Рішення № 85882461, 13.11.2019, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/3805/19

Провадження № 2/204/1197/19 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2019 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

за участю позивачки ОСОБА_1

за участю представника позивачки ОСОБА_2

за участю представника третьої особи Волошенюк Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління-служба у справах дітей виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини і стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною позовною заявою, в якій просила: визначити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання його малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що вони з відповідачем перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу у відповідних органах. Від таких відносин у них народилася дитина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з 2014 року відносини між ними припинені. Дитина після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами проживає разом з позивачкою і перебуває на її утриманні та вихованні. Відповідач добровільно матеріальну допомогу на утримання дитини не надає. При цьому, відповідач являється фізично здоровою людиною, аліменти нікому іншому не платить і на його утриманні ніхто не перебуває. У зв`язку з вищевказаними обставинами, позивачка вважає доцільним визначити місце проживання дитини разом із нею, де вона і проживає та зареєстрована від народження, а з відповідача стягнути аліменти в судовому порядку.

В судовому засіданні позивачка і її представник підтримали позовні вимоги та просили задовольнити їх в повному обсязі. При цьому, посилалися на обставини, зазначені в позовній заяві, та зазначили, що не заперечують проти проведення заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки до суду не повідомив. Відзиву на позов не подав.

Представник третьої особи Волошенюк Г.С. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивачки в частині визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю і в цій частині просила позов задовольнити, в іншій частині покладалася на розсуд суду.

Зі згоди позивачки і її представника, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 є батьками малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження останньої Серії НОМЕР_1 , виданим 06.04.2013 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис про народження № 318 від 06.04.2013 року (а.с.7).

Відповідно же до ч. 1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, інтереси дітей захищаються передусім і не лише національним законодавством, але й нормами міжнародного права. Так, згідно положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також на положення ч. 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з ч. ч. 4-5 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок в даному випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, а носить рекомендаційний характер для прийняття судового рішення у спорі, який виник між сторонами та є одними із доказів у цивільній справі, оцінка якому має бути надана під час розгляду цивільної справи про позбавлення батьківських прав.

Так, згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради від 13.09.2019 року за № 830, долученого до матеріалів даної справи, діючи в інтересах дитини, керуючись ст. ст. 19, 161 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування вважає доцільним проживання малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.38).

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тому, суд враховує вказаний висновок при ухваленні рішення, але він не є визначальним для визначення місця проживання малолітньої дитини.

Зокрема відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М . С. проти України» стверджується, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Крім того, 20 листопада 1959 року була прийнята Декларація прав дитини резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН.

Декларація визнається універсальним і ефективним механізмом та інструментом захисту прав дитини в світовому масштабі і діє з дати прийняття Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Зокрема до таких висновків, щодо того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю, прийшов й Верховний Суд України, у зв`язку з чим була викладена відповідна правова позиція у справі № 6-2445цс16.

З вищевказаними судовим рішенням можна ознайомитись у відкритому доступі на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень за наступним посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Згідно зазначеної правової позиції, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Таким чином, враховуючі все вищевказане, судом встановлено, що мати дитини з народження доглядає за малолітньою донькою: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконує усі обов`язки з організації домашнього побуту тощо, а доказів зворотного суду не представлено.

Спиртними напоями або наркотичними засобами мати дитини не зловживає, а доказів зворотного суду також не представлено.

При цьому, місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 14.04.2015 року зареєстроване за однією адресою із її матір`ю, позивачкою у даній справі, а саме: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою № 8270 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 14.05.2019 року (а.с.10).

Таким чином, суду не зазначено виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення дитини з матір`ю відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, або свідчили б про неможливість проживання дитини разом з матір`ю. Не спростований й той факт, що мати в найбільшій мірі може сприяти гармонійному розвитку малолітньої дитини, тим паче, що саме з нею дитина й проживає, проти чого відповідачем не було подано заперечень у визначений судом строк.

Тому, суд вважає можливим проживання малолітньої дитини з матір`ю, разом з якою дитина й зареєстрована за однією адресою.

За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, дослідивши усі докази по справі в сукупності та урахувавши інтереси малолітньої дитини, враховуючи вік дитини - всього шість років, та потребу дитини в материнській опіці, враховуючи відсутність виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір`ю, суд дійшов висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому, судом встановлено, що добровільно матеріальну допомогу на утримання своєї малолітньої дитини відповідач не надає, а доказів зворотного, в порядку § 1 Глави 5 Розділу 1 чинного ЦПК України, суду не представлено.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

Тобто, утримання відповідачем своєї дитини є не його правом, а його обов`язком, у зв`язку з чим з нього слід стягнути аліменти в судовому порядку.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також враховуючи положення ч. 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Так, статтею 23 Конвенції про права дитини (20 листопада 1989 року), ратифікованою Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 року, встановлено, що дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Позивачка просила суд стягнути аліменти на малолітню дитину в частині від заробітку відповідача в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, а судом, під час розгляду даної справи, не було встановлено обставин, за яких відповідач не може надавати матеріальну допомогу (сплачувати аліменти) своїй малолітній дитині саме в такому розмірі, який (розмір) буде достатнім для її утримання і сприятиме нормальній життєдіяльності дитини, та гарантуватиме їй належний рівень життя, що повністю узгоджується з положеннями статті 23 Конвенції про права дитини (20 листопада 1989 року), ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема у статті 182 СК України частину другу викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».

Таким чином, частиною 2 статті 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Тому, суд прийшов до висновку, що розмір аліментів на утримання малолітньої дитини слід встановити з урахуванням того, що він (розмір) не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Позивачка звернулася до суду з даними позовними вимогами 29 травня 2019 року. Отже, саме з цієї дати слід стягнути аліменти з відповідача.

За таких обставин, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням положень ст. 182 СК України, суд вважає можливим стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання його малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 29 травня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, на користь матері дитини - ОСОБА_1 .

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

З урахуванням вищевказаного, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання рішення про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини в межах суми платежу за один місяць.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки позивачці задоволені її позовні вимоги в повному обсязі, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп. за позовні вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини (в порядку ч. ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції на момент звернення до суду з даним позовом), а також, в порядку ч. 6 ст. 141 ЦПК України, з відповідача повинно бути стягнено в дохід держави судовий збір по справі в сумі 768 грн. 40 коп. за позовні вимоги про стягнення аліментів (в порядку ч. ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції на момент звернення до суду з даним позовом), оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з цими вимогами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 7, 19, 105, 110, 112, 113, 115, 141, 160, 161, 180-183, 191 СК України, Декларацією прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, ст. ст. 3, 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991 року), розділом 3 Закону України «Про охорону дитинства», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 128, 141, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280-284, 352, 354-355, 430 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління-служба у справах дітей виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини і стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - задовольнити повністю.

Визначити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання його малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 29 травня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, на користь матері дитини - ОСОБА_1 .

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, допустити рішення про стягнення аліментів до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_3 -служба у справах дітей виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04052488, місцезнаходження: 49006, м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 65.

Суддя В.В. Самсонова