Рішення № 85815517, 21.11.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року м. Кропивницький Справа № 405/6229/19

провадження № 2-іс/340/78/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі – відповідач) про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда суду з позовом та просить суд визнати неправомірною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1789-52 від 19.06.2019 р..

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29.08.2019 р. справу, в порядку ст.29 КАС України, передано на розгляд Кіровоградського окружного адміністративного суду (а.с.19-21).

Ухвалою від 28.10.2019 р. відкрито спрощене провадження (а.с.26).

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з 2002 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницькою діяльністю не займався, доходу не отримував. В періоді, за який відповідачем нараховано податкову заборгованість, працював найманим працівником, отримував заробітну плату з якої проводились відповідні податкові відрахування. Відтак, вважає податкову вимогу протиправною. Крім того зазначає, що така вимога була прийнята лише на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів, без проведення відповідної перевірки та складання акту.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в її задоволенні, оскільки так як позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, у нього виник обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску (а.с.32-33).

Позивач відповідь на відзив не подавав.

Згідно до ст. ст. 262, 263 КАС України, дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що в період з 12.12.2002 по 08.08.2019 р. позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с.7-8, 27).

Однак, у 2017-2019 роках не подавав звітність про нарахування єдиного внеску, що не оспорюється.

19.06.2019 р. відповідачем сформовано податкову вимогу №Ф-1789-52, якою позивачу відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн. (а.с.6).

Вказана вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Не погоджуючись з такою вимогою позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон №2464).

Відповідно до ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Законом України від 06.12.2016р. №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2017 р., зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21.12.2016 року №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 – 3200 грн., з 1 січня 2018 – 3723 грн..

Частиною п`ятою ст.8 Закону №2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта ст.4 Закону №2464).

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено.

Фактичне не здійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 р. не звільняє платника від сплати єдиного внеску.

З огляду на вказане, судом не беруться до уваги твердження позивача про фактичне не здійснення ним підприємницької діяльності, оскільки законом чітко визначено обов`язок зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування незалежно від провадження такої діяльності.

Разом з тим, суд зауважує, що нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні Державної фіскальної служби України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані сплатити до 09.02.2018 року за звітний 2017 рік, щонайменше 8448 грн. (3200.00*12*22%).

Крім того, з прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” були внесені зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій ч.8 ст.9 Закону №2464).

Законом України від 07.12.2017 р. №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" було установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 р. – 3723,00 грн..

Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00*3*22%), а загальна сума за 2018 р. складає 9828,72 грн..

Законом України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2019 р. – 4173 грн..

Відповідно, щоквартальний платіж складає 2754,18 грн. (4173,00*3*22%).

Ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

Відповідно до п. п. 6,7 ст.13 Закону № 2464 та розділу VI Інструкції “Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. №449 органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Статтею 25 цього ж Закону визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону України “Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” та Інструкції “Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, контролюючим органом нараховано позивачу єдиний внесок у розмірі за 2017-2018 роки та І квартал 2019 року в загальній сумі 21030,90 грн..

Отже, станом на час прийняття вимоги відповідач діяв відповідно до чинного законодавства.

Пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” не визнавався неконституційним.

Згідно витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підприємницька діяльність позивачем припинена лише у серпні 2019 р..

Посилання на те, що фактично позивач не вів підприємницьку діяльність також не є підставою для скасування вимоги. Нарахування єдиного внеску з 01.01.2017 р. фізичним особам-підприємцям закон не пов`язує із фактичним веденням господарської діяльності. У випадку, якщо особа зареєстрована як фізична особа-підприємець та не користується встановленими законом пільгами зі сплати єдиного внеску, вона з 01.01.2017 р. зобов`язана сплачувати єдиний внесок незалежно від того, веде підприємницьку діяльність, чи ні.

Суд вважає безпідставними доводи позивача, що відповідач не мав повноважень нарахувати єдиний внесок лише на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015р. затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449) відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 2 розділу VI Інструкції №449).

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (пункт 4 розділу VI Інструкції №449).

Отже, чинним законодавством надано право контролюючому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки. Позивач є платником єдиного внеску, а відповідач вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Доводи позивача, що у спірний податковий період єдиний соціальний внесок вплачувався за нього у повному обсязі ТОВ "ВТФ "Керамік-Прилуки", як за найманого працівника, суд не бере до уваги, адже, у розумінні Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску.

Відтак, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 260-236, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії. Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько