Рішення № 85815943, 22.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4933/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “КП ЕНЕРГОСТАНДАРТ” (вул.Жуковського,буд.2, м.Одеса, 65014) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0038051405 від 09 серпня 2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання (податок на додану вартість) та штрафними санкціями у розмірі 513565,00 грн., визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0038041405 від 09 серпня 2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання (податок на прибуток) та штрафними санкціями у розмірі 223975,00 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “КП ЕНЕРГОСТАНДАРТ” (вул.Жуковського,буд.2, м.Одеса, 65014) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0038051405 від 09 серпня 2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання (податок на додану вартість) та штрафними санкціями у розмірі 513565,00 грн., визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0038041405 від 09 серпня 2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання (податок на прибуток) та штрафними санкціями у розмірі 223975,00 грн.

Позивач просить задовольнити позовну заяву з огляду на наступне.

Відповідачем була проведена планова виїзна документальна перевірка з питань податкового, валютного та іншого законодавства за період з 06 липня 2017 р. по 31 грудня 2018 р.

За результатами вказаної перевірки ГУ ДФС в Одеській області дійшло висновку про порушення ТОВ «КП ЕНЕРГОСТАНДАРТ»:

1) норм п. 44.1 ст. 44, п. 44.2 с. 44, п. 134.1.1 п, 134.1 от. 134 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 рік на суму 179 180,0 грн.;

2) норм п. 44.1 ст. 44, ч. «а» п. 198.1, 198,3, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 410 852,4 грн., тому числі: вересень 2017 р. - б б600,0 грн., жовтень 2017 р.- 88046,4 грн., листопад 2017 р. - 108993,6 грн., грудень 2017 р.- 147 212,4 грн.

Такий висновок ГУ ДФС у Одеській області обґрунтувало тим, що первинні документи між суб`єктами господарювання: ТОВ «КП ЕНЕРГОСТАНДАРТ» та ТОВ «БОРІСКОЛ» за вищевказані періоди по придбанню ТМЦ (теплолічильників Multical 402) на суму 2 465 114,0 грн. (в тому числі ПДВ 410 852,4 грн.) складені з порушенням встановленого законодавством порядку, тому не можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку, що свідчить про нереальність господарської операції.

ГУ ДФС в Одеській області були винесені податкові повідомлення - рішення:

від « 09» серпня 2019 року № 0038051405 про збільшення суми грошового зобов`язання (податок на додану вартість) та штрафними санкціями у розмірі 513 565,00 (п`ятсот тринадцять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять.) грн., від « 09» серпня 2019 року № 0038041405 про збільшення суми грошового зобов`язання (податок на прибуток) та штрафними санкціями у розмірі 223 975,00 (двісті двадцять три тисячі дев`ятсот сімдесят п`ять) грн.

Позивач вважає, що дані повідомлення-рішення протиправні та не ґрунтується на діючому законодавстві, а отже підлягають скасуванню.

Представник відповідача Головного управління ДФС в Одеській області заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що згідно первинних документів, наданих до перевірки, даних ЄРПН, ТОВ «КП ЕНЕРГОСТАНДАРТ» здійснено лише документальне оформлення придбаних ТМЦ без фактичної їх поставки ТОВ «БОРІСКОЛ», формування податкового кредиту без реального здійснення господарської та іншої економічної діяльності за такими операціями.

Ухвалою суду від 27 серпня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20 вересня 2019 року.

Ухвалою від 15 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження у справі таа призначено до судового розгляду на 06 листопада 2019 року.

Представник позивача до судового засідання з`явився, підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог підтримуючи доводи викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини.

Відповідач – Головне управління ДФС в Одеській області, на підставі ст.1 Закону України “Про державну податкову службу”, є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо призначення податкових перевірок, встановлення порушень податкового законодавства, нарахування та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, надання висновків на повернення з бюджету надмірно сплачених податків та зборів, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, п.1 ч.1 ст.19 КАС України, підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України, ллану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2019 рік, на підставі наказу ГУ ДФС в Одеській області від 06.06.2019 №4282, проведена планова документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «КП ЕНЕРГОСТАНДАРТ», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 06 липня 2017 по 31 грудня 2018.

За результатами перевірки складено акт від 11 липня 2019 № 1350/15-32-14-05- 414442919.

Відповідно до акту встановлені наступні порушення:

норм п. 44.1 ст. 44, п. 44.2 с. 44, п. 134.1.1 п, 134.1 от. 134 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 рік на суму 179 180,0 грн.;

норм п. 44.1 ст. 44, ч. «а» п. 198.1, 198,3, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 410 852,4 грн., тому числі: вересень 2017 р. - б б600,0 грн., жовтень 2017 р.- 88046,4 грн., листопад 2017 р. - 108993,6 грн., грудень 2017 р.- 147 212,4 грн..

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0038051405 від 09 серпня 2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання (податок на додану вартість) та штрафними санкціями у розмірі 513565,00 грн., визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0038041405 від 09 серпня 2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання (податок на прибуток) та штрафними санкціями у розмірі 223975,00 грн.

Розглянувши оскаржені акти суб`єкту владних повноважень, суд виходячи з положень ч.2 ст.2 КАС України, проходить до висновку, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам закону, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо суті встановлених порушень, то суд також зазначає, що висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту перевірених податкових періодів не ґрунтується на фактичних обставинах справі та законі з наступних підстав.

При визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому бюджетному відшкодуванню, податковий орган враховував наступні норми Закону про оподаткування доходів підприємств та з ПДВ.

Відповідно до и.44.1 ст.44 Податкового кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п.44.2 ст.44 Податкового кодексу, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Підпункт 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу: «Об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу».

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пукнтом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до приписів ч.4 ст.9 КАС України судом під час офіційного з`ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував валові витрати податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Між ТОВ «ББОРІСКОЛ» та ТОВ «КП ЕНЕРГОСТАНДАРТ» укладено Договір поставки №01/09-2017 від 01 вересня 2017 р..

На виконання умов договору ТОВ «БОРІСКОЛ» було поставлено ТОВ «КП ЕНЕРГОСТАНДАРТ» було поставлено тепло лічильників на суму 4 146 688, 80 грн. (в тому числі ПДВ 691 114, 8 грн.)

Зазначене підтверджується наступними документами: договір поставки №01/09-2017 від 01 вересня 2017 року, податкові накладні, видаткові накладні, оборотно-сальдові відомості по рахункам.

Представником позивача надані документи податкового та бухгалтерського обліку підприємства, які підтверджують фактичність виконання договорів поставки товарів, робіт (послуг) із вказаним контрагентом.

Фактична поставка товарів та послуг, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ надавало позивачу право сформувати валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі положень п.п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України.

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів поставки та купівлі-продажу товарів.

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі – Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.73 КАС України.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень ч.2 ст.8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном», а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов`язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів».

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як «юридичні особи»: неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).

Під дію статті 1 Протоколу №1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «Едуард Петрович Мельник проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на незаконне покладання на неї обов`язку щодо сплати податків та штрафів повинно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише “на умовах, передбачених законом”, а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію “законів”. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах “Амюр проти Франції”, “Колишній король Греції та інші проти Греції” та “Малама проти Греції”).

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов`язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб`єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов`язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп. 16.1.2, 16.1.8 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов`язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Крім того, доказів неможливості вчинення контрагентом позивача господарських операцій представником відповідача до суду не надано.

Представником відповідача не надано додаткових доказів, які б спростовували або ставили під сумнів надані представником позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в зв`язку із чим, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що надані ним письмові докази є достатніми для доведення факту здійснення господарської діяльності, а тому висновок податкового органу про нереальність господарської операції є помилковим, в зв`язку із чим, оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення з податку на прибуток підприємств та ПДВ підлягають визнанню протиправними та скасуванню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0038051405 від 09 серпня 2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання (податок на додану вартість) та штрафними санкціями у розмірі 513565,00 грн.,

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0038041405 від 09 серпня 2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання (податок на прибуток) та штрафними санкціями у розмірі 223975,00 грн.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 22.11.2019 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.