Рішення № 85862941, 25.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/321

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2019 року № 640/8124/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 )

до Служби безпеки України,

Адміністрації Державної прикордонної служби України,

Старшого зміни прикордонних нарядів 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль» (термінал «D»), Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» майора Лиска Максима Ігоровича

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (надалі - позивач), адреса для листування: 01030, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 40/2, офіс 24 до Служби безпеки України (надалі - відповідач 1), адреса: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 35, Адміністрації Державної прикордонної служби України (надалі - відповідач 2), адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26, старшого зміни прикордонних нарядів 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль» (термінал «D»), Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» майора Лиска Максима Ігоровича (надалі - відповідач 3), адреса: 08307, Київська область, місто Бориспіль, в якій позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 23 липня 2019 року, просив суд:

- визнати неправомірними дії Служби безпеки України щодо прийняття рішення від 04 червня 2018 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 та про складення і надання Державній прикордонній службі України доручення від 04 червня 2018 року №8/1/3-7097 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 строком на 5 років (до 04 червня 2023 року);

- визнати протиправним рішення Служби безпеки України від 04 червня 2018 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 та доручення Служби безпеки України від 04 червня 2018 року №8/1/3-7097 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 строком на 5 років (до 04 червня 2023 року);

- визнати протиправними дії Державної прикордонної служби України щодо прийняття до виконання доручення Служби безпеки України від 04 червня 2018 року №8/1/3-7097 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 строком на 5 років (до 04 червня 2023 року);

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства від 29 серпня 2018 року в пункті пропуску через державний кордон «Бориспіль», видане Старшим зміни прикордонних нарядів 2-гно відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль» (термінал «D»), Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» майором ОСОБА_4 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 29 серпня 2018 року під час перетину державного кордону України в аеропорту Бориспіль (термінал D) відповідачем 3 було винесено рішення про відмову в перетині державного кордону України іноземцю, громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав того, що відносно останнього є рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду на територію України. В розмові з працівниками прикордонної служби позивачу стало відомо, що ініціатором рішення про заборону в`їзду на територію України є Служба безпеки України.

24 квітня 2019 року, як вказано в позовній заяві, представник позивача звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію та копії документів відносно заборони в`їзду в Україну позивачу. До вказаного адвокатського запиту також була додана власноручно підписана заява позивача.

У відповідь на адвокатський запит від 03 травня 2019 року Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомив представника позивача про те, що відповідачем 2 виконується доручення Служби безпеки України від 04 червня 2018 року №8/1/3-7097 щодо заборони в`їзду в Україну позивачу строком на 5 років (04 червня 2023 року) та запропоновано звернутись до Служби безпеки України для отримання відповідних копій документів й матеріалів, також представника позивача повідомлено, що обмеження на в`їзд на територію України можуть бути відкликані лише органом, яким такі обмеження були накладені або органом вищого рівня.

Крім того, у позовній заяві зазначено, що представник позивача звернувся, у тому числі, й до Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України з адвокатськими запитами, в яких просив надати інформацію, чи існують відносно позивача рішення про заборону в`їзду на територію України, та зняти таку заборону, якщо вона існує.

У відповідях на адвокатські запити Служба безпеки України зазначила про наявність рішення про заборону в`їзду ОСОБА_1 на територію України, яке прийнято 04 червня 2018 року, та про відсутність підстав для зняття заборони на в`їзд на територію України позивачу. Проте, як вказано у позовній заяві, копій запитуваних документів не надано.

Позивач з вказаними діями та рішення не погоджується та вважає їх протиправними з наступних підстав.

Так, як вказано у позовній заяві, позивач є уродженцем України, народився в місті Одеса 01 грудня 1935 року, в 70-х роках він покинув територію України, емігрувавши до Сполучених Штатів Америки. В Україні у позивача залишилось багато родичів та друзів, з якими він постійно підтримував зв`язки та приїжджав в Україну для спілкування з ними.

Крім того, як зазначається у позовній заяві, позивач неодноразово інвестував грошові кошти в українські підприємства та компанії, проте, внаслідок винесення рішення, яким йому заборонено в`їзд на територію України, позивач втратив можливість відвідувати свою батьківщину і спілкуватись зі своїми родичами та друзями на території України, а також вести підприємницьку діяльність на території України.

Також, у позовній заяві наголошено, що позивач має намір звернутись до суду з позовом до акціонерного товариства «Ощадбанк», на рахунках якого зберігалися активи його компанії в розмірі приблизно 20,9 млн доларів США, щодо повернення вказаних коштів та подальшого інвестування їх в українську економіку.

Більш того, у позовній заяві зазначено, що на виконання доручення №8/1/3-7097 від 04 червня 2018 року про заборону в`їзду позивачу на територію України строком на 5 років відповідачем 3 прийнято рішення від 29 серпня 2018 року про відмову у перетинанні державного кордону України позивачу.

З приводу чого у позовній заяві вказано, що в порушення вимог Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Служби безпеки України від 01 червня 2009 року №344, не було пред`явлено доказів складання довідки функціональним підрозділом Центрального управління про наявність підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду, також не вбачається наявності фактичних підстав, а саме, достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції Служби безпеки України.

Також, у позовній заяві зазначено, що позивач не вчиняв протиправних дій на території України або на території інших держав з метою нанести шкоду інтересам України.

Тобто, за твердженнями представника позивача, позивачу незаконно було обмежено в`їзд на територію України, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення Службою безпеки України не було вказано жодної конкретної підстави, передбаченої законодавством, а також порушено безпосередньо сам порядок прийняття рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства.

Більш того, у позовній заяві зазначено, що оскільки доручення Служби безпеки України видано Державній прикордонній службі України на підставі оскаржуваного рішення від 04 червня 2018 року, внаслідок якого відповідачем 3 винесено рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства від 29 серпня 2018 року, вони також є протиправними та підлягають скасуванню.

Наведені вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

У заяві про зменшення розміру позовних вимог представник позивач зазначив, що 16 травня 2019 року Службою безпеки України було прийнято рішення про скасування ОСОБА_1 заборони на в`їзд в України, про що повідомлено Державну прикордонну службу України у встановленому порядку, у зв`язку з чим представником позивача зменшено розмір позовних вимог у відповідній частині.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву послався на те, що в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку « 04.04.2018 року» (як зазначено у відзиві) Службою безпеки України прийнято рішення про заборону в`їзду в України ОСОБА_1 , підставою для заборони в`їзду були можливі наміри позивача повернути з порушенням чинного законодавства України 20 млн доларів США з державного бюджету України для подальшої дискредитації діючої влади.

У зв`язку з чим, за твердженнями представника відповідача 1, оскаржувана постанова щодо позивача прийнята з дотриманням порядку її прийняття, у межах повноважень визначених Законом та на підставі положень Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Крім того, представник відповідача 1 послався й на те, що на теперішній час Генеральною прокуратурою здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 18 травня 2017 року №42017000000001533, розпочатому за фактами сприяння окремими особами діяльності злочинної організації під керівництвом ОСОБА_8 , в рамках якого перевіряється причетність ОСОБА_1 до сприяння вищевказаній злочинній організації.

Враховуючи викладене, з метою забезпечення органами прокуратури вимог Кримінально-процесуального кодексу України в частині повного та всебічного дослідження всіх обставин справи вчинення вищенаведеного кримінального правопорушення та проведення слідчих дій за участю ОСОБА_1 , 16 травня 2019 року Службою безпеки України прийнято рішення про скасування йому заборони на в`їзд в Україну, про що повідомлено Державну прикордонну службу України у встановленому порядку.

Тому, за доводами представника відповідача 1, на час відкриття провадження у цій справі, права позивача не порушені та предмет позову втратив свою актуальність.

Також, у відзиві на позовну заяву зазначено, що рішення про заборону в`їзду від 04 червня 2018 року, доручення №8/1/3-7097 від 04 червня 2018 року та матеріали, які стали підставою для прийняття вказаного рішення, підлягали захисту на підставі Закону України «Про державну таємницю» та на теперішній час знищені у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим надати належним чином засвідчені копії цих документів не має можливості.

Не погоджуючись з доводами представника відповідача 1, викладеними останнім у відзиві на позовну, представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву зазначив, що посилання Служби безпеки України на можливе протиправне повернення з порушенням вимог законодавства 20 млн доларів США з державного бюджету не підпадає під будь-який з пунктів, зазначені у частині 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Також, представник позивача послався й на те, що на адвокатський запит останнього Генеральною прокуратурою України надано відповідь щодо відсутності кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_1 .

Інші обставини, які викладені у відповіді на відзив, є аналогічними тим, що викладені у позовній заяві.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 2 у відзиві на позовну заяву послався на те, що 12 червня 2018 року на адресу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшло доручення від 04 червня 2018 року №8/1/3-7097 про заборону в`їзду в Україну позивачу. До доручення було додано постанову про заборону в`їзду на територію України №8/1/3-7096 нт від 04 червня 2018 року.

За наслідками аналізу отриманого доручення та рішення, не встановлено підстав для відмови у виконанні доручення, у зв`язку з чим представник відповідача 2 вважає, що позивачем не надано будь-яких доказів щодо протиправності дій відповідача 2.

Відповідач 3 відзиву на позовну заяву не надав з невідомих суду причин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва заява представника ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишена без задоволення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог від 23 липня 2019 року, клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено, витребувано у Служби безпеки України додаткові докази.

Крім того, суд зазначає, що одночасно з відзивом на позовну заяві представником відповідача 2 подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою, мотивуючи своє клопотання тим, що в позовній заяві зазначено, що 29 серпня 2018 року позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону України на підставі наявності рішення уповноваженого державного органу про заборону в`їзду на територію України, а також від представника Державної прикордонної служби України стало відомо, що зазначене рішення прийнято Службою безпеки України.

Тому, за доводами представника відповідача 2, з 30 серпня 2018 року розпочався шестимісячний строк для оскарження прийнятих рішень, який сплинув 30 березня 2019 року.

Тільки в квітні 2019 року позивач через свого адвоката звернувся до уповноважених органів з метою отримання інформації, позовна заява не містить інформації, яка б створювала перешкоди позивачу своєчасно звернутись до суду, а тому, за твердженнями представника відповідача 2, несвоєчасне звернення до суду є наслідком бездіяльності позивача, у зв`язку з чим просив залишити позовну заяву без розгляду. З цього приводу суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, суд звертає увагу, що початок перебігу строку в даному випадку розпочинається саме після отримання позивачем або його представником копії оскаржуваного рішення та відмови у скасуванні цього рішення Службою безпеки України у позасудовому порядку, а тому, враховуючи, що зазначені документи та відповідна відмова відповідача 1 були отримані лише у травні 2019 року, представником позивача, звернувшись до суду 11 травня 2019 року, дотримано встановлений законом шестимісячний строк, у зв`язку з чим суд не погоджується з доводами представника відповідача 2 в цій частині.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що клопотання про залишення позовної заяви без розгляду подано представником відповідача 2 з порушенням вимог, встановлених статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини підлягають розгляду по суті з ухваленням остаточного рішення суду.

Так, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Статтею 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначено у Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI.

У відповідності до частини 1 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави (частина 3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI).

Статтею 1 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року № 2229-ХІІ (у редакції статті, яка діяла на момент винесення оскаржуваного рішення від 04 червня 2018 року) встановлено, що Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року № 2229-ХІІ (у редакції статті, яка діяла на момент винесення оскаржуваного рішення від 04 червня 2018 року) на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року № 2229-ХІІ Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 04 червня 2018 року Службою безпеки України прийнято рішення (постанову) № 8/1/3-7096 нт про заборону в`їзду на територію України громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 терміном на 5 років на підставі статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (Т.1, арк. 51).

Підставою для прийняття вказаної постанови, як вбачається з її змісту, стало те, що обставини, які в ній викладені, дають підстави стверджувати, що дії ОСОБА_1 становлять загрозу національним інтересам України у сфері державної безпеки та створюють передумови до фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України, тобто, злочину, передбаченого статтею 110-2 Кримінального кодексу України.

Так, частиною 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI передбачено, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Суд зазначає, що вказаний перелік підстав, з яких іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в`їзд в Україну є вичерпним.

Більш того, у відповідності до частини 2 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Частиною 3 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Суд звертає увагу, що до частини 3 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI були внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прикордонної безпеки держави» від 27 лютого 2018 року № 2293-VIII, який набрав чинності 29 квітня 2018 року, зокрема, вказаним Законом частину 3 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI було доповнено після слів «в`їзду в Україну» словами «строком на три роки».

При цьому, перше речення абзацу другого частини 2 статті 14 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прикордонної безпеки держави» від 27 лютого 2018 року № 2293-VIII викладено в такій редакції: «Таким іноземцям та особам без громадянства органами охорони державного кордону забороняється в`їзд в Україну строком на п`ять років».

Так, у відповідності до абзацу 1 частини 2 статті 14 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.

Наведене в сукупності дозволяє суду дійти висновку, що рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям або особам без громадянства на підставі частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI може бути прийнято лише строком на три роки, в той час, як рішення про заборону в`їзду строком на п`ять років може бути прийнято на підставі частини 2 статті 14 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI.

Таким чином, Службою безпеки України, в порушення вимог статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI, неправомірно встановлено термін заборони в`їзду в оскаржуваній постанові від 04 червня 2018 року, як п`ять років, оскільки такий термін для заборони в`їзду може бути встановлений лише у випадку, передбаченому частиною 2 статті 14 цього ж Закону.

Крім того, суд зазначає, що на підставі вказаної вище постанови Служби безпеки України, останнім видано Державній прикордонній службі України доручення №8/1/3-7097 від 04 червня 2018 року про заборону в`їзду ОСОБА_1 на територію України терміном до 04 червня 2023 року (Т.1, арк. 50).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства визначає Інструкція про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 № 344 ( надалі - Інструкція №344).

Пунктом 2 Інструкції №344 передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в`їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України.

Згідно з пунктом 3 Інструкції №344 у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка.

У довідці зазначаються: 1) дані про особу, якій передбачається заборонити в`їзд в Україну: прізвище, ім`я, друге ім`я, по батькові (українськими та латинськими літерами), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон; 2) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України); 3) в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці; 4) пропонований строк заборони в`їзду в Україну особі (від шести місяців до п`яти років); 5) відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в`їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв`язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.

Відповідно до пункту 4 Інструкції №344 довідка, підготовлена регіональним органом, направляється на погодження функціональному підрозділу Центрального управління по лінії роботи. Начальник функціонального підрозділу Центрального управління зобов`язаний не пізніше десятиденного строку погодити довідку та повернути її регіональному органу, а якщо правових підстав для прийняття рішення про заборону недостатньо - повернути довідку без погодження з відповідним письмовим обґрунтуванням. Вимога щодо строку погодження довідки не поширюється на випадок, передбачений пунктом 5 цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 6 Інструкції №344 на підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі готується постанова про заборону в`їзду в Україну (додаток до Інструкції). Викладення інформації з обмеженим доступом у постанові не допускається.

Пунктом 7 Інструкції №344 передбачено, що постанова складається у двох примірниках, які підписуються оперативним співробітником, та погоджуються: у Центральному управлінні - начальником функціонального підрозділу або його заступником; у регіональному органі - начальником органу або його заступником. Примірники постанови затверджуються Головою СБ України або його першим заступником чи заступником відповідно до розподілу функціональних обов`язків. Строк заборони в`їзду в Україну особі обчислюється з дати затвердження постанови.

Згідно з пунктом 8 Інструкції №344 перший примірник затвердженої постанови та довідка зберігаються в підрозділі органу, який виніс постанову. Другий примірник постанови, завірений гербовою печаткою, направляється в ДКР. Направлення Державній прикордонній службі України доручення щодо заборони в`їзду в Україну особи забезпечується ДКР відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року №280.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів складання довідки функціональним підрозділом Центрального управління про наявність підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду суду не пред`явлено. Даних про складання такої довідки та її затвердження уповноваженими органами оскаржувана постанова також не містить.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається наявності фактичних підстав, передбачених Інструкцією №344, а саме достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції Служби безпеки України.

В той же час, суд звертає увагу, у відповідності до наявної в матеріалах справи копії відповіді Генеральної прокуратури України на адвокатський запит від 26 квітня 2019 року №27/1-359вих-19, Генеральна прокуратура України зазначила, що за результатами опрацювання масиву даних Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальних проваджень, в яких містяться дані про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до кримінальної відповідальності в якості підозрюваного, обвинуваченого не встановлені, а також проінформовано, що відомості про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також щодо заборони в`їзду громадян в Україну в інформаційній системі не обліковується (Т.1, арк. 45).

Таким чином, судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що при прийнятті оскаржуваної постанови від 04 червня 2018 року щодо заборони в`їзду позивачу на територію України строком на 5 років (до 04 червня 2023 року) Службою безпеки України порушено порядок прийняття рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства.

При цьому, судом також не встановлено, а відповідачем 1 не доведено наявність в останнього на момент прийняття оскаржуваної постанови законних підстав, визначених статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI для прийняття цієї постанови стосовно позивача, що свідчить про протиправність дій Служби безпеки України в цій частині та, відповідно, про протиправність оскаржуваної постанови про заборону в`їзду позивачу на територію України від 04 червня 2018 року.

Більш того, суд зазначає, що механізм надання Держприкордонслужбі та виконання нею доручень уповноважених державних органів - правоохоронних, розвідувальних органів та ДМС щодо осіб, які перетинають державний кордон регулюється Порядком надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року №280 (надалі - Порядок №280) .

Згідно пунктів 3,4,5 Порядку №280 доручення Держприкордонслужбі надаються уповноваженими державними органами відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, визначених законом. Доручення надсилаються на адресу органу Держприкордонслужби, визначеного Адміністрацією Держприкордонслужби (далі - орган Держприкордонслужби). Уповноважені державні органи можуть надавати доручення щодо: заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.

Згідно пункту 6 Порядку №280 доручення оформляються на бланку за формою згідно з додатком за підписом: Голови СБУ або його заступників, начальників функціональних підрозділів Центрального управління СБУ, що провадять оперативно-розшукову та контррозвідувальну діяльність, регіональних органів та органів військової контррозвідки, а також їх заступників.

Тобто, аналіз вищенаведених норм законодавства, дозволяє дійти висновку, що доручення приймається як наслідок рішення про заборону в`їзду в Україну, а оскільки суд визнав рішення про заборону в`їзду таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, то і саме доручення є таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправними дій Державної прикордонної служби України щодо прийняття до виконання доручення Служби безпеки України від 04 червня 2018 року №8/1/3-7097 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 строком на 5 років (до 04 червня 2023 року), визнання протиправним рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства від 29 серпня 2018 року в пункті пропуску через державний кордон «Бориспіль», виданого Старшим зміни прикордонних нарядів 2-гно відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль» (термінал «D»), Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» майором ОСОБА_4 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , суд виходить з наступного.

У відповідності до пункту 14 Порядку №280 орган Держприкордонслужби не приймає доручення до виконання у разі, коли: воно не стосується питань, зазначених у пункті 5 цього Порядку; його виконання призведе до порушення вимог законодавства та прав людини; до доручення про заборону в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства не додано копії відповідної постанови, винесеної посадовою особою уповноваженого державного органу; до доручення про заборону виїзду з України не додано копії рішення слідчого судді, суду; до доручення про розшук у пунктах пропуску осіб, оголошених у розшук відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, не додано копії ухвали суду чи постанови слідчого або прокурора; відомості про особу не зазначені у повному обсязі; не зазначено спосіб інформування уповноваженого державного органу чи його посадової особи про хід виконання доручення; доручення надійшло за підписом посадової особи, не зазначеної у пунктах 6 і 7 цього Порядку, або без погодження з МЗС відповідно до пункту 10 цього Порядку. Забороняється відмовляти у виконанні доручень з підстав, не передбачених цим пунктом.

Як вже зазначалось судом, Службою безпеки України на підставі постанови про заборону в`їзду на територію України громадянину США ОСОБА_1 від 04 червня 2018 року видано Державній прикордонній службі України доручення №8/1/3-7097 від 04 червня 2018 року про заборону в`їзду ОСОБА_1 на територію України терміном до 04 червня 2023 року (Т.1, арк. 50).

Тобто, вищевказаним дорученням було фактично уповноважено працівників Державної прикордонної служби України виконати алгоритм дій у разі виявлення спроби позивача в`їхати в Україну.

Так, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 29 серпня 2018 року старшим зміни прикордонних нарядів другого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль» (термінал D ), окремого контрольно-пропускного пункту «Київ», майором ОСОБА_4 прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну громадянину США ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ НОМЕР_1 на підставі частини 1 статті 8 пункту 2 Закону України «Про прикордонний контроль», з причини того, що щодо громадянина США ОСОБА_1 є рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну (Т.1, арк. 28-29).

У відповідності до частини 1 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 5 листопада 2009 року №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Більш того, суд зазначає, що Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 червня 2017 року №535, погодженого у тому числі з Першим заступником Голови Служби безпеки України, затверджено Порядок дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пунктах в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядку взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення (надалі-Порядок №535).

Відповідно до пунктів 2-5 розділу І Порядку № 535 доручення надсилаються до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби (далі - Головний центр) та беруться до виконання відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280.

Обробка інформації (уведення, записування, зчитування, зберігання, знищення, приймання, передавання) та формування баз даних відомостей про осіб, стосовно яких є доручення (далі - оперативні бази даних), здійснюються тільки з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України (далі - система «Гарт-1»), яка функціонує відповідно до Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 вересня 2008 року № 810, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 листопада 2008 року за № 1086/15777.

Відомості про особу вводяться для перевірки наявності чи відсутності інформації за оперативними базами даних системи «Гарт-1» уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби з паспортних документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства із застосуванням приладів для автоматичного зчитування машинозчитуваної зони паспортних документів (паспортрідерів), у тому числі й з електронних чипів, що містять інформацію про власника, зокрема й інформацію про його біометричні дані, а в разі відсутності таких приладів чи даних у машинозчитуваній зоні - уручну.

Залежно від виду доручень під час уведення інформації до відповідної оперативної бази даних системи «Гарт-1» їм присвоюються «…» індекс «Д» - доручення щодо заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, установленого уповноваженим державним органом.

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №535 передбачено, що у разі збігу інформації про особу, яка перетинає державний кордон або виїжджає з тимчасово окупованої території України, з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи «Гарт-1» за індексом «Д», уповноважені службові особи Держприкордонслужби виконують такі дії: 1) інспектор прикордонної служби, що здійснює перевірку паспортних документів: доповідає старшому зміни прикордонних нарядів або старшому прикордонних нарядів у пункті пропуску (далі - старший прикордонних нарядів) про виявлення особи, якій заборонено в`їзд в Україну; передає старшому прикордонних нарядів паспортний документ особи та не пропускає її через державний кордон або через межу тимчасово окупованої території України; 2) старший прикордонних нарядів: повторно перевіряє наявність в оперативній базі даних системи «Гарт-1» інформації про заборону в`їзду в Україну виявленій особі; невідкладно, але не пізніше п`яти хвилин з моменту виконання доручення, інформує про це чергового Головного центру; відмовляє такій особі у перетинанні державного кордону або у виїзді з тимчасово окупованої території України, про що виносить рішення про відмову в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України «Про прикордонний контроль», або рішення про відмову особі у в`їзді на тимчасово окуповану територію України або виїзді з неї, форму якого наведено в додатку 4 до Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 367 (зі змінами) тощо.

Враховуючи встановлені судом обставини, а також наявність чинних станом на 29 серпня 2018 року постанови Служби безпеки України про заборону в`їзду позивача на територію України від 04 червня 2018 року та відповідного доручення, які є обов`язковою підставою для відмови у перетинанні особою державного кордону України, суд приходить до висновку, що відповідачі 2 та 3 діяли в межах повноважень та на виконання завдань, покладених на них законодавством України.

Стосовно позовних вимог про скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства від 29 серпня 2018 року в пункті пропуску через державний кордон «Бориспіль», виданого Старшим зміни прикордонних нарядів 2-гно відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль» (термінал «D»), Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» майором ОСОБА_4 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 15 травня 2019 року Службою безпеки України прийнято постанову про скасування заборони в`їзду в Україну позивачу, затверджену Заступником Голови Служби безпеки України 16 травня 2019 року, з якої вбачається, що на даний час ОСОБА_1 залишив наміри повернути з порушенням чинного законодавства України 20 млн доларів США з державного бюджету України, а факт причетності останнього до протиправної діяльності досліджується в рамках кримінального провадження (Т.1, арк. 65-66).

Відповідно до пункту 10 Інструкції №344 про надходження інформації про припинення існування обставин, на підставі яких особі було заборонено в`їзд в Україну, а також у випадку винесення судом рішення, яке набрало законної сили, щодо скасування заборони в`їзду функціональні підрозділи Центрального управління, регіональні органи інформують ДКР. У цьому випадку функціональний підрозділ Центрального управління, регіональний орган, який приймав рішення про заборону в`їзду в Україну особі, готує з урахуванням порядку, визначеного пунктами 3, 4, 6 - 8 цієї Інструкції, постанову про скасування заборони в`їзду особи в Україну. У випадку скасування заборони в`їзду в Україну рішенням суду, яке набрало законної сили, ДКР негайно повідомляє про це Державну прикордонну службу України.

З огляду на викладене, чинним законодавством чітко передбачені дії, які необхідно здійснити уповноваженому органу у випадку скасування заборони в`їзду в Україну, а тому, враховуючи, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства від 29 серпня 2018 року в пункті пропуску через державний кордон «Бориспіль», було скасовано у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для його скасування.

Більш того, суд вважає за необхідне також зазначити, що згідно з наданою суду копією акта №8/1/3-5266 від 20 травня 2019 під грифом «для службового користування» Службою безпеки України знищені документи і справи за №320 від 14 березня 2014 року під грифом секретності «цілком таємно», проте, з вказаної копії акта взагалі неможливо розібрати, що знищені документи та справа стосувались саме ОСОБА_1 та були підставою для прийняття Службою безпеки України 04 червня 2018 року постанови про заборону в`їзду позивача на територію України.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем 1, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності своїх дій та оскаржуваних рішення та доручення в повному обсязі не виконано та не доведено повністю їх правомірність й обґрунтованість з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Враховуючи те, що відповідачем - Службою безпеки України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, в суду відсутні підстави стверджувати про його правомірність, виходячи із вимог КАС України та обов`язку саме відповідача в таких справах довести правомірність оскаржуваних дій та рішень.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме, про задоволення позовних вимог

- про визнання неправомірними дій Служби безпеки України щодо прийняття постанови (рішення) № 8/1/3-7096 нт від 04 червня 2018 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 та складання і надання Державній прикордонній службі України доручення від 04 червня 2018 року №8/1/3-7097 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 строком на 5 років (до 04 червня 2023 року);

- про визнання протиправним рішення Служби безпеки України від 04 червня 2018 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 та доручення Служби безпеки України від 04 червня 2018 року №8/1/3-7097 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 строком на 5 років (до 04 червня 2023 року);

- про скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства від 29 серпня 2018 року в пункті пропуску через державний кордон «Бориспіль», виданого Старшим зміни прикордонних нарядів 2-гно відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль» (термінал «D»), Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» майором ОСОБА_4 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 .

- про відмову у задоволенні інших позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 3842,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2305,20 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з кожного з відповідачів, а враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що судовий збір за звернення до суду з позовною вимогою про скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства від 29 серпня 2018 року в пункті пропуску через державний кордон «Бориспіль», підлягає стягненню з Адміністрації Державної прикордонної служби України.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Служби безпеки України Адміністрації Державної прикордонної служби України, старшого зміни прикордонних нарядів 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль» (термінал «D»), Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» майора Лиска Максима Ігоровича про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити частково.

2. Визнати неправомірними дії Служби безпеки України щодо прийняття постанови (рішення) № 8/1/3-7096 нт від 04 червня 2018 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 та складання і надання Державній прикордонній службі України доручення від 04 червня 2018 року №8/1/3-7097 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 строком на 5 років (до 04 червня 2023 року).

3. Визнати протиправним рішення Служби безпеки України від 04 червня 2018 року про заборону в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 .

4. Визнати протиправним доручення Служби безпеки України від 04 червня 2018 року №8/1/3-7097 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 строком на 5 років (до 04 червня 2023 року).

5. Скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону іноземцю або особі без громадянства від 29 серпня 2018 року в пункті пропуску через державний кордон «Бориспіль», видане Старшим зміни прикордонних нарядів 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль» (термінал «D»), Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» майором ОСОБА_4 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 .

6. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

7. Стягнути на користь громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ( 01030, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 40/2, офіс 24 , паспорт № НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок), сплачених в його інтересах адвокатом Касьяненко Дмитром Леонідовичем ( 01030, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 40/2, офіс 24 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 33, код ЄДРПОУ 00034074).

8. Стягнути на користь громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ( 01030, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 40/2, офіс 24 , паспорт № НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок), сплачених в його інтересах адвокатом Касьяненко Дмитром Леонідовичем ( 01030, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 40/2, офіс 24 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Адміністрації Державної прикордонної служби України (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 26, код ЄДРПОУ 00034039).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова