Рішення № 85809386, 22.11.2019, Бородянський районний суд Київської області

Справа № 360/1212/19

РІШЕННЯ

Іменем України

18 листопада 2019 рокуБородянський районний суд

Київської області в складі: головуючої – судді Міланіч А.М.

при секретарі – Хоменко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Бородянка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – приватний нотаріус Бородянського районного нотаріального округу Київської області Пікуща Галина Дмитрівна, про визнання договорів дарування недійсними, визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

В червні 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 4 лютого 2015 року за договорами дарування, посвідченими приватним нотаріусом Пікущою Г.Д., відповідачка ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку для його обслуговування площею 0,1276 га.

Вважав, що дані договори були укладені на підставі документів, що не відповідають дійсності, оскільки до їх укладення ним (позивачем) за його кошти та за згодою його матері ОСОБА_3 були здійснені самочинні добудови до частини вказаного будинку, в якій він проживав, а саме ним були добудовані кухня, ванна кімната, добудови до погребу, гаражу.

Його право на даний будинок ОСОБА_3 завжди визнавалось, оскільки будинок був наданий у 1986 році на їх сім`ю у складі п`яти осіб у зв`язку з аварією на Чорнобильській АЕС. На підставі постанови РМ УРСР від 30 червня 1990 року № 149 «Про передачу громадянам, які переселені з території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, жилих будинків в особисту власність» за актом передачі, затвердженим рішенням виконкому Здвижівської сільської ради від 14 травня 1991 року № 18, цей будинок був переданий у власність його батька – ОСОБА_4 і в будинку на той час був прописаний та проживав також і він (позивач).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 і він (позивач) вважав, що успадкував частку у житловому будинку, оскільки прийняв її фактичним вступом в управління та володіння протягом шести місяців з моменту його смерті, однак, спадкові права були оформлені ОСОБА_3 і 3 лютого 1998 року нею було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на зазначений житловий будинок. Також на підставі рішення Здвижівської сільської ради від 8 травня 2007 року ОСОБА_3 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1276 га, кадастровий номер 3221082501:01:008:0001, з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за тією ж адресою.

Про укладення оспорюваних договорів дарування він (позивач) дізнався у 2017 році та звернувся до суду з позовом про визнання цих договорів, свідоцтва про право на спадщину, державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними, визначення частки в майні колгоспного двору, однак, 30 січня 2019 року Київським апеляційним судом було закрито провадження в справі у зв`язку з його відмовою від позову, так як 29 січня 2019 року між ним (позивачем) та ОСОБА_2 було досягнуто згоди щодо позасудового врегулювання спору.

Однак, в послідуючому врегулювати спір так і не вдалося, хоча ОСОБА_2 і визнавав його право на 1/3 частку спірних житлового будинку та земельної ділянки.

Тому просив визнати вказані договори дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними, визнати за ним (позивачем) право власності на 1/3 частку житлового будинку та на 1/3 частку земельної ділянки.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_5 позов підтримали та викладене підтвердили, уточнили, що підставою для визнання за позивачем права власності на частку у спірному майні є проживання позивача у будинку на час передачі його у власність батька позивача в 1991 році.

Представник відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 – ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнала, проти його задоволення заперечувала, до вимог позивача просила застосувати строки позовної давності. Також зазначила, що вже мається ухвала Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, якою було закрито провадження в справі стосовно того ж спору про право позивача на частину житлового будинку та земельної ділянки з тих же підстав та між тими ж сторонами.

Приватний нотаріус Пікуща Г.Д. в судове засідання не з`явилась, просила справу розглядати без її участі.

Вислухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідачів, покази свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що провадження в справі в частині вимог щодо визнання за позивачем права власності на частину спірного майна необхідно закрити, а в іншій частині позов не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що на виконання постанови РМ УРСР № 149 від 30 червня 1990 року «Про передачу громадянам, які переселені з територій, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, жилих будинків в особисту власність» колгосп «Дружба» с.Нове Залісся Бородянського району Київської області за актом № 18 від 4 травня 1991 року безкоштовно передав житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 в особисту власність ОСОБА_4 і на підставі цього акту 24 вересня 1991 року за ОСОБА_4 було зареєстроване право власності на даний будинок, що підтверджується матеріалами справи (а.с.8-9) та визнається сторонами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер і спадщину після нього прийняла його дружина – відповідачка по справі ОСОБА_3 , якій 3 лютого 1998 року було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на спадковий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.10).

На підставі рішення Здвижівської сільської ради Бородянського району Київської області від 8 травня 2007 року ОСОБА_3 18 лютого 2009 року було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1276 га, кадастровий номер 3221082501:01:008:0001, з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1 (а.с.11).

За договорами дарування від 4 лютого 2015 року ОСОБА_3 подарувала відповідачу ОСОБА_2 спірні будинок та земельну ділянку для його обслуговування площею 0,1276 га, що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с.113,131).

В листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 вже звертався до Бородянського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Здвижівської сільської ради про визнання вказаних договорів дарування будинку і земельної ділянки, свідоцтва про право на спадщину за законом, державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними, визнання будинковолодіння майном колгоспного двору та визначення частки в цьому майні і ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року провадження в даній справі було закрито в зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від позову (а.с.166-178).

В обґрунтування своїх вимог щодо визнання за ним права власності на частину будинку та земельної ділянки позивач посилається на те, що хоча акт передачі спірного будинку від 4 травня 1991 року був оформлений на ім`я його батька ОСОБА_4 як голову сім`ї, але фактично цей будинок був переданий у власність всім членам їх сім`ї, які були переселені із зони ЧАЕС та проживали в будинку на той час, а саме, батьку, матері та йому (позивачу), а тому його частка в даному будинку становить 1/3 його частину.

Однак, дана обставина була однією із підстав визнання за ОСОБА_1 права на ту ж 1/3 частку в тому ж будинку в справі по спору між тими ж сторонами, провадження в якій було закрите за ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

За таких обставин, так як ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року було закрито провадження у справі з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то провадження в справі в частині вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки необхідно закрити.

В обґрунтування своїх вимог щодо визнання договорів дарування недійсними позивач посилається на те, що дані договори були укладені без врахування наявних самовільних забудов, які він (позивач) здійснював, чим порушується його право на це майно.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).

За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої ? п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до ч.1-6 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Як стверджує позивач і це підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , на земельній ділянці, яка належала на той час відповідачці ОСОБА_3 , позивачем було здійснено самочинне будівництво добудов до житлового будинку та надвірних будівель, зокрема, приміщення кухні, ванної кімнати, гаражу та паркану.

Однак, так як дане будівництво було вчинено самочинно, без надання необхідного для цього дозволу, на земельній ділянці відповідачки, то жодних прав на дане нерухоме майно позивач не має, а тому відсутні підстави і для застосування будь-яких заходів для їх захисту. До того ж, як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконкому Здвижівської сільської ради від 29 липня 2008 року № 57 самочинно побудований на земельній ділянці відповідачки ОСОБА_3 гараж «И» було узаконено на її ім`я (а.с.113,125).

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, так як позивач не є стороною оспорюваних договорів дарування, жодні його права чи охоронювані законом інтереси даними договорами не порушуються, то в позові щодо визнання недійсними цих договорів необхідно відмовити.

Керуючись ст.4,15,16,203,215,317,319,321,375,376,377,386 ЦК України, ст. 10-13,255,259,263-265,268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – приватний нотаріус Бородянського районного нотаріального округу Київської області Пікуща Галина Дмитрівна, про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки, закрити.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – приватний нотаріус Бородянського районного нотаріального округу Київської області Пікуща Галина Дмитрівна, про визнання договорів дарування недійсними відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду через Бородянський районний суд Київської області.

Повне рішення суду складено 22 листопада 2019 року.

Головуючий-суддяА.Міланіч