Рішення № 85871443, 12.11.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року Справа № 915/1923/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Берко О.В.,

представника позивача: Гур`єва Є.В., дов.№3986 від 20.12.2018,

представника відповідача: Магденко О.В., дов.№32/4.2-01 від 02.01.2018,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”

(01601, м.Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд.18; ідент.код 21560766;

адреса для листування: 54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.27/3),

до відповідача: Управління соціального захисту населення Первомайської міської ради

(55213, Миколаївська обл., м.Первомайськ, вул.Грушевського, буд.3;

ідент.код 03194559),

про: стягнення заборгованості у розмірі 133032,49 грн,-

в с т а н о в и в:

27.08.2019 Публічне акціонерне товариство “Укртелеком” звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Управління соціального захисту населення Первомайської міської ради 133032,49 грн заборгованості з відшкодування витрат позивача, пов`язаних з наданням послуг зв`язку та телекомунікацій пільговій категорії громадян в період з січня по липень 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ПАТ “Укртелеком” є оператором телекомунікацій та відповідно до вимог Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України “Про телекомунікації”, Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, надає телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати. Зазначені пільги встановлені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, Законом України “Про жертви нацистських переслідувань”, Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законом України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус”, Закон України “Про охорону дитинства”. Відповідно до пп.б п.4 ч.1 ст.89 та ст.102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості наданих послуг пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, відповідач є розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг, до його повноважень належить здійснення відшкодування витрат, понесених позивачем на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян.

Позивач зазначає, що за період з січня по грудень 2019 року (включно) Миколаївська філія ПАТ “Укртелеком” надавала телекомунікаційні послуги пільговим категоріям абонентів на загальну суму 133032,49 грн, а відповідач жодної сплати за цей період не зробив, відповідно заборгованість складає 133032,49 грн, яка підлягає відшкодуванню відповідно до законодавства.

Посилаючись на норми ст.ст.174, 193 Господарського кодексу України, ст.526 Цивільного кодексу України, рішення Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005, постанову Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446, позивач стверджує, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов`язань перед позивачем щодо компенсації витрат за надані послуги пільговим категоріям населення.

Ухвалою від 02.09.2019 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.10.2019.

Відповідач у відзиві від 19.09.2019 (а.с.163-165) заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» фінансування видатків місцевих бюджетів на відшкодування витрат з послуг зв`язку не передбачені та оспорюванні видатки не надходять з Державного бюджету України – фінансування видатків місцевих бюджетів на відшкодування витрат з послуг зв`язку, останній раз, визначалось додатком №3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Крім того, відповідач вказує, що постановою КМУ №426 від 21.06.2017 внесено зміни до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, якими з тексту вказаного Порядку вилучено будь-яке згадування про пільги з послуг зв`язку.

У відповіді на відзив від 26.09.2019 (а.с.167-169) позивач вказує, що відповідач, як розпорядник коштів місцевого бюджету, відповідно до законодавчих приписів зобов`язаний відшкодувати позивачу витрати, понесені внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, згідно складених позивачем розрахунків за формою 2-пільга та актів за формою 3-пільга, а право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям споживачів, підлягає відшкодуванню незважаючи на те, що в 2019 році видатків на ці потреби законодавчо не передбачено, оскільки відповідні зобов`язання держави по відшкодуванню пільг виникають не з закону про державний бюджет на відповідний рік, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законом особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

03.10.2019 підготовче засідання відкладалось на 16.10.2019.

Ухвалою суду від 16.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.11.2019.

Під час розгляду справи представники сторін підтримали висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

У судовому засіданні 12.11.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, інших законодавчих актів України.

Згідно зі ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям абонентів відповідно до п.19 ч.1 ст.12, п.10 ч.1 ст.13, п.18 ч.1 ст.14, п.20 ч.1 ст.15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; п.18 ст.6-1, п.10 ст.6-2, п.17 ст.6-3, п.19 ст.6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; п.11 ст.20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; п.7 ч.1 ст.9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»; п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; ч.5 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; та п.4 ч.3 ст.13 Закону України «Про охорону дитинства».

У період з січня по липень 2019 року включно Миколаївською філією ПАТ "Укртелеком" надано телекомунікаційні послуги пільговим категоріям абонентів на загальну суму 133032,49 грн.

Позивач щомісячно надсилав відповідачу супровідними листами (а.с.11-22) акти Форми №2-пільга – розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за січень – липень 2019 року (а.с.23-144), та акти Форми №3-пільга – звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги станом на 01.02.2019 – 01.08.2019 (а.с.145-151).

Матеріали справи свідчать, що відповідач листами №4279/04.2-06 від 30.05.2019, №6613/04.2-06 від 14.08.2019, №6614/04.2-06 від 14.08.2019 (а.с.152, 155, 156) повернув позивачу розрахунки та акти звіряння щодо видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, які надавались ПАТ «Укртелеком», посилаючись на те, що договірні відносини між ними відсутні, що унеможливлює відшкодування витрат, а також повідомив позивача, що на думку ПАТ «Укртелеком» постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, компенсування послуг зв`язку та телекомунікацій не передбачено.

Позивач вказує, що відповідачем не відшкодовано витрати, пов`язані з наданням послуг зв`язку пільговій категорії громадян за період з січня по липень 2019 року включно в сумі 133032,49 грн.

У зв`язку з цим позивач був змушений звернутись до суду із відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Предметом даного позову є майнові вимоги постачальника послуг до головного розпорядника бюджетних коштів про стягнення заборгованості в зв`язку з порушенням виконання зобов`язання з відшкодування витрат, пов`язаних з наданням послуг зв`язку пільговій категорії громадян.

За змістом ч.3 ст.63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Зазначеними Законом та Правилами не передбачено обмежень щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Вказані вище положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян. Обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб`єкту господарювання, який їх надає, відповідає визначеному законодавчо обов`язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв`язку тим категоріям громадян, які мають установлені пільги з їх оплати.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно із ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Статтями 89, 102 цього ж Кодексу визначено, що видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання приписів ст.102 Бюджетного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (п.2 Порядку).

Згідно з п.3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

З огляду на викладене вище між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв`язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

При цьому чинне законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

За змістом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права й обов`язки. Цивільні права й обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права й обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Позивач є суб`єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до ч.2 ст.3 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст.96 ЦК України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

З огляду на вказані норми законодавства у ПАТ «Укртелеком» виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв`язку з наданням послуг зв`язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1 ст.167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 ЦК України).

Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 906/621/17.

Отже, відповідач зобов`язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з січня по липень 2019 року включно в сумі 133032,49 грн, а відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки в 2019 році не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання.

Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» видатків на ці потреби не передбачав, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли не з наведеного вище Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення такої компенсації.

Частиною 2 ст.218 ГК України та ст.617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення Суду). У п.26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (п.п.48 та 40 рішень відповідно).

Наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах №911/4249/16, №906/621/17, постановах Верховного Суду від 07.05.2018 у справі №920/724/17, від 05.06.2018 у справі 915/827/17 та постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №905/2358/16.

Як визначено ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч.3 ст.2, ч.3 ст.13, ч.1 ст.14 ГПК України)

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено ст.42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч.2 ст.14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, суд відхиляє твердження скаржника про необґрунтованість позову та посилання на те, що надання телекомунікаційних послуг повинно здійснюватися на підставі договору за наявності коштів для оплати послуг, оскільки певне право виникає у особи, а у держави - відповідне цьому праву фінансове зобов`язання, не із Закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правового акта, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

При цьому, суд зазначає, що неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування понесених ним витрат.

Доказів відшкодування відповідачем позивачу витрат, пов`язаних з наданням послуг зв`язку пільговій категорії громадян за період з січня по липень 2019 року включно в розмірі 133032,49 грн, станом на час прийняття рішення судом, відповідачем не надано, розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум не спростовано.

Отже, у спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені покладені на нього чинним законодавством України зобов`язання, у зв`язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Доводи відповідача суд вважає безпідставними, необґрунтованими і такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать чинному законодавству України.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених норм та обставин справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування витрат, пов`язаних з наданням послуг зв`язку пільговій категорії громадян, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 133032,49 грн у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Згідно п.1) ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Первомайської міської ради (55213, Миколаївська обл., м.Первомайськ, вул.Грушевського, буд.3; ідент.код 03194559) на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м.Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд.18; ідент.код 21560766) 133032,49 грн основного боргу та 1995,49 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 22.11.2019 року.

Суддя М.В.Мавродієва