Рішення № 85862783, 15.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

15 листопада 2019 року справа №826/15408/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доПечерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач, Печерський ВДВС)про1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо зняття арешту з майна позивача; 2) зобов`язання відповідача зняти арешт з майна позивача; 3) стягнення з відповідача помилково сплачених коштів у сумі 59,20 грн.; 4) стягнення моральної шкоди у розмірі 100 521,00 грн.В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо зняття арешту з майна позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що будь-які підстави для накладення арешту відсутні, у зв`язку з тим, що зобов`язання за виконавчим документом в межах виконавчого провадження ВП №54705723 виконано; про існування будь-яких інших виконавчих проваджень, які перебувають на виконанні у відповідача позивачу не відомо.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/15408/ в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач відзиву на позовну заяву та відповідних доказів до суду не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця Печерського ВДВС Прищепи А.Г. від 14 вересня 2017 року ВП №54705723 відкрито виконавче провадження з виконання постанови Управління патрульної поліції МВС України від 04 липня 2017 року №АР437424 про стягнення штрафу на користь держави у розмірі 102,00 грн. та постановлено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10,20 грн.

Постановою державного виконавця Печерського ВДВС Кисличук А.Г. від 29 травня 2018 року ВП №54705723 "Про арешт коштів боржника" при примусовому виконанні постанови Управління патрульної поліції МВС України від 04 липня 2017 року №АР437424 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 102,00 грн. накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках АТ "Райффайзен Банк Аваль" код банку 380805 , АТ "УкрСиббанк", код банку 351005 , ПАТ КБ "Приватбанк" код банку 305299, АТ "Ощадбанк" код банку 300465 , ПАТ "ОТП Банк" код банку 300528 та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення а які заборонено законом та належать боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 161,20 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступних мотивів.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно частин першої, п`ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Частиною першою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

У відповідності до частини другої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статей 19-1 та 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Згідно частини першої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною другою статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" зокрема передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до частини третьої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Пунктом 2 частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

Отже, державний виконавець має право накладати арешт на кошти боржника для забезпечення реального виконання рішення.

Суд звертає увагу на те, що правомірність накладення арешту позивач не оскаржує, однак, зазначає про наявність підстав для зняття арешту з його коштів у зв`язку з тим, що постанову Управління патрульної поліції МВС України від 04 липня 2017 року №АР437424 ним виконано, а подальший арешт коштів обмежує його право на розпорядження своєю власністю.

Таким чином, в межах спірних правовідносин необхідно встановити факт наявності підстав для знаття арешту з коштів позивача.

Як встановлено судом вище, арешт на грошові кошти позивача накладено в межах виконавчого провадження ВП №54705723 при примусовому виконанні постанови Управління патрульної поліції МВС України від 04 липня 2017 року №АР437424 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 102,00 грн.

В матеріалах справи міститься лист Печерського ВДВС від 15 серпня 2018 року №54705723, у якому зокрема зазначено, що на депозитний рахунок відділу надійшли грошові кошти в сумі 184,20 грн. та 22 червня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Крім того, виконання позивачем постанови Управління патрульної поліції МВС України від 04 липня 2017 року №АР437424 підтверджується також копією платіжного доручення від 14 жовтня 2017 року №46, яка міститься в матеріалах справи.

Разом з тим, відповідачем у листі від 15 серпня 2018 року №54705723 також зазначено, що арешт з майна коштів боржника не знято на підставі частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки згідно реєстру АСВП за боржником зареєстровано не виконане виконавче провадження №43264181 з примусового виконання виконавчого документа від 30 грудня 2013 року №ПС1, виданого ДАІ МВС України; на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №43264181 з примусового виконання виконавчого документа від 30 грудня 2013 року №ПС1, виданого ДАІ МВС України; згідно даних АСВП, виконавчий документ від 30 грудня 2013 року №ПС1, виданий ДАІ МВС України 27 червня 2014 року повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження"; станом на 15 серпня 2008 року виконавче провадження знищено за закінченням строку зберігання, відповідно до наказу Мінюсту від 07 червня 2017 року №1829/5 "Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями".

Пунктом І розділу Х наказу Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року №1829/5 "Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями" встановлено, що завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року.

Згідно пунктів 1, 2 розділу ХІ наказу Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року №1829/5 "Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями" передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню.

Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що в Печерському ВДВС перебуває на виконанні відкрите виконавче провадження в межах якого накладався арешт на кошти позивача, у тому числі з примусового виконання виконавчого документа від 30 грудня 2013 року №ПС1 в межах виконавчого провадження №43264181.

Як зазначено відповідачем у листі від 15 серпня 2018 року №54705723, виконавчий документ від 30 грудня 2013 року №ПС1, виданий ДАІ МВС України повернуто стягувачу 27 червня 2014 року, на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною першою, третьою статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент повернення виконавчого документа від 30 грудня 2013 року №ПС1, виданого ДАІ МВС України стягувачу) встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Таким чином, строк пред`явлення до виконання виконавчого документа від 30 грудня 2013 року №ПС1, виданого ДАІ МВС України закінчився 29 вересня 2014 року.

Як вбачається зі змісту наведених вище правових норм, арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови, однак будь-які інші постанови про арешт коштів позивача, крім постанови від 29 травня 2018 року ВП №54705723 "Про арешт коштів боржника" при примусовому виконанні постанови Управління патрульної поліції МВС України від 04 липня 2017 року №АР437424 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 102,00 грн., виконання якої відповідачем не заперечується, в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи, що постанова Управління патрульної поліції МВС України від 04 липня 2017 року №АР437424 позивачем виконана у повному обсязі та відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження наявності обставин, які б унеможливлювали зняття арешту, накладеного на кошти ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що арешт коштів позивача не узгоджується із метою арешту, визначеною Законом України "Про виконавче провадження", а тому суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо зняття арешту з майна позивача є протиправною та про необхідність зобов`язання відповідача зняти арешт з майна позивача.

У свою чергу, позовні вимоги про стягнення з відповідача помилково сплачених коштів у сумі 59,20 грн. задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Так, завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий у відношенні будь-якої особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку суб`єкта владних повноважень.

При цьому, під порушенням прав і свобод фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин слід розуміти негативні наслідки, що були спричинені рішенням, діями чи бездіяльністю органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

Судом встановлено, що позивач сплатив на рахунок Печерського ВДВС кошти у сумі 161,20 грн., у тому числі 102,00 грн. згідно платіжного доручення від 14 жовтня 2017 року №46 та 59,20 грн. згідно квитанції від 19 червня 2018 року.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до відповідача з відповідною заявою про повернення помилково сплачених коштів,

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено порушення прав, свобод або інтересів ОСОБА_1 з боку відповідача, а тому позовні вимоги у цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100 521,00 грн. суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивач зазначає, що оскільки на його рахунки накладено арешт, у тому числі на зарплатний, він не має грошей на життя, а тому моральна шкода повинна розраховуватись виходячи із розміру не менше ніж одна мінімальна заробітна плата за кожен місяць, з урахуванням тривалості розгляду справи в суді.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що встановлення судом протиправної бездіяльності щодо не зняття арешту з коштів позивача вже є достатнім доказом того, що позивачу було завдано моральної шкоди.

Разом з тим, що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 100 521,00 грн., то позивачем не доведено, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою, у тому числі відсутні докази на підтвердження розміру заробітної плати, які б дали можливість встановити, що позивач отримує мінімальну заробітну плату, а тому наведений позивачем розрахунок є необґрунтованим; виходячи з меж розумності, суд вважає, що достатнім буде стягнути з відповідача на користь позивача за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 5 000,00 грн., тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві вчинити дії щодо зняття арешту з коштів ОСОБА_1 .

4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

5. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина шоста статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 );

Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (01011, м. Київ, вул. Різницька, 11Б; ідентифікаційний код 34979022).

Суддя В. А. Кузьменко Кузьменко