Ухвала суду № 85879680, 26.11.2019, Зіньківський районний суд Полтавської області

Зіньківський районний суд Полтавській області

________________

38100, м. Зіньків, вул. Соборності, 2. Тел.3-24-41/факс 3-11-95

Справа № 530/1017/19

Номер провадження 1-кп/530/100/19

У Х В А Л А

іменем України

26.11.2019 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Пилипенко Є.С., з участю прокурора Чубенка І.А., потерпілого ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в місті Зіньків Полтавської області кримінальне провадження №12019170170000295 від 25.07.2019 року, відносно ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Із Зіньківського відділу Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області до суду надійшов обвинувальний акт за кримінальним провадженням, внесеним в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12019170170000295 від 25.07.2019 року, відносно ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.

В підготовчому засіданні прокурор вказав, що обвинувальний акт відповідає вимогам кримінально-процесуального кодексу, а тому можливо призначити справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні, визначивши дату та час його проведення. Підозрюваний ОСОБА_3 підтримав прокурора.

Потерпілий ОСОБА_1 вкзав, що він не був повідомлений про закінчення досудового розслідування та йому не було надано для ознайомлення відкриті матеріали справи, окрім того, він бажав заявити клопотання про призначення експертизи, відповідно до ст. 242 КПК України, для визначення розміру матеріальної шкоди заподіяної кримінальним правопорушенням так як майно, а саме гиря, гаєчний ключ, пальці від трактора, шестерні мають реальну ціну з урахуванням зношення, а не металобрухту. Також він не ставив свій підпис в розписці про отримання копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування.

Потерпіла ОСОБА_2 підтримала Вільхового І.І..

Вивчивши обвинувальний акт з додатками, суд приходить до висновку.

Згідно ч. З ст. 314 КПК України в підготовчому судовому засіданні суд має право, крім іншого, повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України, або призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта.

Обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення та розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

У відповідності до ч.4 ст.291 КПК України вбачається, що до обвинувального акта додаються:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстр матеріалів досудового розслідування;

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Одними із загальних засад кримінального провадження є верховенство права та його законність (п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 7 КПК України), поняття яких законодавцем визначено у ст.ст. 8 та 9 названого Кодексу.

В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано наступне: «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із зазначеними положеннями Основного Закону у повній мірі кореспондуються приписи ч. 1 ст. 9 КПК України, якими передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов"язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 314 КПК України після отримання обвинувального акта, суд не пізніше п"яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором.

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170170000295 від 25.07.2019 р.. Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу.

Так, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити відомості, зокрема про виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Як роз"яснено в п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом. У формулюванні обвинувачення повинні бути відображені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме про подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та інші. Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити в собі не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а і точне формулювання у тому числі і об"єктивної сторони кримінального правопорушення, а також кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення. Отже, в обвинувальному акті повинен мати місце як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, так і формулювання обвинувачення. До того ж законодавець чітко визначає, що відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Фактичний аналіз змісту обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 свідчить про те, що у ньому незрозуміло викладено суть обвинувачення, фактичні обставини кримінального правопорушення встановлені за результатами досудового розслідування кримінального провадження і правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення частини статті закону України про кримінальну відповідальність. Однак висунуте органом досудового розслідування детальне формулювання обвинувачення ОСОБА_3 в розумінні п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України в обвинувальному акті відсутнє.

Таким чином слід констатувати, що відсутньою є сама основа для можливості розгляду кримінального провадження по суті, так як відсутнє конкретне обвинувачення, яке висунуте органом досудового розслідування в свою чергу унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред"явленого обвинувачення і, безперечно, порушує право обвинуваченого на захист, яке гарантується кожній особі приписами п. «с» ч.3 ст.6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», положення якої імплементовані у ст. 20 КПК України. Також слід зазначити, що термін «обвинувальний акт» і визначено законодавцем таким, оскільки він має містити обвинувачення, а не лише обставини встановлені під час досудового розслідування.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та формулювання обвинувачення в обвинувальному акті повинні бути викладені з обов"язковим урахуванням наведених вимог ст. ст. 91, 374 КПК України. При цьому фактичні обставини та формулювання обвинувачення мають бути викладені окремо і не повинні суперечити один одному.

Таким чином, розгляд кримінального провадження за відсутності належним чином сформульованого обвинувачення та належно викладених фактичних обставин злочину, порушує гарантовані законом процесуальні права обвинуваченого, в тому числі і право на захист та позбавляє суд можливості прийняти законне рішення.

Вказане, зокрема, істотно порушує вимоги п. а) та b) ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод якими передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права, а саме бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність приділяти особливу увагу розясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявлення особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду, а право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинувачених мати можливість підготуватися до захисту (рішення у справі «Абрамян проти Росії», «Камасінскі проти Австрії», «Матточіа проти Італії», «Даллос проти Угорщини»).

Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 26.06.2008 року у справі «Ващенко проти України» зазначив, що поняття «обвинувачення» для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)»; у рішенні від 25.07.2000 року, у справі «Маттоціа проти Італії» зазначив, що «...обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення»; у рішенні від 09.10.2008 року у справі «Абрамян проти Росії» зазначає, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред"явленого йому обвинувачення ... ». В цьому ж рішенні Суд нагадав, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред"явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави предявленого йому обвинувачення…».

Згідно вимог, що встановлені та закріплені у п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити відомості щодо кожного потерпілого. Відповідно до частин другої та четвертої статті 291 КПК України, обвинувальний акт має містити зокрема анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).

Як встановлено в підготовчому засіданні, потерпілий ОСОБА_1 , згідно паспорта НОМЕР_1 народився в с. Комиші, Охтирського району, Сумської області, а не в м.Зіньків, Полтавської області, як вказано в обвинувальному акті (а.с.1).

Юридичне поняття потерпілого закріплено у ст. 55 КПК України, згідно положень якої потерпілим у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також може бути юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення - час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В обвинувальному акті відносно ОСОБА_3 , за яким останньому висувається обвинувачення, прокурор зазначив ОСОБА_1 у якості потерпілого, тобто у якості особи, якій має бути завдана певна шкода за видом та розміром, яка у разі зазначення такої особи потерпілого разом з цим має бути наведена та зазначена в обвинувальному актові в рамках складу діяння за обвинуваченням, яке підлягає встановленню та доведенню. У разі зазначення особи потерпілого та за відсутності вказівки інших складових ознак складу кримінального правопорушення як то завдання шкоди потерпілому таке обвинувачення є не повним, не конкретним, унеможливлює судовий розгляд по суті, не дає змоги обвинуваченому належним чином захищатись від висунутого обвинувачення, оскільки таке є не повним і не конкретним.

В силу положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, правозастосовної практики Європейського суду з прав людини, законодавчих приписів ст.cт.7, 20 КПК України, суд повинен забезпечити реалізацію конституційного права засудженого на захист.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до протоколів № 1, 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» говорить, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право захищати себе від висунутого обвинувачення у встановлений законом спосіб особисто чи використовувати при цьому юридичну допомогу захисника.

Верховний Суд України у пункті 11 постанови пленуму № 6 від 30.05.2008 р «Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції» зі змінами, які є чинними на теперішній час, також зазначив, що істотними порушеннями при складанні обвинувального висновку необхідно вважати такі порушення вимог, які виключають можливість здійснення обвинуваченим свого захисту і можливість прийняття судом законного рішення у справі з урахуванням такого обвинувального висновку. Такі порушення мають місце у випадках, коли в обвинувальному висновку містяться положення, які суперечать один одному, звинувачення, викладене в обвинувальному висновку, є неконкретним.

Згідно приписів ст. 56 КПК України, яка визначає обсяг прав та дієздатності потерпілого у судовому кримінальному процесі, то потерпілий має право знати сутність підозри та обвинувачення, підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення. При цьому потерпілий обмежений висувати самостійне обвинувачення.

Потерпілий у цьому кримінальному провадженні за даним обвинувальним актом ОСОБА_1 , згідно поданого письмового клопотання також зазначає та наполягає, що обвинувальний акт, який поданий на розгляд до суду відносно ОСОБА_5 , не відповідає встановленим вимогам його форми та змісту, оскільки також убачає та посилається, що викладений зміст обвинувачення за цим обвинувальним актом за тих самих підстав викладено не повно та не конкретно. Потерпілий зазначає та наполягає, що йому також не зрозуміле повною мірою висунуте обвинувачення, він не розуміє та не убачає, в обвинувальному акті жодним чином не наведено яка саме шкода йому як потерпілому є завдана в рамках висунутого обвинувачення, яка має доводитись в судовому засіданні, оскільки він є потерпілий. У разі підтримання обвинувачення потерпілим він має підтримувати таке обвинувачення самостійно. Потерпілий ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_2 не погоджуються з обвинувальним актом, оскільки висунуте в ньому обвинувачення є не повним та не конкретним і за цих також підстав наполягають, що кримінальне провадження має бути повернено прокурору для доопрацювання.

Засадами кримінального провадження закріплена рівність учасників процесу, сторін у справі щодо доведення та спростування обставин у справі, які підлягають доказуванню.

У відповідності до вимог ст.109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування додається до обвинувального акта (п. 1 ч. 4 ст. 291 КПК).

Вказаний реєстр, є невідємним додатком до обвинувального акту і повинен містити, зокрема номер та найменування кожної процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення, що у даному реєстрі не завжди дотримано - вимоги ст. ст. 291, 109 КПК України.

Реєстр матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні складений в порушення вимог Положення про порядок ведення ЄРДР в частині не внесення до нього відомостей про час надходження заяви (повідомлення) п. 2.1.1, п. 2.1.4 не вказано про короткий виклад обставин п. 2.1.5 не вказано попередню кваліфікацію кримінального правопорушення; п. 2.1.7 - не вказано прізвище слідчого або прокурора, який вніс відомості до Реєстру тощо.

Вище зазначені процесуальні дії є обов"язковими, у зв"язку з чим мають міститись в реєстрі матеріалів досудового розслідування, натомість доданий до обвинувального акту реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам закону. Реєстр не містить даних про всі процесуальні дії і не відображає всі процесуальні рішення, прийняті в ході розслідування.

Так, в реєстрі матеріалів досудового розслідування не міститься згадки про захисника, у реєстрі матеріалів досудового розслідування взагалі відсутні відомості про його залучення.

Зокрема, як вбачається з реєстру, взагалі відсутні дані про призначення слідчого (групи слідчих) та групи прокурорів, в той час як процесуальні рішення протягом досудового розслідування, згідно реєстру, приймало декілька прокурорів.

Відповідно до ч.2 п.2 ст. 109 КПК України відсутні реквізити процесуальних рішень прийнятих під час досудого розслідування, а саме які речові докази та де вони знаходяться (а.с.3).

Вимоги про вказівку в обвинувальному актові, який надається до суду, про точні й повні дані щодо потрепілого, з вказівкою на його прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство, передбачені та встановлені прямою нормою закону, недотримання таких вимог не є формальною опискою в процесуальному документі, яка може бути усунена в судовому засіданні, а є фактичним недотриманням встановленої форми і змісту обвинувального акту, що являє собою суттєву перешкоду, згідно вимог закону, та унеможливлює подальше призначення до розгляду справи за цим обвинувальним актом по суті.

Таким чином, оцінюючи відповідність обвинувального акту при вирішенні питань в обсязі підготовчого судового засідання, що визначені та встановлені ст. 314 КПК України, з врахуванням доводів та думки учасників процесу, суд приходить до висновку про невідповідність даного обвинувального акту вимогам закону, вищезазначені недоліки унеможливлюють судовий розгляд, їх недотримання та не усунення призводить до порушення прав учасників процесу.

Керуючись п. 3 ч. 3 ст. 314, ст.ст. 291, 395 Кримінального процесуального кодексу України,-

У Х В А Л И В :

Клопотання потерпілого ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 про повернення обвинувального акту задовольнити.

Повернути прокурору Зіньківського відділу Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області обвинувальний акт з доданими матеріалами, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідуваньза № 12019170170000295 від 25.07.2019 року.

Ухвалу негайно направити керівнику Зіньківського відділу Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області для усунення зазначених недоліків обвинувального акта.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Зіньківський районний суд Полтавської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко