Ухвала суду № 85819815, 18.11.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/17146/19

Провадження № 2/522/7636/19

УХВАЛА

22 листопада 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання – Вадуцкої В. І.,

розглянувши у підготовчому засіданні цивільну справу за позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 , реєстратора Державного підприємства «Агенція з державної реєстрації» Дунай Христини Богданівни про скасування рішення про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИВ:

До суду 08.10.2019 року надійшов позов Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 , реєстратора ДП «Агенція з державної реєстрації» Дунай Христини Богданівни про скасування рішення про державну реєстрацію.

Ухвалою суду від 16.10.2019 року провадження у справі було відкрито.

До суду 18.11.2019 року надійшла заява представника відповідача – ОСОБА_2 (по ордеру серії ОД № 360921 від 15.11.2019 року), згідно якої просив закрити провадження у справі з посиланням на те, що даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Вважає, що позивач звернувся з цим позовом у зв`язку з тим, що без скасування державної реєстрації, позивач не може виконати делеговані повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, що свідчить, на думку представника, про публічно-правову природу таких відносин.

У підготовче засідання 18.11.2019 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. від представників сторін до суду надійшли заяви, згідно яких просили підготовче засідання 18.11.2019 року проводити за їх відсутності.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою складення цього судового рішення є 22.11.2019 року.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, подане клопотання, приходить до слідуючого висновку.

Відповідно до ст.255 ЦПК України ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У статті 124 Конституції закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція — це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства — цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

Судова юрисдикція — це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, при цьому визначення предмета та підстав позову, обрання способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтями 4 та 5 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Спори на які поширюється юрисдикція адміністративних судів передбачені ст. 19 КАС України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 11 вересня 2019 року по справі № 815/4789/16.

Отже, під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію — визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.

Суд вбачає, що предметом позову є вимоги щодо скасування рішення реєстратора комунального підприємства «Агенція з державної реєстрації» Дунай Христини Богданівни за №46060499 від 20.03.2019 року про внесення змін до запису Державного реєстру прав на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на незаконну реконструкцію відповідачем ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , здійсненої шляхом надбудови 2го та 3го (мансардного) поверхів до квартири. Посилались на те, що Декларація про готовність об`єкта до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів із незначними наслідками (СС1), №ОД №141190561188 від 25.02.2019 року була скасована наказом УДАБК ОМР від 04.04.2019 року №01-13/155ДАБК у зв`язку з зазначенням у ній недостовірних даних у частині розроблення та затвердження проектної документації. Згідно позову, після отримання відповідної Декларації відповідач звернувся до державного реєстратора Дунай Х.Б. та останньою 20 березня 2019 року було прийнято рішення №46060499 про внесення змін до запису Державного реєстру прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 , а саме змінено житлову та загальну площу квартири. Враховуючи, що у подальшому відповідна Декларація була скасована, вважають, що наявні підстави і для скасування відповідного рішення державного реєстратора від 20.03.2019 року.

Таким чином, оспорювання рішення державного реєстратора в цьому випадку поглинається спором про речове право, оскільки оскарження рішення про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов`язане із захистом цивільного права, оскільки виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю володіння відповідачем — ОСОБА_1 об`єктом реконструйованого нерухомого майна.

Отже, суд вбачає, що спірні правовідносини, які виникли між Приморською районною адміністрацією та відповідачами не є публічно-правовим спором, мають приватноправовий характер, тому не підлягають розгляду в адміністративному судочинстві.

Саме такий правовий висновок викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 13.02.2019 року (провадження №11-1093апп18), від 30.10.2018 року (провадження №11-858апп18) та від 11.12.2018 року (провадження №11-994апп18), підстав для відступу від якого не вбачається.

Адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об`єкт нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція, викладена у висновках Великої Палати Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 р. у справі №820/4146/17, від 18.09.2018 р. у справі №823/235/16, від 29.08.2018 р. у справі №807/719/15, в яких звернуто увагу, на те, що оскарження рішення про державну реєстрацію, яке є наслідком реалізації сторонами у справі прав на спірне нерухоме майно, підлягає розгляду за правилами господарського чи цивільного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 815/7121/14 та від 13.06.2018 року у справі № 816/421/17.

За таких підстав, оскільки предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки підстави виникнення права власності відповідача на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

Керуючись ст.2, 4, 10-13, 19, 43, 44, 49, 89, 197-198, 247, 255, 258-260, 268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволені клопотання представника відповідача - ОСОБА_2 про закриття провадження у справі - відмовити.

Ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали суду виготовлено 22.11.2019 року.

Суддя: Домусчі Л.В.