Рішення № 85816679, 06.11.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2019 р. Справа № 480/2200/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пустовійтівської сільської ради Роменського району Сумської області про зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Пустовійтівської сільської ради Роменського району Сумської області (далі - відповідач, Пустовійтівська сільрада), в якій просив зобов`язати відповідача видати ОСОБА_1 прийняте рішення з приводу його заяви від 17.09.2018 про вирішення земельного спору.

Свої вимоги мотивував тим, що неодноразово звертався до відповідача із заявами з метою вирішення земельного спору щодо додержання правил добросусідства, зокрема, заявами від 17.09.2018, 17.10.2018 та 27.11.2018, однак, відповіді на які не отримав. Зазначив, що такою бездіяльністю відповідач порушує норми ст.ст.158, 159, 160 Земельного кодексу України, а також ст.40 Конституції України, чим порушує права ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 18.07.2019 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в режимі відеоконференції та призначено судове засідання на 05.08.2019 (а.с.2-3).

У зв`язку з неявкою представника відповідача, необхідності надання часу сторонам для підготовки і подання заяв по суті справи, витребування додаткових доказів у справі, судове засідання було відкладено на 07.10.2019 (а.с.26).

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.44-46), в якому, з урахуванням поданих доказів, просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю. Так, зазначив, що рада не наділена повноваженнями щодо встановлення сервітуту на право проїзду ОСОБА_1 до його земельної ділянки. При цьому із заяви ОСОБА_1 від 17.09.2018 вбачається, що він не просив про вирішення спору щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, чи додержання громадянами правил добросусідства. Зазначене підтверджується тим, що ОСОБА_1 у вказаній заяві від 17.09.2018 не зазначив, щодо межі якої земельної ділянки, що належить йому чи перебуває у його користуванні, та з ким у нього мається спір, не визначав іншу сторону спору про меж земельних ділянок, не вказав, власники чи землекористувачі яких сусідніх для нього земельних ділянок не додержуються правил добросусідства. З огляду на зазначене заява ОСОБА_1 від 17.09.2018 не підлягала розгляду органом місцевого самоврядування в порядку, встановленому ч.3 ст.158 Земельного кодексу України, з ухваленням рішення, про зобов`язання видати яке заявлено позовну вимогу, тому була розглянута в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Зокрема, за результатами розгляду вказаної заяви комісією в складі заступника сільського голови Пустовійтівської сільської ради Бик О.В., депутата (секретаря) сільської ради ОСОБА_2 , землевпорядника сільської ради ОСОБА_3 , за участю заявника ОСОБА_1 та жителів села Пустовійтівка було встановлено, що порушене ОСОБА_1 питання стосується не вирішення спору щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а встановлення права проїзду чужою земельною ділянкою, що не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування.

ОСОБА_1 було роз`яснено, що рішення за його заявою органом місцевого самоврядування не може бути ухвалено, що спір щодо права проїзду чужими земельними ділянками підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, як зазначив представник відповідача у відзиві, заява ОСОБА_1 від 17.09.2018 була розглянута в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян», за його участю. За результатом такого звернення за участю заявника було складено акт обстеження земельних ділянок від - 08 жовтня 2018 року, копія якого вручена ОСОБА_1 .

З посиланням на ст.8 Закону України «Про звернення громадян» зазначив, що оскільки у заявах від 17.10.2018 та 14.11.2018 ОСОБА_1 порушував ті ж питання, що і у заяві від 17.09.2018, яке вирішено по суті, то повторно ці заяви не розглядались.

В судовому засіданні 07.10.2019 було оголошено перерву до 06.11.2019 у зв`язку з встановлення строків сторонам для подання відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив, а також у зв`язку з витребуванням додаткових доказів (а.с.59).

Позивач подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.61), в якому наголосив, що спір стосується проїзду через земельну ділянку, на яку відсутні будь-які дозвільні документи у інших осіб, тобто яка не перебуває у користуванні інших осіб. Щодо розгляду його заяви та надання на неї відповіді у формі акта комісії заперечив, та вказав, що жодного акта він не отримував.

Представник відповідача подав додаткові пояснення на позов (а.с.66-67), в яких наголосив, що оскільки із заяви ОСОБА_1 від 17.09.2018 вбачається, що він просив встановити межу в`їзду на огороди по 3-му пров. Травневої проти господарства ОСОБА_4 М ОСОБА_5 , що не відноситься до повноважень місцевого самоврядування, заява позивача від 17.09.2018 не підлягала розгляду органом місцевого самоврядування в порядку, встановленому ч.3 ст. 158 Земельного кодексу України, а тому це питання на розгляд постійно діючої комісії не передавалось і тимчасова комісія рішенням сільської ради не утворювалась.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, надав заяву, в якій просив розглядати справу без представника Пустовійтівської сільської ради, у вирішенні спору покладався на розсуд суду (а.с.70).

З врахуванням норм ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив. Крім іншого, просив стягнути з відповідача всі понесені судові витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу. Окремо, в судовому засіданні наголосив, що в своїй заяві він не просив встановлювати земельного сервітуту. Відмітив, що в заяві він вказував саме на земельну ділянку, яка йому належить на праві власності та знаходиться за адресою по 3-му АДРЕСА_1 , а межі в`їзду, які він просив встановити, розміщені на земельній ділянці, яка не належить на праві власності чи користуванні жодній особі, а відтак, просив позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є власником 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 5924187900:05:012:0016, що знаходиться по 3 АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується копією свідоцтва про спадщину за законом (а.с.28) та витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.29).

Також в судовому засіданні з пояснень позивача, а також матеріалів справи (а.с.6) встановлено, що 17.09.2018 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Пустовійтівської сільської ради , в якій просив встановити межі в`їзду на городи, що знаходиться АДРЕСА_2 Травневої проти АДРЕСА_3 ОСОБА_6 . Також у заяві зазначив, що ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ) при обробці городу, який раніше належав померлій ОСОБА_9 ( ОСОБА_9 ) в 2016р. був переораний в`їзд на город, яким користується, зокрема, позивач понад 30 років. В заяві також зазначено, що після розмови з ОСОБА_8 він пообіцяв більше не переорювати, однак, в 2018р. знову в`їзд до городу було переораний. Тому просив встановити межі в`їзду (а.с.6).

На звернення позивача розпоряджанням сільського голови Пустовійтівської сільської ради від 08.10.2019 було створено робочу комісію для обстеження земельних ділянок та вирішення питання щодо можливості встановлення межі для проїзду до огороду ОСОБА_1 , у складі заступника сільського голови Бик ОСОБА_10 .В., депутата (секретаря) сільської ради ОСОБА_2 , землевпорядника сільської ради ОСОБА_3 (а.с.68).

08.10.2018 комісією в присутності жителів села ОСОБА_11 - ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 (яка представляла інтереси ОСОБА_16 ), ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , було здійснено виїзд до земельної ділянки в с.Пустовійтівка по 2-му АДРЕСА_4 , про що було складено акт від 08.10.2018 (а.с.48).

17.10.2018 позивач подав заяву до Пустовійтівської сільради, в якій повідомив про розгляд його заяви неналежною комісією (а.с.7).

Не отримавши відповіді на раніше подані заяви, ОСОБА_1 27.11.2018 вкотре подав заяву до Пустовійтівської сільради, в якій просив надати акт комісії, що працювала по його заяві та документи, на підставі яких складено акт. Також просив повідомити, кому належить та хто обробляє земельну ділянку, що перегородила в`їзд на городи (а.с.8).

Не отримавши відповіді на подані заяви, позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393-96-ВР (далі по тексту - Закон України «Про звернення громадян») регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Саме в порядку вказаного Закону, як зазначає у відзиві представник відповідача, Пустовійтівською сільрадою було розглянуто заяву позивачу від 17.09.2018, про що надано відповідь у формі акта від 08.10.2018.

При цьому, відповідно до ст. 1 вказаного Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно ст. 7 Закону звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозицією (зауваженням) є звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заявою (клопотанням) є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

В той же час, відповідно до частин першої - третьої статті 158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Згідно ст.159 Земельного кодексу України, земельні спори розглядаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування або центрального органу місцевої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначається порядок його виконання.

Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

За правилами ст. 160 Земельного кодексу України сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв`язку дає підстави для висновку, що вирішення земельного спору щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян у межах населених пунктів не може бути вирішено в порядку Закону України «Про звернення громадян», а належить до компетенції органів місцевого самоврядування, які повинні вирішити його у тижневий строк з дня подання заяви за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору, за результатами якого приймається рішення, яке передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Як вбачається із змісту заяви від 17.09.2018 (а.с.6), позивач просив вирішити земельний спір між ним та гр. ОСОБА_8 з приводу додержання правил добросусідства, та встановити межі проїзду до земельної ділянки, яка належить йому на праві власності. Однак, як встановлено судом, жодних з передбачених наведеними положеннями Земельного кодексу України дій, спрямованих на забезпечення розгляду поданого ОСОБА_1 17.09.2018 клопотання про вирішення земельного спору, у розумінні ст. 159 Земельного кодексу України, Пустовійтівською сільрадою вчинено не було. Заява від 17.09.2018 фактично відповідачем не була розглянута та не повідомлено позивача про результати розгляду, поданої ним 17.09.2018, заяви. Сам по собі акт від 08.10.2018, складений робочою комісією, не може вважатися рішенням органу місцевого самоврядування, прийнятого за результатами розгляду земельного спору, як не може він бути і відповіддю, як стверджує представник відповідач, за результатами розгляду заяв в порядку ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої органи місцевого самоврядування зобов`язані письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Більш того, позивач заперечує отримання вказаного акта, в якому відсутній його підпис. Будь-яких доказів вручення даного акта чи відмову ОСОБА_1 від його отримання, відповідачем надано не було, та такі докази, як зазначає представник відповідача, відсутні (а.с.66).

В обґрунтування своєї позиції відповідач відмічає, що у заяві від 17.09.2018 позивач не зазначив, щодо межі якої земельної ділянки, що належить йому чи перебуває у його користуванні, та з ким у нього мається спір, не визначав іншу сторону спору про меж земельних ділянок, не вказав, власники чи землекористувачі яких сусідніх для нього земельних ділянок не додержуються правил добросусідства, а тому така заява не могла бути розглянута в порядку Земельного кодексу України органом місцевого самоврядування, а була передана для розгляду робочій комісії, оскільки в заяві позивач просив встановити земельний сервітут на право проїзду через чужі земельні ділянки. А враховуючи, що встановлення права земельного сервітуту не належить до компетенції органу місцевого самоврядування, представник відповідача вважав, що даний спір не може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.

Однак, суд не може погодитись з такими доводами відповідача, оскільки як вбачається з матеріалів справи, в тому числі відзиву, позивач 17.09.2018 звернувся із заявою, в якій просив встановити межі в`їзду до його земельної ділянки, розташованої по 3-му АДРЕСА_1 . Про вказане, сам представник відповідача неодноразово наголошує у відзиві. Тобто про вказані обставини Пустовійтівській сільраді було зрозуміло та відомо. Також у заяві позивач наголошує, що гр. ОСОБА_8 , обробляючи земельну ділянку, яка належала раніше гр. ОСОБА_9 (померлої в 2016.), одночасно було розорано і земельну ділянку, яка використовувалась як проїзд до городів понад 30 років. Тобто в заяві чітко зазначено, що спір виник між позивачем та гр. ОСОБА_8 , як землекористувачем земельної ділянки, яка раніше належала гр. ОСОБА_9 .

Вказане, на переконання суду, спростовує доводи представника відповідача про те, що позивачем не було зазначено іншу сторону спору чи не зазначено землекористувачі яких сусідніх земельних ділянок не додержуються правил добросусідства. У відзиві сам представник відповідача визнає, що позивач просив встановити межі в`їзду на огороди по 3-му АДРЕСА_1 (до земельної ділянки ОСОБА_1 ) проти господарства Омельченко ОСОБА_19 . (а.с.45).

Таким чином, відповідачу було відомо, щодо яких земельних ділянок, та саме між ким виник земельний спір.

Крім того, як вбачається із змісту заяви (а.с.6), позивач не просив встановлювати право проїзду через земельну ділянку, яка належить на праві власності чи користування іншим особам, а фактично просив вирішити земельний спір між ним та ОСОБА_8 щодо додержання правил добросусідства.

Також, як вбачається з розпорядження (а.с.68), робоча комісія створювалась щодо можливості встановлення меж для проїзду. Тобто на момент створення робочої комісії (а.с.68), відповідачу не було відомо чи є власники або користувачі саме спірної земельної ділянки, а з акта від 08.10.2018 вбачається, що відповідачем лише зі свідчень громадян (яких саме в акті не наводиться) зроблено висновок, про те, що спірна земельна ділянка (проїзд) розміщена на дворищі ОСОБА_9 , померлої в 2016р. В той же час, будь-яких доказів на підтвердження того, кому саме (у разі наявності такого власника чи користувача) вже на момент розгляду поданої заяви в 2018 році належала спірна земельна ділянка (на праві власності чи користуванні), відповідачем не надано. А відтак, на переконання суду, передача відповідачем вказаного питання для розгляду робочій комісії не у порядку, встановленого Земельним кодексом України для розгляду земельних спорів, було передчасним.

Щодо доводів про те, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, судом враховано наступне.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Відповідно до п.п. 1,2 ч. 1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом п. 7 ч. 1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є, зокрема, орган місцевого самоврядування при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.03.2019 у справі №542/1197/15-а.

У справі, яка розглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом на захист свого інтересу щодо вирішення органом місцевого самоврядування земельного спору. Свій інтерес позивач не реалізував внаслідок ухилення відповідача від виконання покладених на нього Земельним кодексом України повноважень.

Таким чином, предметом цього спору є оскарження бездіяльності відповідача у вирішенні земельного спору, що відповідно до ч.3 ст. 158 Земельного кодексу України відноситься до компетенції органу місцевого самоврядування. Тобто в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управлінської діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, а тому зазначені вище доводи відповідача суд не приймає до уваги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд вважає за необхідне також звернути увагу, що у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Як вже було зазначено вище, зі змісту ст. 159 Земельного кодексу України вбачається, що земельні спори розглядаються на підставі заяви у тижневий строк з дня її подання. За результатами такого розгляду органом місцевого самоврядування приймається рішення, яке передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Викладене свідчить, що незабезпечення відповідачем як органом місцевого самоврядування, уповноваженого Земельним кодексом України вирішувати земельні спори щодо меж земельних ділянок у межах села, розгляду і вирішення клопотання ОСОБА_1 від 17.09.2018, та не повідомлення про результати розгляду поданої заяви, вказує на його протиправну бездіяльність.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі, приймаючи до уваги, що відповідач, не забезпечив належний розгляд поданого ОСОБА_1 клопотання, не прийняв жодного рішення чим допустив протиправну бездіяльність, яка не відповідає критеріям правомірності, встановлених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати таку бездіяльність протиправною та зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.09.2018 про вирішення земельного спору та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням висновків суду, повідомивши ОСОБА_1 про прийняте рішення.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань в рахунок повернення суму судового збору в розмірі 768,40грн., сплачених позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції від 14.06.2019 (а.с.3).

Що стосується стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, матеріали справи свідчать, що разом із позовною заявою позивачем було подано договір про надання правничої допомоги від 07.06.2019 (а.с.11), звіт про виконану роботу та акт приймання-передачі наданих послуг від 13.06.2019 (а.с.13), квитанцію про оплату витрат на професійну правову допомогу у розмірі 1200,00грн. (а.с.14).

За змістом частини третьої та четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката закладений у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Водночас, наданий позивачем звіт про виконану роботу та акт приймання-передачі наданих послуг від 13.06.2019 не містить детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а перераховані в ньому види послуг, як-то: консультація клієнта, визначення правової позиції у справі та підготовка позовної заяви не дають змоги визначити об`єм та кількість опрацьованих матеріалів, їх відношення до предмету спору, ступінь впливу на кінцевий результат, якого прагне досягти сторона при розгляді даної справи, та кількість витраченого часу на кожен вид робіт. При цьому, друк позовної заяви, за що згідно квитанції сплачено 600грн. (а.с.14) разом із підготовкою позовної заяви не може бути послугою правового характеру.

Крім того, вартість послуг адвоката за підготовку саме цієї позовної заяви для подання до Сумського окружному адміністративному суді, як того вимагає частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, наданими документами також не підтверджується. Так, відповідно до договору, звіту про виконану роботу та акт приймання-передачі наданих послуг клієнт (позивач у справі) отримав правову допомогу у формі консультування, підготовки, друкування та подання позовної заяви. Проте, жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування, ні договір, ні звіт про виконану роботу та акт приймання-передачі наданих послуг не містять.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пустовійтівської сільської ради Роменського району Сумської області (42020, Сумська область, Роменський район, с.Пустовійтівка, вул.Центральна, буд.69А, код ЄДРПОУ 04388981) про зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Пустовійтівської сільської ради Роменського району Сумської області, яка полягає у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 від 17.09.2018 про вирішення земельного спору.

Зобов`язати Пустовійтівську сільську раду Роменського району Сумської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.09.2018 про вирішення земельного спору та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням висновків суду, повідомивши ОСОБА_1 про прийняте рішення.

Стягнути з Пустовійтівської сільської ради Роменського району Сумської області (42020, Сумська область, Роменський район, с.Пустовійтівка, вул.Центральна, буд.69А, код ЄДРПОУ 04388981) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок повернення сплачений при подачі позову судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40коп.

У задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 11.11.2019.

Суддя І.Г. Шевченко