Рішення № 85817099, 21.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 листопада 2019 року № 640/18524/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору про представники учасників справи: Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_3 визнання протиправними та скасування наказів позивача та третьої особи - не з`явилися; відповідача - ОСОБА_2

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подав на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Головного територіального управління юстиції у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, провул. Музейний, 2-Д, ідентифікаційний код - 34691374) (надалі - відповідач або Головне управління або ГТУЮ у м. Києві), у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за № 5964/03 від 17.10.2018 та поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з 17.10.2018;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за № 5965/03 від 17.10.2018.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що переведення з однієї посади на іншу без згоди ОСОБА_1 на таке переведення є очевидною ознакою протиправності рішення Головного територіального управління юстиції у місті Києві, оскільки згідно ч. 2 ст. 41 Закону України «Про державну службу» переведення державних службовців здійснюється лише за згодою державного службовця.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2018 (суддя Пащенко К.С.) відмовлено у задоволенні заяви б/н від 07.11.2018 "Про забезпечення позову" ОСОБА_1 у адміністративній справі за позовною заявою б/н від 07.11.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено справу до розгляду в підготовче судове засідання на 22.01.2019; залучено ОСОБА_3 до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2018 відмовлено у задоволенні заяви б/н від 15.11.2018 «Про забезпечення позову» ОСОБА_1 у адміністративній справі за позовною заявою б/н від 07.11.2018 у справі № 640/18524/18.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.02.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2019 витребувано у Головного територіального управління юстиції у місті Києві оригінал журналів (книг) обліку робочого часу працівників для огляду у судовому засіданні; належним чином завірену копію Інструкції з діловодства в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві та територіальних органах юстиції у місті Києві; розгляд справи, зважаючи на неявку представників сторін, відкладено до 21.03.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2019 витребувано у Головного територіального управління юстиції у місті Києві: належним чином завірені копії особової справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) та витягу з журналу реєстрації вхідної кореспонденції Управління за період з 10.10.2018 по 17.10.2018; дані щодо працівників апарату Управління (прізвище, ім`я, по батькові), які 12.10.2018 здійснювали прийняття та реєстрацію вхідної кореспонденції у Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2019 витребувано у Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином завірену копію заяви ОСОБА_3 на переведення на посаду начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, на підставі якої прийнято наказ Головного територіального управління юстиції у м. Києві № 5966/03 від 17.10.2018.

Поряд із цим, у судових засідання 21.03.2019, 01.04.2019, 25.04.2019 та 05.06.2019 по справі оголошувалася перерва.

20.06.2019 в судове засідання позивач та третя особа не з`явилися, причин неявки не повідомили. Про час та місце розгляду справи останні повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Представник відповідача проти позову, за викладених у відзиві підстав, заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

Наразі суд відмічає, що згідно ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (в рішенні - КАС України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки (п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України).

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Суд примічає, що представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Таким чином, приймаючи до уваги неявку в судові засідання 05.06.2019 та 20.06.2019 позивача та третьої особи (їх представників) без поважних причин та без повідомлення причин неявки, з урахуванням заявленого представником відповідача клопотання, адміністративна справа, відповідно до ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 КАС України, розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

17.10.2018 Головним управлінням прийнято наказ № 5964/03 «Про переведення ОСОБА_1 », згідно п. 1 якого переведено ОСОБА_1 - начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з 17.10.2018, за його згодою, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 32 Кодексу законів про працю України, з посадовим окладом згідно штатного розпису (по тексту рішення - Наказ-1 або Оскаржуваний наказ-1 або Спірний наказ-1).

Цього ж дня, ГТУЮ у м. Києві винесено наказ № 5965/03 «Про прийом-передачу гербової печатки, штампів, товарно-матеріальних цінностей та документообігу», зі змісту якого видно, зокрема, про наказ ОСОБА_1 передати, а ОСОБА_3 прийняти гербову печатку, штампи, товарно-матеріальні цінності та документообіг Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (в мотивувальній частині рішення альтернативно - Наказ-2 або Оскаржуваний наказ-2 або Спірний наказ-2).

З прийнятими відповідачем Наказами позивач не погоджується та зазначає, що під час переведення ОСОБА_1 не було дотримано вимоги ч. 2 ст. 41 Закону України «Про державну службу», відповідно до якої - переведення державних службовців здійснюється лише за згодою державного службовця.

Так, ОСОБА_1 звертає увагу, що не надавав згоди на переведення його з посади начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, а тому інформація в Спірному наказі-1 про те, що переведення позивача здійснюється за згадою останнього та буцімто є заява ОСОБА_1 про таку згоду не відповідають дійсності.

Позивач акцентує, що розмірковував про зміну місця роботи і тому, ще 08.10.2018 написав проект заяви про своє переведення на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, а тому датував проект такої заяви майбутнім 16.10.2018, проте нікуди заяву не подавав, а лишив у себе на столі в робочому кабінеті за адресою: АДРЕСА_2 для того щоб ретельно обміркувати чи вчиняти такий крок чи ні, а в разі прийняття позитивного рішення - подати заяву 16.10.2018.

Однак, як зауважує ОСОБА_1 , 11.10.2018 йому зателефонувала начальник управління персоналу Головного управління Бондарчук Н.В. та повідомила, що до них надійшла означена вище заява позивача на переведення і запросила його з`явитись для заповнення необхідних документів для погодження переведення Міністерством юстиції України.

Як наголошує позивач, ним було повідомлено, що такої заяви на переведення особисто до канцелярії або скриньки Головного територіального управління юстиції у місті Києві, як того вимагає п. 30.1. «Інструкції з діловодства в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві та територіальних органах юстиції у місті Києві», затв. Наказом ГТУЮ у м. Києві від 24.10.2016 № 683/6, не подавав.

В наведеній частині ОСОБА_1 відзначає, що на доказ того, що він не подавав такої заяви свідчить та обставина, що заява датована 16.10.2018, а відмітка (штамп із вхідним ноером) про прийняття заяви датовано 12.10.2018, тобто заяву прийнято на чотири дні раніше від дати її написання.

Тому, отримавши інформацію від Бондарчук Н.В. щодо переведення, позивач відразу власноручно написав та особисто подав до канцелярії ГТУЮ у м. Києві заяву про відкликання заяви (згоди) про переведення, яку було зареєстровано 12.10.2018 за вх. № 2/39/13167, та просив не переводити його на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Крім того, ОСОБА_1 в подальшому не вчиняв жодних дій по заповненню документів, необхідних для погодження переведення Міністерством юстиції України, а з 16.10.2018 по 23.10.2018 позивач перебував на лікарняному.

Позивач стверджує, що незважаючи на вищевказані обставини і його перебування на лікарняному, відповідач неправомірно 17.10.2018 видав Наказ-1, з яким ОСОБА_1 ознайомився 24.10.2018 - перший робочий день після лікарняного.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач подав на розгляд суду відповідний позов.

З викладеними позивачем твердженнями відповідач не погоджується та у своєму відзиві відмітив, що 12.10.2018 Головним управлінням була отримана та зареєстрована за вхідним № 15/39/13195 згода ОСОБА_1 на переведення за його згодою.

12.10.2018 до виконуючого обов`язки Державного секретаря, керівника Секретаріату Державного секретаря Міністерства юстиції України Косолапової О.А., направлено подання, зареєстроване на номером 8/2/13198, про переведення ОСОБА_1

16.10.2018 отримано згоду виконуючого обов`язки Державного секретаря, керівника Секретаріату Державного секретаря Міністерства юстиції України Косолапової О.А. на переведення ОСОБА_1 .

17.10.2018 Головним управлінням прийнято Оскаржувані накази.

Згідно позиції відповідача, ГТУЮ у м. Києві діяло відповідно до законодавства України.

Третя особа, у поданих до суду 01.04.2019 письмових поясненнях, просить суд відмовити у позові в повному обсязі. Окреслює, що доводи ОСОБА_1 не знайшли своє підтвердження доказами, що містяться у матеріалах справи, а його правова позиція по справі зводиться фактично лише до того, що він особисто не подавав заяву про своє переведення на іншу посаду, чого не вимагає закон. Хоча й власноручно складав її та підписував, чого позивач не заперечує. А те, що заява ОСОБА_1 подавалася іншою, не уповноваженою ним особою, та без його відома, не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про державну службу» (в рішенні - Закон), «Положенням про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі», затв. Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 № 1707/5 (нижче - Положення), «Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», затв. Наказ Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5 (в подальшому - Правила), та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

В контексті нормативного регулювання спірних правовідносин та обставин справи, суд акцентує увагу на такому.

Законом України «Про державну службу» визначаються принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

За ст.ст. 1, 7, 8 Закону, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Державний службовець має право на: 1) повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб; 2) чітке визначення посадових обов`язків; 3) належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; 4) оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу; 5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону; 6) професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу; 7) просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов`язків; 8) участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів; 9) участь у діяльності об`єднань громадян, крім політичних партій у випадках, передбачених цим Законом; 10) оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності; 11) захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону; 12) отримання від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до його повноважень, у випадках, встановлених законом; 13) безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, у тому числі висновками щодо результатів оцінювання його службової діяльності; 14) проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Державні службовці також реалізують інші права, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

Державний службовець зобов`язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

Поряд з правовим регулюванням загальних засад державної служби, її принципів, правового статусу державного службовця, його основних прав та обов`язків, Закон визначає порядок переведення державних службовців.

В розрізі порядку переведення державних службовців, суд відмічає, що за ч.ч. 1,2 ст. 41 Закону України «Про державну службу», державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

З норми ст. 41 Закону випливає, що за наявності згоди державного службовця на його переведення без обов`язкового проведення конкурсу, за рішенням керівника державної служби державного службовця може бути переведено на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті).

Подібні нормативні положення відображені в ч. 1 ст. 32 Кодексу законів про працю України, за якою переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

З огляду на викладені норми Закону та Кодексу законів про працю України щодо надання державним службовцем згоди на переведення, суд додатково примічає, що Правилами встановлюються єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності.

За розд. І та ІІІ Правил, службовий документ, тобто офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити, який отриманий установою або створений нею, у тому числі для внутрішнього користування, вважається внесеним до документаційного фонду установи з моменту його реєстрації.

Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації і полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою установою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа, шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ.

Під час реєстрації документів в установі необхідно дотримуватися таких вимог: документи реєструються незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення; документи реєструються за документопотоками (вхідні, вихідні, внутрішні); документи реєструються лише один раз (вхідні - у день надходження або не пізніше наступного робочого дня (якщо документ надійшов у неробочий час), створювані - у день підписання або затвердження); у разі передачі зареєстрованого документа з одного структурного підрозділу до іншого новий реєстраційний індекс на документі не проставляється; документи реєструються за групами залежно від назви виду, автора і змісту документів; окремо реєструються:

акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та доручення вищих посадових осіб, запити, звернення, а також кореспонденція Верховної Ради України, що надійшли до установи;

розпорядчі документи з основних питань діяльності установи;

розпорядчі документи з адміністративно-господарських питань;

розпорядчі документи з кадрових питань (особового складу) (відповідно до їх видів та строків зберігання);

рішення колегіальних органів;

акти ревізій фінансово-господарської діяльності;

бухгалтерські документи;

заявки на матеріально-технічне постачання;

службові листи;

звернення громадян;

запити на отримання публічної інформації;

факсограми (паперові копії документів, передані з використанням засобів факсимільного зв`язку);

документи, що передаються електронною поштою у сканованій формі без електронного цифрового підпису (із зазначенням у реєстраційних формах електронної адреси відправника та адресата).

Доставка документів до установи здійснюється, як правило, з використанням засобів поштового зв`язку та електрозв`язку, а також кур`єрською та фельд`єгерською службами.

Як свідчать матеріали справи, 12.10.2018 ОСОБА_1 , як начальником Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, подано на ім`я начальника Головного управління Куценка С .І . заяву про переведення на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві за власною згодою.

Дану заяву було зареєстровано службою діловодства ГТУЮ у м. Києві за вх. № 15/39/13195.

За таких обставин, ОСОБА_1 , у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 41 Закону та ч. 1 ст. 32 Кодексу законів про працю України, висловлено особисту згоду на переведення його з займаної ним посади на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, у зв`язку із чим позивачем реалізовано його право щодо переведення на іншу посаду.

Окремо, суд акцентує, що під час розгляду справи позивач підтвердив обставини складання ним заяви на переведення особисто.

При цьому, судом критично оцінюються твердження позивача про неподання ним 12.10.2018 відповідної заяви до відповідача, позаяк дане спростовується реєстрацією цієї заяви, а позивачем, в свою чергу, не надано жодних доказів на підтвердження вказаних тверджень.

Стосовно датування позивачем заяви 16.10.2018, слід зауважити, що переведення державного службовця кореспондує, згідно окреслених вище нормативно-правових актів, саме до надання останнім згоди на переведення, яка була висловлена ОСОБА_1 , а тому судом не приймаються до уваги доводи позивача щодо відсутності підстав для розгляду відповідачем зареєстрованої заяви.

Додатково, з урахуванням ч. 1 ст. 41 Закону та ч. 1 ст. 32 Кодексу законів про працю України, суд вважає, що невмотивованими є доводи ОСОБА_1 в частині неподання ним заяви в порядку п. 30.1. «Інструкції з діловодства в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві та територіальних органах юстиції у місті Києві», оскільки приписами цього пункту визначається питання обсягу документообігу установи - сумарної кількості отриманих (вхідних) і створених в установі (внутрішніх, вихідних) документів за певний період (квартал, рік), що, відповідно, не визначає підстав для переведення державного службовця згідно його заяви.

Щодо визначених в ч. 1 ст. 41 Закону положень про те, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті) саме за рішенням керівника державної служби, суд зауважує, що з матеріалів особової справи позивача випливає про направлення 12.10.2018 начальником Головного управління Куценком С.І. до виконуючого обов`язки Державного секретаря, керівника Секретаріату Державного секретаря Міністерства юстиції України Косолапової О.А. подання, зареєстрованого за № 8/2/13198, в якому зауважено про вирішення питання щодо переведення ОСОБА_1 на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві. В додаток до подання було долучено: біографічну довідку; копію трудової книжки; заяви ОСОБА_1 .

Згідно листа № 41501/12717-32-18/14.2.1 від 16.10.2018 виконуючого обов`язки Державного секретаря, керівника Секретаріату Державного секретаря Міністерства юстиції України Косолапової О.А. видно про погодження останньою переведення ОСОБА_1 на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Цього ж дня, заступником начальника головного територіального управління юстиції з питань державної служби - начальником Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Чепурним В.М. складено подання про переведення ОСОБА_1 з посади начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на рівнозначну посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

17.10.2018 начальником Головного управління Куценком С.І. прийнято наказ № 5964/03, яким переведено ОСОБА_1 з посади начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Таким чином, з огляду на виникнення у ГТУЮ у м. Києві правових підстав для видання наказу про переведення позивача на іншу посаду, ОСОБА_1 , з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності, переведений з посади начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на іншу рівнозначну посаду - начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві за рішенням керівника державної служби у порядку, передбаченому Законом та Кодексом законів про працю України.

Стосовно подання позивачем 12.10.2018 до канцелярії ГТУЮ у м. Києві заяви про відзив заяви від 16.10.2018, яка була зареєстрована за вх. № 2/39/13167, то з огляду на відсутність в змісті такої заяви акценту про відсутність реальної згоди ОСОБА_1 на переведення на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві в площині питань проходження ним державної служби, суд не вважає про здійснення Головним управлінням розгляду заяви, що була зареєстрована за вх. № 15/39/13195, всупереч ч.ч. 1, 2 ст. 41 Закону та ч. 1 ст. 32 Кодексу законів про працю України.

В частині наявного у справі листка непрацездатності серії АДВ № 139279, який вказує про перебування ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні в період з 16.10.2018 по 20.10.2018, що, згідно тверджень позивача, означає протиправність видачі відповідачем Наказу-1 17.10.2018, суд звертає увагу, що зважаючи на те, що поряд з обставинами перебування позивача на лікарняному у справі наявні докази, що підтверджують його вихід на роботу до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві в період з 12.10.2018 по 19.10.2018, що слідує з журналу обліку виходу на роботу працівників, а відтак, по суті, вказує про фактичний вихід ОСОБА_1 на роботу, враховуючи, що за п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону, рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу, а з ст. 41 Закону не випливає заборони переведення працівника на іншу рівнозначну посаду в період його тимчасової непрацездатності, з урахуванням надання позивачем згоди на його переведення, необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 про неправомірність видачі Головним управління наказу конкретно 17.10.2018.

Подібні за змістом правові висновки в питаннях: «реалізації державним службовцем своїх прав щодо подання заяви про переведення на іншу посаду»; «відсутності у законодавстві заборони переведення працівника у період його тимчасової непрацездатності за його власноруч написаною заявою про таке переведення»; «виникнення підстав для видання наказу про переведення позивача на іншу посаду» викладено у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2018 року по справі № 643/1509/17.

Також слід примітити, що матеріали справи свідчать про складення ОСОБА_1 , як начальником Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, та подання ним, в межах дисциплінарної справи, до Головного управляння пояснень, з яких, в контексті строку перебування позивача на цій посаді з 29.04.2016 по 16.10.2018, видно про визнання останнім обставин заняття посади начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві в цей період, а тому, зважаючи до того ж на те, що рішення про переведення державного службовця приймається за рішенням керівника державної служби за наявної згоди державної службовця, суд не приймає до уваги твердження ОСОБА_1 про необхідність вчинення ним дій, зокрема заповнення документів, необхідних для погодження його переведення Міністерством юстиції України на посаду начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За висновками суду, в межах даної справи Головним управлінням доведено правомірність прийнятого Наказу-1, і, як наслідок, Наказу-2. В свою чергу, доводи ОСОБА_1 не підтверджені належними та достатніми доказами.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом вище вже підкреслювалося, що у відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову б/н від 07.11.2018 ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко