.2016 №0067771304, зобов`язання надати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області висновок про відшкодування з Державного бюджету України в користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 346164 грн. бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.06.2019 скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06.01.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суд від 18.05.2017 у даній справі, а справу направлено на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду, до якого справа надійшла 04.09.2019 (а.с. 242-248, т.1, а.с. 9 т.2).

Ухвалою суду від 05.09.2019 прийнято дану справу до провадження та ухвалено її розгляд проводити за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15:30 год. 25.09.2019 (а.с.12, т.2).

Ухвалою суду від 25.09.2019 замінено первісного відповідача Луцьку ОДПІ на правонаступника Головне управління ДФС у Волинській області (а.с. 23, т.2) та оголошено перерву у судовому засіданні до 15:00 год. 15.10.2019.

Ухвалами суду від 15.10.2019 допущено заміну відповідача ГУ ДФС у Волинській області на правонаступника ГУ ДПС у Волинській області (а.с. 70-71, т.2), закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15:30 год. 30.10.2019 (а.с. 72, т.2).

30.10.2019 за клопотанням представника позивача розгляд справи було відкладено на 15:45 13.11.2019 (а.с. 82, т.2).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 10.11.2016 №5305/13-04/ НОМЕР_1 “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2016 року, що виникло за рахунок від`ємного значення ПДВ, що декларувалося в серпні 2016 року”. Перевіркою встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у податковій декларації за серпень 2016 року на суму 346164 грн.

Позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки та оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, зокрема, вказує, що відповідач неправильно тлумачить норми податкового законодавства, пов`язані з придбанням, державною реєстрацією та використанням в господарській діяльності фізичної особи-підприємця транспортних засобів, придбанням будматеріалів для облаштування території автостоянки, яка використовується для відстою та зберігання належного позивачу автопарку, що в свою чергу безпосередньо використовується у господарській діяльності фізичної особи-підприємця.

З врахуванням наведеного просив позов задовольнити.

В поданих до суду письмових запереченнях проти позову (а.с. 32-33, т.1) представник відповідача адміністративний позов не визнав та вважає його безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення з таких підстав.

Зазначив, що використання приватним підприємцем в оподатковуваних операціях легкового автомобіля можливе лише у випадку його реєстрації на суб`єкта господарювання, а не на приватну особу. У зв`язку із неведенням балансової вартості груп основних фондів та реєстрацією легкового автомобіля Audi Q7 3.0 TDI quattro на фізичну особу суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість за серпень 2016 року на суму 341967,50 грн.

Також представник відповідача зазначив, що фізичною особою-підприємцем не доведено, що будівельні матеріали, які придбавалися згідно податкових накладних на загальну суму податку на додану вартість 4029,20 грн. призначаються для їх використання в операціях, що є господарською діяльністю платника податку, а саме підприємцем в ході проведення перевірки не надано актів виконаних робіт (послуг), довідок про виконання будівельних робіт типової форми або інших документів, що підтверджують використання вищевказаного товару, а також у підприємця відсутні кваліфіковані працівники по встановленню вищевказаних товарно-матеріальних цінностей. У зв`язку із використанням зазначених товарів у операціях, які не є господарською діяльністю платника податків, тому фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість за серпень 2016 року на суму 4029,20 грн.

Крім того, належна позивачу земельна ділянка, яка розташована в с. Рованці Луцького району Волинської області, та на якій велося облаштування території призначена для обслуговування магазину, проте підприємець ОСОБА_1 не здійснює торгівельної діяльності із реалізації товарів через торгові точки (магазин), зокрема за вказаною адресою, а основним видом діяльності позивача є саме вантажні перевезення.

На підставі наведеного просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Позивач у клопотанні від 10.10.2019 про долучення документів до матеріалів справи (а.с. 27, т.2) надала додаткові пояснення, в яких зазначила, що вищевказаний легковий автомобіль на даний час не перебуває на балансі позивача.

Також зазначає, що об`єкти нерухомості позивач використовує виключно для обслуговування господарської діяльності – надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема, для відстою великотонажних вантажних автомобілів та їх ремонту. Будь-якої іншої діяльності на цій території не здійснює. Саме для потреб автотранспортного підприємства позивача у березні-серпні 2016 року зроблено реконструкцію самого приміщення магазину, побудовано гаражі з побутовими приміщеннями та замінено зіпсоване асфальтне покриття на бруківку. У серпні 2016 року позивачем придбано спірні будівельні матеріали. Розроблялась містобудівна документація, залучались підрядники, були проведені будівельні роботи, ці об`єкти вводилися в експлуатацію та пройшли державну реєстрацію нерухомого майна.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві, усних поясненнях, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав, наведених у запереченні, додаткових поясненнях та просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що з 01.11.2016 по 07.11.2016 Луцькою ОДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2016 року, що виникло за рахунок від`ємного значення ПДВ, що декларувалося в серпні 2016 року, за результатами якої складено акт від 10.11.2016 №5305/13-04/ НОМЕР_1 (а.с.6-20, т.1).

Відповідно до висновків вказаного акта перевірки контролюючим органом виявлено, що в порушення пункту “а” пункту 198.5 статті 198, пункту 199.1 статті 199, пункту 200.1, пункту 200.4 “б” статті 200 Податкового кодексу України (далі – ПК України), суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у податковій декларації за серпень 2016 року на суму 346164 грн.

На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 23.11.2016 № 0067771304, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 346164,00 грн. та нараховано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 173082,00 грн. (а.с.5, т.1).

Висновки контролюючого органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень 2016 року на суму 346164,00 грн. ґрунтуються на тому, що позивачем у складі податкового кредиту було неправомірно відображено ПДВ на суму 341967,50 грн., яка сформована за наслідками операції з придбання легкового автомобіля Audi Q7 3.0 TDI quattro, що зареєстрований на фізичну особу, а не на суб`єкта господарювання, а також у податковій декларації з ПДВ за серпень 2016 року позивачем у складі податкового кредиту було неправомірно відображено ПДВ на суму 4029,20 грн., яка сформована за наслідками операцій з придбання будівельних матеріалів, оскільки не підтверджено, що вказані товари призначаються для їх використання в операціях, що є господарською діяльністю платника податку. Крім того, в зазначеній податковій декларації позивачем у складі податкового кредиту неправомірно відображено ПДВ на суму 166,89 грн., яка сформована за наслідками придбання газу вуглеводного.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із підпунктом “а”, “г” пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України; в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави дійти висновку про те, що платник податків не має права на нарахування податкового кредиту по операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) регламентовано статтею 200 ПК України.

Так, відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. (пункт 200.2 статті 200 ПК України).

У відповідності до вимог пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 199.1. статті 199 ПК України визначено, у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях.

Судом встановлено, що до податкового кредиту декларації з ПДВ за серпень 2016 року від 16.09.2016 (а.с.36-37, т.1) позивачем включено суму ПДВ у розмірі 341967,50 грн., сплачену при придбанні легкового автомобіля Audi Q7 3.0 TDI quattro, номер кузова – НОМЕР_2 , 2016 року виготовлення, відповідно до договору №325972 від 09.08.2016, укладеного між ТзОВ “Ніко Захід Преміум” (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) (а.с.56-59, т.1).

На виконання даного договору зазначений легковий автомобіль був переданий позивачу на підставі акту приймання-передачі №60 від 10.08.2016 (а.с.54, т.1).

Як слідує з акту перевірки, оплата за придбаний автомобіль була проведена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 09.08.2016 № 5215, № 53.

Також позивачу продавцем даного товару були видані податкова накладна від 09.08.2016 №68 та видаткова накладна №325972 від 10.08.2016 (а.с.52, 55, т.1), в яких була вказана сума сплаченого позивачем ПДВ в розмірі 341967,50 грн.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 12.08.2016 року, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , вищезазначений легковий автомобіль зареєстрований на ОСОБА_1 , яка є його власником (а.с.53, т.1).

Придбання позивачем транспортного засобу підтверджено відповідними первинними документами, які видані та заповнені відповідно до вимог законодавства, про що не заперечував відповідач.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що автомобіль було зареєстровано на громадянина, а не на суб`єкта господарювання, оскільки відповідно до пункту 6 Порядку державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07 вересня 1998 року, передбачено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС.

Транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами, тому у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів не передбачено зазначення як їх власниками фізичні особи-підприємці.

Отже, як вбачається зі змісту даної норми, транспортні засоби реєструються за їх власниками (фізичними чи юридичними особами), а реєстрація за фізичними особами-підприємцями, не передбачена. Тому у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів не може зазначатися як їх власник фізична особа-підприємець. При цьому, неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями не позбавляє права таких осіб на податковий кредит за операціями з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування, визначені ПК України.

Вказане кореспондується з нормами чинного законодавства, яке регламентує право власності фізичних осіб, уточнюючи його, та не обмежує можливості використовувати транспортні засоби у підприємницькій діяльності для реалізації прав власника.

Статтею 325 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Факт використання позивачем придбаного транспортного засобу у його господарській діяльності підтверджується наказом-розпорядженням №1 від 10.08.2016 “Про використання службового автомобіля”, подорожніми листами службового легкового автомобіля №01/08/2016 за період з 10.08.2016 по 31.08.2016, №01/09/2016 за період з 01.09.2016 по 30.09.2016, №01/10/2016 за період з 01.10.2016 по 31.10.2016, №01/11/2016 за період з 01.11.2016 по 30.11.2016 та №01/12/2016 за період з 01.12.2016 по 31.12.2016 (а.с.66-71, т.1).

Як встановлено судом, придбання позивачем автомобіля марки Audi Q7 3.0 TDI quattro, зумовлено необхідністю використання його в господарській діяльності, а саме для відряджень директора (комерційного директора) та інших осіб. Вказане підтверджується наказами-розпорядженнями на відрядження, посвідченнями про відрядження (а.с.123-165, т.1).

Про використання вказаного автомобіля в господарській діяльності позивача в подальшому, надано подорожні листи службового легкового автомобіля за період використання 01.01.2017-30.06.2017 (а.с. 28-33, т.2).

Придбання позивачем як фізичною особою-підприємцем транспортного засобу підтверджено відповідними первинними документами, які видані та заповнені відповідно до вимог чинного законодавства.

Оплата за вказаний автомобіль проведена саме з рахунків ФОП ОСОБА_1 , а не фізичної особи, всі подальші витрати пов`язанні з експлуатацією вказаного автомобіля також несе ФОП ОСОБА_2 .

Тобто зазначені документи, які містяться в матеріалах справи дають підстави суду вважати, що вказаний автомобіль придбавався та використовується у її господарській діяльності.

Вказані докази використання придбаного транспортного засобу у господарській діяльності позивача ГУ ДПС у Волинській області не спростовані.

Те, що основним видом діяльності підприємця є надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом не свідчить про те, що легковий автомобіль не може використовуватися у господарській діяльності, оскільки обслуговування діяльності підприємства потребує здійснення інших функцій не пов`язаних із основним видом діяльності але таким, що пов`язане із веденням основної господарської діяльності особи, підприємства.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що в ході проведення перевірки, під час судового розгляду справи, доказів про те, що вказаний автомобіль використовувався позивачем у власних цілях чи для інших потреб відповідачем не надано та не наведено про цей факт і в акті перевірки. Зокрема, в акті перевірки про це взагалі нічого не зазначено, а лише констатовано той факт, що автомобіль зареєстровано на фізичну особу, а не на суб`єкта господарювання та що, основним видом діяльності є вантажні перевезення.

Отже, враховуючи вищевикладене ФОП ОСОБА_1 дотримані вимоги податкового законодавства щодо включення сплаченого ПДВ до податкового кредиту у серпні 2016 року за операцією з придбання транспортного засобу.

Таким чином, виходячи із змісту наведених норм законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 дотримані вимоги податкового законодавства щодо включення сплаченого ПДВ до податкового кредиту у серпні 2016 року за господарськими операціями з придбання вищенаведеного транспортного засобу, який зареєстрований за правилами Порядку державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок.

Одночасно суд зазначає, що службовий легковий автомобіль марки Audi Q7 3.0 TDI quattro, д.н.з. НОМЕР_4 на даний час виведений із експлуатації ОСОБА_1 , що підтверджується наказом-розпорядженням від 12.09.2019 № 1/12/09 «Про використання виведення службового автомобіля з експлуатації», видатковою накладною від 12.09.2019 № ЛНА-000009, витягами з договорів купівлі-продажу та комісії (а.с. 75-79, т.2).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, позивач у серпні 2016 року придбала будівельні матеріали в асортименті на загальну суму ПДВ в розмірі 4029,20 грн. у ТОВ “Волиньсталь”, ТОВ “Комтранс 2005”, ПАТ “УГМК”, ЛРФ АТ “УГМК”, ТОВ “Епіцентр К”. Зазначену суму ПДВ позивач включила до складу податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ за серпень 2016 року.

Факт придбання вказаних товарів та реальність цих господарських операцій підтверджується первинними документами та не заперечується відповідачем.

Разом з тим, суд не погоджується із доводами відповідача про те, що будівельні матеріали на загальну суму ПДВ 4029,20 грн. не призначені для їх використання в операціях, що є господарською діяльністю платника податку, а саме: позивачем в ході проведення перевірки не надано актів виконаних робіт (послуг), довідок про виконання будівельних робіт типової форми або інших документів, що підтверджують використання вищевказаного товару, а також відсутні у підприємця кваліфіковані працівники по встановленню вищевказаних ТМЦ.

Так, в пунктах 2.7, 2.10 акту перевірки від 10.11.2016 №5305/13-04/ НОМЕР_1 зазначається, що фактичний вид діяльності позивача є надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, у підприємницькій діяльності позивач використовує 26 транспортних засобів, має стоянку для паркування транспортних засобів площею 4975,4 кв.м. (а.с.8-11, т.1).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить приміщення магазину Ж-1 загальною площею 59,8 кв.м та асфальтною площадкою площею 4975,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення ВСР №012646 від 22.02.2006 та довідкою Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 28.05.2015 року №277 (а.с.50-51, т.1).

Магазин побудовано на земельній ділянці площею 0,4953 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД №288838 від 21.08.2007 (а.с.49, т.1).

Як встановлено судом, позивачем у березні-серпні 2016 року здійснено реконструкцію приміщення самого магазину, побудовано гаражі з побутовими приміщеннями, прохідної та вбиральні, а також замінено зіпсоване асфальтне покриття на добротну бруківку по АДРЕСА_2 в с. Рованці АДРЕСА_1 Волинської області.

У зв`язку з чим у серпні 2016 року ОСОБА_1 придбано ТМЦ (металопрофіль, плоский лист, труба профільна, швелер, пінопласт тощо).

14.04.2016 позивач подала до Управління ДАБІ у Волинській області декларацію про початок виконання будівельних робіт – реконструкція магазину та будівництво гаражів з побутовими приміщеннями, прохідної, вбиральні по АДРЕСА_2 (а.с.45-46, т.1) та фактично розпочала ці роботи, які були в подальшому виконані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 згідно із договором від 28.03.2016 №10-16 (а.с. 44, т.1) та підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 08.08.2016 (а.с.42-43, т.1), а також містобудівним розрахунком (а.с. 45-52, т.2).

Тобто зазначені документи, які містяться в матеріалах справи дають підстави суду вважати, що вказані об`єкти нерухомості позивач використовує виключно для обслуговування її господарської діяльності, зокрема, для стоянки великотонажних автомобілів та їх ремонту.

Будь-якої іншої діяльності, зокрема, торгівельної позивач на цій земельній ділянці не здійснює.

Доказів на спростування вказаної обставини відповідачем суду не подано.

При цьому, суд зазначає, що цільове призначення вказаної земельної ділянки «для обслуговування магазину» не може свідчити про те, що вказана земельна ділянка та приміщення, на ній розташовані, не призначені для здійснення основної діяльності позивача (вантажних перевезень), оскільки обслуговування підприємницької діяльності позивача потребує і здійснення інших функцій не пов`язаних із основним видом діяльності але таким, що входить до господарської діяльності особи.

На думку суду, цільове призначення земельної ділянки не має правового значення для вирішення питання про нарахування податкового кредиту по вказаних операціях, оскільки в даному випадку визначальним є те, як саме ця земельна ділянка використовується в господарській діяльності особи, підприємства.

Разом з тим, самим відповідачем в акті перевірки від 10.11.2016 (пункт 2.10) підтверджується та обставина, що позивачем використовуються в підприємницькій діяльності офісні приміщення та власна стоянка для парковки транспортних засобів площею 4975,4 кв.м. за вищевказаною адресою.

Вказана обставина підтверджувалась відповідачем і в ході проведення подальших перевірок щодо правильності нарахування сум бюджетного відшкодування з ПДВ, про що свідчить довідка від 03.09.2019 № 12/03-20-13-02/ НОМЕР_1 та акт перевірки від 28.12.2018 № 31461/03-20-13-02/ НОМЕР_1 (а.с. 39-42, т.2).

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позивач має право на нарахування податкового кредиту по операціях з придбання вищезгаданого товару, який в подальшому був використаний при здійсненні будівельних робіт, в тому числі і під час ремонту автостоянки для паркування транспортних засобів, тобто, по операціях, що є господарською діяльністю платника податку.

Відтак, з наведених вище підстав суд вважає, що позивач правомірно включила до податкового кредиту декларації з ПДВ за серпень 2016 року від 16.09.2016 суму ПДВ у розмірі 4029,20 грн. за операцією з придбання будівельних матеріалів.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, позивач до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2016 року включила суму ПДВ по придбанню газу вуглеводного скрапленого в сумі 166,89 грн. Однак, як встановлено судом, підтверджуючих первинних документів щодо правомірності включення даної суми до податкового кредиту за серпень 2016 року позивачем ні в ході проведення перевірки, ні під час розгляду справи суду не надано.

Відтак, суд приходить до висновку що податкове повідомлення-рішення від 23.11.2016 №0067771304 підлягає скасуванню в частині визначення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 345997,11 грн., застосування штрафних санкцій в сумі 172998,56 грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності податкового повідомлення-рішення від 23.11.2016 №0067771304, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 345997,11 грн., та застосовано штрафну санкцію в сумі 172998,56 грн., а тому таке рішення прийняте всупереч вимогам чинного законодавства, є протиправним та підлягає до скасування в частині визначення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 345997,11 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 172998,56 грн.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача подати висновок про відшкодування з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 346164,00 грн. бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, то суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 200.7 статті 200 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті.

Пунктом 200.11 статті 200 цього ж Кодексу визначено, що контролюючий орган має право провести документальну перевірку платника податку в разі, якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено за рахунок від`ємного значення, сформованого за операціями: за періоди до 1 липня 2015 року, що не підтверджені документальними перевірками; з придбання товарів/послуг у платників податку, що використовували спеціальний режим оподаткування, визначений відповідно до статті 209 цього Кодексу, за період до 1 січня 2016 року.

Відповідно до підпункту “б” пункту 200.14 статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки сум бюджетного відшкодування, визначених у пункті 200.11 цієї статті, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

За приписами пункту 200.12 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов`язаний протягом п`яти робочих днів після закінчення перевірки: або подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету; або за заявою платника податку до відповідного контролюючого органу зарахувати таку суму в рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.

На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу (пункт 200.13 статті 200 ПК).

З пункту 3.1 акту перевірки від 10.11.2016 №5305/13-04/ НОМЕР_5 слідує, що у рядку 20.2.1 декларації з ПДВ за серпень 2016 року позивач задекларувала суму бюджетного відшкодування ПДВ 603536 грн., при цьому, перевіркою підтверджено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у податковій декларації за серпень 2016 року на суму 257372 грн. та встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у цій же декларації на 346164 грн., у зв`язку із чим винесено податкове повідомлення-рішення від 23.11.2016 №0067771304 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 346164 грн.

Отже, оскільки суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 23.11.2016 №0067771304 в частині визначення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 345997,11 грн., а пунктом 200.12 статті 200 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено обов`язок контролюючого органу щодо подання до органу казначейства відповідного висновку, тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії підлягають до задоволення шляхом прийняття рішення про зобов`язання Головного управління ДПС у Волинській області подати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню позивачу з бюджету.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 5372,47 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення №5850 від 19.12.2016 (а.с. 2, т.1).

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 245, 246, 295, 297, підпункту 15.5 пункту І розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 23 листопада 2016 року №0067771304 в частині визначення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 345997,11 грн. (триста сорок п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім гривень 11 копійок), застосування штрафних санкцій в сумі 172998,56 грн. (сто сімдесят дві тисячі дев`ятсот дев`яносто вісім гривень 56 копійок).

Зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області надати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області висновок про відшкодування з Державного бюджету України в користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 345997,11 грн. (триста сорок п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім гривень 11 копійок) бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5372,47 грн. (п`ять тисяч триста сімдесят дві гривні 47 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143484).

Суддя Р.С. Денисюк

Повний текст рішення складено 25 листопада 2019 року.