Рішення № 85866865, 15.11.2019, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

15 листопада 2019 року м. Чернігів справа № 927/704/19

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О.М.

Позивач: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», код ЄДРПОУ 20077720, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601

Відповідач: Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго»,

код ЄДРПОУ 03357671, вул. Реміснича, 55-Б, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про стягнення 21103179,55 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Коваленко С.В., довіреність № 14-199 від 17.05.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6780/10 від 27.06.2018;

від відповідача: Литовченко В.П., довіреність № 66 від 21.03.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000151 від 19.05.2017,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго», у якому позивач просить стягнути з відповідача 21 103 179,55 грн, з яких 7 459 359,63 грн пені, 3 743 527,50 грн - 3% річних та 9 900 292,42 грн інфляційних втрат.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 20.08.2019 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 10.09.2019 та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

У встановлений судом строк відповідач надіслав до суду та позивачу відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у якому міститься клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, нарахованої за період з 23.01.2018 по 27.02.2019 у розмірі 7 074 344,06 грн, до 10%, що становить 707 434,41 грн.

Також у встановлений судом строк для подання відзиву від відповідача надійшла заява про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, нарахованої за період з 23.01.2018 по 27.02.2019 у розмірі 7 074 344,06 грн, до 10%, що становить 707434,41 грн, яка є аналогічною за змістом клопотанню, що викладене у відзиві на позов.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у підготовче засідання 10.09.2019 не з`явився.

До початку підготовчого засідання від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з тим, що представник відповідача Литовченко В. П., яка є єдиним штатним юристом зі статусом адвоката, 10.09.2019 буде перебувати поза межами м. Чернігова, а заміна представника, з урахуванням специфіки, обсягу та юридичної складності справи, за відсутності достатнього часу, не є можливою.

До поданого клопотання додано копію посвідчення про відрядження Литовченко В .П. 10.09.2019 до м. Києва та докази направлення клопотання позивачу.

У підготовчому засіданні 10.09.2019 представник позивача зазначила, що відзив на позовну заяву позивач ще не отримав та у зв`язку з цим просить відкласти підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 10.09.2019 суд долучив до матеріалів справи наданий відповідачем відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

За положенням ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Оскільки подана заява про зменшення розміру пені направлена на часткове задоволення позовних вимог, тобто безпосередньо стосується предмету позову, з підстав, визначених нормами матеріального права, така заява за своєю правовою природою є заявою по суті справи, а саме відзивом на позов, і має бути надана у порядку та строк, встановлені для подання відзиву (або міститись у ньому).

За приписами ч. 5, 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Доказів направлення заяви про зменшення розміру пені позивачу відповідач суду не надав, а тому у підготовчому засіданні 10.09.2019 суд відклав розгляд питання про прийняття вказаної заяви до наступного судового засідання.

У підготовчому засіданні 10.09.2019 суд, враховуючи клопотання сторін, постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 03.10.2019 на 11:00.

Ухвалою суду від 10.09.2019 викликано у підготовче засідання, призначене на 03.10.2019 на 11:00, позивача та відповідача.

27.09.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив з доданими до неї документами, а 03.10.2019 від відповідача - заперечення з доданими до них документами. До вказаних заяв по суті додано докази направлення їх іншій стороні.

У зв`язку з перебуванням судді на лікарняному, судове засідання, призначене на 03.10.2019, не відбулось.

Ухвалою суду від 09.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та призначено підготовче засідання на 24.10.2019.

У підготовчому засіданні 24.10.2019 суд розглянув питання щодо прийняття заяви відповідача про зменшення розміру пені, розгляд якої було відкладено у підготовчому засіданні 10.09.2019.

Оскільки заява про зменшення розміру пені міститься у відзиві на позов з аналогічним обґрунтуванням, суд розцінив окремо подану заяву про зменшення розміру пені як складову відзиву та долучив її до матеріалів справи, але вирішуватися така заява буде у поєднанні з тим, що викладено у відзиві на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 24.10.2019 суд долучив до матеріалів справи подані сторонами відповідь на відзив та заперечення з доданими до них документами, а спір вирішується з їх урахуванням.

У підготовчому засіданні 24.10.2019 представник відповідача подала клопотання про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження обставин щодо майнового стану відповідача, викладених у заяві про зменшення розміру пені, а саме: протоколів комісії з узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах від 26.07.2017 № 1, 12, довідок про заборгованість бюджетів різних рівнів перед АТ «Облтеплокомуненерго» від 26.06.2019 № 1487, від 23.10.2019 № 2355, довідок про основні напрямки використання коштів АТ «Облтеплокомуненерго» від 26.06.2019 № 1488, від 23.10.2019 № 2356, інформації про надходження коштів на рахунки із спеціальним режимом використання АТ «Облтеплокомуненерго» від 26.06.2019 № 1485, від 23.10.2019 № 2357, від 23.10.2019 № 2358, довідки про причини виникнення різниці в тарифах від 07.10.2019 № 2174.

Посилаючись на ч. 8 ст. 80 ГПК України, представник відповідача просила суд прийняти ці докази, поновивши відповідний строк для подання доказів. Своє клопотання представник відповідача обґрунтовує тим, що оскільки вказані документи знаходились у Чернігівській міській раді, яка розглядала питання прийняття Звернення до Кабінету Міністрів України щодо необхідності термінового вирішення проблемних питань в галузі теплогенерації (яке надавалось суду разом з відзивом), і відповідач їх отримав напередодні, тому не мав змоги надати їх вчасно разом із відзивом.

За приписами ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 цієї статті).

Згідно з ч. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 цієї статті).

Відповідно до ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Такий обов`язок особи направлений, насамперед, на забезпечення процесуальних прав інших учасників з метою надання їм можливості завчасно підготуватись та надати свої аргументи і заперечення як щодо обставин справи, на підтвердження яких і надаються певні докази, так і щодо оцінки таких доказів безпосередньо.

Недотримання такого порядку ставить іншого учасника у завідомо невигідне становище і порушує принцип "справедливої рівноваги між сторонами".

Системний аналіз наведених правових норм у поєднанні із наведеними у ст. 13, 14 ГПК України принципах диспозитивності і змагальності сторін свідчить про настання для учасника справи таких негативних наслідків, як неврахування судом при вирішенні спору поданих доказів у разі недотримання останнім без поважних на те причин встановленого законом порядку їх подання, і ризик настання цих негативних наслідків нормами ГПК України покладається саме на таких учасників.

У свою чергу, прийняття судом до розгляду доказів, які не направлені іншим учасникам справи без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує наведені норми Господарського процесуального кодексу України та знівельовує дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

Доказів направлення позивачу копій поданих суду документів відповідач не надав.

Інформації щодо неможливості вчасного подання цих доказів, що мала бути зазначена відповідачем відповідно до ч. 4 ст. 80 ГПК України, ані відзив, ані заява про зменшення розміру пені не містять.

При поданні цих доказів відповідач також не навів поважних причин та не надав доказів неможливості подання цих документів у встановлений строк.

Враховуючи вищевикладене, у підготовчому засіданні 24.10.2019 суд долучив до матеріалів справи подані відповідачем документи, але у зв`язку з порушенням відповідачем вимог ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд не прийняв ці докази до розгляду, а відтак спір вирішується без їх урахування, та відповідно відсутні і підстави для поновлення такого строку.

Представник відповідача заявила усне клопотання про надання часу для надання доказів щодо несвоєчасного (разом із відзивом) подання протоколів засідання комісії Чернігівської обласної ради.

У підготовчому засіданні 24.10.2019 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача, оскільки вважає, що у відповідача було достатньо часу виконати наведені вимоги закону, такі вимоги є відомими та доступними, відповідач не навів поважних причин неможливості обґрунтувати і надати відповідні докази одночасно з поданням таких документів, що свідчить лише про неналежну поведінку відповідача до судового процесу, відкладення судового засідання з цих підстав, зважаючи на строки розгляду справи, призведе до необґрунтованого затягування розгляду справи.

У підготовчому засіданні 24.10.2019 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.11.2019 на 11:00.

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, відповідно до ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, підписане у нарадчій кімнаті судове рішення, що містить вступну та резолютивну частини, у судовому засіданні не проголошувалось.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений відповідно до договору постачання природного газу №5043/1718-ТЕ-39 від 07.09.2017 (далі - Договір) природний газ, у зв`язку з чим позивач нарахував 7 459 359,63 грн пені, 3 743527,50 грн - 3% річних та 9 900 292,42 грн інфляційних втрат.

У відзиві на позов відповідач вважає, що доводи позивача є необґрунтованими та не підтвердженими належними, допустимим та достатніми доказами, а тому позов не підлягає задоволенню з таких підстав:

- позивач неправомірно нарахував пеню за період з 28.11.2017 по 23.01.2018, оскільки у цей період діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.01.2013 у справі №927/16/6б/13 про банкрутство ПАТ «Облтеплокомуненерго».

Посилаючись на ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у редакції, чинній до 19.01.2013, у якій встановлено заборону на нарахування штрафу і пені на час дії мораторію, відповідач вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 385 015,57 грн, нарахованої за період з 28.11.2017 по 23.01.2018, задоволенню не підлягають;

Щодо решти заявленої до стягнення пені у розмірі 7 074 344,06 грн відповідач у своєму відзиві на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України просить зменшити її розмір до 10%, тобто до 707434,41 грн.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру пені, відповідач посилається на повне виконання відповідачем свого зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за Договором, брак обігових коштів через існування у споживачів значної заборгованості зі сплати АТ «Облтеплокомуненерго» за спожиті енергоносії; існування різниці у тарифах, яка не компенсується відповідачу.

- позивач неправильно здійснив нарахування інфляційних втрат, оскільки ним не враховано, що інфляційні нарахування обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції і такі нарахування здійснюються окремо по кожному періоду, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення грошового зобов`язання. Відповідач надав контррозрахунок, відповідно до якого розмір перерахованих відповідачем інфляційних втрат становить 9 786 237,28 грн;

- посилаючись на норми ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання», Порядок

розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014, відповідач вважає, що оскільки оплата за спожитий природний газ за Договором та перерахування коштів позивачу здійснювалась виключно уповноваженим банком, вказані обставини свідчать про обмеження права відповідача на розпорядження власними коштами та перебування поза його контролем проведення частини розрахункових операцій за договорами на постачання природного газу, укладеними з позивачем.

У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві, з таких підстав:

- позивач зазначає, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного у справі про банкрутство відповідача, поширює свою дію лише на конкурсні вимоги, тобто ті, які виникли до порушення справи про банкрутство. Оскільки вимоги позивача виникли після порушення справи про банкрутство, а отже є поточними, позивач вважає, що мораторій в частині заборони нарахування пені на такі вимоги не поширюється.

Позивач заперечує проти задоволення заяви відповідача про зменшення розміру пені, оскільки вважає, що збитковість відповідача не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки; відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо; несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконання покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, закачування природного газу у підземні сховища для забезпечення опалювального періоду 2019-2020 років;

- позивач вважає, що ним правильно здійснено нарахування інфляційних втрат, з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця;

- доводи відповідача про те, що останній був позбавлений можливості самостійно впливати на строк оплати вартості природного газу, визначений у п. 6.1 Договору, позивач вважає необґрунтованими, враховуючи правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15, від 21.02.2018 № 910/16072/16, що порядок розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання не впливає на зобов`язання сторін щодо належної оплати послуг, а тому відповідач, підписавши Договір, повинен був виконувати свої зобов`язання у встановлений цим договором строк.

У наданих запереченнях відповідач просить суд при вирішення спору врахувати майновий стан відповідача та те, що діяльність АТ «Облтеплокомуненерго» має важливе соціальне, економічне та стратегічне значення в державі, а стабільна робота підприємства з забезпечення тепловою енергією населення м. Чернігова та Чернігівської області, а також підприємств, установ та організацій має виняткове значення, а її порушення може призвести до виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

07.09.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Облтеплокомуненерго» (далі - Споживач) укладено договір постачання природного газу №5043/1718-ТЕ-39 (Договір) (а.с. 13-22).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а Споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього Договору.

У п. 2.1. Договору та Додаткових угодах №2 від 02.04.2018, № 3 від 04.06.2018, № 4 від 02.08.2018, № 5 від 03.09.2018 до Договору сторони узгодили обсяги газу, що мають бути поставлені, а саме: Постачальник передає Споживачу з 01.10.2017 по 30.09.2018 природний газ орієнтовним обсягом до 71 151 тис. куб. м, у тому числі за місяцями (тис. куб. м): жовтень - 6000,00, листопад 9 200, грудень - 11 800, січень - 13 000, лютий - 10 500, березень - 8 500, квітень - 3500, травень - 2016, червень - 1489, липень - 1465, серпень - 1666, вересень - 2015.

Пунктом 3.7 Договору передбачено, що приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

За умовами п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб. м газу на дату укладання договору становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн.

Згідно з п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється Cпоживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Відповідно до п. 8.1 Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Згідно з п. 8.2 Договору у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведених Споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.

Відповідно до Додаткової угоди № 1 від 15.01.2018 до Договору, яка діє з 01.01.2018, п. 8.2 Договору викладено у такій редакції: у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведених Споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.

У п. 8.3 Договору, у редакції додаткової угоди № 1 від 15.01.2018 до Договору, сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, підписання Споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не звільняє Споживача від обов`язку сплатити на користь Постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором.

Строк, у межах якого Сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних становить 5 років (п. 10.3 Договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 30.09.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 Договору з урахуванням Додаткових угод № 2 від 02.04.2018, № 3 від 04.06.2018, № 4 від 02.08.2018, № 5 від 03.09.2018 до Договору ).

На виконання умов Договору позивач у жовтні 2017 року - вересні 2018 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 362 569 924,89 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2017 на суму 31 491 005,18 грн (за жовтень 2017 року), від 30.11.2017 на суму 48 846 386,02 грн (за листопад 2017 року), від 31.12.2017 на суму 57 493 348,07 грн (за грудень 2017 року), від 31.01.2018 на суму 63 992 254,00 грн (за січень 2018 року), від 28.02.2018 на суму 63 292 324,46 грн (за лютий 2018 року), від 31.03.2018 на суму 63 012 160,51 грн (за березень 2018 року), від 30.04.2018 на суму 17 502 419,17 грн (за квітень 2018 року), від 31.05.2018 на суму 4 386 782,11 грн (за травень 2018 року), від 30.06.2018 на суму 2 333 197,27 грн (за червень 2018 року), від 31.07.2018 на суму 35 027 49,25 грн (за липень 2018 року), від 31.08.2018 на суму 31 991 60,21 грн (за серпень 2018 року), від 30.09.2018 на суму 3 518 138,64 грн (за вересень 2018 року) (а.с. 51-62).

Відповідно до умов п. 6.1 Договору відповідач за поставлений природний газ у жовтні 2017 року повинен був розрахуватись з позивачем до 27.11.2017, у листопаді 2017 року - до 26.12.2017, у грудні 2017 року - до 25.01.2018, у січні 2018 року - до 26.02.2018, у лютому 2018 року - до 26.03.2018, у березні 2018 року - до 25.04.2018, у квітні 2018 року - до 25.05.2018, у травні 2018 року - 25.06.2018, у червні 2018 року - 25.07.2018, у липні 2018 року - до 27.08.2018, у серпні 2018 року - до 25.09.2018, у вересні 2018 року - до 25.10.2018.

Як вбачається з наданої позивачем довідки по здійсненим АТ «Облтеплокомуненерго» операціях за Договором (а.с. 64-69), відповідач повністю розрахувався за отриманий у жовтні 2017 року - вересні 2018 року природний газ на загальну суму 362 569 924,89 грн, у тому числі 213 899 484,40 грн (02.02.2018 - 18 177 785,66 грн, 02.02.2018 - 1 822 214,34 грн, 01.03.2018 - 30 127 183,87 грн, 01.03.2018 - 33 872 816,13 грн, 02.03.2018 - 1 750 000,00 грн, 02.05.2018 - 42 304 452,91 грн, 29.05.2018 - 6 232 681,16 грн, 29.05.2018 - 17 158 813,24 грн, 04.06.2018 - 3 271 886,00 грн, 02.07.2018 - 3 085 926,71 грн, 04.09.2018 - 1 368 330,97 грн, 01.10.2018 - 1 470 632,89 грн, 03.12.2018 - 6 547 823,69 грн, 26.12.2018 - 15 039 571,80 грн, 01.02.2019 - 11 334 577,06 грн, 01.03.2019 - 3 394 760,49 грн, 01.03.2019 - 4 386 782,11 грн, 01.03.2019 - 2 333 197,27 грн, 01.03.2019 - 3 502 749,25 грн, 01.03.2019 - 3 199 160,21 грн, 01.03.2019 - 2 403 203,31 грн, 26.03.2019 - 1 114 935,53 грн) були перераховані відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, однак порушив строки оплати, встановлені у п. 6.1. Договору.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановив суд, позивач у жовтні 2017 року - вересні 2018 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 362 569 924,89 грн, який відповідач оплатив у повному обсязі, проте допустив порушення строків здійснення такої оплати, встановлених у п. 6.1 Договору.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості природного газу, поставленого за Договором у період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року, позивач нарахував та заявив до стягнення 7 459 359,63 грн пені за період з 28.11.2017 по 27.02.2019, 3 743 527,50 грн - 3% річних за період з 28.11.2017 по 25.03.2019 та 9 900 292,42 грн інфляційних втрат за грудень 2017 року по лютий 2019 року.

Щодо заявленої до стягнення пені.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як встановив суд, сторони у п. 8.2 Договору погодили, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних (а з 01.01.2018 - у розмірі 15,3% річних), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.01.2013 у справі №927/16/6б/13 за заявою ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Актив Плюс» порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «Облтеплокомуненерго». Одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство був введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2018 у справі №927/16/6б/13 заяву ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Актив Плюс» про порушення справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" залишено без розгляду.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (тут і далі - у редакції Закону, чинній до 19.01.2013, яка застосовується до спірних правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов`язання та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом 2 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Тобто вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов`язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов`язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про стягнення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18.12.2012 у справі №5/34-09, від 12.03.2013 у справі 29/5005/16170/2011 від 01.10.2013 у справі №28/5005/3240/2012, Верховного Суду від 30.05.2018 у справі 26/48/09-910/2433/16.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд вважає, що позивач здійснив невірне тлумачення положень ст. 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та дійшов помилкових висновків щодо можливості нарахування пені на поточну заборгованість.

Як вбачається з наданого розрахунку пені, позивач здійснив нарахування пені, зокрема, за зобов`язаннями жовтня 2017 року за період з 28.11.2017 по 31.01.2018 на загальну суму 193 517,05 грн та за зобов`язаннями листопада 2017 року за період з 26.12.2017 по 27.02.2018 на загальну суму 402 515,26 грн.

Оскільки з 18.01.2013 по 23.01.2018 діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, суд вважає, що позивач неправомірно здійснив нарахування пені за зобов`язаннями жовтня 2017 року за період з 28.11.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 185 616,00 грн та за зобов`язаннями листопада 2017 року за період з 26.12.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 208 457,91 грн, а відтак позовні вимоги у цій частині на загальну суму 394 073,91 грн задоволенню не підлягають.

Отже, стягненню з відповідача підлягає решта заявленої до стягнення пені у розмірі 7 065 285,72 грн, яка нарахована позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору.

Разом з тим, відповідач просить зменшити розмір пені до 10%.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру пені відповідач послався, зокрема, на повне виконання свого зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за Договором, скрутне фінансове становище підприємства, дебіторську заборгованість споживачів фізичних та юридичних осіб, існування різниці у тарифах, яка не компенсується відповідачу.

Позивач заперечує проти задоволення заяви відповідача про зменшення розміру пені, оскільки вважає, що збитковість відповідача не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки; відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань; несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконання покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, закачування природного газу у підземні сховища для забезпечення опалювального періоду 2019-2020 років.

За змістом ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Відповідач до відзиву на позов додав копію електронного доказу - звернення Чернігівської міської ради до Кабінету Міністрів України щодо необхідності термінового вирішення проблемних питань в галузі теплогенерації від 29.09.2019, у якому зазначено про заборгованість споживачів перед АТ «Облтеплокомуненерго» у розмірі 101.6 млн грн.

Позивач заперечує проти прийняття цього доказу, оскільки копія цього доказу не засвідчена у встановленому законом порядку.

За приписами ч. 1-3 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

У відзиві на позов (арк. 8 абз. 3) відповідач зазначає посилання на веб-адресу, за якою знаходиться вказане звернення - офіційний сайт Чернігівської міської ради, https://chernigiv-rada.gov.ua/news/id-37294.

Про сумніви щодо відповідності поданої копії (паперової копії) оригіналу або про витребування у відповідача самого оригіналу цього доказу позивача суду не заявляв.

Суд вважає, що за наведених обставин незасвідчення копії електронного доказу - Звернення Чернігівської міської ради не є підставою для неприйняття цього доказу до уваги, оскільки вказане звернення знаходиться в мережі Інтернет, на офіційному сайті Чернігівської міської ради, є публічно доступним, у суду і позивача відсутні сумніви у його достовірності відсутні, а отже суд враховує його при вирішенні спору.

При розгляді клопотання про зменшення розміру пені суд врахував, що: відповідач не є кінцевим споживачем теплової енергії, а є підприємством, яке використовує отриманий природний газ для виробництва та забезпечення безперебійного постачання теплової енергії споживачам; здійснення оплати поставленого позивачем природного газу значною мірою залежить від розрахунків споживачів з відповідачем за спожиту теплову енергію; негативна ситуація, що існує в країні у сфері оплати з житлово-комунальних послуг, є загальновідомою обставиною; водночас відповідачу потрібні грошові кошти, зокрема, на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії з метою забезпечення своєчасного та належного надання відповідних послуг; станом на 01.08.2019 заборгованість споживачів перед відповідачем за послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання становила 101,6 млн грн; відповідач повністю розрахувався за отриманий ним природний газ.

Разом з тим, наявність заборгованості споживачів перед відповідачем у розмірі 101,6 млн грн без порівняння з іншими фінансовими показниками діяльності підприємства (загальні валові обсяги, інша дебіторська та кредиторська заборгованість тощо) за відсутності інших документів, які підтверджують збиткову господарську діяльність відповідача і реальну неможливість здійснення оплати за поставлений позивачем природний газ, не можуть беззаперечно свідчити про вкрай тяжкий фінансовий стан та про відсутність вини у відповідача щодо проведення своєчасних розрахунків з позивачем.

Так, відповідачем не надано доказів об`єктивної неможливості своєчасного здійснення розрахунків, зокрема, відсутності коштів на інших (поточних) рахунках підприємства, у тому числі неможливості залучення кредитних коштів; ведення належної претензійно-позовної діяльності щодо стягнення дебіторської заборгованості у примусовому порядку; оскарження неправомірної бездіяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо своєчасного визначення нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу

За наведених обставин, суд вважає необґрунтованим клопотання відповідача про зменшення пені на 90%, але дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, дійшов висновку, що справедливим і розумним буде зменшення розміру пені саме на 60%, а відтак клопотання відповідача підлягає лише частковому задоволенню.

При цьому суд вважає, що для позивача не матиме негативних наслідків позбавлення його можливості стягнення пені на 60%, наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача, який вже отримав повний розрахунок за газ, ним не доведено, а тому заперечення позивача проти зменшення розміру пені відхиляються судом.

Отже, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням перерахованої судом суми та зменшенням її розміру на 60%, становить 2 826 114,29 грн.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, 3% річних нараховані позивачем і на суми коштів, які були перераховані відповідно до Постанови КМУ №256 від 04.03.2002.

Положеннями частин 1 - 3 статті 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій є одним із основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

З 01.01.2018 механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема і природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання) за рахунок субвенцій з державного бюджету визначався Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 (далі по тексту - Порядок № 256).

Отже, з 01.01.2018 розрахунки за природний газ, спожитий категорією населення, яке має пільги та субсидії, здійснювалися між сторонами відповідно до Порядку № 256.

Згідно з пунктами 2, 4 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8-1 Порядку № 256, кошти на оплату пільг і субсидій за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб`єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту.

Відповідно до абзаців 21, 22, 25, 28 пункту 8-1 Порядку № 256 для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах казначейства. Розрахункове обслуговування таких рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та учасниками розрахунків. Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі «Призначення платежу» платіжних доручень додатково зазначають «постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256» та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання.

Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації.

Тобто держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком фінансування видатків, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується житловими субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства.

Аналогічні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18.

Судом встановлено, що розрахунок між сторонами частково проводився в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, якою запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та субсидій населенню, тобто в іншому порядку, ніж той, що був передбачений сторонами у договорі.

Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При цьому положення норм постанов Кабінету Міністрів України є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ, у тому числі за його транспортування, визначаються саме нормами наведеної постанови.

Саме такі висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2019 у справі № 927/587/18.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування 3% річних на суми коштів, перерахованих відповідно до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002, а відтак позивач неправомірно здійснив нарахування 3% річних на такі суми.

Крім того, позивач невірно визначив період розрахунку 3% річних, які нараховані за зобов`язаннями листопада 2017 року, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи умови Договору, остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ відповідач повинен був здійснювати до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів» 25 грудня, починаючи з 2017 року, є святковим днем, тому останнім днем розрахунку за отриманий відповідачем у листопаді 2017 року природний газ є 26.12.2017, а відтак нарахування 3% річних за вказані зобов`язання повинно здійснюватися з 27.12.2017.

Однак позивач не врахував цього та здійснив нарахування 3% річних за зобов`язаннями листопада 2017 року, починаючи з 26.12.2017 до 28.02.2018.

За перерахунком суду розмір 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, становить: за зобов`язаннями жовтня 2017 року - 36 099,05 грн, листопада 2017 - 76 936,68 грн, грудня 2017 року - 115 958,17 грн, січня 2018 року - 87 772,85 грн, лютого 2018 року - 449 172,84 грн, березня 2018 року - 822 410,38 грн, квітня 2018 року - 319 589,65 грн, за травень-вересень 2018 року 3% річних нарахуванню не підлягають, оскільки уся сума заборгованості за поставлений газ була перераховано відповідно до Постанови КМУ від 04.03.2002 № 256. Усього розмір 3% річних становить 1 907 939,61 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 1 907 939,61 грн.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що інфляційні нарахування здійснені за зобов`язаннями кожного місяця окремо, при цьому суму боргу за окремі зобов`язання позивач збільшував на індекс інфляції попереднього місяця. Крім того, інфляційні втрати нараховані позивачем і на суми коштів, які були перераховані відповідно до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002.

Відповідач заперечує проти наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та надав свій контррозрахунок, відповідно до якого відповідач не здійснював збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.

Відповідач, зокрема, вважає, що інфляційні нарахування обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції і такі нарахування здійснюються окремо по кожному періоду, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення грошового зобов`язання.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У постановах Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №905/1306/18, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 зазначена правова позиція, відповідно до якої нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Разом з тим, позивач неправомірно здійснив інфляційні нарахування на кошти, отримані відповідно до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002, оцінку чого суд вже надавав у цьому рішенні щодо нарахування 3% річних.

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, становить: за зобов`язаннями жовтня 2017 року - 51775,10 грн, листопада 2017 - 255 735,91 грн, грудня 2017 року - 317 264,76 грн, січня 2018 року - 198 049,50 грн, лютого 2018 року - 213 307,34 грн, березня 2018 року - 1 950 638,38 грн, квітня 2018 року - 883 893,50 грн, за травень-вересень 2018 року інфляційні втрати нарахуванню не підлягають, оскільки уся сума заборгованості за поставлений газ була перераховано відповідно до Постанови КМУ від 04.03.2002. Усього розмір інфляційних втрат становить 4 224 762,54 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 4 224 762,54 грн.

Разом з цим, суд відхиляє доводи відповідача з посиланням на Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 (далі - Порядок) щодо обмеження його права на розпорядження власними коштами та перебування поза його контролем проведення частини розрахункових операцій за договорами на постачання природного газу, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 1 Порядку цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

Вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

Порядок визначає виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання, і не впливає на зобов`язання сторін щодо здійснення належної оплати за договором.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16.

Щодо несвоєчасного визначення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, суд зазначає, що відповідач відповідних доказів не надав, проте не був позбавлений можливості захисту своїх прав та інтересів шляхом оскарження у судовому порядку неправомірної бездіяльності цієї комісії та відшкодування шкоди, завданої внаслідок такої бездіяльності.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір покладається на відповідача без урахування зменшення штрафних санкцій, але в частині неправомірного нарахування позивачем сум пені, 3% річних та інфляційних втрат пропорційно розміру задоволених цих вимог.

Отже, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача становить 197969,82 грн.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» (код ЄДРПОУ 03357671, вул. Реміснича, 55-Б, м. Чернігів, 14000) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код ЄДРПОУ 20077720, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601) 2 826 114,29 грн пені, 1 907 939,61 грн - 3% річних, 4 224 762,54 грн інфляційних втрат та 197 969,82 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 25.11.2019.

Суддя В.В. Шморгун