Постанова № 85868579, 30.08.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/22108/17

Провадження № 2-а/752/55/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.08.2019 року Голосіївський районий суд м.Києва у складі:

головуючого судді Колдіної О.О.,

з участю секретаря Петрова Є.В.,

розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання неправомірними дій Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років, зобов`зання Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», стягнення судових витрат у справі.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з 1996 р. по момент звернення до суду він працює в органах прокуратури України на посадах оперативних працівників, які дають право на виїід на пенсію за вислугу років. Трудовий стаж,який дає право на пільгову пенсію відповідно до Закону України «про прокуратуру» станом на 23.08.2017 р. становить 23 роки 7місяців 26 днів.

18.08.2017 р. позивач звернувся до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві з заявою про призначення пенсії за вислугу років.

23.08.2017 р. відповідач повідомив про прийняте рішення листом № 46256/05 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, посилаючись на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», відповідно до якого пенсії в порядку Закону України «Про прокуратуру» з 01.06.2015 р. не призначаються.

Однак, зазначену відмову позивач вважає неправомірною, в зв`зку з чим звернувся до суду за захистом порушеного права.

В ході підготовчого провадження в зв`язку з реорганізацією Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві була проведена заміна відповідача на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що станом на день звернення позивача з заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» набрав законної сили п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», відповідно до якого пенсії в порядку Закону України «Про прокуратуру з 01.06.2015 р. не призначаються.

Позивач подав заяву про розгляд справи у його відсутність та врахуванні при вирішення даного позову позицій Верховного Суду та Європейського суду з прав людини у подібних правовідносинах.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про місце і час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.08.2017р. ОСОБА_1 звернувся до Правобережного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві) з заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. № 1697- VІІ .

Листом від 23.08.2017 р. № 46256/05 відповідач повідомив позивача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років з посиланням на п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.15р. №213 з тих підстав, що з 01.06.15р. пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру» не призначаються.

Порядок пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури визначений спеціальним законом, а саме Законом України «Про прокуратуру».

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року, в редакції, яка була чинна на момент зарахування позивача на роботу до органів прокуратури, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорсько-слідчих посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників та у зв`язку з обранням їх на виборні посади органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

У зв`язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ), в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.

В свою чергу, ст. 86 Закону №1697-VII, визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Згідно ч. 6 ст. 86 Закону № 1697-VII, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у ст. 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

В силу положень ст.15 Закону України «Про прокуратуру» ( в редакції,чинній на час звернення до органів пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії) прокурором органу прокуратури є: 1) Генеральний прокурор України; 2) перший заступник Генерального прокурора України; 3) заступник Генерального прокурора України; 4) заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор; 4-1) заступник Генерального прокурора України - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); 6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 18) заступник керівника підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої);19) прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).

Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Як вбачається з матеріалів справи позивач на момент звернення до органів пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» мав загальний стаж роботи 25 років 10 місяців2 дні, стаж за вислугу років становив 23 роки 7 місяців 26 днів, в тому числі на посадах прокурора 13 років 1 місяців 6 днів, про що зазначає сам відповідач у своєму відзиві.

За приписами ст.ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні № 10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

02.03.2015 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень якого з 01 червня 2015 року скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1697-VII.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII «у разі неприйняття до 01 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про статус народного депутата України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про судову експертизу», «;Про Національний банк України», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України».

Однак, будь-який Закон до 01.06.2015 р., який би регулював питання щодо призначення пенсій працівникам прокуратури прийнято не було.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року.

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи викладена Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Крім того, в рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мюллер проти Австрії суд зазначив, що у зв`язку з сплатою обов`язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію.

В розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності спеціального стажу, однак прийняттям Закону України № 213-VIII таке його право було обмежено.

Відповідно до положень ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем суду не надано доказів правомірності його дій щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до положень ст.86 Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінюючи всі досліджені судом докази, суд вважає, що дії відповідача при вирішенні питання щодо наявності підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років не відповідали положенням ст.86 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна бути застосовано до даних правовідносин, а тому позов підлягає задоволенню.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2, 5, 47, 72,73 77, 139, 257, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368, м.Київ, вул..Бульварно-Кудрявська, 16) призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру».

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі в розмірі 640 гривень за рахунок асигнувань з Державного бюджету України.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, встановленого цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя :