Рішення № 85889745, 25.11.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 листопада 2019 р. Справа № 120/2632/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0549 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Військової частини А0549 (далі - ВЧ А0549, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що проходив військову службу у Збройних Силах України та перебував на матеріальному забезпеченні у військовій частині А0549. 10.04.2013 був звільнений з військової служби в запас та виключений зі списків особового складу військової частини А0201, однак всупереч ст. 116 Кодексу законів про працю України та п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні. Останній вважає такі дії відповідача протиправними, а тому й звернувся до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою від 20.08.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою від 06.09.2019 визнано поважними причини пропуску звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

Через канцелярію суду 27.09.2019 від відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечував проти позову в повному обсязі. Мотивуючи відзив, вказав, що на час звільнення ОСОБА_1 з військової служби, останній вважав, що з ним проведено повний розрахунок як це передбачено чинним законодавством, при цьому позивач зазначає, що він неодноразово звертався до командування ВЧ А0549 стосовно виплати компенсації за неотримане речове майно, натомість жодних доказів на підтвердження цієї обставини не надає. Вважає, що слід відмовити в задоволенні позову, оскільки на момент розгляду позову щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444 не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

16.10.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, якою позивач заперечував проти доводів відповідача, з наступних підстав. Так, під час звільнення з військової служби позивачеві була надана довідка №34/20 від 09.04.2013 на одержання грошової компенсації замість речового майна, однак компенсації за вказаною довідкою останньому надано не було. Також вказав, що ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, яка діяла до 11.03.2000 року було передбачено право військовослужбовців отримувати за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Ухвалою від 17.10.2019 відмовлено в задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

На адресу суду 25.10.2019 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких вказано, що доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки норми Кодексу законів про працю України можуть застосовуватись до звільнених працівників, а оскільки позивач перебував на дійсній військовій службі і проходив військову службу, то норми ст. 116-117 Кодексу законів про працю України до позивача не можуть бути застосовані.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, встановив наступне.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) №78 від 30.03.2013 полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до п. "в" (за віком) з правом носіння військової форми одягу та з 10.04.2013 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Відповідно до довідки №34/20, що видана ОСОБА_1 , на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, позивачеві підлягала видачі грошова компенсація замість речового майна в сумі 8458,18 грн.

15.02.2019 позивач звернувся до військової частини із зверненням про нарахування та виплату грошової компенсації замість речового майна, що підлягало до видачі згідно довідки - розрахунку №34/20 від 09.04.2013 в сумі 8458,18 грн.

Листом №350/607/пс від 07.03.2019 командир військової частини А0549 повідомив Хрипливого ОСОБА_2 про те, що на момент його звільнення постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444 яка передбачала можливість військовослужбовцю звільненому з правом носіння військової форми за бажанням отримати речове майно або грошову компенсацію, яке не було отримано під час звільнення, втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 №71.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з такого.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII, яка діяла до 11.03.2000, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Дію ч.2 ст.9 Закону України Закону №2011-XII призупинено Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 №1459-III, який набрав чинності 11.03.2000 .

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03.11.2006 №328-V статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", викладено у новій редакції та доповнено Закон статтею 9-1, якою передбачено, зокрема, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством України в період з 20.12.1991 до 11.03.2000 та з 28.10.2004.

Статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України".

На час звільнення позивача зі служби та на час виключення зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, діяло Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444 (далі - Положення №1444), яке регулювало порядок речового забезпечення військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів Збройних Сил та інших військових формувань, а також військових ліцеїстів у мирний час.

Пунктом 4 Положення №1444 визначено, що речове майно відпускається військовим частинам у порядку, встановленому Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (далі - норми забезпечення речовим майном військовослужбовців), а також відповідно до затверджених Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади норм утримання цього майна на одного військовослужбовця (працівника) у військових частинах або на одне ліжко в лікувальних закладах.

Відповідно до пункту 27 Положення №1444 військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.

Суд відмічає, що Порядок відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час, затверджений Наказом Міністра оборони України від 31.01.2006 №45, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.02.2006 за №125/11999 (в редакції чинній станом на час звільнення позивача зі служби, далі - Порядок)

Відповідно до пп 3.1.12 грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі (додаток 4), яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів. Перелік предметів із визначенням заготівельної вартості на початку кожного року Департамент постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України надає до Центрального управління речового забезпечення".

Пунктом 1 статті 9-1 Закону №2011-XII, в редакції, що була чинною на час виключення позивача зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, військовослужбовцям гарантувалось право на грошову компенсацію за неотримане речове майно, порядок здійснення якої повинен був визначатись Кабінетом Міністрів України (абзац 2).

Суд звертає увагу на те, що на час існування спірних правовідносин було чинним Положення №1444 прийняте Кабінетом Міністрів України, яке визначало порядок речового забезпечення військовослужбовців, пунктом 27 якого встановлювалось, що військовослужбовці, звільнені у запас чи відставку з правом носіння військової форми одягу за їх бажанням могли отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставним посилання відповідача на пункт 2 статті 9-1 Закону №2011-XII, який передбачав виплату грошової компенсації виключно військовослужбовцям, котрі проходили військову службу за контрактом або перебували на кадровій військовій службі, а також на судові рішення Верховного Суду України, у яких викладені висновки щодо застосування норми права у наведеній редакції. У зв`язку з цим, також не заслуговують на увагу твердження відповідача, викладене у листі №350/607/пс від 07.03.2019 про невідповідність пункту 27 Положення нормам і неможливості застосування даного Положення до спірних правовідносин.

Отже, позивач на момент виключення позивача зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, відповідав умовам, необхідним для виплати йому грошової компенсації за невикористане речове майно і чинне законодавство передбачало можливість здійснення виплати цієї компенсації.

Та обставина, що підпунктом 3.1.12 Порядку передбачено виплату грошової компенсації замість речового майна, що підлягає, а не підлягало, видачі, сама по собі, не позбавляє військовослужбовців права на її отримання, оскільки таке право гарантувалось чинним законодавством, а саме, статтею 9-1 Закону №2011-XII та пунктом 27 Положення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №825/3519/15-а.

Відповідно до п. 40.1.3 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (далі Положення), Особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам), солдатам (матросам), сержантам і старшинам, які проходять службу за контрактом, які перебувають у розпорядженні до дня одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення, - до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж за 5 днів з дня одержання військовою частиною наказу або письмового повідомлення про звільнення (з урахуванням пунктів 9.1, 40.2-40.4 Положення). При цьому офіцерам, які тимчасово виконують перед звільненням обов`язки за вакантними посадами, грошове забезпечення виплачується також за час здавання справ за посадою у межах встановлених строків, але не більше ніж до дня виключення наказом зі списків особового складу включно.

Згідно п. 41.1 Положення, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі звільнення з військової служби за вислугою строку служби, після закінчення строку контракту, за віком, за станом здоров`я, у зв`язку зі скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі виплачується грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно п.1.11 Положення, грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене у меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Згідно п. 20 Положення "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", Офіцерам, прапорщикам і мічманам за їх бажанням дозволяється (з дати виникнення права на отримання речового майна) замість одних предметів речового майна, передбачених нормами забезпечення, видавати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або виплачувати за них грошову компенсацію.

Відповідно до п. 3.1.12 наказу Міністра оборони України від 31.01.2006 № 45 "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444" грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі (додаток 4 "Довідка про одержання грошової компенсації замість речового майна, підлягає видачі", яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАСУ України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб`єкт владних повноважень не надав до суду достатніх і беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності його бездіяльності щодо невиплати позивачеві грошової компенсації в зазначеній сумі.

Під час розгляду справи заперечень того факту, що вказана сума грошової компенсації ОСОБА_1 військовою частиною А0549 не виплачувалась, з боку відповідача суду не надано.

Суд зазначає, що доводи представника відповідача не спростовують існування у позивача права на отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна в сумі 8458,18 грн. та відсутності у відповідача обов`язку виплатити позивачеві відповідну суму коштів.

Отже, відповідачем не доведено правомірність невиплати позивачеві грошової компенсації замість належного до видачі речового майна в сумі 8458,18 грн.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини А0549, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 заборгованості по грошовій компенсації в сумі 8458,18 грн. замість речового майна, що підлягає видачі; стягнення з військової частини А0549 на користь ОСОБА_1 заборгованості по грошовій компенсації замість речового майна в розмірі 8458,18 грн.

Щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то суд зазначає таке.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань. Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Отже, вимога про зобов`язання здійснити нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, на думку суду, є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує, оскільки виплата грошової компенсації замість речового майна, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні, ще не проведена.

Відтак в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід відмовити.

Суд також звертає увагу на те, п. 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню частково.

Підстави відшкодування судових витрат у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0549 щодо невиплати повної грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 в сумі 8458,18 грн.

Зобов`язати Військову частину А0549 провести повний розрахунок з ОСОБА_1 при звільненні та здійснити виплату грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, відповідно до довідки-розрахунку №34/20 від 09.04.2013.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

Відповідач: Військова частина А0549 (21007, вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08540799)

Суддя ОСОБА_3 ОСОБА_4