Рішення № 85889836, 26.11.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2019 року ЛуцькСправа № 140/2867/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Північного регіонального управління (військова частина 1497) Державної прикордонної служби України, Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Північного регіонального управління (військова частина 1497) Державної прикордонної служби України (далі – військова частина 1497, відповідач -1), Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (далі - Луцький прикордонний загін, військова частина 9971, відповідач - 2) про стягнення індексації грошового забезпечення та середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом в період з 31.03.2008 по 04.05.2017 у військовій частині 1497 та в період з 04.05.2017 по 01.08.2019 в Луцькому прикордонному загоні, в серпні 2019 року його звільнено з військової служби в запас, виключено із списків особового складу військової частини 9971 та усіх видів забезпечення.

Проте, у період з 01.07.2015 по 01.08.2019 відповідачі не здійснювали виплату позивачу індексацію грошового забезпечення, а також не провели повний розрахунок при звільненні, чим порушили вимоги нормативно-правових актів, вказаних у позовній заяві.

Позивач просить стягнути індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з військової частини 1497 за період 01.07.2015 по 04.05.2017, а з військової частини 9971 за період з 04.05.2017 по 01.08.2019 та середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.08.2019 по день постановлення судового рішення у цій справі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово (а. с. 1).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач-2 позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що позивачу не було нарахована та виплачено індексацію грошового забезпечення лише за період з 04.05.2017 по 01.12.2018, оскільки в кошторисних призначеннях видатки на виплату індексації передбачені не були. Крім того, позовні вимоги про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними з огляду на недоведеність факту несвоєчасного розрахунку з позивачем.

Просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідач-1 у відзиві на позов позовні вимоги заперечив та зазначив, що позивачу в період проходження служби у військовій частині 1497 з 01.07.2015 по 04.05.2017 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась у зв`язку з тим, що у кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України видатки на виплату індексації не були передбачені.

Просив в задоволенні позову відмовити.

17.10.2019 на адресу суду від позивача надійшли відповіді на відзиви, у яких позивач з доводами відзивів не погодився з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач-1 у запереченні на відповідь на відзив не погодився з аргументами позивача та просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відтак, справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною першою статті 258, частиною другою статті 262 КАС України.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач в період з 31.03.2008 по 04.05.2017 проходив військову службу в Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, а в період з 12.05.2017 по 01.08.2019 у Луцькому прикордонному загоні, що підтверджується витягом з послужного списку (а. с. 14).

Наказом начальника Луцького прикордонного загону від 12.05.2017 № 100-ос «по особовому складу» підполковника ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження служби з військової частини 1497 м. Житомир зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 12.05.2017.

Наказом начальника Луцького прикордонного загону від 01.08.2019 № 408-ос “По особовому складу” полковника ОСОБА_1 , заступника начальника загону –начальника відділу персоналу, звільненого з військової служби в запас наказом Голови Державної прикордонної служби України від 26.07.2019 № 776-ОС за підпунктом “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.

Листом Луцького прикордонного загону від 19.08.2019 № 11/9346 позивачу були надані довідки про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у Луцькому прикордонному загоні, з яких вбачається, що з липня 2015 року по грудень 2018 року видатки на виплату індексації передбачені не були, у зв`язку із цим нарахування та виплата індексації не здійснювалась (а. с. 15-16).

Довідки про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження військової служби у Північному регіональному управлінні (військова частина 1497) Державної прикордонної служби України, останнім суду не надавалися.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 року №2017-III (далі – Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону №2011-XII).

Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.2001 року №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Як визначено статтею 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” у частині першій статті 4 Закону № 1282-XII цифри “ 101” замінено цифрами “ 103”.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі – Порядок №1078).

Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Суд не погоджується з посиланнями відповідача-1 на пункт 6 Порядку №1078 та статтю 5 Закону №1282-XII, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, а також з посиланнями відповідача 2 на відсутність коштів для виплати індексації, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Як вбачається з матеріалів справи єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення стала відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення. Однак, відповідачами не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Північне регіональне управління Прикордонної служби України та Луцький прикордонний загін, кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний період були відсутні.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.

Крім того, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспіл9ьства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому, суд при розгляді даної справи враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права.

У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Як вбачається із матеріалів справи, за період проходження військової служби позивачем у Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України у період з 01.07.2015 по 04.05.2017 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась. Вказана обставина відповідачем-1 не заперечувалась.

Відповідно до довідки про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2017 - 2019 роки за період проходження військової служби у Луцькому прикордонному загоні у період з травня 2017 року по грудень 2018 року індексація грошового забезпечення, всупереч вимогам наведених вище нормативно-правових актів, позивачу не була нарахована та не виплачена.

Суд частково не бере до уваги доводи позивача про те, що індексація грошового забезпечення не була йому нарахована та не виплачена відповідачем-2 у період з грудня 2018 року по серпень 2019 року, оскільки з поданих відповідачем письмових доказів (довідки та особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2017 - 2019 роки) вбачається, що індексація грошового забезпечення не була виплачена лише у період з травня 2017 року по грудень 2018 року, а за період грудень 2018 року – серпень 2019 року вказана індексація була виплачена позивачу у таких розмірах: за грудень 2018 року в сумі 71,08 грн., за січень 2019 року в сумі 71,08 грн., за лютий 2019 року в сумі 71,08 грн., за березень 2019 року в сумі 134,47 грн., за квітень 2019 року в сумі 134,47 грн., за травень 2019 року в сумі 134,47 грн., за червень 2019 року в сумі 134,47 грн., за липень 2019 року в сумі 206,72 грн., за серпень 2019 року в сумі 6,67 грн.

При вирішенні позовних вимог про стягнення індексації грошового забезпечення суд враховує, що, виходячи із приписів частини першої статті 10 Закону № 1282-ХІІ та пункту 6 Порядку № 1078, нарахування та виплата індексації проводиться за місцем проходження військової служби, та відповідна військова частина самостійно здійснює розрахунок розміру індексації. Суд також звертає увагу, що учасники справи не надали обґрунтованого розрахунку сум індексації грошового забезпечення, належного позивачу до виплати.

Відтак, позовні вимоги про стягнення з Північного регіонального управління (військова частина 1497) Державної прикордонної служби України індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 04.05.2017 підлягають до задоволення шляхом прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 04.05.2017.

При цьому, позовні вимоги про стягнення з Луцького прикордонного загону індексації грошового забезпечення за період з 04.05.2017 по 01.08.2019 підлягають до задоволення частково, враховуючи наступне.

Як встановлено судом, позивач був зарахований до списків особового складу частини 9971, на всі види забезпечення саме з 12.05.2017, а не з 04.05.2017 як про це зазначає позивач.

Окрім того, матеріалами справи встановлено, що позивачу Луцьким прикордонним загоном індексація грошового забезпечення не була нарахована та виплачена лише за період з травня 2017 по грудень 2018 року.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити частково шляхом прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 12.05.2017 по 30.11.2018, а у позовних вимогах про стягнення індексації грошового забезпечення за інші періоди належить відмовити.

Крім того, вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За приписами частин першої, другої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тобто, спеціальним законодавством про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

На думку суду, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Державної прикордонної служби, не встановлено відповідальності за невиплату чи несвоєчасну виплату усіх сум грошового забезпечення за всіма видами, тому з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації положення статті 117 КЗпП України, які є загальними, необхідно поширити на правовідносини, які виникли під час звільнення особи з військової служби в Державній прикордонній службі.

При цьому, суд враховує аналогічні правові висновки щодо застосування спеціального законодавства та статті 117 КЗпП України, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 та від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.

Разом з тим, суд також враховує роз`яснення, викладені у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, відповідно до яких установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Суд звертає увагу, що на даний час індексація грошового забезпечення позивачу не нарахована та не виплачена, її конкретний розмір цим рішенням суду не встановлений, а учасники справи не надали обґрунтованого розрахунку сум індексації грошового забезпечення, належного позивачу до виплати, у зв`язку із чим суд позбавлений можливості встановити істотність цього розміру порівняно із середнім заробітком, що повинно бути враховано при застосуванні положень статті 117 КЗпП України.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 02.08.2019 по день постановлення судом рішення, оскільки такі вимоги заявлені передчасно та їх вирішення в судовому порядку є можливим лише після фактичного нарахування та виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення. При цьому, позивач не позбавлений в подальшому звернутися до суду у разі виникнення спору з відповідачем щодо виплати середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Північне регіональне управління (військова частина 1497) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 04 травня 2017 року.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін (військова частина 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12 травня 2017 року по 30 листопада 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач-1: Північне регіональне управління (військова частина 1497) Державної прикордонної служби України (10025, м. Житомир, вул. Промислова, 5, код ЄДРПОУ 23311352).

Відповідач-2: Луцький прикордонний загін (військова частина 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Волинська область, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 6, код ЄДРПОУ 14321661).

Суддя Р. ОСОБА_3 ОСОБА_4