Рішення № 85854073, 13.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року Справа № 160/8300/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретарі судового засідання Конєвої С.О. Зіненко А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОСПЕЦМАШ» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0022511406 від 02.08.2019р., -

ВСТАНОВИВ:

27.08.2019р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) Товариство з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОСПЕЦМАШ» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0022511406 від 02.08.2019р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням до позивача застосовано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 59427,12 грн. Позивач не погоджується з наведеним вище рішенням відповідача посилаючись на те, що Закон України «Про валюту і валютні операції» почав застосовуватися з 07.02.2019р. та не містить норм щодо граничних строків розрахунків, а такі строки можуть встановлюватися Національним Банком України, яким і було за Постановою НБУ №5 від 02.01.2019р. визначено граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, які становлять 365 днів, проте, відповідачем всупереч наведеним нормам застосовані граничні строки розрахунків, які становлять 180 днів, які не підлягали застосуванню, зважаючи на норми Конституції України щодо зворотної сили законодавства, яке пом`якшує або скасовує відповідальність особи. Також позивач посилається і на те, що сума пені розрахована невірно, оскільки заборгованість контрагента-нерезидента за контрактом №04/05 від 04.05.2018р. (з урахуванням граничних строків розрахунків – 365 днів) виникла не 20.12.2018р., а 23.06.2019р. та курс євро у цей день був не 31,61, а 3161,1245 за 100 євро. За викладеного, позивач вважає, що висновки відповідача базуються на припущеннях, протирічать фактам, є надуманими і такими, що не відповідають положенням чинного Податкового кодексу України, а відповідно, і оспорюване податкове повідомлення-рішення, яке прийняте на підставі таких висновків, є незаконним та підлягає скасуванню, при цьому, обов`язок доведення обставин, на які посилається відповідач покладено на контролюючий орган за ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України.

21.10.2019р. відповідачем на адресу суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі посилаючись на те, що від ПриватБанку надійшло повідомлення щодо виявлених фактів порушень валютного законодавства України при виконанні умов зовнішньоекономічного контракту №04/05 від 04.05.2018р., а саме: відповідно до відвантаженого нерезиденту товару на загальну суму 6330,00 євро, виручка від нерезидента в іноземній валюті отримана на розподільчий баланс позивача у сумі 3165,00 євро, проте, станом на 05.07.2019р. згідно даних бухгалтерського обліку по рахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» за контрактом №04/05 від 04.05.2018р. рахується дебіторська заборгованість на суму 3165,00 євро граничний термін сплати якої настав 19.12.2018р., що є порушенням граничних строків розрахунків (не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується), встановлених ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994р. №185/94-ВР (далі – Закон №185/94-ВР), який діяв у періоді, що перевірявся, за яке передбачена відповідальність у вигляді нарахування пені у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки на день виникнення заборгованості як за приписами ст.4 Закону №185/94-ВР ( на момент виникнення спірних відносин), так і згідно ч.5 ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018р. №2473-УІІІ (далі – Закон №2473), який діяв на момент прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а тому оскільки позивачем до перевірки не було надано ні документів, що підтверджують здійснення претензійної роботи у відповідності з абз. 2-3 ст.4 Закону №185/94-ВР, ні висновків Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про продовження термінів розрахунків за експортною операцією, відповідачем правомірно нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення на підставі ст.13 Закону № 2473 (ст.4 Закону №185/94-ВР) з урахуванням того, що і станом на 01.01.2019р. за наведеним контрактом позивачем не отримано валютної виручки у сумі 3165,00 євро, тобто прострочена дебіторська заборгованість за зовнішньоекономічною діяльністю станом на 01.01.2019р. склала – 3165,00 євро.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, проте, 04.11.2019р. надав до канцелярії суду заяву, у якій просив розглянути дану справу за відсутності позивача згідно до вимог ч.5 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.96).

Представник відповідача 13.11.2019р. подав до канцелярії суду клопотання, в якому просив розглянути дану справу без участі представника відповідача, у наведеному клопотанні зазначив, що проти позовних вимог заперечує у повному обсязі (а.с.98).

У відповідності до вимог ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи наведене, подання учасниками справи заяви та клопотання про розгляд даної справи за відсутності представників позивача та відповідача, строки розгляду справи, встановлені ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами виходячи з вимог ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі, якщо розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи у порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих учасниками справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОСПЕЦМАШ» зареєстроване як юридична особа 12.08.2015р. за адресою: м. Дніпро, пр.Мануйлівський (Воронцова), буд. 97 офіс 703, перебуває на обліку як платник податків та обов`язкових платежів до бюджету в Амур-Нижньодніпровській ДПІ Лівобережного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, що підтверджується копією Статуту позивача та інформацією, наведеною у акті перевірки від 15.07.2019р. (а.с.11,23-34).

У період з 09.07.2019р. по 15.07.2019р. на підставі наказу від 05.07.2019р. №4079-П, направлення №4600 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання валютного законодавства України при виконанні умов зовнішньо-економічного контракту №04/05 від 04.05.2018р. за період з 04.05.2018р. по 05.07.2019р. за результатами якої був складений акт за №39069/04-36-14-06/39947173 від 15.07.2019р. за висновками якого було встановлено, зокрема, порушення позивачем ст.1 Закону №185/94-ВР, який діяв у періоді, що перевірявся, за що згідно ч.5 ст.13 Закону № 2473 (ст. 4 Закону №185/94-ВР) нараховується пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 59427,12 грн., що підтверджується змістом копії наведеного акту перевірки (а.с.10-18).

На підставі вищенаведеного акту перевірки, 02.08.2019р. контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» за №0022511406 за яким, за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, до позивача було застосовано штрафну санкцію у вигляді пені у сумі 59427,12 грн. (а.с.20,80-81).

Позивач оспорює вищенаведене податкове повідомлення-рішення, просить визнати його протиправним та скасувати посилаючись на те, що граничні строки розрахунків згідно постанови НБУ №5 від 02.01.2019р. становлять не 180 днів, а 365 днів, вказані норми застосовуються до правовідносин щодо виконання контракту №04/05 від 04.05.2018р.,а, відповідно, розрахунок пені проведений відповідачем неправильно, оскільки заборгованість за наведеним контрактом виникла лише 23.06.2019р. у зв`язку з чим вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Порядок здійснення уповноваженими банками контролю за дотриманням резидентами встановлених законодавством України строків розрахунків за експортними, імпортними операціями визначений Інструкцією про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями затвердженою постановою Національного банку України від 24.03.1999р. № 136, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 28.05.1999р. №338/3631 (далі – Інструкція №136), яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин на травень – грудень 2018р. та діяла до 07.02.2019р.

Так, згідно до п.2.1 наведеного Інструкції №136 виручка резидентів [крім інвесторів (представництв іноземних інвесторів на території України) за угодами про розподіл продукції, контроль за своєчасністю розрахунків яких не здійснюється] підлягає зарахуванню на їх рахунки в банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше встановленого законодавством України строку з дати оформлення МД на продукцію, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних, страхових послуг - з моменту підписання акта, рахунка (інвойса) або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних, страхових послуг.

Відлік законодавчо встановленого строку розрахунків банк починає з наступного календарного дня після дня оформлення МД або підписання акта, рахунку (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних, страхових послуг – п.2.2 Інструкції №136.

У відповідності до вимог п.2.3 Інструкції №136 банк знімає експортну операцію резидента з поставки продукції, виконання робіт, надання транспортних, страхових послуг з контролю після зарахування виручки за цією операцією на поточний рахунок останнього.

Згідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994р. №185/94-ВР (далі – Закон №185/94-ВР), яку була чинною на момент виникнення спірних відносин у червні-грудні 2018р., виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

За приписами ст.4 Закону №185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Також і ч.5 ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції», який набрав чинності з 07.02.2019р., встановлено, що порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості.

А у відповідності до вимог ч.8 ст.13 наведеного Закону, передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п`ятою цієї статті.

Окрім того, у відповідності до вимог п.2 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частити першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999р. №1-рп/99 у справі №1-7/99 встановлено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою чинності, тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, юридична відповідальність можлива лише за наявності у законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

При цьому, згідно п.3 наведеного рішення Конституційного Суду України, надання зворотної дії в часті нормативно-правовим актом (щодо пом`якшення або скасування відповідальності) може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Аналізуючи вказані вищенаведені правові норми, можна дійти висновку про те, що повноваження щодо контролю за дотриманням резидентами встановлених законодавством України строків розрахунків за експортними, імпортними операціями покладено на банки України, а застосування та стягнення пені за порушення таких строків розрахунків віднесено за результатами перевірок до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику (у даному випадку до повноважень органів ДФС), граничні строки розрахунків за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів становили 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується на момент виникнення спірних правовідносин (червень-грудень2018р.), а відповідальність за порушення вказаних строків розрахунків у вигляді нарахування пені була встановлена як нормами ст.4 Закону №185/94-ВР, яка діяла до 07.02.2019р., так і аналогічна відповідальність встановлена і після 07.02.2019р. за приписами ч.5 ст.13 Законом України «Про валюту і валютні операції», норми якої були чинними і на момент проведення перевірки позивача та прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Також, аналіз вказаних вище норм, з урахуванням висновків, викладених у вищенаведеному рішенні Конституційного Суду України, свідчить про те, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, юридична відповідальність можлива лише за наявності у законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена.

При цьому, слід зазначити, що аналіз змісту Закону України «Про валюту та валютні операції» не містять вказівки про зворотну дію в часі щодо пом`якшення або скасування такої відповідальності, навпаки, аналогічна відповідальність (яка була встановлена ст. 4 Законом №185/94-ВР) за порушення граничних строків розрахунків по операціях резидентів з експорту та імпорту товарів, також передбачена і ч.5 ст.13 наведеного вище Закону, який набрав чинності з 07.02.2019р.

Таким чином, у даному випадку, підлягають застосуванню до події, факту (до поставки (експорту, імпорту) товару та граничних строків розрахунків) норми законів під час дії яких вони настали і мали місце (у даному випадку - червень-грудень 2018р.), а юридична відповідальність застосовується за нормами закону, який визначає недотримання граничних строків розрахунків як правопорушення, тобто, за нормою ч.5 ст.13 Закону України «Про валюту та валютні операції», які набрали чинності з 07.02.2019р. (що є аналогічними приписам ст.4 Закону №185/94-ВР, які діяли до 07.02.2019р.) та є чинними на момент прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Так, як встановлено судом із наданих документів, позивачем на виконання зовнішньоекономічного контракту №04/05 від 04.05.2018р. укладеного між ТОВ «Дніпроспецмаш» (Постачальник) та ТОВ «БелВудТрейдинг» (Покупець) було відвантажено товар нерезиденту на загальну суму 6330,00 євро згідно ВМД від 22.06.2018р. (а.с.50-54,56-61).

Виручка в іноземній валюті за вищенаведеним зовнішньо-економічним контрактом надійшла на розподільчий рахунок позивача від вищезгаданого нерезидента у розмірі 3165,00 євро, що підтверджується копією меморіального ордеру №1605714600 від 16.05.2018р. (а.с.55).

В той же час, зі змісту акту перевірки позивача від 15.07.2019р. видно, що при перевірці даних бухгалтерського обліку позивача – за даними бухгалтерського обліку по рахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» станом на 05.07.2019р. рахується дебіторська заборгованість за контрактом №04/05 від 04.05.2018р. на суму 3165,00 євро, граничний строк за якою настав 19.12.2018р. (з урахуванням дати митного оформлення товару)-(а.с.10-14).

Позивачем вказані вище наведені факти виявлених порушень граничних строків розрахунків жодними належними та допустимими доказами спростовано не було ні під час проведення перевірки, ні у ході судового розгляду даної справи.

У наданих позивачем матеріалах висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку щодо перевищення таких строків та їх продовження, що передбачено ст.1 Закону №185/94-ВР, також відсутній.

На підтвердження того, що позивач звертався до експортно-кредитного агентства із заявою про невиконання або неналежне виконання нерезидентом його грошових зобов`язань за експортним зовнішньоекономічним контрактом, що стало причиною порушення резидентом граничних строків, передбачених ст. 1 Закону №185/94-ВР, та було підставою для призупинення стягнення пені за приписами ст.4 Закону №185/94-ВР, позивачем суду не було надано.

Також матеріали справи не містять і доказів погашення дебіторської заборгованості у розмірі 3165,00 євро нерезидентом за вищенаведеним контрактом у граничні строки розрахунків, з урахуванням дати митного оформлення товару – 22.06.2018р., тобто у строк до 19.12.2018р. (180 календарних днів з дати митного оформлення), що встановлені ст.1 Закону №185/94-ВР, який діяв у даний період.

Вказані вищенаведені факти свідчать про наявність порушення позивачем граничних строків розрахунків, встановлених ст.1 Закону №185/94-ВР, який діяв у червні-грудні 2018р. на момент виникнення спірних відносин, що зафіксовано і актом перевірки від 15.07.2019р. та не спростовано позивачем жодними належними доказами.

Відповідна правова позиція узгоджується із позицією Верховного Суду, викладена у його постанові від 10.10.2019р. у справі №820/11748/15 (адміністративне провадження №К/9901/28161/18), яка є обов`язковою для застосування згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ст. 73 наведеного Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і частина 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Проте, позивачем не було надано жодних належних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про протиправність прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням встановлених судом обставин щодо виявлених фактів порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, встановлених ст.1 Закону №185/94-ВР, які не спростовані позивачем та аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, юридична відповідальність за яке передбачена у тому числі і ч.5 ст.13 Закону України «Про валюту та валютні операції», який набрав чинності з 07.02.2019р. на діяв на момент прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

При цьому, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються доводи позивача стосовно того, що постановою НБУ №5 від 02.01.2019р. визначено граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, які становлять 365 днів, які підлягали застосуванню до даних правовідносин з огляду на норми Конституції України щодо зворотної сили законодавства, яке пом`якшує або скасовує відповідальність особи, виходячи з того, що норми вказаної наведеної Постанови №5 від 02.01.2019р. набрали законної сили лише 07.02.2019р. та з огляду на те, що вказані норми не містять вказівок на їх зворотну дію в часі, її норми не підлягають застосування до правовідносин позивача, які мали місце у період червень-грудень 2018р., виходячи з вимог п.2, п.3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99, оскільки у даний період діяли саме норми щодо встановлення граничних строків розрахунків, які становили 180 календарних днів з дати митного оформлення товару за приписами ст.1 Закону №185/94-ВР, чинного на момент виникнення спірних відносин.

Також судом враховується і те, що з втратою чинності Законом №185/94-ВР 07.02.2019р., юридична відповідальність за порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів не скасована, а аналогічна відповідальність з 07.02.2019р. встановлена і нормами ч.5 ст.13 Закону України «Про валюту та валютні операції», а тому застосування до позивача пені за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням за порушення граничних строків розрахунків саме на підставі вказаної норми є таким, що відповідає вимогам п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 за яким визначено, що юридична відповідальність можлива за наявності в законі визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Є безпідставними та необґрунтованими посилання позивача на те, що сума пені розрахована невірно, оскільки заборгованість контрагента-нерезидента за контрактом №04/05 від 04.05.2018р. з урахуванням граничних строків розрахунків - 365 днів, виникла лише 23.06.2019р., з огляду на те, що граничні строки розрахунків 365 днів встановлені постановою НБУ №5 від 02.01.2019р. набрали чинності та діють лише з 07.02.2019р., не мають зворотної дії в часі, виходячи з висновків, викладених у вищенаведеному рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99, а тому вказані граничні строки розрахунків не підлягають застосуванню до даних правовідносин, які мали місце у червні-грудні 2018р.

При цьому, слід зазначити, що відповідачем правильно проведений розрахунок пені, що підтверджується копіями Додатків 1 та 2 до акту перевірки, де, граничним строком отримання валютної виручки у сумі 3165,00 євро з урахуванням дати митного оформлення, згідно вантажної митної декларації від 22.06.2018р., є 19.12.2018р. (не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення), а, відповідно, датою виникнення заборгованості є 20.12.2018р. по 05.07.2019р. (дебіторська заборгованість згідно даних бухгалтерського обліку), курс валюти, встановлений НБУ становить 31,61 грн., розмір пені становить 59427,12 грн. (а.с.19,22,85-86).

Є необґрунтованими і доводи позивача про те, що курс валюти 23.06.2019р. був не 31.61, а 3161,1245 за 100 Євро, оскільки по-перше, 23.06.2019р. не є датою виникнення заборгованості з урахуванням того, що граничні строки розрахунків 365 днів, встановлені постановою НБУ №5 від 02.01.2019р., які набули чинності з 07.02.2019р., не підлягають застосуванню до даних правовідносин, які мали місце з 22.06.2018р. по 19.12.2018р., по-друге, датою виникнення заборгованості за вказаним зовнішньоекономічним контрактом є 20.12.2018р. та курс валюти у цей день становив 31,61 грн., що не спростовано позивачем жодними доказами з урахуванням вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також є помилковими твердження позивача з приводу того, що тільки на відповідача покладено обов`язок довести ті обставини, на які суб`єкт владних повноважень посилається згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач посилається на ст.71 наведеного Кодексу, яка була чинна до 15.12.2017р., а тому на момент розгляду даної справи не діє, окрім того, на відповідача покладено обов`язок довести правомірність прийняття свого рішення за приписами ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивач зобов`язаний довести доказами ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення за приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто доведення правомірності своїх вимог та заперечень покладається на всіх учасників справи, що є дотриманням рівності учасників справи перед законом і судом у судовому процесі.

Так, відповідачем у відзиві на позов наведено достатньо підстав та надано достатньо доказів, які свідчать про правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене та перевіривши дії відповідача з приводу правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд приходить до висновку про те, що вищенаведене рішення прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у задоволенні позову позивачеві слід відмовити повністю.

З урахуванням того, що позов не підлягає задоволенню, судові витрати слід покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12, 47, 72-77,94,122,132,139,193,241-246,250,251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОСПЕЦМАШ» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0022511406 від 02.08.2019р. – відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва