Рішення № 85841295, 20.11.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/12960/17

Провадження № 2/522/747/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

за участю секретаря Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Приморського районного суду м. Одеси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про захист прав споживача та відшкодування заподіяної шкоди ,

в с т а н о в и в:

У 2017 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Національного банку України (далі - відповідач) про захист прав споживачів фінансових послуг.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що позивач є вкладником ПАТ «Банк Форум», згідно Договору банківського вкладу № 2635/2600/605367 від 20.06.2013 року, на рахунку № НОМЕР_1 зберігав кошти у розмірі 35 000,00 доларів США. Постановою Правління Національного банку України від 13 березня 2014 року № 135 ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК ФОРУМ" віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації» № 14 від 14.03.2014 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Форум» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 14.03.2014 року по 13.06.2014 року. Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 13.06.2014 № 355 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК ФОРУМ" та згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду № 49 з 16.06.2014 розпочалась процедура ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА БАНК ФОРУМ" з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку. Такий спосіб виведення ПАТ "БАНК ФОРУМ" був передбачений планом врегулювання, що був затверджений 12.06.2014 виконавчою дирекцією Фонду (протокол засідання виконавчої дирекції Фонду №122/14). На час пред`явлення позову позивачем не отримано вклад за договором банківського вкладу № 2635/2600/605367 від 20.06.2013 (рахунок №6359500118060), строк дії якого минув. Позивач вважає що має право на отримання неповерненої станом на час пред`явлення цього позову суми вкладу в повному обсязі за рахунок відповідача.

Позивач просив суд стягнути з відповідача кошти в розмірі 118 960,38 доларів США (становить 3 100 143,19 грн. на час подання позовної заяви), кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою судді від 22.02.2018 року відкрито провадження у справі.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, НБУ оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення правил підсудності.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу НБУ залишено без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси - без змін.

У серпні 2018 року НБУ подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2018 року скасувати та передати справу на новий розгляд за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року, касаційна скарга Національного банку України залишена без задоволення, ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2018 року та постанова апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2018 року залишити без змін.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Києва від 11.10.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

У судове засідання позивач, представник позивача не з`явився. Представником позивача подано заяву про подальший розгляд справи без участі позивача та представника позивача.

У судовому засіданні представник Національного банку України проти заявлених позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову та проводити судове засідання згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України..

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.06.2013 року між позивачем та ПАТ «Банк Форум» (надалі - банк) був укладений Договір банківського вкладу № 2635/2600/605367, за умовами якого позивач розмістив на депозитному рахунку НОМЕР_1 депозитний вклад в іноземній валюті без права поповнення в сумі 35 000,00 доларів США на строк з 20.06.2013 року по 20.06.2015 06.04.2014 року зі сплатою 10 % річних за період з 20.06.2013 по 19.06.2014 та 7,25 % річних за період з 20.06.2014 по 20.06.2015.

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень сторін, після закінчення строку дії вищевказаного договору суми вкладів та нарахованих відсотків позивачу банком повернуті не були.

Як зазначено в розділі ІІІ Договору, підписанням цієї заяви Клієнт укладає з ПАТ «Банк Форум» Договір банківського вкладу на умовах комплексного банківського обслуговування для клієнтів фізичних осіб ПАТ «Банк Форум» та Умовах банківських вкладів та обслуговування вкладних (депозитних) рахунків, з якими Клієнт ознайомився, з ними погоджується і зобов`язується виконувати. Цим Клієнт підтвердив досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору, які передбачені чинним законодавством України для такого роду договорів та достовірність усіх даних.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч.1 ст.1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

При цьому, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Відповідно до положень ст.1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Стаття 1074 ЦК України визначає, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Разом з тим, як вбачається із загальновідомої інформації, розміщеної на офіційному сайті фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Постановою Правління Національного банку України від 13 березня 2014 року № 135 ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК ФОРУМ" віднесено до категорії неплатоспроможних.

У зв`язку з цим 14 березня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 14 про початок виведення ПАТ "БАНК ФОРУМ" (код за ЄДРПОУ 21574573; МФО 322948; місцезнаходження: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 17/52, 01030) з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 14 березня 2014 року.

Тимчасова адміністрація в даному банку запроваджується строком на три місяці з 14 березня по 13 червня 2014 року.

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 13.06.2014 № 355 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК ФОРУМ" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 16.06.2014 № 49 про початок здійснення процедури ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК ФОРУМ" (далі - ПАТ "БАНК ФОРУМ»). з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов`язань на користь приймаючого банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "БАНК ФОРУМ" - начальника відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Фонду Соловйову Наталію Анатоліївну строком на 1 рік з 16.06.2014 по 16.06.2015 включно.

На підставі частини п`ятої статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «БАНК ФОРУМ».

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону, з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Пунктом 1, 5 ч. 5 ст. 36 Закону визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Відтак, у спорах пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» с спеціальним, а даний закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 1 Закону встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.

Згідно із п.5 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до статті 36 цього Закону.

Позивачем не заперечувався той факт, що ним було отримано від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантовану суму відшкодування за вкладами в сумі 200 000,00 гри.

Згідно з ч.1 ст.44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку (ч. 4 ст.44 Закону).

Порядок ліквідації банків врегульований розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з ч.4 ст.45 якого протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку; вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на день прийняття постанови про ліквідацію банку) уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов`язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення: 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та. у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Позивачем не надано доказів того, що він не скористався своїм правом на звернення до банку із заявою про включення до реєстру кредиторів або того, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку позивача не визнано кредитором банку.

Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості, визначеній у ч. 1 ст. 52 цього Закону, згідно з якою вимоги вкладників - фізичних осіб, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом як гарантовану суму відшкодування задовольняються в четверту чергу.

Встановлений наведеними нормами спеціальний порядок здійснення ліквідації банку та проведення розрахунків з його кредиторами унеможливлює задоволення вимог кредиторів такого банку поза межами ліквідаційної процедури та визначеної черговості.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 20 січня 2015 року № 6-200ІЦСІ5, від 13 червня 2016 року № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року № 6-350цс17, та постанові Верховного суду від 08.02.2018 №61-2519св18.

Отже, виплата позивачу коштів, що перевищують суму, виплачену Фондом як гарантовану суму відшкодування, здійснюється з дотриманням порядку та черговості, визначених ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до визначення, що міститься в ст. 2 Закону України «Про національний банк України» НБУ - є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцію України, цим Законом та іншими законами України.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про національний банк України» Національний банк не відповідає за зобов`язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 55 вищезазначеного закону головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів.

Статтею 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено право Національного банку України, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу.

Віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку є заходами впливу в розумінні ст.77 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Положеннями ст. 1166 ЦК України передбачено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Частиною 1 ст.1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналіз положень ст. 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне винне діяння заподіювача шкоди, яке містить такі складові: протиправна винна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом, настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності). Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висвітленою Верховним Судом України від 12.02.2014 № 6-168цс13.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 6 від 27.03.92 м. Київ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», обов`язковими підставами відшкодування матеріальної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Разом з тим, суд вважає відсутніми згідно ст. 1166, ст.1173 ЦК України підстави для відшкодування шкоди позивачу, оскільки необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками (збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов`язання, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб). Виходячи з встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, позивачем не надано доказів завдання позивачу матеріальної шкоди при здійсненні управлінських повноважень Національного банку України, доказів незаконності рішення, дій завдавача шкоди, а також наявності майнової шкоди.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висвітленою у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 по справі № 918/216/17.

Посилання позивача на наявність постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2017 року у справі № 826/3702/16 суд вважає безпідставними, оскільки у вказаній постанові не міститься висновку, що внаслідок дій або бездіяльності Національного банку України порушено право позивача на отримання коштів за договором банківського вкладу.

Щодо вимог позову про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судом враховується, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17 та від 29 серпня 2018 року у справі № 686/16161/16-ц.

Отже, у даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем належних та допустимих доказів обставин, викладених у позові щодо неправомірних дій відповідача суду не надано, факт завдання їй відповідачем моральної шкоди перед судом не доведено, так само не доведено і розмір такого відшкодування.

За змістом ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, якими регламентовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт порушення прав позивача діями відповідача, а тому позов не підлягає задоволенню, у зв`язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

На підставі викладеного та керуючись ст. 23, 1166, 1167, 1173 ЦК України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Законом України «Про Національний банк України», Закону України «Про судовий збір» та ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного Банку України про відшкодування збитків та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя