Рішення № 85814579, 13.11.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 р. Справа № 120/2472/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання Михайловського М.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Зажирка Ю.Д.,

представника відповідача Ільчика О.В.,

представника третьої особи 1 Дем`янова В.Ю.,

представника третьої особи 2 Зільберта О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Південного територіального квартино-експлуатаційного управління (третя особа 1) та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці Південного територіального квартино-експлуатаційного управління (третя особа 2),

про визнання частково протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

01.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування пункту 12 параграфу 10 наказу Міністерства оборони України від 04.06.2019 № 309 про звільнення позивача з військової служби у відставку за віком з посади начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління (надалі - КЕВ м. Вінниці).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом Міністерства оборони України від 26.05.2017 № 358 позивача було звільнено у відставку з військової служби з посади начальника КЕВ м. Вінниці. На підставі цього наказу начальником Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління прийнято наказ від 14.06.2017 № 111 про виключення позивача зі списків особового складу КЕВ м. Вінниці з 18.08.2017. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2019 у справі № 802/1107/17-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019, вищезазначені накази визнано протиправними та скасовано.

Позивач вказує на те, що судове рішення, ухвалене на його користь, тривалий час не виконувалось. 07.02.2019 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 802/1107/17-а, виданого 27.11.2018 Вінницьким окружним адміністративним судом, про поновлення позивача на посаді начальника КЕВ м. Вінниці. У зв`язку з невиконанням судового рішення, постановою державного виконавця від 28.02.2019 на боржника Міністерство оборони України накладено штраф та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду. Постановами державного виконавця від 23.04.2019 на Міністерство оборони України накладено штраф у подвійному розмірі за повторне невиконання рішення, а виконавче провадження закінчено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження". 22.05.2019 за фактом умисного невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, Державним бюро розслідувань внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 6201900000000705 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 375 КК України.

Також позивач зазначає, що окремою ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2019 задоволено його заяву про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо виконання рішення суду від 19.03.2018 у справі № 802/1107/17-а, повідомлено Міністерство оборони України про факт неналежного виконання цього рішення, а також ухвалено довести до відома Міністерства оборони України про встановлені у змісті ухвали обставини для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли встановленому судом порушенню, та зобов`язати Міністерство оборони України повідомити суд про вжиті заходи не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

Позивач зауважує, що рішення суду про його поновлення на посаді досі залишається невиконаним. Водночас 23.07.2019 Вінницьким обласним військовим комісаріатом позивачу було надано копію витягу з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 04.09.2019 № 309. Згідно з пунктом 11 параграфу 9 цього наказу скасовано пункт 17 наказу від 26.05.2017 № 358 про звільнення позивача з військової служби у відставку та поновлено позивача на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці. Разом з тим, наступним пунктом вказаного наказу, а саме пунктом 12 параграфу 10, позивача звільнено з військової служби у відставку за пунктом "в" (за віком) відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 25 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". В цій частині наказ відповідача позивач вважає незаконним і таким, що суперечить порядку виконання судового рішення про його поновлення на посаді. Зазначає, що посада начальника КЕВ м. Вінниці не є вільною, оскільки ще у 2017 році на неї було призначено іншу особу, яка займає вказану посаду до цього часу. Позивач вважає, що для виконання рішення суду про його поновлення на посаді посада має бути вільною і позивач має заступити на неї у визначеному законодавством порядку. При цьому, на думку позивача, без фактичного поновлення на військовій службі позивач не може бути з неї звільнений. Також позивач зазначає, що виданню наказу про його звільнення з військової служби за віком передує нормативно визначена процедура попередження про наступне звільнення, якщо не прийнято рішення про залишення на військовій службі понад граничний вік.

Відтак позивач вважає, що наказ в частині його звільнення з військової служби є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 06.08.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд в порядку загального позовного провадження.

Крім того, вказаною ухвалою на підставі положень ч. 2, 5 ст. 49 КАС України за ініціативою суду вирішено залучити до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління та КЕВ м. Вінниці.

Ухвалою суду від 09.08.2019, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2019, відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного пункту наказу Міністерства оборони України від 04.06.2019 № 309.

28.08.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що статтею 22 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ встановлено граничний вік перебування на військовій службі, зокрема для полковників - 55 років, а для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду - до досягнення граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві, тобто 60 років, як це передбачено статтею 28 вказаного Закону. Оскільки позивачу виповнилось 60 років, він досяг граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві, а тому на підставі п. "б" ч. 1 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ підлягає звільненню з військової служби у відставку. При цьому відповідач зауважує, що після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби" від 05 квітня 2018 року № 2397-VIII, а саме з 23.06.2018, військовослужбовці, які досягли граничного віку перебування на військовій службі підлягають звільненню незалежно від їх бажання продовжувати військову службу. Також в силу Прикінцевих та перехідних положеннях Закону № 2397-VIII протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом (до 23.09.2018) підлягають звільненню з військової служби військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, які в особливий період досягли граничного віку перебування на військовій службі. Отже, на думку відповідача, після 23.09.2018 немає законних підстав для залишення на військовій службі тих військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі, в тому числі позивача. Відтак відповідач вважає безпідставними твердження позивача про те, що наказ про його звільнення з військової служби не відповідає вимогам закону.

Крім того, відповідач просить суд не брати до уваги посилання позивача на необхідність попередження військовослужбовця про наступне вивільнення з посади, якщо не прийнято рішення про його залишення на військовій службі. Відповідач зазначає, що закон виключає можливість залишення на військовій службі військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі. Отже, необхідності у попередженні про таке звільнення немає.

Також відповідач не погоджується з доводами позивача про те, що він не може бути звільнений з військової служби, оскільки не приступив до виконання обов`язків за посадою начальника КЕВ м. Вінниці. Відповідач зауважує, що поняття військової служби є ширшим, а тому звільнення з військової служби не залежить від фактичного виконання чи не виконання посадових обов`язків. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 у справі № 802/1107/17-а позивача поновлено на військовій службі (на посаді начальника КЕВ м. Вінниці). Таким чином, днем закінчення військової служби є день виключення позивача зі списків особового складу КЕВ м. Вінниці на підставі наказу Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління.

Враховуючи наведене, відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову.

20.09.2019 до суду надійшли пояснення, в яких третя особа КЕВ м. Вінниці зазначає, що згідно з наказом Міністерства оборони України від 04.06.2019 № 309 на підставі пп. "в" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" позивача звільнено з військової служби у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на службі. Третя особа вказує на те, позивач оскаржує наказ лише в частині звільнення з військової служби, тобто визнає законним наказ в частині поновлення його на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці. Відтак, на думку третьої особи, позивач фактично визнає, що рішення суду від 19.03.2018 у справі № 802/1107/17-а було виконане.

Також третя особа зазначає, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України звільнення працівника за ініціативою роботодавця допускається, зокрема, у разі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу лише в тому випадку якщо не має можливості запропонувати працівнику іншу роботу. Отже, звільненню з посади начальника КЕВ м. Вінниці для того, що позивач приступив до роботи, мав передувати наказ про його поновлення. Водночас звільнення військовослужбовця на підставі пп. "в" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не є управлінським рішенням роботодавця за його ініціативою, а є виконанням вимог закону, тобто звільнення повинно проводитись незалежно від волі роботодавця. Відтак третя особа зазначає, що відповідач, поновивши позивача на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці, був змушений його звільнити на підставі закону. Таким чином, звільнення позивача з військової служби з посади начальника КЕВ м. Вінниці до фактичного допуску його до роботи проведено з дотриманням вимог чинного законодавства.

Крім того, третя особа вважає, що досягнення граничного віку перебування на військовій службі в особливий період не передбачає можливості залишення на військовій службі понад граничний вік, а тому попередження про звільнення не передбачено чинним законодавством.

24.09.2019 до суду надійшли письмові заперечення відповідача, які судом прийнято до розгляду як додаткові пояснення учасника справи відповідно до ч. 5 ст. 159 КАС України. У запереченнях відповідач зазначає, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 у справі № 802/1107/17-а, яке набрало законної сили 20.06.2018, мотивоване, зокрема, тим, що позивачу виповнилось 60 років, він досяг граничного віку перебування на військовій службі, проте висловив бажання продовжувати військову службу понад граничний вік перебування на військовій службі. Разом з тим, з набранням 23.06.2018 чинності Закону № 2397-VIII виключено правову норму, яка передбачала можливість залишення на військовій службі військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі, але виявили бажання продовжувати військову службу, а тому підлягають звільненню з військової служби. Отже, поновлення на військовій службі позивача, якому виповнилося 62 роки, та подальше залишення його на військовій службі понад граничний вік фактично суперечило б нормам Закону № 2397-VIII. Відтак з метою виконання судового рішення у справі № 802/1107/17-а Міністром оборони прийнято рішення № 6798/з від 25.04.2019, яким визначено опрацювати наказ (по особовому складу) щодо поновлення позивача на посаді начальника КЕВ м. Вінниці та у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування на військовій службі підготувати документи щодо звільнення з військової служби у відставку. Наказом від 04.06.2019 № 309 скасовано пункт 17 наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 26.05.2017 № 358 про звільнення позивача з військової служби з посади начальника КЕВ м. Вінниці та поновлено позивача на військовій службі на вказаній посаді. Таким чином, відповідач вважає, що Міноборони виконало визначені заходи згідно з рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 802/1107/17-а.

Водночас відповідач наголошує на тому, що реалізація наказу щодо поновлення позивача на посаді передбачає вчинення певних дій як самим позивачем, так й іншими підрозділами Міністерства оборони України: прибуття позивача до військового комісаріату, поновлення його на військовій службі шляхом постановлення на військовий облік, отримання припису про прибуття до місця проходження військової служби - Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління, видання останнім письмового наказу по особовому складу про зарахування позивача до списків особового складу КЕВ м. Вінниці тощо. Однак ігнорування позивачем вимог військового комісаріату щодо прибуття для проходження військової служби до Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління унеможливлює реалізацію наказу Міністра оборони України про поновлення позивача на військовій службі.

Таким чином, відповідач вважає, що твердження позивача про невиконання Міністерством оборони України рішення суду у справі № 802/1107/17-а є надуманими та не спростовують законність оскаржуваного пункту наказу від 04.06.2019 № 309.

Ухвалою суду від 25.09.2019 закрито підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник позов повністю підтримали та надали пояснення, що відповідають змісту позовної заяви та наведеним у ній обґрунтуванням.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях.

Представники третіх осіб у судовому засіданні виступили на стороні відповідача. Вважають позов безпідставним та просять суд відмовити у його задоволенні.

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та третіх осіб, судом встановлено такі обставини справи.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 у справі № 802/1107/17-а, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.06.2018:

- визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства оборони України від 26.05.2017 № 358 про звільнення з військової служби у відставку полковника ОСОБА_1 з посади начальника КЕВ м. Вінниці;

- визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 14.06.2017 № 111 щодо виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу КЕВ м. Вінниці;

- поновлено полковника ОСОБА_1 на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці.

07.02.2019 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанською А.Л. (надалі - державний виконавець) відкрито виконавче провадження ВП № 58308074 з примусового виконання виконавчого листа № 802/1107/17-а, виданого 27.11.2018 Вінницьким окружним адміністративним судом про поновлення позивача на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці.

28.02.2019 державним виконавцем винесено постанову, якою: 1) за невиконанням рішення суду на Міністерство оборони України, як боржника у вказаному виконавчому провадженні, накладено штраф у розмірі 5100,00 грн; 2) зобов`язано боржника виконати рішення протягом трьох робочих днів; 3) попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Постановою державного виконавця від 23.04.2019 за повторне невиконання рішення суду на боржника Міністерство оборони України накладено штраф у розмірі 10200,00 грн, а також зобов`язано виконати рішення суду та попереджено про кримінальну відповідальність за його умисне невиконання.

Водночас, у зв`язку неможливістю виконання рішення зобов`язального характеру без участі боржника та надісланням повідомлення про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів, 23.04.2019 державним виконавцем прийнято постанову, якою на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" закінчено виконавче провадження ВП № 58308074 з примусового виконання виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду № 802/1107/17-а від 27.11.2018 про поновлення полковника ОСОБА_1 на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці.

22.05.2019 за заявами позивача слідчим Державного бюро розслідувань Козловим М.Б. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019000000000705 за фактом умисного невиконання посадовими особами Міністерства оборони України рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2019 у справі № 802/1107/27-а, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 375 КК України.

Втім, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, не виконувалось, позивач звернувся до суду з заявою в порядку, визначеному статтею 383 КАС України.

Окремою ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2019 заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 у справі № 802/1107/17-а задоволено та вирішено:

1) повідомити Міністерство оборони України про факт неналежного виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 у справі № 802/1107/17-а;

2) довести до відома Міністерства оборони України про встановлені у змісті ухвали обставини для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли встановленому судом порушенню;

3) зобов`язано Міністерство оборони України повідомити Вінницький окружний адміністративний суд про вжиті заходи не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2019 апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, а вищезазначену окрему ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2019 - без змін.

Крім того, судом встановлено, що 20.03.2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КЕВ м. Вінниці про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2019 у справі № 120/966/19-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2019, вказаний позов задоволено. Стягнуто з КЕВ м. Вінниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення), втрачений за час вимушеного прогулу за період з 19.08.2017 до 06.06.2019 в сумі 330933,29 грн, з відрахуванням загальнообов`язкових до сплати платежів.

Як видно з наданих суду документів, 23.07.2019 Вінницький обласний військовий комісаріат надав позивачу копію витягу з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 04.06.2019 № 309. У пункті 11 (параграф 9) цього наказу зазначено:

"Пункт 17 наказу Міністра оборони України (по особовому складу ) від 26.05.2017 № 358 про звільнення з військової служби у відставку за пунктом "в" (за віком) ч. 6 ст. 26 з урахуванням вимог ч. 8 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" полковника ОСОБА_1 , начальника КЕВ м. Вінниці, скасувати, поновити його на службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці, ВОС-6201003".

Водночас згідно з пунктом 12 (параграф 10) вказаного наказу:

"Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнити з військової служби у відставку за віком полковника ОСОБА_1 , начальника КЕВ м. Вінниці".

Таким чином, одним наказом, але різними його пунктами, позивача поновлено на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці та водночас звільнено з військової служби з цієї посади у відставку (за віком).

Позивач не погоджується з рішенням відповідача в частині його звільнення та просить суд визнати протиправним та скасувати пункту 12 параграфу 10 наказу Міністерства оборони України від 04.06.2019 № 309.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Насамперед суд зауважує, що ця справа тісно пов`язана зі справою № 802/1107/17-а, адже основний аргумент позивача на підтримку заявлених позовних вимог полягає в тому, що його було звільнено без фактичного поновлення на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці відповідно до рішення суду у справі № 802/1107/17-а.

Вказані доводи позивача є цілком обгрунтованими, враховуючи те, що звільнення з військової служби можливе лише щодо військовослужбовців, тобто осіб, які проходять військову службу.

В цьому контексті суд зазначає, що позивач був звільнений з військової служби починаючи з 18.08.2017, тобто відтоді як був виключений зі списків особового складу КЕВ м. Вінниці та всіх видів забезпечення згідно з пунктом 2 наказу начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління прийнято наказ від 14.06.2017 № 111, винесеного у зв`язку з прийняттям Міністерством оборони України наказу від 26.05.2017 № 358 про звільнення позивача у відставку (за віком) з військової служби з посади начальника КЕВ м. Вінниці.

Відтак безспірним, на думку суду, є той факт, що позивач перестав бути військовослужбовцем саме 19.08.2017.

Однак, беручи до уваги те, що вищевказані накази про звільнення позивача з військової служби були предметом судового розгляду та, в підсумку, скасовані судом як протиправні, вирішального значення набуває встановлення моменту (дати), з якої позивач вважається поновленим на військовій службі (посаді) на виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Від цьому напряму залежить можливість реалізації відповідачем своїх повноважень щодо звільнення позивача з військової служби, незалежно від підстав звільнення.

Інакше кажучи, відповідач не міг звільняти позивача, допоки позивач у визначеному порядку не набув статусу військовослужбовця, який він втратив у зв`язку з його незаконним звільненням з військової служби та з посади начальника КЕВ м. Вінниці.

Таким чином, з`ясування питання щодо фактичного виконання судового рішення у справі № 802/1107/17-а є істотним для вирішення спору у цій справі.

На це додатково вказує те, що пунктом 11 (параграф 9) оскаржуваного наказу Міністерства оборони України від 04.06.2019 № 309 позивача було поновлено на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці саме на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 у справі № 802/1107/17-а.

Іншою підставою для прийняття вказаного наказу зазначено рішення Міністра оборони України від 25.04.2019 № 6798/з, яке за своєю суттю є резолюцією Міністра оборони України "До виконання встановленим порядком" на доповідну записку заступника Міністра Шевчука О.М. щодо виконання, знову-таки, рішення суду у справі № 802/1107/17-а.

Відтак, досліджуючи в рамках цієї справи питання про те, чи дійсно позивач ОСОБА_1 вважався поновленим на військовій службі на посаді КЕВ м. Вінниці станом на дату прийняття оскаржуваного наказу, суд зазначає таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 4 Закону № 2232-ХІІ визначено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

В силу приписів ч. 1 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Водночас закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ).

Згідно з п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі - Положення № 1153/2008), встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Як видно з матеріалів справи, 23.12.2015 між позивачем та Міністерством оброни України укладено Контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 25.12.2015 № 1097 полковника запасу ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначено на посаду начальника КЕВ м. Вінниці.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 26.05.2017 № 358 позивача звільнено з військової служби у відставку (за віком).

На підставі зазначеного наказу тимчасово виконуючим обов`язки начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління винесено наказ від 14.06.2017 № 111, пунктом 2 якого позивача виключено зі списків особового складу КЕВ м. Вінниці та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького обласного військового комісаріату.

Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ днем закінченням військової служби позивача за контрактом на посаді начальника КЕВ м. Вінниці вважається 18.08.2017. Відтак з 19.08.2017 позивач перестав бути військовослужбовцем, а відповідні правовідносини, пов`язані з проходженням позивачем військової служби, припинилися.

Разом з тим, не погоджуючись з правомірністю вищевказаних наказів, позивач за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду. Судовим рішенням у справі № 802/1107/17-а, яке набрало законної сили 20.06.2018, такі накази визнано протиправними та скасовано, а позивача поновлено на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці.

Водночас під час розгляду цієї справи повністю підтвердилися доводи позивача щодо тривалого невиконання вказаного судового рішення.

Зокрема, з наданих суду доказів видно, що таке рішення було предметом виконавчого провадження ВП № 58308074. Проте, оскільки рішення мало зобов`язальний характер та передбачало вчинення Міністерством оборони України, як боржником, певних дій, це виконавче провадження було закінчено постановою державного виконавця від 23.04.2019 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", тобто саме з підстав невиконання боржником без поважних причин рішення зобов`язального характеру, яке не може бути виконано без участі боржника.

Більше того, судом встановлено, що 22.05.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019000000000705 за фактом умисного невиконання посадовими особами Міністерства оборони України рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2019 у справі № 802/1107/27-а, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 375 КК України.

Ймовірно, саме вищезазначені обставини спонукали відповідача до прийняття наказу від 04.06.2019 № 309, яким позивача поновлено на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці та водночас звільнено з військової служби у відставку з цієї посади.

Як зазначалося вище, початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом є день їх зарахування до списків особового складу військової частини, установи тощо (ч. 1 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ).

Крім того, згідно з п. 23 Положення № 1153/2008 контракт про проходження військової служби набирає чинності: пп. 5) з дня зарахування до списків особового складу військової частини: із громадянами, прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі з військовозобов`язаними, які проходять збори, та резервістами під час мобілізації.

Таким чином, оскільки КЕВ м. Вінниці підпорядковується Південному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінню, зарахування позивача до списків особового складу повинно здійснюватися наказом начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління.

З огляду на викладене суд зазначає, що пункт 11 (параграф 9) наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 04.06.2019 № 309 про поновлення полковника ОСОБА_1 на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці сам по собі ще не свідчить про те, що позивача було поновлено на військовій службі, оскільки цьому факту має передувати низка інших рішень та дій зі сторони як позивача, так й інших військових формувань, як-от: прибуття позивача до Вінницького міського об`єднаного військового комісаріату, де позивач був взятий на облік після звільнення з військової служби у серпні 2017 року, отримання позивачем припису про вибуття до Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління для поновлення військовій службі, видання начальником цього управління письмового наказу про зарахування позивача до списків особового складу КЕВ м. Вінниці. І лише після прийняття такого наказу позивач вважався б таким, що поновлений на військовій службі з відповідними правовими наслідками - набуття статусу військовослужбовця та поновлення (встановлення) незаконно припинених відносин військової служби за контрактом.

Отже, оскаржуваним пунктом 12 (параграф 10) наказу від 04.06.2019 № 309 відповідач ініціював припинення відносин військової служби з позивачем, які ще не виникли (не поновилися) в силу того, що фактично не відбулася реалізація наказу в іншій частині, а саме про поновлення позивача на службі та посаді.

Також суд доходить висновку, що станом на дату прийняття вказаного наказу відповідач не мав повноважень щодо звільнення позивача з військової служби, оскільки позивач фактично не вважався військовослужбовцем, тобто передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ підстави звільнення з військової служби до нього взагалі не могли бути застосовані.

Окрему увагу суд звертає на процедуру поновлення позивача на посаді начальника КЕВ м. Вінниці, з якої його було незаконно звільнено.

Так, відповідно до пп. 1 п. 81 Положення № 1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців, яка затверджується Міністром оборони України.

Згідно з п. 33 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 № 1053/2011, осіб офіцерського складу призначають на штатні вакантні військові посади прямі командири (начальники) відповідно до Номенклатури посад для призначення осіб офіцерського складу наказами по особовому складу, що затверджується Міністром оборони України.

Отже, особи офіцерського складу можуть бути призначені лише на штатні військові посади, які є вакантними.

Разом з тим, судом встановлено, що станом на дату видання відповідачем наказу від 04.06.2019 № 309 посада начальника КЕВ м. Вінниці не була вільною, оскільки після звільнення з цієї посади позивача наказом першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 03.08.2017 № 98 на неї було призначено підполковника Сакару М.С. , який займає цю посаду дотепер.

Крім того, відповідно до ст.ст. 61, 62 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року № 548-XIV новопризначені командири військових частин (кораблів) вступають на посаду на підставі розпорядження чи наказу старшого командира (начальника). Про свій вступ на посаду командир частини (корабля) оголошує наказом і доповідає старшому командирові (начальникові). Командир військової частини (корабля) приймає або здає посаду особисто в присутності представника від старшого командира (начальника).

Для прийняття і здавання посади командира військової частини (корабля) наказом старшого командира (начальника) призначаються комісії, які після проведення перевірки складають відповідні акти. В акті про прийняття і здавання посади зазначаються дані про особовий склад військової частини (корабля) за списком і наявний; стан бойової та мобілізаційної готовності; морально-психологічний стан особового складу, стан військової дисципліни, бойової підготовки і навчально-матеріальної бази; стан охорони державної таємниці. Акт підписується командиром, який приймає, і командиром, який здає посаду, а також членами комісії, відповідними заступниками командира військової частини (начальниками служб) та подаються старшому командирові (начальникові) на затвердження і для прийняття рішення за фактами виявлених недоліків.

Як видно з матеріалів справи, зокрема службового листа Квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 31.05.2017 № 303/7/1/581, адресованого начальнику Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління, саме у вищезазначеному порядку відбулося приймання та здавання справ і посади у зв`язку із звільненням позивача з посади начальника КЕВ м. Вінниці на підставі наказу Міністерство оборони України від 26.05.2017 № 358.

Таким чином, поновлення позивача на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці передбачає не лише прийняття відповідного наказу Міністром оборони України, але й зарахування полковника ОСОБА_1 до особового складу КЕВ м. Вінниці та його вступ на цю посаду у визначеному законодавством порядку.

Водночас зібраними та дослідженими у цій справі доказами встановлено, що у зв`язку з прийняттям відповідачем наказу від 04.06.2019 № 309 позивача фактично не було поновлено на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці.

Пункт 11 (параграф 9) наказу зазначеного висновку не змінює, адже:

по-перше, на підставі цього пункту поновлення позивача не відбулось ані на військовій службі, ані на посаді;

по-друге, пункт 12 (параграф 10) наказу нівелює попередній, 11-ий пункт цього наказу, яким позивача відновлено на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці;

по-третє, зазначений пункт 12 (параграф 10) наказу безпосередньо перешкоджає виконанню як судового рішенню про поновлення позивача на посаді, так і практичній реалізації пункту 11 (параграф 9), оскільки поновлення на службі (посаді) особи, яка з неї звільнена, не лише суперечить чинному законодавству, але є алогічним.

Факт невиконання рішення суду у справі № 802/1107/17-а також повністю підтверджується двома судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме окремою ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2019 та рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2019 у справі № 120/966/19-а.

При цьому для вирішення спору у цій справі визначальним є те, що судове рішення про поновлення позивача на військовій службі не вважалось виконаним саме на момент прийняття відповідачем пункту 12 (параграф 10) наказу від 04.06.2019 № 309, який оскаржується позивачем.

Натомість обставини, що стосуються подальшого невиконання рішення суду не входять до предмета доказування у цій справі, а відтак судом не досліджуються.

Підсумовуючи, суд доходить висновку, що відповідач не мав повноважень щодо звільнення позивача з військової служби, оскільки позивач фактично не був поновлений на військовій службі, тоді як відповідні правовідносини припинилися у серпні 2017 року з дня виключення позивача зі списків особового складу КЕВ м. Вінниці.

Крім того, суд доходить висновку, що позивач неправомірно прийняв рішення про звільнення позивача з посади начальника КЕВ м. Вінниці, оскільки позивач фактично не був поновлений на посаді начальника КЕВ м. Вінниці у визначеному законом порядку. Більше того, позивача звільнено з посади, яку він не займав та не міг займати в силу того факту, що посада не була вакантною.

Також суд доходить висновку, що рішення відповідача про звільнення позивача, оформлене пунктом 12 (параграф 10) наказу від 04.06.2019 № 309, перешкоджає виконанню рішенню суду у справі № 802/1107/17-а про поновлення позивача на військовій службі, а відтак порушує його права та інтереси, захищені судовим рішенням, яке набрало чинності.

При вирішенні справи суд не вдається до оцінки законності підстав звільнення позивача з військової служби за віком, оскільки наказ в оскаржуваній частині є протиправним і підлягає скасуванню з наведених вище мотивів.

Суд вважає, що правові підстави, з яких відбувалося звільнення позивача, для вирішення цього спору не мають самостійного значення, враховуючи те, що відповідач в принципі не міг їх застосовувати щодо позивача.

Відповідач вказує на те, що з набранням чинності Закону № 2397-VIII військовослужбовці, які досягли граничного віку перебування на військовій службі підлягають звільненню незалежно від їх бажання продовжувати військову службу. До того ж в силу Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону підлягають звільненню з військової служби військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, які в особливий період досягли граничного віку перебування на військовій службі. Відтак, на думку відповідача, законних підстав для залишення позивача на військовій службі немає, оскільки він досягнув граничного віку перебування на військовій службі.

Однак суд наголошує на тому, що застосування визначених законом підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби можливе щодо позивача лише у разі його поновлення на військовій службі на займаній посаді згідно з прийнятим судом рішенням та з обов`язковим дотриманням передбаченого чинним законодавством порядку звільнення військовослужбовців з військової служби.

Крім того, при вирішенні справи суд робить акцент на пріоритетності виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За своїм змістом принцип обов`язковості судових рішень, як один з визначальних принципів здійснення правосуддя в Україні, полягає в обов`язковому і безумовному виконанні на всій території України судових рішень, що набрали законної сили, а також у встановленні відповідальності за невиконання таких рішень.

Названий принцип поряд з Конституцією відображений також у багатьох кодифікованих законах України, зокрема в Цивільному процесуальному кодексі України, Кодексі адміністративного судочинства України, Господарському процесуальному кодексі України тощо.

Отже, Конституцією та законами України:

по-перше, безпосередньо закріплено принцип обов`язковості судового рішення, який означає, зокрема, безумовне виконання прийнятого судом рішення;

по-друге, визначено обов`язок держави із забезпечення виконання судового рішення, який передбачає вжиття органами державної влади та їх посадовими особами усіх заходів з метою виконання рішення суду;

по-третє, встановлено юридичну відповідальність за невиконання судового рішення, що набрало законної сили.

Питання щодо виконання судових рішень, ухвалених на користь заявників, неодноразово було предметом розгляду у Європейському суді з прав людини.

Так, у пункті 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Також у рішення від 15 березня 2001 року в справі "Піалопулос та інші проти Греції" ЄСПЛ зазначив, що якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (пункт 66 рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy)).

Крім того, в рішенні від 7 травня 2002 року у справі "Бурдов проти Росії" ЄСПЛ наголосив на тому, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а тому повинно відповідати вимогам, вміщеним у статті 6 Конвенції. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.

Чимало рішень ЄСПЛ, пов`язаних з невиконанням рішень національних судів, стосуються України.

Так, згідно з рішенням від 29 червня 2004 року в справі "Войтенко проти України" саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Прямо чи опосередковано до аналогічного висновку ЄСПЛ дійшов також у рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), у Рішенні від 11 січня 2005 року у справі "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine) та у Рішенні 7 грудня 2006 року у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine).

Таким чином, виконання остаточного судового рішення охоплюється гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції, щодо права кожного на справедливий суд.

Водночас, як вже зазначалось, наказ відповідача в оскаржуваній частині перешкоджає виконанню рішення суду у справі № 802/1107/17-а, ухваленого на користь позивача.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні ЄСПЛ від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, у якій би формі вони не забезпечувалися у національному правовому полі. Суд також підкреслив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ вказав на те, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ зауважив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. З урахуванням цього Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Також, вирішуючи справу "Юрій Миколайович Іванов проти України" (рішення від 15.01.2010 року), ЄСПЛ відзначив, що "ефективний засіб правового захисту - це такий, що відновлює порушене право та запобігає порушенню в майбутньому. Стаття 13 Конвенції прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. У справах про невиконання рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє вчасно виконати рішення, є найціннішим".

З огляду на викладене, враховуючи те, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, і таким рішенням створив неправомірні перешкоди у виконанні остаточного судового рішення, ухваленого на користь позивача, суд приходить до переконання, що пункту 12 параграфу 10 наказу Міністерства оборони України від 04.06.2019 № 309 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Окрім того, згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відтак, перевіривши ключові доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані позивачем, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнання протиправним та скасувати пункту 12 параграфу 10 наказу Міністерства оборони України від 04 червня 2019 року № 309 про звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у відставку за віком з посади начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження: Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168);

3) третя особа 1: Південне територіальне квартино-експлуатаційне управління (код ЄДРПОУ 24981994, місцезнаходження: вул. Армійська, 18, м. Одеса, 65058);

4) третя особа 2: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці Південного територіального квартино-експлуатаційного управління (код ЄДРПОУ 08320218, місцезнаходження: вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, 21007).

Повне судове рішення складено та підписано суддею 22.11.2019.

Суддя Сало Павло Ігорович Ігорович