Рішення № 85855132, 18.11.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 листопада 2019 року (15 год. 22 хв.)Справа № 808/1350/17 Провадження СН/280/44/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Конишевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойко К.О.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представників сторін:

відповідача 1- Костяновська Ю.О.,

відповідача 2- Костяновська Ю.О., Жукова І.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ-11, вул. Різницька, буд.13/15)

Прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29А)

про визнання рішень суб`єкта владних повноважень протиправними та скасування актів індивідуальної дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Генеральної прокуратури України (далі -відповідач 1, ГПУ), Прокуратури Запорізької області (далі- відповідач 2), в якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №70к від 13 квітня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади»;

-поновити позивача на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області;

-стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100000 грн.;

-визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Запорізької області №218к від 24 квітня 2017 року в частині звільнення з посади;

-зобов`язати прокуратуру Запорізької області виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до часу поновлення на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області.

19.07.2019 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 808/1350/17 передано на розгляд судді Конишевій О.В.

Ухвалою суду від 24.07.2019 справу № 808/1350/17 прийнято до провадження, призначено підготовче засідання на 10.09.2019.

Ухвалою суду від 10.09.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 808/1350/17 строком на 30 днів. Підготовче засідання по справі відкладено до 25.10.2019.

Протокольною ухвалою суду відкладено підготовче засідання на 10.10.2019.

Протокольною ухвалою суду від 10.10.2019 закрито підготовче провадження та перейдено до розгляду справи по суті. В судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В судовому засіданні 10.10.2019 оголошено перерву до 29.10.2019.

В судовому засіданні 29.10.2019 оголошено перерву до 18.11.2019.

У судовому засіданні 18.11.2019 від позивача надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, відповідно до якої позивач відмовляється від позовних вимог щодо стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 100000 грн. та щодо зобов`язання прокуратури Запорізької області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до часу поновлення на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області.

Таким чином, позивач просить подальший розгляд позовної заяви проводити лише щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України № 70к від 13 квітня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади», поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та визнання протиправним та скасування наказу прокурора Запорізької області №218к від 24 квітня 2017 року в частині звільнення із посади.

Згідно із ч.1 ст.47 КАС України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову.

Відповідно до ч.1 ст.189 КАС України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Враховуючи заяву позивача, а також положення ст.ст.47,189 КАС України, подальший розгляд адміністративного позову проводився лише щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України № 70к від 13 квітня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади», поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та визнання протиправним та скасування наказу прокурора Запорізької області №218к від 24 квітня 2017 року в частині звільнення із посади.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2018 частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 13 квітня 2017 року №70к «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади». Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області з 14 квітня 2017 року. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Запорізької області №218к від 24 квітня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади. Зобов`язано прокуратуру Запорізької області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 травня 2017 року по 14 травня 2018 року в сумі 209026 гривень 20 копійок. Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Генеральної прокуратури України та прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16000 гривень. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018 апеляційні скарги Генеральної прокуратури України та Прокуратури Запорізької області - задоволені. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2018 скасовано, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 24.04.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду. Тому суд розглядає справу з урахуванням висновків Верховного суду.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 24.04.2019 підставою для направлення справи на новий розгляд стало те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку аргументам ОСОБА_1 щодо відсутності підстав для твердження про неналежне виконання ним, як керівником місцевої прокуратури, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади, і не дослідили зібрані у справі докази для встановлення обставин в цій частині підстав позову.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, в обґрунтування яких зазначив, що всі твердження відповідачів про неналежну організацію ним діяльності Запорізької місцевої прокуратури №3 носять виключно упереджених характер та не підтверджуються жодними матеріалами. Також позивач зазначає, що підставою видання наказу №70к від 13.04.2017 стало подання прокурора Запорізької області, в свою чергу, підставою для якого стала перевірка на підставі наказу №48 від 14.03.2017 стану організації нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні органами Національної поліції, а також діяльності у сфері запобігання корупції у Запорізькій місцевій прокуратурі №3, проведена прокуратурою Запорізької області. За результатами вищевказаної перевірки, у порушення вимог п.п. 16.4 наказу Генерального прокурора України №15 від 19.01.2017 «Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України», з доповідною запискою позивача не ознайомлено, її примірник йому не вручено, що позбавило його можливості надати свої заперечення.

Відповідач 1 заявлені позовні вимоги не визнав. В обґрунтування заперечень зазначено про те, що наказом Генерального прокурора України від 13.04.2017 №70к ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 за неналежне виконання посадових обов`язків керівника, що виразилося у неналежній організації діяльності місцевої прокуратури з питань нагляду у кримінальному провадженні органами Національної поліції, у сфері запобігання та протидії корупції. Вказує, що вказаний наказ був прийнятий Генеральним прокурором України, відповідно до ч.2 ст.9, п.3 ч.1 ст.41, п.5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру», на підставі подання прокурора Запорізької області від 04.04.2017 №11-731вих-17 та долучених до нього матеріалів, у яких містилися факти і наводилися конкретні приклади неналежного виконання позивачем посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади, та службових обов`язків прокурорами цієї місцевої прокуратури з питань нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні органами Національної поліції, у сфері запобігання та протидії корупції. Вважає, що Генеральною прокуратурою України в мажах повноважень та обґрунтовано прийнято оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника місцевої прокуратури.

Відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що наказом Генерального прокурора України від 13.04.2017 №70к, за неналежне виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 звільнено з адміністративної посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3, а у зв`язку із тим, що позивач відмовився зайняти запропоновані вакантні посади в органах прокуратури Запорізької області позивача звільнено з займаної посади наказом прокурора Запорізької області від 24.04.2017 №218к.

Заслухавши позивача та представників відповідачів, надані ними пояснення, показання свідка, дослідивши надані сторонами письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до матеріалів справи, наказом Генерального прокурора України № 757к від 08 грудня 2015 року позивача призначено на посаду керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області строком на п`ять років з 15 грудня 2015 року (а.с.29, т.1).

Наказом Генерального прокурора України № 70к від 13 квітня 2017 року за неналежне виконання посадових обов`язків керівника місцевої прокуратури, що виразилось у неналежній організації діяльності місцевої прокуратури з питань нагляду у кримінальному провадженні органами Національної поліції, у сфері запобігання та протидії корупції, позивача звільнено із займаної посади керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 Запорізької області (а.с.30-33, т.1).

Вказаний наказ було прийнято на підставі подання прокурора Запорізької області від 04.04.2017 року № 11-731 вих-17 про звільнення із займаної посади керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_1 , яке внесено за результатами проведеної в березні 2017 року перевірки стану організації нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні органами Національної поліції, діяльності у сфері запобігання та протидії корупції. Вказаною перевіркою було встановлено, що всупереч п.2 ч.1 ст.13 Закону України «Про прокуратуру», керівником місцевої прокуратури не вжито належних заходів щодо організації діяльності місцевої прокуратури на зазначених напрямах прокурорської діяльності, а надані законом адміністративні повноваження з цією метою ОСОБА_1 повною мірою не використовуються, що призвело до негативних наслідків у вигляді росту злочинності, порушення конституційних прав громадян, порушення розумних строків досудового розслідування.

24.04.2017 року прокуратурою Запорізької області було складено повідомлення № 11-828вих-17, яким позивачу було повідомлено про наявність вакантних (постійних та тимчасових) посад в органах прокуратури станом на 24.04.2017 року, яке було отримано позивачем 24.04.2017 року (а.с. 167 т. 1).

24.04.2017 року позивачем була подана заява прокурору Запорізької області про надання щорічної відпустки тривалістю 30 днів з 25.04.2017 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньої заробітної плати з подальшим звільненням з органів прокуратури Запорізької області відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з тим, що він відмовляється від призначення на будь-яку запропоновану вакантну посаду (а.с. 170 т.1).

Наказом прокурора Запорізької області від 24.04.2017 року № 218к, прокурору юристу 1 класу ОСОБА_1 була надана невикористана частина щорічної відпустки тривалістю 06 календарних днів з 25 по 30 квітня 2017 року включно за відпрацьований період з 25.01.2015 року по 24.01.2016 рік та частина щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні з 03 по 27 травня 2017 рік включно за відпрацьований період з 25.01.2016 по 24.01.2017 з наступним звільненням із займаної посади у зв`язку з відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури відповідно до вимог частини 5 статті 41 Закона України «Про прокуратуру». Останній день відпустки вважати датою звільнення (а.с.36, т.1).

Позивач не погоджується з наказом від 13.04.2017 №70к та його наслідками, зокрема видання наказу прокурора Запорізької області від 24.04.2017 №218к в частині звільнення з посади, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом.

Надаючи оцінку правомірності оскарженого наказу, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 1 статті 16 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що незалежність прокурора забезпечується, серед іншого особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про прокуратуру» здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.

Пунктом 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що адміністративними посадами у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах (крім посад, зазначених у частинах другій і третій цієї статті) є посади: керівника місцевої прокуратури.

З матеріалів справи судом встановлено, що станом на момент прийняття оскаржуваного наказу Генерального прокурора України позивач обіймав посаду керівника Запорізької місцевої прокуратури №3, тобто обіймав адміністративну посаду місцевої прокуратури.

Також судом встановлено, що підставою для прийняття Генеральним прокурором України наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 стало подання прокурора Запорізької області від 04.04.2017 №11-731вих-17.

При цьому, як у вказаному поданні прокурора Запорізької області, так і в наказі Генерального прокурора України від 13.04.2017 №70к, зазначено, що факт неналежного виконання ОСОБА_1 посадових обов`язків та порушень вимог чинного законодавства України було встановлено у березні 2017 року в результаті перевірки прокуратури Запорізької області на підставі наказу №48 від 14.03.2017 стану організації нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні органами Національної поліції, а також діяльності у сфері запобігання корупції у Запорізькій місцевій прокуратурі №3.

Суд зазначає, що в матеріалах адміністративної справи міститься Доповідна записка про результати перевірки з питань організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції у Запорізькій місцевій прокуратурі №3 (а.с.113-117, т.3) в якій зроблено висновок про те, що організація діяльності у сфері запобігання та протидії корупції не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та Доповідна записка про результати перевірки з питань організації нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях у Запорізькій місцевій прокуратурі №3 (а.с.118-140, т.3), в якій зроблено висновок про те, що організація нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях у Запорізькій місцевій прокуратурі №3 не повною мірою відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та наказу Генерального прокурора України №4гн-2012, а на окремих напрямах потребує суттєвого покращення.

Відповідно до п.16.4 наказу Генерального прокурора України №15 від 19.01.2017 «Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України» встановлено, що доповідну записку підписувати працівникам, які здійснювали виїзд, ознайомлювати з нею керівника відповідної прокуратури, якому також вручати її примірник. У разі незгоди з викладеними у доповідній записці фактами чи висновками долучати до неї письмові заперечення керівника прокуратури.

Разом з тим, суд звертає увагу на ту обставину, що позивача, як керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 не було належним чином ознайомлено з Доповідними записками про результати перевірок у Запорізькій місцевій прокуратурі №3 (14-17 березня 2017 року), які були покладені в основу подання прокурора Запорізької області щодо звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади, а також не надано належної можливості надати аргументовані заперечення стосовно недоліків, які були виявлені в ході перевірок, як того вимагає п.п. 16.4 наказу Генерального прокурора України №15 від 19.01.2017 «Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України».

При цьому суд критично оцінює позицію відповідачів про те, що із вказаними доповідними записками у подальшому було ознайомлено виконувача обов`язків керівника Запорізької місцевої прокуратури №3. Адже по-перше, на час складання доповідних записок (14-17 березня 2017 року), як встановлено під час судового розгляду, ОСОБА_1 перебував на робочому місці, у зв`язку із чим, ніщо не заважало перевіряючим виконати вимоги п.п. 16.4 наказу Генерального прокурора України №15 від 19.01.2017 «Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України».

По-друге, за результатами перевірки прокуратурою Запорізької області надавалась оцінка дій саме позивача, як керівника місцевої прокуратури, а тому враховуючи положення наказу Генерального прокурора України №15 від 19.01.2017 «Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України», саме ОСОБА_1 , як керівника місцевої прокуратури необхідно було ознайомити із доповідними записками щоб реалізувати його право надати заперечення.

На вищевказані обставини була звернута увага також і Генеральною прокуратурою України в особі Департаменту кадрової роботи та державної служби в листі від 06.04.2017 №11/1/2-364вих-17 (а.с.153, т.4), в якому зазначено, що у надісланих прокуратурою Запорізької області матеріалах відсутні дані про ознайомлення ОСОБА_1 з відповідними доповідними записками. А також, зазначено, що вищенаведене унеможливлює прийняття законного та обґрунтованого рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 з підстав неналежного виконання ним посадових обов`язків.

Крім того, жодна з доповідних записок про результати проведених перевірок, які додані до подання про звільнення з адміністративної посади керівника Запорізької місцевої прокуратури № 3, не містить категоричного висновку про неналежне виконання позивачем посадових обов`язків, установлених для адміністративної посади керівника місцевої прокуратури, системних недоліків і прорахунків в організації роботи та відсутності неналежного контролю за підлеглими працівниками, що може бути підставою для звільнення з адміністративної посади керівника місцевої прокуратури.

Натомість, у зазначених доповідних записках про результати перевірок містяться пропозиції щодо конкретних заходів, які необхідно вжити для усунення виявлених недоліків та покращення стану роботи, із зазначенням строків вжиття таких заходів і встановленням термінів інформування про вжиті заходи, а також пропозиції щодо обговорення результатів перевірок на оперативних нарадах при прокурорі області. При цьому, як зазначив позивач, на час підготовки та внесення прокурором Запорізької області подання до Генерального прокурора України про звільнення позивача з адміністративної посади керівника місцевої прокуратури визначені строки для вжиття відповідних заходів не сплили, будь-які оперативні наради при прокурорі області щодо обговорення результатів проведених перевірок за участі позивача не проводились, що підтверджує необґрунтованість оскаржуваних рішень, які ґрунтуються на обставинах, визначених у такому поданні.

Cтаттею 13 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) визначені повноваження керівника місцевої прокуратури визначені, згідно з якою керівник місцевої прокуратури:

1) представляє місцеву прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями;

2) організовує діяльність місцевої прокуратури;

3) у десятиденний строк із дня вивільнення посади повідомляє Кваліфікаційно- дисциплінарну комісію прокурорів про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у місцевій прокуратурі;

4) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів місцевої прокуратури;

4-1) призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

4-2) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення та узагальнення практики застосування законодавства, інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій;

5) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

Керівник місцевої прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.

При цьому, ані подання прокурора Запорізької області з доданими до нього матеріалами, ані оскаржуваний наказ №70к від 13.04.2017 не обґрунтовують неналежне виконання посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади, що передбачені статтею 13 Закону України «Про прокуратуру», та, відповідно, не можуть бути підставою для звільнення позивача з посади керівника місцевої прокуратури.

Зокрема, у наказі № 70к від 13 квітня 2017 року зазначено, що усупереч вимогам ч. 2 ст. 25 Закону України «Про прокуратуру» позивачем не забезпечено належної координації діяльності піднаглядних правоохоронних органів у сфері протидії злочинності. Проведені торік дві координаційні наради позитивно не вплинули на стан законності в регіоні. Ухвалені рішення мали формальний характер, не містили конкретних заходів, спрямованих на покращення стану боротьби зі злочинністю та корупцією. Унаслідок чого фактично згорнуто діяльність правоохоронних органів регіону щодо виявлення фактів торгівлі людьми та розслідування злочинів, пов`язаних зі збутом наркотичних засобів.

Надаючи оцінку фактам, викладеним в оскаржуваному наказі №70к від 13.04.2017 суд застосовує критерії, визначені у Постанові Верховного суду №826/12523/15 від 09.09.2019. Зокрема, суд касаційної інстанції, розглядаючи справи, де склалися аналогічні правовідносини - звільнення керівника прокуратури з посади за результатами перевірки, зазначив наступне: «Генеральна прокуратура України не врахувала того, що позивач перебуває на посаді невеликий термін (01 рік 02 місяці), не встановила причини допущених недоліків у роботі позивача, не надала конкретних пропозицій щодо їх усунення, не врахувала особистого внеску в підвищення ефективності прокурорсько-слідчої діяльності, не врахувала кількості накопичених справ, які перейшли до нього з минулих періодів; реальність їх виконання за невеликий термін перебування на службі, не здійснила порівняльного аналізу показників стану справ за напрямками, які перевірялися, з аналогічними показниками прокуратур інших областей».

Зазначаючи про неефективність протидії злочинності відповідачі в оскаржуваному наказі не здійснюють порівняння такої діяльності з іншими аналогічними прокуратурами, а також не наведено статистичні показники рівня злочинності у порівнянні з іншими.

Разом з тим, дослідженими письмовими доказами встановлено наступне.

Відповідно до протоколу оперативної наради при прокуророві області №10 від 20.01.2017 «Про підсумки роботи органів прокуратури Запорізької області у 2016 році, завдання на наступні період в умовах законодавчих змін та реформування органів прокуратури» (а.с.139-152, т.1), зазначається що відбулось стрімке зростання кількості облікованих злочинів у Василівському, Гуляйпільському, Кам`янсько-Дніпровському районах області. При цьому Дніпровський та Хортицький райони м.Запоріжжя, на які поширює свою юрисдикцію Запорізька місцева прокуратура №3, серед вказаного переліку відсутні. Також у вказаному протоколі констатується факт, що незважаючи на вжиті заходи прокуратурою Запорізької області (проведення 1 координаційної та 6 спільних нарад), криміногенна ситуація в регіоні залишається складною. Вказане підтверджує той факт, що високий рівень злочинності був притаманний всій Запорізькій області, а не лише виключно територіально-адміністративним одиницям, на які розповсюджує свою юрисдикцію Запорізька місцева прокуратура №3. При цьому суд звертає увагу на той факт, що злочинність - це передусім соціальне явище, яке залежить не від прокурора та його координаційних повноважень, а від соціальних, економічних та політичних факторів, які відбуваються на певній територіальній одиниці.

Що стосується не виявлення фактів торгівлі людьми та злочинів, пов`язаних зі збутом наркотичних засобів, то вказані твердження, наведені в оскаржуваному наказі №70к від 13.04.2017 не відповідають вимогам законодавства, адже відповідно до ст. 2. Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру покладаються такі функції: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України. Таким чином, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», прокуратура не відповідає за виявлення злочинів та розкриття злочинів.

Окрім цього, в наказі №70к від 13.04.2017, лише констатовано факт не виявлення фактів торгівлі людьми та злочинів, пов`язаних зі збутом наркотичних засобів, та не зазначено, чи були виявлені такі укриті факти співробітниками прокуратури Запорізької області за результатами перевірки та хто винен в укритті таких фактів.

Посилання в наказі на те, що попри допущені працівниками прокуратури порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», КПК України та галузевих наказів Генерального прокурора України, керівником місцевої прокуратури у січні - лютому ініційовано зменшення розміру премії лише 12 прокурорам місцевої прокуратури є необґрунтованими.

Зокрема, зазначення лише кількості - 12 прокурорів місцевої прокуратури, позбавляє можливості надати об`єктивну оцінку вказаному факту та чому вказаний факт заслуговує на те, щоб стати підставою для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

Під час судового розгляду позивачем зазначено, що 12 прокурорів це половина від фактично працюючих у січні-лютому 2017 року прокурорів. При вирішенні питання про преміювання працівників він намагався завжди об`єктивно використовувати свої дискреційні повноваження та питання про зменшення розміру премії ініціювалось лише при наявності недоліків у роботі підлеглих працівників.

При цьому суд враховує той факт, що в оскаржуваному наказі №70к від 13.04.2017, а також у поданні про звільнення ОСОБА_1 відповідачами не зазначено, хто з прокурорів Запорізької місцевої прокуратури №3 заслуговував на зменшення премії, але ОСОБА_1 таке питання перед керівництвом прокуратури Запорізької області не ініційовано. Так само, такі відомості не надані відповідачами під час судового розгляду.

Таким чином, суд вважає, що зазначення у наказі №70к від 13.04.2017 лише кількості прокурорів, яким ОСОБА_1 ініційовано зменшення розміру премії, а фактично це половина особового складу очолюваної ним прокуратури, не є неналежним виконанням посадових обов`язків, а навпаки вказує на те, що ним вживались заходи реагування до працівників, за допущені ними порушення у роботі, що є складовою частиною належного виконання управлінських функцій.

Крім того, в оскаржуваному наказі №70к від 13.04.2017 зазначено: «у зв`язку з відсутністю дієвого контролю з боку керівника місцевої прокуратури за роботою підлеглих працівників не забезпечено ефективного процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, що розслідуються піднаглядними територіальними органами поліції, чим грубо порушуються вимоги ст. ст. 2, 7, 9, 28 КПК України…Зокрема, під час перевірки виявлено численні випадки неналежної організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях, де зі слів потерпілих установлено особу, яка вчинила злочин, унаслідок чого слідчі дії не проводяться місяцями. Не організовано ефективного процесуального керівництва у кримінальних провадженнях за фактами пограбувань громадян та викрадення майна, у яких досудове розслідування звелено здебільшого до формального допиту потерпілого і направлення доручень оперативним підрозділам».

Суд зазначає, що оцінка оскаржуваного наказу, а також кожного факту, наведеного у ньому здійснюється на предмет об`єктивності, конкретності та наслідків виявлених порушень.

Оцінюючи наведений факт, на підставі пояснень сторін, свідків, а також письмових доказів, суд погоджується з позицією позивача, що він є декларативним, жодного конкретного прикладу порушень законодавства з боку позивача не наведено, не зазначено в наслідок яких саме його дій (бездіяльності) допущені ці порушення, час їх вчинення та негативні наслідки які вони потягти.

Так само не зазначено наслідки та реагування на виявлені порушення відповідно до положень КПК України.

Зокрема, відповідно до ст.308 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування.

Констатуючи факт недотримання розумних строків та неефективності процесуального керівництва, відповідачі в оскаржуваному наказі та поданні про звільнення ОСОБА_1 не зазначили, скільки скарг учасників кримінального провадження надійшло до прокуратури Запорізької області чи до ГПУ на порушення розумних строків, скількома ухвалами слідчих суддів та у яких саме кримінальних провадженнях встановлено факти порушення розумних строків прокурорами Запорізької місцевої прокуратури №3.

Крім того, констатуючи неефективність процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, відповідачі не зазначили, чи використовувались прокурором Запорізької області чи Генеральним прокурором, чи їх заступниками, повноваження, передбачені ч.5 ст.36 КПК України, а саме - Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.

У зв`язку із викладеним, відповідачі не надали суду жодного доказу на підтвердження факту неефективного досудового розслідування, а саме, факти використання повноважень, передбачених ч.5 ст.36 КПК України, ст.308 КПК України.

Також суд зазначає, що оскільки подання про звільнення ОСОБА_1 подав прокурор Запорізької області, який був прокурором вищого рівня щодо ОСОБА_1 , то для усунення будь-яких сумнівів в упередженості прокурора Запорізької області до керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 та/чи надуманості його звинувачень у неналежному виконанні ним службових обов`язків, а також для повноти, всебічності та об`єктивності розгляду подання загалом, Генеральному прокурору варто було б проаналізувати не лише подання, доповідні записки і законні підстави їх прийняття, але й інші обставини, за яких їх було прийнято. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої палати Верховного суду від 19.03.2019 у справі № П/9901/577/18.

Разом з тим, судом встановлено, що з метою належної організації досудового розслідування, керівником Запорізької місцевої прокуратури №3 скеровано керівництву слідчих підрозділів більше 30 листів щодо виявлених порушень слідчими піднаглядних територіальних органів поліції вимог КПК України при досудовому розслідуванні, у тому числі щодо фактів пограбувань та розбійних нападів на громадян, з ініціюванням проведення службових перевірок відносно слідчих та притягнення останніх до відповідальності. (а.с.64-104, Т.4). Тобто, відповідно до матеріалів справи, позивачем вживались заходи щодо забезпечення належного здійснення процесуального керівництва у кримінальних провадженнях.

Відповідно до наказу №70к від 13 квітня 2017 року: «керівником Запорізької місцевої прокуратури №3 не приділяється належна увага використанню негласних засобів досудового розслідування. Торік і цьогоріч не отримувалися дозволи на проведення НСРД у кримінальних провадженнях про злочини, у яких предметом викрадення були мобільні телефони. Питання про встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу не ініціювалося».

Знов ж таки, вказаний факт у наказі наведено декларативно, без зазначення у скількох кримінальних провадженнях предметом викрадення були мобільні телефони, у яких з них необхідно та можливо було ініціювати питання про встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу, чи отримувались аналогічні дозволи в аналогічних кримінальних провадженнях у інших місцевих прокуратурах та в якій кількості.

Зазначення вказаних фактів могло б дати суду можливість об`єктивно оцінити вину позивача. Як і в попередніх фактах, наказ у цій частині є неконкретним і таким, що не містить обов`язкової ознаки юридичної відповідальності у вигляді її індивідуального характеру, передбаченої статтею 61 Конституції України.

Суд також враховує той факт, що відповідно до пояснень позивача, а також свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , наданих під час судового розгляду, у зв`язку із реформуванням органів міліції у поліцію, відповідні оперативні підрозділи повинні були пройти акредитацію для отримання дозволів на проведення НСРД, у зв`язку із чим, до вересня-жовтня 2016 року у органів поліції взагалі не було можливості проводити НСРД, тобто такі дозволи не отримувались не тільки Запорізької місцевою прокуратурою №3, а і іншими прокуратурами з об`єктивних причин, які не залежали від волі ОСОБА_1 . Також позивач зазначив, що встановити факт отримання чи не отримання дозволів на проведення НСРД можливо лише шляхом перевірки відповідних журналів обліку режимно-секретної частини Запорізької місцевої прокуратури №3. При цьому, упродовж першого кварталу 2017 року запити до режимно-секретної частини Запорізької місцевої прокуратури №3 щодо вивчення документів з обмеженим доступом від уповноважених працівників прокуратури Запорізької області та Генеральної прокуратури України не надходили, відповідно такі документи не перевірялись та не вивчались, у зв`язку з чим висновки щодо незадовільного стану цієї роботи є необґрунтованими.

Факт неможливості проведення НСРД до вересня-жовтня 2016 року через відсутність акредитації відповідних підрозділів національної поліції також підтвердив під час судового розгляду і представник Відповідача 2.

Відповідно до наказу №70к від 13 квітня 2017 року, як підставу звільнення ОСОБА_1 з посади зазначено, що «Керівником Запорізької місцевої прокуратури №3 не приділяється увага питанням законності зміни кваліфікації кримінальних правопорушень, що суперечить завданням та засадам кримінального провадження, визначеним статтями 2,7,9 КПК України. Проведеною перевіркою встановлено численні факти приховування тяжких злочинів шляхом зміни їх кваліфікації за менш тяжким правопорушенням, на які ОСОБА_1 як керівник Запорізької місцевої прокуратури №3 не відреагував».

Надаючи оцінку об`єктивності вказаного факту, суд дослідив протокол оперативної наради від 22.03.2017 №1/14 «Про стан додержання органами ГУ Національної поліції в області вимог закону при кваліфікації кримінальних правопорушень, прокурорському нагляду з цих питань» (а.с.5-12, Т.4).

Відповідно до озвучених на нараді даних вбачається, що піднаглядними Запорізькій місцевій прокуратурі №3 слідчими підрозділами ГУ НП в області допущено 37 таких перекваліфікації, процесуальними прокурорами -жодної. Порівнянням кількісних показників таких рішень з результатами роботи інших місцевих прокуратур вказує на те, що їх кількість є однією з найменших серед усіх прокуратур.

Враховуючи критерії, визначені у Постанові Верховного суду №826/12523/15 від 09.09.2019, суд вважає вказаний факт таким, що наведений не об`єктивно, так як у порівнянні з іншими прокуратурами, це один з найменших показників по області.

Також оскаржуваний наказ містить посилання на те, що відсутнє реагування керівника місцевої прокуратури на незаконні рішення про закриття слідчими піднаглядних територіальних органів ГУ НП в області кримінальних проваджень №12016080050002348, 12016080050004006, 12016080050006390, 12016080070001925, 12016080070000480, 12016080070000637 із зазначенням що відповідні незаконні постанови скасовані прокуратурою області.

Надаючи оцінку вказаному факту суд вкотре наголошує, що відповідачами не зазначено, які наслідки та для кого спричинило закриття вказаних кримінальних проваджень.

При цьому, відповідно до відповіді Запорізької місцевої прокуратури №3 від 07.10.2019 №35-642вих19, у кримінальних провадження №12016080050002348, 12016080050004006, 12016080070001925, 12016080070000480, 12016080070000637 знову прийнято рішення про їх закриття. І лише у кримінальному провадженні №12016080050006390 досудове розслідування наразі триває.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачами доказів того, що закриття вказаних кримінальних проваджень спричинило шкоду чиїмсь охоронюваним правам, суду не надано, а отже, сам по собі факт скасування постанови про закриття кримінального провадження не може слугувати підставою для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади, адже такі наслідки не передбачені жодним нормативно-правовим актом.

Крім того, в наказі №70к від 13 квітня 2017 року зазначається про те, що ОСОБА_1 є старшим групи процесуальних прокурорів у 6 кримінальних провадженнях та незважаючи не тривале розслідування більшості з них, вказівки у порядку ст.36 КПК України не надавались, на оперативних нарадах заслухано стан слідства тільки у половині цих кримінальних провадженнях.

Оцінюючи вказані обставини, суд зазначає, що надання вказівок у порядку ст.36 КПК України є правом прокурора, а не обов`язком. При цьому, відповідачам не зазначаються наслідки, які спричиненні не наданням вказівок, так само не зазначено, які вказівки доцільно було б надати та на виконання яких саме слідчих дій. Та чи взагалі, була можливість та необхідність надати такі вказівки.

Зокрема, відповідно до матеріалів справи, матеріали кримінальних проваджень №42016081050000024 та №42016081050000025 з 25.01.2017 перебували на судово-економічній експертизі. Старшим групи процесуальних прокурорів ОСОБА_1 було призначено лише 09.02.2017, а тому надання вказівок та виконання слідчих дій без матеріалів кримінальних проваджень було неможливим.

Вказані обставини свідчать про необґрунтованість та не об`єктивність наведених фактів, а тому суд не може прийняти їх до уваги, як підставу для звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади.

У оскаржуваному наказі №70к від 13 квітня 2017 року, як підставу звільнення ОСОБА_1 з посади зазначено, що ним не забезпечено ефективного процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях про злочини проти життя. Зокрема, у кримінальних провадженнях за фактами безвісного зникнення осіб досудове розслідування фактично зведене до щоквартального надсилання формальних запитів до державних установ та допиту осіб, які не мають стосунку до правопорушення… Водночас упродовж двох останніх років ОСОБА_1 не проведено жодної оперативної наради з питань розкриття та розслідування правопорушень проти життя, у тому числі скоєних у минулі роки.

Надаючи оцінку об`єктивності вказаних фактів суд виходить з наступного.

Відповідно до матеріалів справи (а.с.54-63,Т.4), 10 лютого 2016 року ОСОБА_1 затверджено графік заслуховування на оперативних нарадах при керівництві місцевої прокуратури стану досудового розслідування у кримінальних провадженнях за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.115 КК України. Тобто, керівник Запорізької місцевої прокуратури №3 ОСОБА_1 , реалізуючи свої управлінські та координаційні функції, організував проведення оперативних нарад із вказаних питань. При цьому суд не може погодиться з позицією відповідачів, що ОСОБА_1 повинен був особисто проводити всі оперативні наради, враховуючи наявність заступників, які відповідно до розподілу обов`язків наділені відповідними функціями.

Також суд погоджується із позицією позивача, що проводити оперативні наради упродовж двох останніх років, як зазначено в оскаржуваному наказі, ОСОБА_1 не міг, оскільки на момент перевірки займав вказану посаду лише 1 рік 2 місяці.

Окрім цього є логічним, та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, твердження позивача, що за кожним фактом безвісного зникнення осіб, відповідними оперативним підрозділами національної поліції заводиться оперативно-розшукова справа, та у зв`язку із специфікою вказаної категорії кримінальних проваджень, розшуком вказаних осіб переважно займаються оперативні підрозділи національної поліції, та відповідні матеріали накопичуються в оперативно-розшуковій справі.

Що стосується стану досудового розслідування та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях за фактами умисних вбивств, учинених у минулих роках, то знов ж таки, відповідачами не зазначається, у яких саме кримінальних провадженнях та які саме порушення встановлені. Враховуючи давність вчиненні злочинів 10-15 років, відповідачами у наказі та поданні про звільнення ОСОБА_1 не зазначено, які дії не виконані, чи можливо, враховуючи час вчиненні злочинів, проводити слідчі дії, та з чиєї вини такі слідчі дії не проведено одразу після вчинення злочину. При цьому є логічним та об`єктивним твердження позивача, що не всі злочини можливо розкрити, а тим паче, які вчинені 10-15 років тому.

Крім того, у наказі №70к від 13 квітня 2017 року, як підставу звільнення ОСОБА_1 з посади зазначено, що ним незабезпеченно перевірки слідчим шляхом законності здійснення соціальних виплат мешканцям Донецької, Луганської областей та АР Крим, яким було надано статус внутрішньо переміщених осіб.

Надаючи оцінку вказаному факту, суд виходить з того, що відповідно до ст. 2. Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру покладаються такі функції: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

Оскільки Запорізька місцева прокуратура №3 не є органом досудового розслідування, а в її штаті відсутні слідчі, то і перевіряти якісь факти слідчим шляхом місцева прокуратура позбавлена процесуальної можливості.

При цьому, у поданні прокурора Запорізької області про звільнення ОСОБА_1 зазначаються кримінальні провадження №42017081050000005 та №42017081050000004 від 23.01.2017 розпочатими за фактами здійснення соціальних виплат мешканцям Донецької, Луганської областей та АР Крим, яким було надано статус внутрішньо переміщених осіб у яких на думку прокурора Запорізької області процесуальне керівництво здійснюється на неналежному рівні.

Проте, як вже зазначалось вище, відповідачами у оскаржуваному наказі не зазначається, у чому саме виразилась неефективність досудового розслідування, які наслідки та для кого настали, які конкретно дії необхідно було вчинити та кому саме, чи мали можливість особи вчинити такі дії, тощо.

У зв`язку із чим, вказаний факт не відповідає критерію конкретності, об`єктивності та обґрунтованості.

Проте, під час судового розгляду позивачем зазначено, що з 23.01.2017, безпосередньо процесуальними керівниками місцевої прокуратури та слідчими відділів поліції у вказаних кримінальних провадженнях допитано більше 30 осіб, та на підставі ухвал слідчих суддів отримано інші документи, необхідні для встановлення обставин кримінального правопорушення. Тому зазначення у вищевказаному наказі про нібито неналежний стан досудового розслідування не відповідає дійсності, при цьому представники відповідачів не спростовували факт фактичного проведення вказаних слідчих дій.

Вказані обставини свідчать про необґрунтованість та не об`єктивність наведених у наказі фактів, а тому суд не може прийняти їх до уваги, як підставу для звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади.

Також, в оскаржуваному наказі №70к від 13 квітня 2017 року зазначено, що унаслідок неналежної організації керівником місцевої прокуратури нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування процесуальними керівниками скасовано з перевищенням двадцятиденного строку, встановленого частиною п`ятою статті 284 КПК України, майже половину постанов слідчих про закриття кримінальних проваджень, винесених упродовж 2016 року.

Суд не погоджується із такими висновками відповідача 1 з огляду на те, що вказане твердження не відповідає нормам чинного законодавства.

Зокрема, у ч.5 ст.284 КПК України зазначено: «5. Рішення прокурора про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного не є перешкодою для продовження досудового розслідування щодо відповідного кримінального правопорушення». Тобто, вказівки про будь-який двадцятиденний строк вказана норма КПК України не містить, що є підтвердженням того, що вказаний факт є не обґрунтованим.

Суд вважає за необхідне зазначити, що двадцятиденний строк на скасування постанови про закриття кримінального провадження передбачений ч.6 ст.284 КПК України, в якій зазначено, що «Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю».

Тобто, двадцятиденний строк рахується з моменту одержання прокурором копії постанови про закриття кримінального провадження, а не з моменту закриття кримінального провадження.

При цьому суд також вважає, що відповідачами при зазначенні вказаного факту також порушено принцип конкретності та обґрунтованості, адже не зазначено скільки конкретно постанов було скасовано з перевищенням двадцятиденного строку, для цього необхідно було встановити коли саме було закрито кримінальне провадження, коли воно надійшло безпосередньо до процесуального прокурора та коли прокурором було прийнято рішення про скасування постанови про закриття. Враховуючи те, що вказаних фактів у оскаржуваному наказі та поданні про звільнення ОСОБА_1 не наведено, то це свідчать про необґрунтованість та не об`єктивність наведених у наказі фактів, а тому суд не може прийняти їх до уваги, як підставу для звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади.

Суд зазначає, що твердження у наказі №70к від 13 квітня 2017 року про те, що процесуальними керівниками місцевої прокуратури надано вказівки лише у 5% кримінальних проваджень, із 18000 проваджень, у яких здійснювалось досудове розслідування у 2016 році зазначено декларативно, без належного обґрунтування.

Системний аналіз положень КПК України дає підстави для висновку, що надання вказівок прокурором слідчому у порядку ст.36 КПК України є правом прокурора, а не обов`язком. Жодним нормативно-правовим актом в України не визначено обов`язок прокурора надавати вказівки у кожному кримінальному провадженні.

У наказі №70к від 13 квітня 2017 року зазначено, що усупереч пункту 1.4 наказу Генерального прокурора України №4гн не вжито дієвих заходів до відшкодування збитків, завданих злочинами. Торік не відшкодовано жодної гривні збитків, заподіяних інтересам держави.

Таким чино, суд вважає, що обставини в оскаржуваному наказі наведено декларативно, без вказівки на конкретні факти та причини їх настання.

Що стосується відшкодування збитків, завданих злочинами, то суд вважає, що без зазначення у наказі чи поданні про звільнення конкретних фактів того, що під час перевірки встановлено конкретні кримінальні провадження, де не відшкодовані збитки, та найголовніше не вжито заходів до їх відшкодування, зокрема, не накладено арешт на майно, не вилучено майно під час досудового розслідування, в наслідок чого настали наслідки у вигляді не відшкодування збитків, встановлювати факт неналежного виконання посадових обов`язків неможливо.

Відповідно до наказу №70к від 13 квітня 2017 року, керівником Запорізької місцевої прокуратури №3 ОСОБА_1 не забезпечено виконання вимог пункту 3.1 наказу Генерального прокурора України №4гн в частині контролю за діяльністю державних обвинувачів. Унаслідок цього мали місце непоодинокі факти незаконного та безпідставного застосування до раніше судимих осіб положень ст.75 КК України (вироки судів стосовно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ). За результатами перевірки керівнику місцевої прокуратури рекомендовано оскаржити вказані вироки в апеляційному порядку. Залишається значною кількість осіб, стосовно яких набрали законної сили виправдувальні вироки та ухвали про закриття кримінальних проваджень. Так, за участі процесуальних керівників Запорізької місцевої прокуратури №3 законної сили набули судові рішення щодо 4 осіб.

Надаючи оцінку наведеним фактам суд зазначає, що Кримінальним кодексом України не встановлено норми, яка забороняла б застосовувати до раніше засуджених осіб положення ст.75 КК України.

Відповідно до ч.4 ст.36 КПК України, позивач, як керівник місцевої прокуратури, не наділений процесуальною можливістю вносити апеляційні скарги на вирок. Таке право має лише Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники, керівник регіональної прокуратури, його перший заступник та заступники.

Враховуючи викладене, рекомендація керівнику місцевої прокуратури оскаржити вироки в апеляційному порядку не відповідає положенням КПК України.

Що стосується виправдувальних вироків стосовно 4 осіб, то під час судового розгляду встановлено, що вказані кримінальні провадження скеровані до суду ще до призначення ОСОБА_1 на посаду, у зв`язку із чим, враховуючи правову позицію, визначену у Постанові Верховного суду №826/12523/15 від 09.09.2019, ОСОБА_1 не повинен нести відповідальність за ухвалення вказаних вироків.

Відповідно до Наказу №70к від 13 квітня 2017 року, як підставу звільнення ОСОБА_1 з посади зазначено, що не повною мірою відповідає вимогам Законів України «Про прокуратуру» та «Про запобігання корупції» стан загальної організації діяльності Запорізької місцевої прокуратури №3 у сфері запобігання та протидії корупції.

Суд оцінюючи зазначені твердження наголошує, що в наказі не зазначено, що за результатами перевірки виявлені факти укриття матеріалів для внесення подань в порядку ст.65 Закону України «Про запобігання корупції» чи складання протоколу про адміністративне корупційне правопорушення, та чи виявлялись такі матеріали прокуратурою Запорізької області після неналежно проведених перевірок місцевої прокуратури. Тобто, обставини викладені в наказі декларативно, без вказівки на конкретні факти та причини їх настання.

Вказані обставини свідчать про необґрунтованість та не об`єктивність наведених у наказі фактів, а тому суд не може прийняти їх до уваги, як підставу для звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади.

Крім того, з метою перевірки обставин, викладених в оскаржуваному наказі під час судового розгляду в якості свідків допитано колишнього прокурора Запорізької області ОСОБА_3 та колишнього першого заступника прокурора Запорізької області ОСОБА_2.

Зокрема, свідок ОСОБА_2 у судовому засіданні 10.10.2019 повідомив суду, що він працював на посаді першого заступника прокурора Запорізької області до 19.10.2016 року. До його посадових обов`язків належала організація діяльності прокуратури з нагляду у кримінальному провадженні. За час перебування на посаді, жодних нарікань до ОСОБА_1 , як керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 у керівництва прокуратури області не було. ОСОБА_1 зарекомендував себе відповідальним та професійним керівником. Із змістом оскаржуваного позивачем наказу №70к від 13.04.2017 свідок знайомий та вважає його безпідставним та необґрунтованим. Зокрема зазначив, що органи прокуратури не відповідають за півень злочинності розкриття злочинів, а вказані обов`язки лежать на органах поліції. Також зазначив, що упродовж майже всього 2016 року органи поліції були позбавлені можливості проводити НСРД через відсутність акредитації внаслідок реформування органів МВС, у зв`язку із чим, НСРД фактично не проводились не тільки у Запорізькій місцевій прокуратурі №3, а і у всіх інших прокуратурах Запорізької області, тому зазначення факту не проведення НСРД у кримінальних провадженнях як на підставу звільнення ОСОБА_1 із займаної посади є необґрунтованим. Крім того свідок зазначив, що перебуваючи на посаді першого заступника прокурора Запорізької області йому доводилось досить часто скасовувати постанови про закриття кримінальних проваджень територіальних підрозділів поліції, але за такі факти керівників місцевих прокуратур ніколи не карали, так як це малозначні факти. Окрім цього свідок зазначив, що майже всі факти в наказі наведені декларативно без зазначення конкретних фактів, причин їх виявлення та наслідків.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні 10.10.2019 повідомив суду, що до жовтня 2016 року він займав посаду прокурора Запорізької області. За час перебування на посаді, жодних дорікань до роботи керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 ОСОБА_1 у нього та керівництва прокуратури Запорізької області не було, та за своїм змістом, надав свідчення, аналогічні свідченням ОСОБА_2 .

З огляду на вище викладене суд вважає, що відповідачі належним чином не довели факт обґрунтованості та об`єктивності наведених у наказі фактів, а тому суд не може прийняти їх до уваги, як підставу для звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних наказі щодо звільнення позивача з адміністративної посади.

Суд під час розгляду справи врахував висновки Верховного суду по даній справі, що звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді не є видом дисциплінарного стягнення, а застосування норм КЗпП України в частині заборони звільнення в період його тимчасової непрацездатності є безпідставним з огляду на те, що така заборона розповсюджується на звільнення працівника з робот, а позивач був звільнений з адміністративної посади згідно п.3 ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру», а не з роботи (з посади прокурора). Тому не надає оцінку аргументам позивача з цих підстав.

Щодо поновлення позивача на посаді керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області з 14 квітня 2017 року, суд вважає що дана позовна вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать встановлені обставини справи, 24.04.2017 року прокуратурою Запорізької області було складено повідомлення № 11-828 вих-17, яким ОСОБА_1 було повідомлено про наявність вакантних (постійних та тимчасових) посад в органах прокуратури.

24.04.2017 року позивачем була подана заява прокурору Запорізької області про надання щорічної відпустки з подальшим звільненням з органів прокуратури Запорізької області відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з тим, що він відмовляється від призначення на будь-яку запропоновану вакантну посаду. Тобто позивач був звільнений останнім днем перебування у щорічній відпустці з роботи (з посади прокурора), а ні з адміністративної посади.

Отже, з наведеного вище вбачається, що звільнення позивача з органів прокуратури було самостійним волевиявленням останнього з огляду на відмову від призначення на будь-яку запропоновану посаду.

При цьому слід зазначити, що звільнення прокурора з адміністративної посади не є безумовною підставою для звільнення з посади в органах прокуратури.

Так як суд під час розгляду справи прийшов до висновку, що позивача було протиправно звільнено з адміністративної посади, тому були задоволені вимоги позивача про скасування наказів щодо звільнення позивача з адміністративної посади.

Враховуючи те, що позивач самостійно виявив бажання звільнитися з роботи (з посади прокурора), хоча міг продовжувати працювати в органах прокуратури, а звільнення з адміністративної посади не тягне за собою звільнення з органів прокуратури, тому суд вважає, що дана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Згідно із ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення частини позовних вимог ОСОБА_1 , з урахуванням заяви позивача від 18.11.2019 про відмову від частини позовних вимог.

Відповідно до приписів ст.130-140 КАС України судові витрати розподілу не підлягають, враховуючи відмову позивача від позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди та судових витрат.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250,255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ-11, вул. Різницька, буд.13/15, код ЄДРПОУ 00034051), Прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29А, код ЄДРПОУ 02909973) - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №70к від 13 квітня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади».

Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Запорізької області №218к від 24 квітня 2017 року в частині звільнення з посади ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 25.11.2019.

Суддя О.В. Конишева