Рішення № 85854045, 22.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року Справа № 160/9088/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18.09.2019р. ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними дії відповідача у не проведенні позивачеві перерахунку довічного грошового утримання з 04.12.2018р. по 31.12.2018р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. та з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за її заявами;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді, який працює на відповідній посаді за її заявами та довідками Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. за період з 04.12.2018р. по 31.12.2018p та №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за період з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. без обмеження його граничного розміру та виплатити заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат;

- нa підставі п.1 ч.1 ст.371 KAC України допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць за січень 2019p.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом Апеляційного суду Дніпропетровської області №285/К від 14.12.2016р. на підставі рішення Вищої ради юстиції від 08.12.2016р. її було звільнено з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у відставку у зв`язку з чим їй було призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% від суддівської винагороди. З 04.12.2018р., відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018, змінилася заробітна плата працюючого судді та було здійснено перерахунок заробітної плати працюючим суддям, окрім того, з 01.01.2019р. було підвищено прожитковий мінімум для працездатних осіб відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", що також призвело до зміни суддівської винагороди, а, відповідно, і грошового утримання судді у відставці. В грудні 2018 року та в лютому 2019 року позивач звернулася до пенсійного органу із заявами про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, до яких надала довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. та №4.2/42/19-С від 05.02.2019р. про розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді станом на 04.12.2018р. та на 01.01.2019р. відповідно. Як зазначає позивач, з листів відповідача від 26.02.2019р. та від 18.04.2019р. вона дізналася про те, що перерахунок та виплата різниці в грошовому утриманні за грудень 2018 року (з 04.12.2018р. по 31.12.2018р.) та за січень 2019 року (з 01.01.2019р. по 31.01.2019р.) їй проведено не було. Позивач вважає протиправними такі дії відповідача щодо перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі наведених довідок не з дати виникнення такого права, а з наступного місяця, оскільки такі дії відповідача порушують її конституційне право на отримання соціальних гарантій, так як щомісячне довічне грошове утримання призначається і нараховується відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів", яким не передбачено проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 1 числа місяця, наступного за місяцем, у якому змінилися розміри складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України та постанову Верховного Суду від 18.10.2018р. у справі №127/13893/17.

Ухвалою суду від 23.09.2019р. було відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов`язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.2).

24.10.2019р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, відповідач надав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому просив відмовити позивачеві у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що пенсійним органом було проведено перерахунок та виплату позивачеві щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% суддівської винагороди, за заявами позивача та довідками Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. за період з 04.12.2018р. по 31.12.2018p та №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за період з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. без обмеження його граничного розміру та виплачено заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат згідно розшифровки виплати доплати (а.с.33-35).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 22.11.2019р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Відповідно до рішення Вищої ради юстиції від 08 грудня 2016 року за №3176/0/15-16, наказом Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.12.2016р. №285/К ОСОБА_1 було відраховано зі складу суддів з 16.12.2016р. (а.с.12).

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% від суддівської винагороди, що підтверджується роздруківками з підсистеми Призначення та Виплати Пенсії (а.с.39,52,54,59,66,68-69).

21.12.2018р. позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої надала, зокрема, довідку Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за якою суддівська винагорода станом на 04.12.2018р. складає 52331,40 грн., що підтверджується копіями відповідних заяви та довідки, наявними у справі (а.с.21,55-56).

Також і 08.02.2019р. позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої надала, зокрема, довідку Апеляційного суду Дніпропетровської області №4.2/42/19-С від 05.02.2019р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за якою суддівська винагорода станом на 01.01.2019р. складає 57054,60 грн., що підтверджується копіями відповідних заяви та довідки, наявними у справі (а.с.22,61-62).

Листами №10937/Т-09 від 26.02.2019р., №2781/Т-09 від 18.04.2019р. та №2781/1/Т-09 від 03.05.2019р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, зокрема, про те, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача проведено, зокрема, з 01.01.2019р. (за довідкою №7-364-С від 20.12.2018р.), з 01.02.2019р. (за довідкою №4.2/42/19-С від 05.02.2019p.) з урахуванням положень п.4 Розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008р. №3-1, що підтверджується копіями відповідних листів (а.с.15,16,17).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо не проведення позивачеві перерахунку довічного грошового утримання з 04.12.2018р. по 31.12.2018р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. та з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за її заявами у зв`язку з чим позивач просить захистити її права шляхом визнання таких дій протиправними та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді, який працює на відповідній посаді за її заявами та довідками Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. за період з 04.12.2018р. по 31.12.2018p та №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за період з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. без обмеження його граничного розміру та виплатити заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат.

При цьому, з урахуванням вищенаведених обставин справи, судом підлягають перевірці саме бездіяльність відповідача щодо не проведення позивачеві перерахунку довічного грошового утримання з 04.12.2018р. по 31.12.2018р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. та з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за її заявами, оскільки, в даному випадку, відповідачем не були вчинені активні дії, а вчинена саме бездіяльність (пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень), правомірність якої і підлягає перевірці судом в межах розгляду даного адміністративного позову із виходом за межі позовних вимог з урахуванням вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ч.3, п.1 ч.4 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI (далі - Закон №2453), у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015р. №192-VIII, було визначено, що посадовий оклад судді апеляційного суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом, зокрема, судді апеляційного суду - 1,1.

04.12.2018р. Конституційним Судом України ухвалено рішення №11-р/2018, яким вирішено:

1) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат";

2) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Так, приймаючи вищенаведене рішення, Конституційний Суд України виходив із того, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

Згідно ч.3 резолютивної частини вказаного рішення встановлено, що положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частиною 4 ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016р. (далі - Закон №1402), встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Також, п.1, п.3 Розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №3-1 від 25.01.2008р. (у редакції чинній на момент виникнення права у позивача на перерахунок) (далі - Порядок №3-1) передбачено, що заява про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та довідка про розмір суддівської винагороди подається до органів, що призначають щомісячне довічне утримання.

Звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

При цьому, п.4 Розділу ІІ Порядку №3-1 (в редакції Постанови Пенсійного фонду №6-1 від 07.06.2019) встановлено, що перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Згідно положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року становить 1762 гривні.

Також і Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року становить 1921 гривня.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

При цьому, в даному випадку, право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виникло у позивача з 04.12.2018р. (з моменту прийняття Конституційним судом України рішення №11-р/2018 від 04.12.2018р.), та з 01.01.2019р. (збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 1921 грн.).

Так, як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 та Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", Апеляційним судом Дніпропетровської області ОСОБА_1 були видані наступні довідки, а саме: №7-364-С від 20.12.2018р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за якою суддівська винагорода станом на 04.12.2018р. складає 52331,40 грн., у тому числі, зокрема, посадовий оклад - 29073,00 грн.; №4.2/42/19-С від 05.02.2019р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за якою суддівська винагорода станом на 01.01.2019р. складає 57054,60 грн., у тому числі, зокрема, посадовий оклад - 31697,00 грн., що підтверджується копіями відповідних довідок, наявними у справі (а.с.21,22,56,62)

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та надані суду докази, суд приходить до висновку, що позивач, як суддя у відставці, має право на проведення перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання згідно довідок Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. та №4.2/42/19-С від 05.02.2019р. саме з 04.12.2018р. та з 01.01.2019р. відповідно, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 та Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", а тому, бездіяльність відповідача щодо не здійснення перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачеві за період з 04.12.2018р. по 31.12.2018р. та за період з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. на підставі вищезазначених довідок Апеляційного суду Дніпропетровської області є протиправною.

Додатково слід зазначити, що ст. 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Також, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення, зокрема, відповідно до п. 7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. №8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. В цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/20П вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № З-рп/2013 зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку із досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

Конституційний Суд України в Рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Згідно з п.3 рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Зазначене, також, відповідає положенням Європейської хартії про Закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судців і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці" (пункт 54).

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність його бездіяльності щодо не проведення позивачеві перерахунку довічного грошового утримання з 04.12.2018р. по 31.12.2018р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. та з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за її заявами, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин справи, встановлених судом та з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.

При цьому, судом відхиляються посилання відповідача на те, що, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача проведено з 01.01.2019р. за довідкою №7-364-С від 20.12.2018р. та з 01.02.2019р. за довідкою №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. з урахуванням положень п.4 Розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008р. №3-1, оскільки, в даному випадку, пріоритетними до застосування є положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (як в редакції від 07.07.2010р., так і від 02.06.2016р.), якими не передбачено проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в інші терміни ніж проведення перерахунку грошового утримання працюючого судді.

Також, судом враховується і те, що п.4 Розділу ІІ Порядку №3-1 (в редакції Постанови Пенсійного фонду №6-1 від 07.06.2019) встановлено, що перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Є необґрунтованими та відхиляються судом твердження відповідача у відзиві на позов щодо того, що пенсійним органом було проведено перерахунок та виплату позивачеві щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% суддівської винагороди, за заявами позивача та довідками Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. за період з 04.12.2018р. по 31.12.2018p. та №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за період з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. без обмеження його граничного розміру та виплачено заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат згідно розшифровки виплати доплати, оскільки такі твердження спростовуються наявними в матеріалах справи роздруківками з Підсистеми Призначення та Виплати Пенсії, згідно яких перерахунки та виплати щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі її заяв та зазначених довідок Апеляційного суду Дніпропетровської області були проведені лише з 01.01.2019р. (а не з 04.12.2018р. по 31.12.2018p.) та з 01.02.2019р. (а не з 01.01.2019р. по 31.01.2019р.) відповідно (а.с.54,58,59,65).

При цьому, відповідачем жодних доказів на підтвердження проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача за періоди з 04.12.2018р. по 31.12.2018p. та з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. за наведеними довідками суду не надано.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не проведення позивачеві перерахунку довічного грошового утримання з 04.12.2018р. по 31.12.2018р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. та з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за її заявами, суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність та не провівши перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивачеві за наведені періоди, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, така вищенаведена бездіяльність відповідача щодо не проведення позивачеві перерахунку довічного грошового утримання з 04.12.2018р. по 31.12.2018р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. та з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за її заявами, порушує права та інтереси позивача щодо права на такий перерахунок, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною вищевказаної бездіяльності відповідача, вийшовши таким чином за межі позовних вимог позивача відповідно до ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи зазначене, підлягають задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді, який працює на відповідній посаді за її заявами та довідками Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. за період з 04.12.2018р. по 31.12.2018p та №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за період з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. без обмеження його граничного розміру та виплатити заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат та з урахуванням того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо не проведення такого перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову про визнання дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень протиправними, у якості похідної вимоги, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді, який працює на відповідній посаді за її заявами та довідками Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. за період з 04.12.2018р. по 31.12.2018p та №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за період з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. без обмеження його граничного розміру та виплатити заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Також і, відповідно до п.6 ч.1 ст.244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

За приписами п.1 ч.1 ст.371 вказаного Кодексу, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Виходячи з наведеного, слід допустити негайне виконання цього рішення в частині виплати позивачеві перерахованої пенсії у межах суми стягнення за один місяць (січень 2019 року) у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення нею будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи, звільнена від сплати судового збору за п.9 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку довічного грошового утримання з 04.12.2018р. по 31.12.2018р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. та з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. згідно довідки Апеляційного суду Дніпропетровської області №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за її заявами.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді, який працює на відповідній посаді за її заявами та довідками Апеляційного суду Дніпропетровської області №7-364-С від 20.12.2018р. за період з 04.12.2018р. по 31.12.2018p та №4.2/42/19-С від 05.02.2019p. за період з 01.01.2019р. по 31.01.2019р. без обмеження його граничного розміру та виплатити заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат.

Допустити негайне виконання зазначеного рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії у межах суми стягнення за один місяць (січень 2019 року) згідно до вимог ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва