Рішення № 85816339, 12.11.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

12 листопада 2019 р. справа № 520/8904/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панченко О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Василенко А.А.,

представника позивача - Коваленко Л.Д. (договір №9 від 28.08.2019),

представника відповідача - Шапошника С.С. (довіреність №9942/9/20-40-10-06-01 від 28.03.2019)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , до Головного управління ДФС у Харківській області (вул.Пушкінська, буд.46, м.Харків,61057, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.04.2019 №0289932-5206-2014 у розмірі 8314,36 грн., від 26.04.2019 №0289931-5206-2016 у розмірі 71661,23 грн., від 10.06.2019 №0357187-5206-2016 у розмірі 11172,72 грн.;

- стягнути з відповідача судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, розраховані у відповідності до ст.134 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником нежитлових будівель, як відносяться до будівель промисловості за адресами: АДРЕСА_2 ., м. Красноград, вул.Українська, 21-А; Харківська обл., м.Красноград, вул.Українська, 27; АДРЕСА_2 обл., м. Красноград, вул. Українська, 156, а тому в розумінні п.п."є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Внаслідок цього, позивач вважає, що у відповідача не було жодних правових підстав для визначення йому податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами-підприємцями, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 2018 роках, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник відповідача, не погодившись з доводами позовної заяви, надіслав на адресу суду відзив, в якому вказав, що на нежитлові приміщення, які перебувають у власності позивача не поширюються норми, встановлені п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, оскільки позивач не є юридичною особою та не здійснює промислової діяльності, а тому відсутні будь-які правові підстави для не нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

У відповідь на відзив позивач зазначив, що не погоджується з твердженнями відповідача, вказує, що у відповідача не було підстав для визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік, оскільки Красноградською міською радою не було офіційно оприлюднено відповідне рішення про встановлення ставок такого податку. А тому прийняті податкові повідомлення-рішення, є такими, що прийняті з порушенням норма чинного законодавства України, є незаконними та протиправними, та підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 04.09.2019 року відкрито спрощене провадження у справі.

Ухвалою суду від 10.10.2019 було відкрито провадження по адміністративній справі, яка призначена до підготовчого розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 12.11.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивача - Коваленко Л.Д. (договір №9 від 28.08.2019), прибув у судове засідання підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідачів - Шапошника С.С. (довіреність №9942/9/20-40-10-06-01 від 28.03.2019), у судовому засіданні заперечував проти позову, просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у Харківській області на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п. 266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України відносно позивача прийнято податкові повідомлення-рішення про визначення грошового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" від 26.04.2019 №0289932-5206-2016 у розмірі 8314,36 грн., від 26.04.2019 №0289931-5206-2016 у розмірі 71661,23 грн., від 10.06.2019 №0357187-5206-2016 у розмірі 11172,72 грн.

Не погодившись з вказаними рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Згідно з п.п.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України).

Відповідно до п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Згідно з п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до п.п."є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Отже, буквальне тлумачення п.п."є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України вказувало б на те, що лише юридичні особи зареєстровані у формі підприємства мають право на виключення власних промислових будівель з об`єктів оподаткування податком на нерухомість, а юридичні особи зареєстровані у формі господарських товариств чи кооперативів не мають на це право.

Однак, вказане тлумачення вищезазначеної норми носить вузько визначений та односторонній підхід у своїй сутності, що, водночас, не відповідає цілям та спрямованості податку на майно, враховуючи те, що за своєю економічною суттю податок на майно є податком на розкіш, а не податком на засоби виробництва.

Відтак, будь-які будівлі, які призначені для промислового виробництва, незалежно від того, хто є їх власником - фізичні чи юридичні особи звільняються від оподаткування відповідно до вимог п.п. "є" п.266.2.2. ст.266 ПК України.

Суд також враховує правові позиції Верховного Суду, який по аналогічним справам застосував п.п. "є" п.266.2.2. ст.266 ПК України до фізичної особи у постановах по справам №822/2624/16 від 31.01.2018, №813/3803/16 від 10.04.2018 року.

Поряд з цим, оцінюючи можливість застосування до спірних правовідносин п.п."є" п.266.2.2. ст.266 ПК України, суд також враховує, що з системного аналізу вищезазначеної норми слідує, що власники об`єктів нежитлової нерухомості зобов`язані сплачувати податок на нерухоме майно, однак у випадку, якщо такі об`єкти нерухомості належать до будівель промисловості, власники таких об`єктів звільнені від обов`язку сплачувати такий податок.

Суд зазначає, що положення п.п."є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не підлягають розширеному тлумаченню і пов`язують факт звільнення від оподаткування із цільовим призначенням нежитлової будівлі та можливістю її використання в промислових цілях.

Перелік будівель промисловості закріплений п.п."є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не є вичерпним, тому наявність вказівки на звільнення від оподаткування складських приміщень промислових підприємств не свідчить про поширення підпункту "є" виключно на промислові підприємства.

При цьому, суд звертає увагу на те, що норми Податкового кодексу України не містять визначення поняття "будівлі промисловості".

Відповідно до п.5.3 ст.5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

В силу вимог п.п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1251.5) "Будівлі підприємств харчової промисловості".

Виходячи із викладеного, суд доходить висновку, що будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення) відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-200, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, як вбачається з даних експлікацій на приміщення, які належать ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_2 , то вказані приміщення відносяться за своїм призначенням до складів, цехів по переробці масляних культур.

Таким чином, вищевказані нежитлові будівлі не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пп."є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, яким встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди не об`єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Крім того, щодо правомірності визначення контролюючим органом податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та покладення на позивача обов`язку зі сплати такого податку за 2018 рік, суд зазначає наступне.

Згідно положень ст.25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч.1 ст.69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з п.24 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до положень ст.266 Податкового кодексу України, на підставі п.24 ч.1 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 року №483 "Про затвердження форм типових рішень про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", на XL сесії Красноградською міської ради VII скликання було прийнято рішення від 24.11.2017 року №1309-VII "Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2018 рік"", яким зокрема, встановлено на території Красноградської міської ради на 2018 рік місцеві податки і збори.

Згідно п.3 рішення №1309-VII набирає чинності з 01.01.2018 року.

За приписами статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пп.10.2, 10.3 ст.10 ПК України, місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (п.10.5 ст.10 Податкового кодексу України).

Згідно п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначена норма узгоджується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України.

Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків (в даному випадку, податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки) у 2018 році, таке рішення повинно бути прийнято до 15 липня 2017 року.

Відтак, оскільки рішення XL сесії Красноградської міської ради VII скликання №1309/VII "Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2018 рік" прийняте 24 листопада 2017 року, тобто після 15 липня 2017 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою визначення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та покладення на позивача обов`язку сплати такого податку за 2018 рік, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2019 року.

Щодо твердження відповідача про те, що норма пп."є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України розповсюджується лише на промислові підприємства та не розповсюджується на фізичних осіб, то суд зазначає наступне.

З системного аналізу положень Податкового кодексу України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об`єктивно випливає, що поняття "платник податку" безумовно не є тотожним поняттю "об`єкт оподаткування".

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт як власник такої нерухомості. Тобто, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника.

Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Крім того суд зазначає, що відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці/фізичні особи належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Так, згідно з ч.2 ст.55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до ст.51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно з п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Аналогічна норма закріплена в п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Суд звертає увагу на те, що норма п.п."є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Таким чином, посилання відповідача на те, що спірні нежитлові приміщення належать фізичній особі, а не промисловому підприємству суд вважає необґрунтованим, оскільки об`єктом оподаткування є саме нежитлові приміщення, які у спірних правовідносинах відносяться до будівель промисловості, а тому в силу приписів п.п."є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, вони не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Також, суд зазначає, що відповідно до даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, видами діяльності ОСОБА_1 є код КВЕД 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; код КВЕД 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; код КВЕД 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; код КВЕД 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів. н. в. і. у.; код КВЕД 52.24 Транспортне оброблення вантажів; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний).

Отже, враховуючи те, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження неможливості використання промислових нежитлових будівель за адресами: Харківська обл., м. Красноград, вул. Українська, АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_2 ., АДРЕСА_4 . АДРЕСА_5 , вул АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_5 вул АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 у власній господарській діяльності чи не за цільовим призначенням, то суд доходить до висновку, що покладення на позивача обов`язку щодо сплати податку на належне позивачу нерухоме майно промислового призначення суперечить підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та вказаним положенням Конституції України, з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та безпідставними.

При цьому, надаючи оцінку спірним рішенням контролюючого органу, які по суті є втручанням суб`єкта владних повноважень у мирне володіння особою своїм майном та його розпорядженням, з огляду на неоднозначність приписів п.п."є" 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, суд зазначає, що у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у справі "Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції", заява № 36985/97, рішення від 23 липня 2002 року, п. 110, адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до п. 30 рішення ЄСПЛ у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з п.29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.2 ст.2 КАС України).

Частинами першою та другою ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В силу приписів ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2,3,6,8, 242, 243, 245, 246, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області про визначення грошового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" від 26.04.2019 №0289932-5206-2016 у розмірі 8314 (вісім тисяч триста чотирнадцять) грн. 36 коп., від 26.04.2019 №0289931-5206-2016 у розмірі 71661 (сімдесят одна тисяча шістсот шістдесят одна) грн 23 коп., від 10.06.2019 №0357187-5206-2016 у розмірі 11172 (одинадцять тисяч сто сімдесят дві) грн. 72 коп.

Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт Серія НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 911 (дев`ятсот одинадцять) грн. 49 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198, вул.Пушкінська, буд.46, м.Харків,61057).

Роз`яснити, що судове рішення буде виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлений 22 листопада 2019 року.

Суддя О.В. Панченко