Рішення № 85888313, 25.11.2019, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/2288/19

Справа № 235/7404/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого – судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря Полуянчик В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди, завданої професійними захворюваннями, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі – ДП «ВК «Краснолиманська») про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що з відповідачем він перебував у трудових відносинах з 21.07.1980р. по 23.09.1990р.р. по 26.01.1995р. до 30.05.2011р., 30.05.2011р. звільнений за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з переходом на пенсію.

22.06.2018 року складений акт розслідування хронічного професійного захворювання, яким йому встановлено професійні захворювання: хронічний бронхіт ІІ ст., фаза загострення, дифузний пневмосклероз, легенева недостатність першого-другого ступеню - захворювання професійне, встановлене вперше.

27.05.2013 року він був оглянутий на МСЕК за професійними захворюваннями, де йому встановлено 25% втрати професійної працездатності з 20.05.2013р. безстроково, визначено потребу у медикаментозному лікуванні.

Оскільки втрата працездатності спричинила йому фізичні та моральні страждання, призвела до порушення нормальних соціальних зв`язків, необхідності додавання додаткових зусиль для організації життя, необхідності постійно лікуватися, йому заподіяна моральна шкода, яку позивач просить відшкодувати йому за рахунок відповідача шляхом стягнення одноразової грошової компенсації в розмірі 40 000 грн.

У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому послалася на те, що в якості підстав для стягнення моральної шкоди позивачем зазначено той факт, що відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 28.03.201З року йому встановлено професійне захворювання та пов`язаними з цим моральними стражданнями, а також той факт, що згідно довідки МСЕК від 27.05.2013р. йому встановлено ступінь втрати працездатності 25% втрати професійної працездатності безстроково.

Згідно норм п.2 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. У відповідності до норм ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю "відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї етапі.

Таким чином, однією з підстав настання відповідальності за причинену моральну шкоду є наявність протиправних дій з боку відповідача, та його вини. Позивач не надав доказів у чому саме полягає протиправність поведінки відповідача, яка призвела до виникненню профзахворювання у позивача.

Згідно п. 19 акту форми П-4 від 28.03.2013 року зазначено, що за час роботи Снєгурова на ДП «ВК «Краснолиманська» не зафіксовано випадків технологічних регламентів виробничого процесу,порушень техніки безпеки, гігієни пpaці з боку адміністрації підприємства, відсутності або справності підіймальних і тягових пристроїв, що могло б сприяти виникненню профзахворювання.

Укладаючи з позивачем трудовий договір, відповідно до ст.29 КЗпП України позивачеві було роз`яснено під розпис його права та обов`язки, про умови праці, наявність на робочому місті, де він буде працювати, небезпечних та шкідливих виробничих факторів та можливість їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. При цьому позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров`я та його наслідки.

За роботу у шкідливих та небезпечних умовах праці позивач відповідно до ст.7 Закону України «Про охорону праці» користався скороченням тривалості робочого часу, додатковою оплачуваною відпусткою, пільговою пенсією, оплатою праці у підвищеному розмірі та іншими пільгами та компенсаціями, що надаються в порядку, визначеному законодавством. Таким чином, позивач був повідомлений про ті шкідливі фактори роботи та наслідки їх впливу на його організм, але тим не менш продовжував працювати знаючи про те, що подальша трудова діяльність може призвести до погіршення здоров`я та користався тими пільгами й компенсаціями, що передбачені для тих, хто працює в таких умовах,але ще й продовжував трудову діяльність.

Згідно стаття 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, тобто кожна сторона зобов`язується довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Зі змісту позовної заяви вбачається те, що позивач лише зробив припущення про наявність вини відповідача. Однак доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Для настання відповідальності за нанесення моральної шкоди позивачу відповідачем не має об`єктивного безпосереднього причинного зв`язку між діями заподіювана шкоди та наслідками, що настали. Позивач не довів, що саме та які дії стали причиною заподіяння йому моральної шкоди ДП «ВК «Краснолиманська».

Таким чином, весь період роботи на ДП «ВК «Краснолиманська» позивач жодного разу не заявляв про порушення зі сторони відповідача умов його праці. Праця, яку виконував позивач, відповідала функціональним можливостям організму, відповідала загальній і спеціальній підготовці, навичкам та віку позивача. Зі сторони відповідача проводились найважливіші профілактичні заходи з охорони праці та профілактика професійних хвороб: попередній (при вступі на роботі) та періодичні медогляди позивача в процесі виробничої діяльності, ніяких скарг чи заяв на стан здоров`я позивача не було зафіксовано.

Враховуючи вищевикладене, на думку відповідача, відсутні докази протиправних дій відповідача, що спричинили втрату позивачем працездатності, та могли б бути підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням.

Позивач в пред`явленому позові посилається на те, що внаслідок професійного захворювання з боку відповідача була заподіяна моральна шкода у розмірі 40 000,00 грн.

В обґрунтування розміру моральної шкоди, позивач в пред`явленому позові посилається на те, що змушений постійно лікуватися для підтримання здоров`я.

Позивач стверджує, що зазнає біль досить тривалий час, але професійне захворювання - захворювання, яке виникає внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлено виключно або переважно тривалим впливом шкідливих речовин. Згідно трудовій книжці чітко зазначено, що відповідач багато років працював на інших підприємствах, а саме: архіпелаг Шпицберген (Норвегия), рудник «Баренцбург» трест «Арктикуголь»,тобто не виключається можливість отримання профзахворювання на цьому підприємстві та звільнився він за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, тобто вже мас соціально захищений статус (пенсія).

Позивачем в якості факту спричинення моральних страждань помилково прийнятий висновок МСЕК від 27.05.2013 року про встановлення йому ступеня втрати професійної працездатності в розмірі 25% по профзахворюванню. Однак, висновок МСЕК про відсоток відшкодування професійної працездатності не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди. Висновком медичних органів як підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичної установи, або медично-консультаційної або медично-соціальної експертної комісії про стрес, що зазнав потерпілий в результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, або їх наслідків, про депресію чи інші негативні прояви стану постраждалого.

Згідно п.п.1, 5 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, звертаємо увагу на те, що в матеріалах цивільної справи відсутні розрахункові документи (чеки, касові чеки, квитанції) чи інші документи, які б свідчили про витрачення коштів на придбання в період лікування лікарських препаратів, зазначених в довідках лікаря, що є єдиними належними та допустимими доказами, які можуть свідчити про понесення позивачами витрат на лікування та придбання ліків, оскільки розрахунковий документ свідчить про укладання договору роздрібної купівлі-продажу товару, яким є лікарські засоби.

Професійне захворювання - захворювання, яке виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлено виключно або переважно тривалим впливом шкідливих речовин, певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою.

Позивач перший раз звернувся за медичною допомогою в 2011 році (перед самим звільненням з ДП «ВК «Краснолиманська»). Підтверджень, що позивач постійно хворів, або регулярно звертався за медичною допомогою в медичні заклади до 2011 року не має. Медичні огляди позивачем пройдені без зауважень на хроничні захворювання, до роботи «ПРИДАТНИЙ». Стає питання: як же позивач взагалі міг працювати з таким діагнозом «Хр. бронхіт 2 ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз 1-2 ступеню». А якщо позивач до 2011 року не хворів, то у відповідача виникає сумнів, що позивач дійсно хворий, так як умисно погіршував свій стан здоров`я та довів до 25% втрати працездатності, чого ж не лікувався у медичних закладах з такими діагнозами.

Оцінивши дану позицію позивача, відповідач вважає її непослідовною, неспроможною, у зв`язку з чим приходить до висновку, що мотиви, через які позивач не звертається за призначеним лікуванням, викликані іншими причинами, що дозволяє відповідачу розцінити дану поведінку позивача як зловживання правом. По суті це є недобросовісне користування правами, до якого зобов`язує кожного учасника процесу п.3 ст.27 ЦПК.

Ст.13 ЦК України встановлені межі здійснення цивільних прав - встановлено заборону на зловживання правом в будь-яких формах. Дана норма спрямована на захист учасників цивільних правовідносин від необґрунтованих вимог недобросовісної сторони.

Однак відповідного підтвердження виписки фахівців профпатологічного відділення та призначеного рекомендованого лікування позивачем до матеріалів справи зовсім не долучено, що визиває сумнів, що позивач дотримується рекомендацій лікарів, немає також і висновку МСЕК або інших медичних органів про спричинення позивачу моральної шкоди, її глибини та негативних наслідків, які мали б бути підставою для відшкодування моральної шкоди позивачем суду не надано.

Згідно норм ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно норм ст.12 Закону України „Про охорону праці" відшкодування моральної шкоди можливе лише а умови настання моральних втрат.

Як передбачено ч.3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В рахунок вказаних вище обставин, в абз.1 п.4 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Крім того, в п.9 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, позивач обґрунтував заподіяну йому моральну шкоди виключно словами, що містяться в позові, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння йому моральної шкоди та відповідно її розмір компенсації в сумі, яка становить саме 40 000 грн. відповідно.

Всі досліджені матеріали підтверджують, що позивач не має доказових фактів, на підставі яких пред`явлено позов, так як не довів наявність суб`єктивного права, за захистом якого він звернувся, не довів, що воно дійсно порушено, не надав доказів, що підтверджують позов, а особливо не довів, який є дійсно можливий вплив тих чи інших негативних емоцій ( душевних переживань), що виникли у позивача до події, на характер дій чи стан позивача, щоб такий спосіб захисту цивільних прав як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не став засобом безпідставного збагачення позивача.

Просить суд врахувати і той факт, що позивач працював ще на інших вугільних підприємствах, до 2011 року позивач не звертався за медичною допомогою в медичні заклади, Акт П-4 від 28.03.2013 року комісією складений із зауваженням, що виявити осіб які порушили законодавство України з ОП гігієнічні регламенти, що призвело до даного професійного захворювання немає можливості тобто комісія не визнає профзахворювання, яке отримане на ДП «ВК «Краснолиманська».

Таким чином, посилання позивача на зміну режиму та стану життя є безпідставними не відповідають обставинам справи. Приймаючи до уваги той факт, що позивачем не доведено існування на час розгляду справи повної втрати ним у зв`язку з цим працездатності, що спричиняють йому моральну шкоду та перешкоджають звичайній організації його життя, на його думку відсутні жодні правові підстави для задоволення позову, оскільки відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, надала письмові пояснення, де зазначила що 27.05.2013 року обласною профпатологічною МСЕК встановлено позивачу 25% втрати працездатності безстроково, на підставі чого 30.02.2013р. ОСОБА_1 звернувся до Покровського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про призначення йому страхових виплат у зв`язку з професійним захворюванням. Покровським відділенням 26.06.2013р. було винесено постанову № 0538/7260/7260/2, № 0538/7260/7260/3 про призначення страхових виплат позивачу, а саме одноразової допомоги в разі стійкої втрати працездатності в розмірі 7 7996 грн, та щомісячної страхової виплати в розмірі 1685,85 грн.

27.03.2017р. Покровське відділення винесло постанову № 0538/7206/7206/12 про призначення потерпілому ОСОБА_1 перерахованої щомісячної страхової виплати з 01.03.2017р. в розмірі 2248,32 грн.

З 01.03.2018р. Покровське відділення призначило перераховану щомісячну страхову виплату позивачу в розмірі 2697,99 грн (постанова №0527/7260/17 від 27.11.2018р.).

18.03.2019р. Покровське відділення винесло постанову № 0527/7260/7260/18 про перерахунок позивачу щомісячної страхової виплати з 01.03.2019р. в розмірі 2832,89 грн.

До теперішнього часу Покровське відділення продовжує виплачувати ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну страхову виплату.

Просила розглянути справу без участі її представника, справу вирішити на розсуд суду.

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.

Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносини.

Позивач працював в ДП ВК «Краснолиманська» з 21.07.1980р. по 23.09.1990р., з 26.01.1995р. до 30.05.2011р. в якості електрослюсаря підземного дільниці підготовчих робіт 4 розряду, гірничим робітником з ремонту гірничих виробок 2 розряду, з повним підземним робочим днем у шахті, звільнений з роботи за ст.38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.14-21).

Згідно медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) професійного захворювання від 11 грудня 2012 року № 44/1827 позивачу вперше встановлено професійні захворювання – хронічний бронхіт ІІ ст., фаза загострення, дифузний пневмосклероз, легенева недостатність першого-другого ступеню (а.с.28).

Як зазначене в акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 28 березня 2013 року, затвердженого начальником Головного державного санітарного лікаря м. Красноармійська, Димитрова, Красноармійського району ОСОБА_2 В.О. 28 березня 2013 року, професійне захворювання у позивача виникло у зв`язку з тривалим терміном праці в шкідливих умовах, обумовленої впливом шкідливого промислового фактору - пил (а.с.9-12).

Згідно довідки МСЕК серії 10 ААА № 232064 від 27.05.2013 року позивачу первинно встановлено за сукупністю 25% втрати професійної працездатності з 20.05.2013 року безстроково, визначено потребу в медикаментозному лікуванні за професійним захворюваннями (а.с.13).

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Згідно з роз`ясненнями, даними в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст.273-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 указаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

Судом установлено, що позивач працював у ДП «ВК «Краснолиманська», яке створене для підземного видобутку вугілля, і умови праці під землею є небезпечними та шкідливими. Втрата професійної працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, отже роботодавець не забезпечив створення нешкідливих не небезпечних умов праці.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв`язку з ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, неможливість його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв`язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, медичного висновку ЦЛЕК про наявність професійних захворювань, виписок з медичної карти стаціонарного хворого, епікризів, довідки МСЕК.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності висновок МСЕК про факт спричинення моральної шкоди не потребується.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров`я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, вік позивача, а також роботу позивача на інших підприємствах вугільної промисловості.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду в 12 000 грн.

Згідно ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Відповідно до ст.23 ЦК України, ст. ст.153, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 13, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (м. Родинське Донецької області, вулиця Перемоги, будинок 9, ЄДРПОУ 31599557) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на відшкодування моральної шкоди, завданої професійними захворюваннями та їх наслідками, 12 000 (дванадцять тисяч) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» в дохід держави судовий збір в розмірі 768 (семисот шістдесяти восьми) гривень 40 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Г.В. Назаренко