Ухвала суду № 85869544, 21.11.2019, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/2619/16-ц

Провадження № 2-п/265/26/19

У Х В А Л А

21 листопада 2019 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Міхєєвої І.М.,

за участю секретаря судового засідання – Красноухова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , про перегляд заочного рішення суду від 08 серпня 2016 року по справі за позовом ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 08 серпня 2016 року, ухваленим за позовом ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позовні вимоги були задоволені, шляхом стягнення зі ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» заборгованості за кредитним договором в сумі 31658 грн., а також судових витрат.

09 жовтня 2019 року до суду звернулася представник відповідача ОСОБА_3 Н. ОСОБА_4 з заявою про перегляд заочного рішення від 08 серпня 2016 року, посилаючись на те, що відповідач не був належним чином сповіщений про час та місце розгляду справи, на підставі чого був позбавлений можливості надати свої пояснення та заперечення. Про існування такого рішення дізнався лише 04.10.2019 року після виклику до Лівобережного ВДВС. Не визнаючи заявлені позовні вимоги, вказувала на перебування відповідача у відрядженнях, пов`язаних зі службою в Національній поліції по охороні порядку в містах на лінії зіткнення. Окрім того згідно діючого законодавства, зокрема Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», йому, з моменту оголошення мобілізації і до закінчення особливого періоду не повинні були нараховуватися проценти та комісія. Таким чином, просила суд поновити строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення, скасувати вказане заочне рішення та призначити справу до розгляду.

Представник заявника ОСОБА_1 у судовому засіданні доводи заяви підтримала та надала пояснення аналогічні викладеними в заяві, просила скасувати заочне рішення.

Заявник ОСОБА_2 у судовому засіданні також підтримав заяву, та доводи викладені в ній, посилався на його відсутність за місцем реєстрації на час ухвалення рішення суду. Не заперечував, що на час розгляду справи проживав в місті Маріуполі, але за іншою адресою.

Представник позивача ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку», будучи повідомленим про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явився.

Суд, вислухавши сторони, що з`явились, вивчивши матеріали справи, вважає подану заяву про перегляд заочного рішення суду такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного провадження.

Відповідно до ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився у судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту ч.1 ст.288 ЦПК України випливає, що заочне рішення підлягає скасуванню лише за наявності двох підстав одночасно, а саме:

- якщо буде встановлено, що відповідач, який був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, не з`явився у судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, та

- докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Таким чином зі змісту ст. 288 ЦПК випливає, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом водночас двох обставин: відповідач не з`явився у судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач неодноразово викликався до суду за адресою її проживання: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 ЦПК України (який діяв на момент розгляду справи). Копія судового рішення також була направлена своєчасно відповідачу рекомендованим листом із повідомленням за вказаною адресою. Однак адресат жодного разу до поштового відділення для отримання кореспонденції не прибув, конверти були повернуті суду з приміткою «за закінченням терміну зберігання».

Отже, як свідчать матеріали справи, відповідач ОСОБА_2 , не бажаючи приймати участь у судовому розгляді справи по суті і реалізувати своє процесуальне право на спростування доводів позову, тим самим не оспорював підстави позову.

Відповідач при поданні заяви про перегляд заочного рішення та при його розгляді не надав доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи, і не були враховані судом при винесенні спірного заочного рішення від 08.08.2016 року.

У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що термін «строк на оскарження рішення», що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів та позивачів, які можуть трапитись після прийняття судом рішення (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП],№28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).

Як вбачається з матеріалів справи, копія заочного рішення направлена відповідачу 08 серпня 2016 року. (а.с. 51,53). Заява ж про перегляд заочного рішення подана ОСОБА_2 09 жовтня 2019 року, тобто понад три роки після ухвалення рішення суду.

Виходячи з вищенаведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п.1 ст.6 Конвенції, а також ст.1 Першого протоколу до неї, оскільки в позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.

У зв`язку з наведеним, суд вважає, що заявник не навів доводів про поважність причин пропуску строку для звернення до суду з заявою про перегляд заочного рішення. Суд, також не вбачає посилань відповідача на будь-які докази, які мають істотне значення для справи та не були досліджені судом, оскільки обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення є непогодження з винесеним рішення по суті та обґрунтуванням апеляційної скарги, а тому в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення слід відмовити.

Таким чином, суд проходить до висновку, що відсутність сукупності умов, передбачених ч.1 ст. 288 ЦПК України, є підставою для відмови у задоволенні заяви про скасування заочного рішення, що не позбавляє відповідача оскаржити рішення в апеляційному порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 287, 288 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , про перегляд заочного рішення суду від 08 серпня 2016 року по справі за позовом ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Роз`яснити, що заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України до Донецького апеляційного суду.

Ухвала набирає чинності з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текс ухвали складено 25 листопада 2019 року.

Суддя І.М.Міхєєва