Рішення № 85853961, 12.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2019 року Справа № 160/5336/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Головного управління ДФС в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про застосування арешту рахунків платника податків, -

ВСТАНОВИВ:

10.06.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов позову Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у якому позивач просить суд:

- застосувати арешт коштів ФОП ОСОБА_1 на розрахункових рахунках: № рахунку: НОМЕР_1 - назва банку: АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві - МФО банку: 380805 - дата відкриття: 25.12.2012; № рахунку: НОМЕР_2 - назва банку: АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві - МФО банку: 380805 - дата відкриття: 28.01.2015.

Підставою для звернення позивача до суду з адміністративним позовом стало порушення відповідачем вимог Податкового кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено:

- на підставі підпунктів 20.1.2, 20.1.4, 20.1.6, 20.1.8, 20.1.13 п.20.1 ст.20, пп.75.1.3 п.75.1.ст.75, на підставі п.п. 80.2.7, п.80.2, ст.80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755 - УІ (із змінами та доповненнями) та наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 20.05.2019 №2894-п, з 21.05.2019 року призначено проведення фактичної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) (РНОКПП НОМЕР_3 ) з метою контролю за дотриманням роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), тривалістю 10 робочих днів;

- з метою вручення копії наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області: від 20.05.2019 року №2894-п «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 », та ознайомлення під підпис з направленнями на перевірку ГУ ДФС у Дніпропетровській області: від 20.05.2019 року №3485; від 20.05.2019 року №3486 працівниками управління оподаткування фізичних осіб було здійснено вихід на місце провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 ;

- під час пред`явлення копії наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 20.05.2019 №2894-п та направлень на перевірку від 20.05.2019 №3485 та від 20.05.2019 № 3485, відповідно ФОП ОСОБА_1 в направленнях на перевірку було здійснено записи: « Я , ОСОБА_1 не допускаю до приватного приміщення ОСОБА_3 (помешкання приналежному моєму батькові ОСОБА_4 ) за адресою: АДРЕСА_2». «Я , ОСОБА_1 не допускаю до приватного приміщення ОСОБА_5 (помешкання приналежному моєму батькові ОСОБА_4 ) за адресою: АДРЕСА_2» .

- в порушення абзацу шостого пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 21.05.2019 року відмовлено в допуску до проведення фактичної перевірки із заявленням таких причин відмови, про що складено акт від 21.05.2019 року № 28341/04-36-13-05/ НОМЕР_3 .);

- ФОП ОСОБА_1 відмовився від отримання та підписання акту щодо відмови платника у допуску до перевірки про що складено Акт відмови від отримання та підпису Акту «Про відмову від допуску до проведення фактичної перевірки» від 21.05.2019 року № 28359/04-36-13-05/ НОМЕР_3 ;

- заступником начальника ГУ ДФС у Дніпропетровській області Д.Мельником 22.05.2019 року прийнято Рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

- контролюючим органом було виконано всі законні вимоги передбачені статтею 94 ПК України.

- порядку п. 94.6 ст. 94 ПК України та розділу 7 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків ГУ ДФС у Дніпропетровській області звертається з позовом про арешт коштів на рахунках.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

На підставі підпунктів 20.1.2, 20.1.4, 20.1.6, 20.1.8, 20.1.13 п.20.1 ст.20, пп.75.1.3 п.75.1.ст.75, на підставі п.п. 80.2.7, п.80.2, ст.80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755 - УІ (із змінами та доповненнями), наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 20.05.2019 №2894-п, з 21.05.2019 призначено проведення фактичної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) (РНОКПП НОМЕР_3 ) з метою контролю за дотриманням роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), тривалістю 10 робочих днів.

З метою вручення копії наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області: від 20.05.2019 року №2894-п «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 », та ознайомлення під підпис з направленнями на перевірку ГУ ДФС у Дніпропетровській області: від 20.05.2019 №3485; від 20.05.2019 №3486 працівниками управління оподаткування фізичних осіб було здійснено вихід на місце провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 .

Контролюючим органом було складено акт про відмову від допуску до проведення фактичної перевірки та у наданні документів від 21.05.2019 року №28341/04-36-13-05/ НОМЕР_4 , в якому зазначено: «При візуальному огляді, в приміщенні кафе-магазину за адресою: АДРЕСА_2 здійснюється реалізація продуктів харчування та лікеро-горілчаних виробів, знаходяться прилавок, вітрини з товаром та цінами на ньому, холодильники з напоями та морозивом, літній майданчик з столами та стільцями. Продавцем було здійснено реалізацію покупцю пляшку мінеральної води. На виконання вимог пункту 81.1. статті 81 до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу посадовими особами ФОП ОСОБА_1 пред `явлено копію наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 20.05.2019 року №2894-п, направлення на проведення фактичної перевірки від 20.05.2019 року №3485 та службове посвідчення від 26.06.2017 року Серія НОМЕР_5 на головного державного ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області Скомороху Ірину Анатоліївну, направлення на проведення фактичної перевірки від 20.05.2019 року №3486 та службове посвідчення від 06.09.2017 року Серія НОМЕР_6 на головного державного ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Дніпропетровській області Голуб Олену Павлівну».

Також у вищезазначеному акті вказано, що в порушення абзацу 6 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 . 21.05.2019 року відмовлено в допуску до проведення фактичної перевірки та у наданні документів до перевірки із заявленням таких причин відмови: « Я , ОСОБА_1 не допускаю ОСОБА_5 ( ОСОБА_3 № до приватного помешкання приналежному моєму батькові ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 ».

21.05.2019 року контролюючим органом складено акт №28359/04-36-13-05/ НОМЕР_3 «Про відмову ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) від підписання та отримання акту «Про відмову від допуску до проведення фактичної перевірки та у наданні документів».

Заступником начальника ГУ ДФС у Дніпропетровській області Д.Мельником 22.05.2019 року прийнято Рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Посилаючись на вказані обставини, а також п.94.6 ст.94 Податкового кодексу України позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755 - VІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені у статті 94 Податкового кодексу України.

У відповідності до статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обовязків, визначених законом.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду п.п. 94.6.2 п.94.6 ст.94 ПК України.

Тобто, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізнені правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

При цьому, незважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об`єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій, пов`язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту, розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). У зв`язку з цим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Частиною 4 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п. 20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Також і відповідно до п.3 розділу VІІ наказу Міністерства Фінансів України від 14.07.2017р. №632, який набрав чинності з 15.09.2017р., для застосування арешту коштів на рахунку платника податків контролюючий орган подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Аналіз вказаних норм податкового законодавства свідчить про те, що податковим законодавством України встановлено одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження, а саме: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

При цьому, для застосування арешту коштів на рахунку платника податків контролюючий орган подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному звязку, суд приходить до висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду із законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов) за яких існує правова можливість для застосування таких вимог.

В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В той же час, для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться в банку, платника податків з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не є правовою підставою, визначеною положеннями податкового законодавства, для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках фізичної особи-підприємця, відкритих в банківських установах.

Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постановах від 27 березня 2018 року у справі №813/2316/17 (К/9901/1695/18) та від 15 травня 2018 року у справі №820/4710/16 (К/9901/44814/18).

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, зі змісту позову та із доданих документів судом встановлено, що позивач просить застосувати арешт коштів на рахунках фізичної особи-підприємця з підстав недопуску відповідачем посадових осіб позивача до перевірки, що не є правовою підставою згідно податкового законодавства, для застосування арешту коштів, виходячи з вимог п.п. 94.6.2 п. 94.6 ст.94, п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України та вищенаведеної правової позиції Верховного Суду, яка повинна бути застосована адміністративним судом згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, слід зазначити, що адміністративний арешт майна врегульовано ст. 94 Податкового кодексу України, за п. 94.1 якої це є винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом. Відмова платника податків від проведення перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу є окремою підставою застосування адміністративного арешту майна, про що зазначено у п.п. 94.2.3 п. 94.2 цієї статті. За положеннями пункту 94.5 арешт майна може бути повним або умовним.

Арешт коштів на рахунках платника податків є спеціальною складовою загального арешту майна та є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого відповідно до положень пунктів 94.2, 94.5 статті 94 ПК України. Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків у судовому порядку унеможливлює право податкового органу на звернення до суду з позовом про застосування арешту коштів на рахунках відповідача.

Положення підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України застосовуються виключно у сукупності з нормами цієї статті.

Представником позивача не було надано суду доказів прийняття податковим органом рішення про застосування арешту майна відповідача та доказів , які б свідчили про перевірку його обґрунтованості протягом 96 годин судом у відповідності до вимог п.94.10 ст.94 ПК України.

За викладених обставин, дані позовні вимоги позивача про застосування арешту коштів на рахунках відповідача не можуть бути задоволенні адміністративним судом.

За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Відтак, з урахуванням того, що позивачем не доведено наявності підстав для звернення до адміністративного суду з даним позовом та не надано доказів на підтвердження дотримання вимог процедури такого звернення, встановленої нормами податкового законодавства, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у задоволенні позову позивачеві слід відмовити.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а; код ЄДРПОУ 39394856) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про застосування арешту рахунків платника податків - відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Юхно