Рішення № 85862965, 25.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2019 року № 640/18540/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., представників позивача Жукової Л.А., Прилєпова О.А., представника відповідача Борозни М.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Східспецремонт» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Східспецремонт» (ТОВ «Східспецремонт») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.10.2018 №5382615147.

В обґрунтування позову з урахуванням додатково наданих пояснень зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22.10.2018 №5382615147 прийняте на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 17.07.2018 №181/26-15-14-07-02-10/38311208 щодо нереальності господарських правовідносин позивача із Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАН КОМПАНІ» (ТОВ «ДАН КОМПАНІ»), а також щодо заниження ТОВ «Східспецремонт» доходу за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 на 4 370 440 грн під час відображення в податковому обліку кредиторської заборгованості по виданих позивачем векселях, адже позивач не визначив та не відобразив фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості в момент виникнення заборгованості в загальному розмірі 5 063 651 грн за 2017 рік та не здійснював амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу на суму 693 211 грн, тому податковий орган визнав фінансовий дохід платника від дисконтування кредиторської заборгованості в сумі 4 370 440 грн.

В спростування висновків відповідача про необхідність включення до доходу дисконтування кредиторської заборгованості по виданих векселях позивач зауважив, що:

- оскільки національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, які описані в акті перевірки, не визначено методологію щодо визначення справедливої вартості та амортизованої собівартості фінансових зобов`язань, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, не надано жодних офіційних роз`яснень та методичних рекомендацій, то чинними нормативними актами на ТОВ «Східспецремонт» не покладено обов`язку визначати методологію та обґрунтування визначення справедливої вартості та амортизованої собівартості зобов`язань, ставки дисконтування, суми дисконту за певний проміжок часу, відображення наведених операцій певною кореспонденцією рахунків бухгалтерського обліку самостійно. Отже, підприємство обґрунтовано здійснює облік фінансових зобов`язань за їх собівартістю. Жодним нормативним документом не встановлено право фіскального органу встановлювати облікову політику та засади бухгалтерського обліку. Однак, співробітники органу ДФС самостійно, перевищуючи надані повноваження: визнали «справедливу вартість» фінансового інструменту; самостійно визначили та застосували «ставку дисконтування»; самостійно визнали «фінансовий дохід»;

- податковий орган застосував підхід, який веде до заниження зобов`язань та завищення доходів. Позивач зазначає, що до вартості векселів можна застосувати визначення звичайної ціни, при цьому, податковий орган не довів, що ринкова вартість векселя відрізняється від його номіналу;

- норми Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №12 «Фінансові інвестиції», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №91 від 26.04.2000 (П(С)БО 12), які застосовані перевіряючими, зокрема норми про амортизовану собівартість фінансової інвестиції, ефективну ставку відсотка, метод ефективної ставки відсотка, суму амортизації дисконту не можуть бути застосовані до фінансових зобов`язань, оскільки зобов`язання за довгостроковими векселями виданими не є фінансовими інвестиціями;

- норми Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №28 «Зменшення корисності активів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №817 від 24.12.2004 року (П(С)БО 28), які застосовані перевіряючими, зокрема, норми про теперішню вартість майбутніх чистих грошових надходжень від активу та ставку дисконту, не можуть бути застосовані до фінансових зобов`язань, оскільки зобов`язання не є активами;

- висновки, викладені в абзаці 14 на сторінці 18 акту перевірки, стосуються певних операцій з отримання позики і не мають відношення до операцій з виданими векселями, а застосування формули «амортизації дисконту» та використання в якості «ставки дисконтування» середньорічної обліковій ставки рефінансування Національного банку України, здійснено відповідачем без посилання на будь-який нормативний документ. Водночас, формула PV = FV/(l+i)n, згідно якої перевіряючими зводиться «операція дисконтування» та «розрахунок амортизації дисконту», не наводиться жодним із Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, описаних в акті перевірки як такі, норми яких не виконувало ТОВ «Східспецремонт». Перевіряючі використали у вказаній формулі в якості «ставки дисконтування» - середню річну облікову ставку рефінансування Національного банку України в розмірі 22%, яка не є такою, адже облікова ставка Національного банку України на дату видачі векселів (25.11.2016) складала 14%.

- згідно із пунктом 7 П(С)БО 15, до складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій. При цьому, дисконтування кредиторської заборгованості» не є ані дивідендами, ані відсотками, ані іншими доходами, отриманими від фінансових інвестицій, отже не включається до складу доходів.

Позивач вказав, що фіскальний орган не довів, що отримана позивачем податкова вигода є необґрунтованою. Доводи, на які посилається ГУ ДФС у м. Києві в акті перевірки та які є підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 22.10.2018 р. №5382615147 в частині «порушення» заниження значення показника у рядку 01 Декларацій «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 в сумі 4 370 440 грн, а також у відзиві на позов, нічим не підтверджені, не спростовують протиправності прийнятого податкового-повідомлення рішення.

Щодо операцій ТОВ «Східспецремонт» з ТОВ «ДАН КОМПАНІ», позивач вказав, що такі операції були реальними, що підтверджується достатніми первинними документами.

Наведені у відзиві відповідача доводи про начебто ненадання ТОВ «Східспецремонт» товарно-транспортної накладної не відповідають дійсним обставинам справи і спростовуються актом перевірки та матеріалами справи. До того ж, позивач наголосив, що відповідач не вправі обґрунтовувати правомірність спірного рішення вказаними доводами, адже за змістом акта перевірки такі доводи не слугували підставою для складання висновків акта перевірки та прийняття на їх підставі оскаржуваного рішення.

Позивач зауважив, що висновки відповідача в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях перевіряючих, базами даних, методологічними напрацюваннями та іншими суб`єктивними джерелами інформації, що порушує принцип презумпції правомірності рішень платника податків, правомірність та добросовісність дій позивача.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно посадових осіб ТОВ «ДАН КОМПАНІ», який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб ТОВ «ДАН КОМПАНІ» не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для ТОВ «Східспецремонт».

Також позивач вважає безпідставними посилання відповідача на порушення по взаємовідносинах позивача з ТОВ «ДАН КОМПАНІ», які були зафіксовані в акті Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про результати позапланової перевірки №494/26552202/38311208 від 18.11.2015 ТОВ «Східспецремонт» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «ДАН КОМПАНІ», за період з 01.02.2015 по 31.03.2015, ТОВ «СТРАЙД ТРЕЙД» за період з 01.01.2015 по 28.02.2015, ТОВ «ТРАФ АЛЬЯНС» за період з 01.04.2015 по 30.06.2015, а також в акті ГУ ДФС у м. Києві №81/26-15-14-04-05/38311208 від 05.02.2018 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Східспецремонт» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «ДАН КОМПАНІ» за лютий 2015 року, березень 2015 року, з ТОВ «Концерн «УКРЕНЕРГОРЕМОНТ» за серпень 2016 року. На думку позивача посилання податкового органу на зазначені акти та викладені в них порушення не можуть бути підставою для висновку про відсутність фінансово-господарських операцій між ТОВ «ДАН КОМПАНІ» та позивачем під час іншої перевірки. До того ж, рішення, прийняте на підставі вказаних актів перевірки позивач оскаржив до суду, триває судовий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2018 позовну заяву ТОВ «Східспецремонт» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зазначив, що на дату виникнення кредиторської заборгованості боржник має визначити теперішню (справедливу) вартість свого зобов`язання. Сума дисконту (різниця між майбутньою та теперішньою вартістю зобов`язання) включається до доходу в момент отримання позики і до витрат - в процесі амортизації такого дисконту протягом строку користування позикою.

Станом на 31.12.2017 векселі видані позивачем для ТОВ «СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ СОЮЗ» не пред`явлені до сплати та не погашені, тому існує кредиторська заборгованість з терміном виникнення більш ніж 12 календарних місяців по взаємовідносинах з ТОВ «СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ СОЮЗ» стосовно складання та пред`явлення векселів до сплати, а тому кредиторська заборгованість за вищевказаними виданими довгостроковими векселями має обліковуватися на рахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами». Разом з цим, позивач не визначив та не відобразив фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості за виданими векселями в момент виникнення заборгованості в загальному розмірі 5 063 651 грн за 2017 рік та не здійснював амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу на суму 693 211 грн, тому податковий орган визнав фінансовий дохід платника від дисконтування кредиторської заборгованості в сумі 4 370 440 грн та дійшов висновку про заниження ТОВ «Східспецремонт» доходу за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 на 4 370 440 грн під час відображення в податковому обліку кредиторської заборгованості по виданих позивачем векселях.

Щодо операцій ТОВ «Східспецремонт» з ТОВ «ДАН КОМПАНІ» у лютому та березні 2015 року, відповідач заперечує реальність таких операції в обґрунтування чого зазначає, що:

- до перевірки не надано копій довіреностей, копій журналів реєстрації довіреностей, сертифікатів походження, інших документів, які б свідчили про реальність здійснення господарської операції, в тому числі про рух активів між ТОВ «Східспецремонт» та ТОВ «ДАН КОМПАНІ», а наданні товарно-транспортні документи складені з юридичною дефектністю;

- видаткові накладні (які наявні в матеріалах адміністративної справи) виписані з порушенням встановленого порядку, а саме, відсутнє відображення необхідних реквізитів, які б підтверджували передачу продукції від постачальника до покупця (відсутні дані представника Замовника (позивача), який мав право на підписання даних видаткових накладних). У видаткових накладних, відсутні відомості про місце передачі товару, а міститься лише інформація у вигляді «м. Київ», також відсутні відомості про облік товару та його руху по складу. Не надано позивачем інформації щодо осіб, які здійснювали прийняття товару та про видані для них довіреності. Відсутні документи, які підтверджували б реалізацію отриманих товарів (послуг) в межах здійснення господарської діяльності;

- встановлено відсутність місця знаходження службових приміщень, відсутність складів, торговельних точок, баз, площ, виробничих приміщень, цехів, спеціальної техніки, автотранспорту у власності або у оренді та занадто малий статутний фонд ТОВ «ДАН КОМПАНІ»;

- ГУ ДФС у м. Києві отримано службову записку СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві від 03.07.2018 №1332/26-15-23-0130, в якій зазначено, що СУ ФР ГУ ДФС у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відносно службових осіб ТОВ «ДАН КОМПАНІ». При проведенні доперевірочного аналізу встановлено, що до реєстру облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва ОВС 2-го відділу МОУ Офісу ВПП ДФС внесена інформація по ТОВ «ДАН КОМПАНІ» відносно директора - ОСОБА_1 та засновника - ОСОБА_2 щодо реєстрації (перереєстрації) та провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників;

- необґрунтованість формування ТОВ «Східспецремонт» податкового кредиту за наслідками операцій ТОВ «ДАН КОМПАНІ» відображено в актах перевірки №81/26-15-14-04-05/38311208 від 05.02.2018 та №494/26552202/38311208 від 18.11.2015.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2019 у справі призначено засідання, а в подальшому ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

В ході судових засідань представники позивача заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та наданих у справу доказах.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зіславшись на письмово викладену позицію та надані докази.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

На підставі направлень від 02.07.2018 №686/26-15-14-07-02, №687/26-15-14-07-02, №1961/26-15-14-06-03, №1197/26-15-42-08 та від 04.07.2018 №4243/26-15-14-09, виданих ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті. 78 Податкового кодексу України (ПК України), ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25.05.2018 у справі №757/22593/18-к у кримінальному провадженні від 15.06.2017 №32017100060000047 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205, частиною першою статті 209, частиною першою статті 212 Кримінального кодексу України, на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 27.06.2018 №10503, працівниками ГУ ДФС у м. Києві проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Східспецремонт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, валютного за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2017.

За результатами перевірки складено акт від 17.07.2018 №181/26-15-14-07-02-10/38311208.

В ході перевірки виявлено та зафіксовано в акті порушення ТОВ «Східспецремонт» вимог:

- пунктів 44.1, 44.2, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток приватних підприємств на суму 1 280 019 грн;

- пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено даток на додану вартість на суму 118 330 грн.

Позивач не погодився із вказаними висновками акту від 17.07.2018 №181/26-15-14-07-02-10/38311208 та подав заперечення від 02.08.2018 на вказаний акт. Однак, листом відповідача від 09.08.2018 № 43535/10/26-15-14-07-02-15 вказане заперечення залишено без задоволення.

08.08.2018 на підставі висновків акта від 17.07.2018 №181/26-15-14-07-02-10/38311208 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №72615147 та №4082615147, якими збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ «Східспецремонт» зі сплати датку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 682 051 грн, податку на додану вартість на загальну суму 103 734 грн.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 08.08.201 №4072615147 та №4082615147 позивач оскаржив їх в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДФС України

Рішенням про результати розгляду скарги від 17.10.2018 № 33748/6/99.99.11.01.02-25 ДФС України, визнала помилковим висновок перевірки про заниження ТОВ «Східспецремонт» інших доходів по ТОВ «ІМПУЛЬС», ТОВ «ЮФ «Міжрегіональна управляюча компанія» за 2015 рік на суму 1 716 720 грн, а також в частині визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість за рахунок невизнання перевіркою взаємовідносин з ТОВ «Вугілляпром», ТОВ «Гранд-Інжиніринг» та визначення штрафних санкцій у відповідній частині.

Таким чином, ДФС України вказаним рішенням скасувала податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 08.08.2018 №4082615147 та №4072615147 у частині нарахування грошового зобов`язання за помилковими висновками відповідача про операції позивача з ТОВ «Імпульс», ТОВ «ЮФ «Регіональна управляюча компанія» та в частині визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість за рахунок невизнання перевіркою взаємовідносин з ТОВ «Вугілляпром», ТОВ «Гранд-Інжиніринг» та у відповідній частині штрафних санкцій.

На підставі рішення ДФС України, ГУ ДФС у м. Києві видано нове податкове повідомлення-рішення від 22.10.2018 №5382615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ «Східспецремонт» з податку на прибуток приватних підприємств на 1 257 850 грн, в тому числі на 864 511 грн за податковим зобов`язання та на 393 339 грн за штрафними санкціями.

Судом встановлено, що грошове зобов`язання ТОВ «Східспецремонт» з податку на прибуток приватних підприємств нараховане згідно із податковим повідомленням-рішенням від 22.10.2018 №5382615147 на підставі висновків відповідача про те, що:

- позивач не визначив та не відобразив фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості за виданими для ТОВ «СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ СОЮЗ» векселями в момент виникнення заборгованості в загальному розмірі 5 063 651 грн за 2017 рік та не здійснював амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу на суму 693 211 грн, як наслідок, занизив дохід за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 на 4 370 440 грн під час відображення в податковому обліку кредиторської заборгованості по вказаних векселях;

- задокументовані господарські операції між ТОВ «Східспецремонт» з ТОВ «ДАН КОМПАНІ» у лютому, березні 2015 року не є реальними.

Позивач не погоджується із податковим повідомленням-рішенням від 22.10.2018 №5382615147, вважає таке рішення протиправним, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.

На виконання умов договорів від 30.01.2015 №6 та від 30.10.2014 №123/30-10/14 в рахунок оплати за поставлений товар ТОВ «Східспецремонт» на користь ТОВ «СХІДНО- УКРАЇНСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ СОЮЗ» виписано 23 прості векселі від 25.11.2016 на загальну суму 5 063 651 грн. Строк пред`явлення 24.11.2026.

Станом на 31.12.2016 заборгованість по вищевказаними векселями обліковується на бухгалтерському рахунку позивача 511 «Довгострокові векселі видані» в загальній сумі 5 063 651 грн, вищевказані векселі є не погашеними та не пред`явлені до сплати.

Відповідач зазначає, що оскільки станом на 31.12.2017 наведені векселі не пред`явлені до сплати та не погашені, існує кредиторська заборгованість з терміном виникнення більш ніж 12 календарних місяців по взаємовідносинах з ТОВ «СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ СОЮЗ» стосовно складання та пред`явлення векселів до сплати, а тому кредиторська заборгованість за вищевказаними виданими довгостроковими векселями має обліковуватися на рахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами». На дату виникнення кредиторської заборгованості ТОВ «Східспецремонт» як боржник має визначити теперішню (справедливу) вартість свого зобов`язання. Сума дисконту (різниця між майбутньою та теперішньою вартістю зобов`язання) включається до доходу в момент отримання позики і до витрат - в процесі амортизації такого дисконту протягом строку користування позикою. Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно з нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій відповідно.

Разом з цим, позивач не визначив та не відобразив фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості за виданими векселями в момент виникнення заборгованості в загальному розмірі 5 063 651 грн за 2017 рік та не здійснював амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу на суму 693 211 грн, тому податковий орган визнав фінансовий дохід платника від дисконтування кредиторської заборгованості в сумі 4 370 440 грн та дійшов висновку про заниження ТОВ «Східспецремонт» доходу за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 на 4 370 440 грн під час відображення в податковому обліку кредиторської заборгованості по виданих позивачем векселях.

Суд вважає вказані висновки відповідача необґрунтованими та виходить з наступного.

Згідно з підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999, національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №90 від 29.11.1999 (П(С)БО 15): «Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи».

Згідно із пунктом 7 П(С)БО 15 до складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі їв капіталі).

У відповідністю із пунктом 4 розділу «Загальні положення» Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №20 від 31.01.2000 (ПС)БО 11), довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями.

Поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Згідно із статтею 5 П(С)БО 11 зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Пункт 10 П(С)БО 11 передбачає, що довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Обіг векселів в Україні врегульований Конвенцією, якою запроваджений Уніфікований закон про прості та переказні векселі, від 07.06.1930 (дата приєднання України 06.07.1999) та Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 №2374-ІІІ (Закон №2374-ІІІ).

Згідно статті 4 Закону №2374-ІІІ у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Таким чином, з моменту видачі векселів оплату за поставлені товари, такі товари вважаються оплаченими.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов`язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Згідно із статтею 77 розділу II додатку І до вказаної Конвенції, до простих векселів застосовуються такі самі положення, шо стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема й застереження про відсотки (стаття 5 Уніфікованого закону).

Стаття 5 розділу І Уніфікованого закону передбачає, що у переказному векселі, який підлягає оплаті після пред`явлення або у визначений строк після пред`явлення, трасант може обумовити, що на суму, яка підлягає оплаті, будуть нараховуватися відсотки. У будь-якому іншому переказному векселі умова вважається ненаписаною. Відсоткова ставка повинна бути вказана у векселі; при відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною.

Суд зазначає, що векселі, які 25.11.2016 виписані ТОВ «Східспецремонт» для ТОВ «СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ СОЮЗ» підлягають оплаті на визначену дату та не містять застережень про відсотки, отже є безвідсотковими.

Відтак, зобов`язання за вказаними векселями є довгостроковими та такими на які не нараховуються відсотки, а тому відсутні підстави вважати, що П(С)БО 11 вимагає відображати такі зобов`язання за теперішньою вартістю.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 №559 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.12.001 за №1050/6241 (П(С)БО 13), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності.

Згідно визначених понять у пункті 4 вказаного Положення, фінансовий актив - це:

а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання:

а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству;

б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Аналіз наведених визначень дає підстави вважати, що заборгованість по виданих довгострокових векселях для позивача є фінансовим зобов`язанням, адже її погашення призведе до майбутньої виплати коштів та зменшення економічних вигод підприємства у майбутньому після його погашення. Доводи відповідача про те, що така заборгованість вважається активом є помилковими, як і висновки про необхідність дисконтування кредиторської заборгованості за виданими векселями та включення суми дисконту до доходу в процесі амортизації такого дисконту.

Так, пунктом 10 П(С)БО 13 передбачено, що фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

З огляду на пункт 29 П(С)БО 13 емітент повинен первісно оцінити фінансовий інструмент (векселі видані) та відобразити їх в обліку за фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Разом з цим, жодне із вказаних в акті Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО 13, П(С)БО 12 та П(С)БО 28) не визначають порядок ви справедливої вартості, та не розглядають й методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов`язань.

Так, в пункті 31 П(С)БО 13 йдеться лише про те, що на кожну наступну після визнання дату Балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Також суд звертає увагу на те, що згідно пункту 32 П(С)БО 13 визнається іншими доходами або іншими витратами визнається збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інструментів, які не є об`єктом хеджування та оцінюються за справедливою вартістю.

Відповідно до пункту 33 П(С)БО 13 балансова вартість фінансових активів, щодо яких не застосовується оцінка за справедливою вартістю, переглядається щодо можливого зменшення корисності на кожну дату балансу на основі аналізу очікуваних грошових потоків.

Сума втрат від зменшення корисності фінансового активу визначається як різниця між його балансовою вартістю та теперішньою вартістю очікуваних грошових потоків, дисконтованих за поточною ринковою ставкою відсотка на подібний фінансовий актив, з визнанням цієї різниці іншими витратами звітного періоду.

Суд враховує та вважає прийнятними доводи позивача про відсутність методичних рекомендацій щодо застосування П(С)БО 13 в частині визначення справедливої вартості фінансових зобов`язань та амортизованої собівартості фінансових зобов`язань, які повинні розроблятися уповноваженими органами відповідно до пункту «б» статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Водночас, на платників податків не покладено обов`язку самостійно визначати методологію та обґрунтування визначення справедливої вартості та амортизованої собівартості зобов`язань, ставки дисконтування, суми дисконту за певний проміжок часу, відображення наведених операцій певною кореспонденцією рахунків бухгалтерського обліку.

Єдиним П(С)БО, що визначає «справедливу вартість» є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об`єднання підприємств», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 №163 (П(С)БО 19), згідно якого справедлива вартість - сума, за якою можна продати актив або оплатити зобов`язання за звичайних умов на певну дату.

При цьому, згідно із пунктом 1 П(С)БО 19 дане положення визначає порядок відображення в обліку і звітності придбання інших підприємств та/або об`єднання видів їх діяльності, гудвілу, який виник при придбанні, а також розкриття інформації про об`єднання підприємств та/або видів їх діяльності. Тобто, дане положення не може застосовуватись до правовідносин у даній справі.

Додатково суд звертає увагу на роз`яснення щодо визначення справедливої ціни, наведені в Міжнародному стандарт фінансової звітності 9 «Фінансові інструменти» (МСФЗ 9).

Так, пунктом 5.4.2 МСФЗ 9 визначено, що кращим свідченням справедливої вартості є ціни котирування на активному ринку. Якщо ринок для фінансового інструмента не є активним, суб`єкт господарювання встановлює справедливу вартість, застосовуючи метод оцінювання. Мета застосування методу оцінювання - встановити, якою буде ціна операції на дату оцінки в обміну між незалежними сторонами, виходячи з звичайних міркувань бізнесу. Методи оцінювання охоплюють застосування останніх ринкових операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами, якщо вони доступні; посилання на поточну справедливу вартість іншого інструмента, який в основному є подібним; аналіз дисконтованих грошових потоків та моделі опціонного ціноутворення. Якщо є метод оцінювання, який звичайно використовують учасники ринку для визначення ціни інструмента, і доведено, що він надає достовірні попередні оцінки цін, отриманих у фактичних ринкових операціях, то суб`єкт господарювання застосовує цей метод. В обраному методі оцінювання максимально використовуються ринкові показники та інформація та якомога менше спираються на дані, специфічні для суб`єкта господарювання. Він поєднує всі чинники, які учасники ринку розглядали би при встановленні ціни, і він узгоджується з прийнятими економічними методологіями ціноутворення щодо фінансових інструментів. Періодично суб`єкт господарювання обстежує метод оцінювання та перевіряє його на достовірність, застосовуючи ціни будь-яких поточних ринкових операцій з таким самим інструментом (тобто без змінювання та перепакування), які спостерігаються, або на основі інших доступних ринкових даних, які спостерігаються.

Згідно пункту Б5.4.3 МСФЗ 9, фінансовий інструмент вважається котируваним на активному ринку, якщо ціни котирування легко і регулярно доступні (за допомогою біржі, дилера, брокера, промислової групи, служби інформації про ціни або регулівного органу) та відображають фактичні й регулярно здійснювані ринкові операції між незалежними сторонами. Справедлива вартість визначається як ціна, узгоджена між зацікавленим покупцем та зацікавленим продавцем в операції незалежних сторін. Мета визначення справедливої вартості для фінансового інструмента, який відкрито купується та продається на активному ринку - отримати ціну, за якою відбулась би операція з цим інструментом (тобто без модифікації або перепакування інструмента) на кінець звітного періоду на найсприятливішому активному ринку, до якого суб`єкт господарювання має безпосередній доступ.

Відповідно до пункту Б5.4.6 МСФЗ 9 якщо ринок для фінансового інструмента не є активним, суб`єкт господарювання встановлює справедливу вартість, застосовуючи метод оцінювання. Цей метод базується на застосуванні останніх ринкових операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами (якщо вони доступні), посиланні на поточну справедливу вартість іншого інструмента, який є практично таким самим, аналізі дисконтованих грошових потоків та моделі опціонного ціноутворення. Якщо є метод оцінювання, який зазвичай використовують учасники ринку для визначення ціни інструмента, і доведено, що він надає достовірні оцінки цін, отриманих у фактичних ринкових операціях, то суб`єкт господарювання застосовує цей метод.

Підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 ПК України платнику податків надано браво обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.

Водночас, жодним нормативним документом не встановлено право фіскальним органам встановлювати облікову політику та засади бухгалтерського обліку.

Звичайна ціна підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначена як ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не становлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Якщо під час здійснення операції обов`язковим є проведення оцінки, вартість об`єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Суд зауважує, що зазначений фінансовий інструмент (зобов`язання за виданими векселями) підлягав первісній оцінці, а тому до його вартості можна застосувати положення щодо звичайної ціни та не заборонено обліковувати за собівартістю. Разом з цим, відповідач не довів, що ціна за якою обліковується вказаний фінансовий інструмент позивачем не відповідає його фактичній собівартості.

Суд звертає увагу на те, що позивачем в даному випадку дотримано принципу обачності зміст якого зводиться до того, що витрати й доходи мають відображатись у бухгалтерському обліку на основі достовірно обґрунтованих первинною документацією господарських операцій. Витрати та зобов`язання потрібно відображати в бухгалтерському обліку відразу ж після отримання інформації про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи - лише тоді, воли їх реально отримано; методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов`язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

Доводи позивача про необґрунтованість посилань відповідача на Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №12 «Фінансові інвестиції», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №91 від 26.04.2000 (П(С)БО 12), суд вважає обґрунтованими.

Так, посилання відповідача норми П(С)БО 12 про амортизовану собівартість фінансової інвестиції, ефективну ставку відсотка, метод ефективної ставки відсотка, суму амортизації дисконту не можуть бути застосовані до фінансових зобов`язань, оскільки зобов`язання не є інвестиціями.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 №1560-ХІІ інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або Досягається соціальний та екологічний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів):

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права інтелектуальної власності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого йду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Тобто, за змістом вказаної норми, вексель не є інвестиціями.

Згідно із підпунктом 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 ПК України, інвестиції - господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на:

а) капітальні інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об`єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу;

б) фінансові інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів.

Фінансові інвестиції поділяються на:

- прямі інвестиції - господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін Іна корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою;

- портфельні інвестиції - господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному шинку;

в) реінвестиції - господарські операції, що передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Отже, положення ПК України підтверджують, що зобов`язання за довгостроковими векселями не є фінансовими інвестиціями.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 у №291 (Інструкція №291) на рахунку 51 «Довгострокові векселі видані» ведеться облік розрахунків з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами за матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги та за іншими операціями, заборгованість за якими забезпечена виданими векселями їді не є поточним зобов`язанням.

Рахунок 51 «Довгострокові векселі видані» має такі субрахунки:

511 «Довгострокові векселі, видані в національній валюті»;

512 «Довгострокові векселі, видані в іноземній валюті».

На рахунку 51 «Довгострокові векселі видані» за кредитом відображається видача векселя в убезпечення за одержані матеріальні цінності, послуги, виконані роботи та за іншими операціями, за дебетом - погашення заборгованості, забезпеченої виданим векселем.

Відображення в бухгалтерському обліку ТОВ «Східспецремонт» операцій з видачі простих векселів виглядає наступним чином:

1) відображено отримання товару від продавця згідно з накладною: Дебет 28, Кредит 631, сума 4 219 709,17 грн;

2) відображено податковий кредит з податку на додану вартість згідно з податковою накладною продавця: Дебет 641/ПДВ, Кредит 631, сума 843 941,83 грн;

3) вексель видано продавцю (довгостроковий): Дебет 631, Кредит 511, сума 5 063 651 грн.

При цьому, Інструкція №291 передбачає наявність у рахунку 68 «Розрахунки за іншими операціями» субрахунків:

680 «Розрахунки, пов`язані з необоротними активами та групами вибуття, утримуваними для продажу»;

681 «Розрахунки за авансами одержаними»;

682 «Внутрішні розрахунки» і 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки»;

684 «Розрахунки за нарахованими відсотками»;

685 «Розрахунки з іншими кредиторами».

На субрахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» на якому ведеться облік операцій, які не передбачені для обліку на інших субрахунках рахунку 68 «Розрахунки за іншими операціями», а саме: з різними організаціями за операціями некомерційного характеру (учбовими та науково-дослідними радами тощо); за іншими операціями. Аналітичний облік розрахунків з іншими кредиторами ведеться окремо за підприємствами, організаціями, установами та фізичними особами, з якими здійснюються розрахунки.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що позивач обґрунтовано здійснює облік кредиторської заборгованості за вказаними векселями на бухгалтерському рахунку 511 «Довгострокові векселі видані» в загальній сумі 5 063 651 грн, а висновки відповідача про необхідність облікування вказаної заборгованості на рахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» не є обґрунтованими.

Підсумовуючи викладене суд зауважує, що позивач належним чином відобразив у бухгалтерському та податковому обліку зобов`язання за вказаними векселями, не був зобов`язаний здійснювати дисконтування кредиторської заборгованості, до того ж дисконтування кредиторської заборгованості не включається до складу доходу, адже не є ані дивідендами, ані відсотками, ані іншими доходами, отриманими від фінансових інвестицій.

Відтак, є помилковими висновки відповідача про порушення позивачем пунктів 44.1, 44.2, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України шляхом заниження доходу за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 на 4 370 440 грн під час відображення в податковому обліку кредиторської заборгованості по векселях виданих позивачем 25.11.2016 для ТОВ «СХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ СОЮЗ».

Щодо висновків відповідача про нереальність господарських операцій позивача із ТОВ «ДАН КОМПАНІ», суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що 10.12.2014 між ТОВ «Східспецремонт» та ТОВ «ДАН КОМПАНІ» укладено договір поставки №148/24-12/14.

В період з 27.02.2015 по 20.03.2015 на виконання умов якого ТОВ «ДАН КОМПАНІ» поставило для ТОВ «Східспецремонт» товари на загальну суму 518 882,4 грн, в тому числі податок на додану вартість 86 480,4 грн, що підтверджують видаткові накладні, товаро-транспортні накладні за відповідний період.

Підтвердження оплати за поставлений товар підтверджується платіжними дорученнями та повідомленням №2004 від 20.04.2015 про відступлення права вимоги новому кредитору - ТОВ «Траф Альянс».

Суд зазначає, що в акті перевірки не зазначено про відсутність окремих первинних документів, наявність дефектів форми чи змісту таких документів.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд наголошує на тому, що згідно наведених вище норм контролюючий орган зобов`язаний дотримуватись вимог щодо чіткості своїх зауважень.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Також Європейський суд з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов`язків.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк п роти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

У відзиві на позовну заяву вказано про те, що до перевірки не надано копій довіреностей, копій журналів реєстрації довіреностей, сертифікатів походження, інших документів, які б свідчили про реальність здійснення господарської операції, в тому числі про рух активів між ТОВ «Східспецремонт» та ТОВ «ДАН КОМПАНІ», а наданні товарно-транспортні документи складені з юридичною дефектністю; видаткові накладні (які наявні в матеріалах адміністративної справи) виписані з порушенням встановленого порядку, а саме, відсутнє відображення необхідних реквізитів, які б підтверджували передачу продукції від постачальника до покупця (відсутні дані представника Замовника (позивача), який мав право на підписання даних видаткових накладних). У видаткових накладних, відсутні відомості про місце передачі товару, а міститься лише інформація у вигляді «м. Київ», також відсутні відомості про облік товару та його руху по складу. Не надано позивачем інформації щодо осіб, які здійснювали прийняття товару та про видані для них довіреності. Відсутні документи, які підтверджували б реалізацію отриманих товарів (послуг) в межах здійснення господарської діяльності.

Однак, суд не може вважати прийнятними вказані доводи відповідача адже зміст акту від 17.07.2018 №181/26-15-14-07-02-10/38311208 та рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 17.10.2018 № 33748/6/99.99.11.01.02-25 не дає підстав вважати, що саме наявність вказаних недоліки в первинних документах слугувала однією із підстав для прийняття спірних рішень.

Суд наголошує на тому, що висновки відповідача про нереальність вказаних господарських операцій ТОВ «Східспецремонт» та ТОВ «ДАН КОМПАНІ» зводяться виключно до юридичної дефектності таких документів з огляду на відсутність фактичного здійснення операцій за результатом яких складені такі документи. Так, відповідач зазначає:

- про відсутність місця знаходження службових приміщень ТОВ «ДАН КОМПАНІ», відсутність складів, торговельних точок, баз, площ, виробничих приміщень, цехів, спеціальної техніки, автотранспорту у власності або у оренді та занадто малий статутний фонд ТОВ «ДАН КОМПАНІ», що свідчить про відсутність ресурсів для здійснення задокументованих господарських операцій з ТОВ «Східспецремонт»;

- ГУ ДФС у м. Києві отримано службову записку СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві від 03.07.2018 №1332/26-15-23-0130, в якій зазначено, що СУ ФР ГУ ДФС у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відносно службових осіб ТОВ «ДАН КОМПАНІ». При проведенні доперевірочного аналізу встановлено, що до реєстру облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва ОВС 2-го відділу МОУ Офісу ВПП ДФС внесена інформація по ТОВ «ДАН КОМПАНІ» відносно директора - ОСОБА_1 та засновника - ОСОБА_2 щодо реєстрації (перереєстрації) та провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників;

- необґрунтованість формування ТОВ «Східспецремонт» податкового кредиту за наслідками операцій ТОВ «ДАН КОМПАНІ» відображено в актах перевірки №81/26-15-14-04-05/38311208 від 05.02.2018 та №494/26552202/38311208 від 18.11.2015.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 01.10.2019 у справі №804/9072/16 Верховний Суд зауважив, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У постанові від 16.07.2019 у справі №802/2618/14-а Верховний Суд зазначив, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих валових витрат та податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний дохід на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з оплатою спірних послуг, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо.

Отже, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, позивач повинен мати відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Суд вважає, що наявні в матеріалах справи первинні документи є достатніми для підтвердження реальності вказаних господарських операцій ТОВ «Східспецремонт» та ТОВ «ДАН КОМПАНІ».

У вказаній постанові від 01.10.2019 у справі №804/9072/16 Верховний Суд також відмітив, що посилання податкового органу як на підставу для відмови в позові, на аналіз податкової інформації отриманої відносно контрагентів позивача, зокрема, на відсутність у останніх умов необхідних для здійснення такого роду господарської діяльності, відсутність достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів (складів) необхідних для здійснення спірних господарських операцій з поставки вищевказаного товару, обґрунтовано відхилено судами, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі №811/2154/13 зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні КАС України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Також при вирішенні даної справи суд враховує висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 17.09.2019 у справі №807/2332/15 та від 10.09.2019 у справі №814/2412/17, згідно яких норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.

У постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд зазначає, що висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Необхідно зауважити, що залучення матеріальних та трудових ресурсів для постачання товару для позивача могло відбуватись без оформлення трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів щодо залучення матеріальних ресурсів. У такому разі може йти мова про порушення контрагентами позивача вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів.

Послуги, які в подальшому надані позивачу також могли отримуватись його постачальниками незаконним шляхом про, що може свідчити вказаний відповідачем розрив ланцюга постачання. При цьому, суд зазначає, що зазначений розрив ланцюга постачання встановлено відповідачем в результаті аналізу баз даних податкових органів до яких позивач не має доступу, при цьому відповідачем не доведено, що позивач мав можливість дізнатись про дані обставини.

У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 викладену правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.

З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені у даній справі обставини, суд вважає, що контролюючим органом всупереч вимог КАС України не доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів (у тому числі по ланцюгу постачання) трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеним договором з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Щодо посилань відповідача на матеріали кримінальних провадженнях відносно службових осіб ТОВ «ДАН КОМПАНІ», суд зазначає наступне.

Верховний Суд України в постанові від 29.03.2017 у справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрат є безпідставними.

У постанові від 14.03.2017 у справі №826/757/13 Верховний Суд України вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Верховний Суд у рішенні у справі №2а-7075/12/2670 від 16.01.2018 констатує, що первинні документи є неналежними, адже підписані особою, яка значилась директором товариства, проте фактично ніякого відношення до діяльності товариства не мала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частинами першою та третьою статті 358 Кримінального кодексу України.

У постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Згідно постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №814/569/16 факт наявності вироку, ухваленого у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого існує нагальна потреба перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій, враховуючи обставини, встановлені вироком, який набрав чинності, період часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретну особу та наслідки її дій для реалізації конкретних господарських операцій.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України).

Відповідно до частини першої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту чи пояснення, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

З мотивів викладених вище суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді вироки або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності щодо посадових осіб ТОВ «ДАН КОМПАНІ» та ТОВ «Східспецремонт» - відсутні.

Відповідно є безпідставними посилання відповідача в цій частині.

Стосовно доводів відповідача про те, що нереальність господарських відносин позивача із ТОВ «ДАН КОМПАНІ» підтверджується актом Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про результати позапланової перевірки від 18.11.2015 №494/26552202/38311208 ТОВ «Східспецремонт» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «ДАН КОМПАНІ», за період з 01.02.2015 по 31.03.2015, ТОВ «СТРАЙД ТРЕЙД» за період з 01.01.2015 по 28.02.2015, ТОВ «ТРАФ АЛЬЯНС» за період з 01.04.2015 по 30.06.2015, а також актом ГУ ДФС у м. Києві від 05.02.2018 №81/26-15-14-04-05/38311208 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Східспецремонт» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «ДАН КОМПАНІ» за лютий 2015 року, березень 2015 року, з ТОВ «Концерн «УКРЕНЕРГОРЕМОНТ» за серпень 2016 року, то суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що сам по собі акт перевірки не може вважатись беззастережним доказом нереальності вказаних операцій. Обставини, що зафіксовані в акті перевірки можуть слугувати підставою для прийняття відповідного рішення про донарахування грошового зобов`язання. Водночас, висновки на підставі яких грошове зобов`язання визначено контролюючим органом вважаються обґрунтованими у разі узгодження такого грошового зобов`язання у встановлено законом порядку.

Так, в акті від 18.11.2015 №494/26552202/38311208 зафіксовано, зокрема те, що перевіркою не підтверджено реальності здійснення господарських відносин ТОВ «Східспецремонт» із ТОВ «ДАН КОМПАНІ» за період з 01.02.2015 по 31.03.2015. Відповідачем не надано доказів прийняття рішень на підставі таких висновків.

В акті від 05.02.2018 №81/26-15-14-04-05/38311208 також зафіксовано порушення ТОВ «Східспецремонт» вимог ПК України шляхом формування податкового обліку, зокрема на підставі документів, складених за результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «ДАН КОМПАНІ», реальність яких не підтверджена даним актом.

На підставі акту від 05.02.2018 №81/26-15-14-04-05/38311208 ГУ ДФС у м. Києві прийняте податкове повідомлення-рішення від 27.02.2017 №0009311404, яке оскаржено ТОВ «Східспецремонт» в судовому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі №826/8193/18 за позовом ТОВ «Східспецремонт» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.02.2017 №0009311404. Станом на час ухвалення даного рішення, рішення у справі №826/8193/18 не прийнято.

З урахуванням наведено, суд зазначає, що обґрунтованість висновків Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо нереальності господарських відносин ТОВ «Східспецремонт» та ТОВ «ДАН КОМПАНІ» буде перевірятись в судовому порядку. Тому, на даний момент відсутні підстави вважати узгодженим грошове зобов`язання нараховане податковим повідомленням-рішенням від 27.02.2017 №0009311404, а відтак не можна стверджувати про обґрунтованість висновків вказаних актів перевірки. Отже, висновки відповідача в цій частині до набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/8193/18 є передчасними та не можуть слугувати належним підтвердженням правової позиції відповідача у даній справі.

З урахуванням наведених обставин у сукупності суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача щодо порушення ТОВ «Східспецремонт» вимог податкового законодавства під час відображення в податковому обліку результатів господарських взаємовідносин із ТОВ «ДАН КОМПАНІ» та нереальність таких господарських операцій.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованість висновків перевірки та правомірність оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення від 07.11.2018 №516, позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 18 867,75 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Східспецремонт», - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 22.10.2018 №5382615147.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Східспецремонт» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 18 867,75 грн (вісімнадцять тисяч вісімсот шістдесят сім гривень сімдесят п`ять копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Східспецремонт» (місцезнаходження юридичної особи: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 6, приміщення 10; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 38311208).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04080, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).

Повний текст рішення складено й проголошено в судовому засіданні 25.11.2019.

Суддя О.М. Чудак