Рішення № 85802274, 21.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 листопада 2019 року № 640/5963/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Міністерства внутрішніх справ України (вул.Богомольця, 10,Мсп601,Центральна Частина Києва, Київ,01601, код ЄДРПОУ00032684)

до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького 13,Київ 1,01001, код ЄДРПОУ00015622)

про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Міністерство внутрішніх справ України з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якому просило визнати протиправними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 13.03.2019 про відкриття виконавчого провадження № 58601260 у частині стягнення з боржника (МВС) виконавчого збору у розмірі 16 692,00 грн. та скасувати її у цій частині.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що державний виконавець протиправно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 58601260 в якій п.3 визначив стягнути з боржника виконавчий збір, оскільки рішення суду за виконавчим листом від 22.02.2019р. № 2340/3024/18 виконано боржником добровільно до відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2019р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачем відзив на адміністративний позов не подано.

Одночасно, 01.07.2019р. на виконання вимог суду визначених в ухвалі про відкриття провадження відповідачем надано копію матеріалів виконавчого провадження № 58601260.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10.09.2018р. у справі № 2340/3024/18 залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018р. позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням 2 групи інвалідності. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, буд.10, код ЄДРПОУ 00032684) прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги відповідно до ч.6 ст.23 Закону України «Про міліцію» та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 у зв`язку зі встановленням 2 групи інвалідності.

На виконання вищезазначеного рішення 22.02.2019р. Черкаським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.

13.03.2019р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №58601260 з примусового виконання виконавчого листа від 22.02.2019р №2340/3024/18 в п. 3 якої визначено про стягнення з боржника виконавчий збір у розмірі 16692, 0 грн.

04.04.2019р. до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява МВС України про закінчення виконавчого провадження №58601260 від 02.04.2019р. № 12/6-1547 в якій повідомляє, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10.09.2018р. у справі № 2340/3024/18 про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги виконано 18.02.2019р., тобто добровільно та до моменту відкриття виконавчого провадження. З огляду на що просить закінчити виконавче провадження № 58601260 та винести постанову про закінчення виконавчого провадження у якій зазначити про відсутність підстав для стягнення з МВС України виконавчого збору.

15.04.2019р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Одночасно, державним виконавцем наголошено на ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до якої виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Позивач вважаючи протиправною постанову про відкриття виконавчого провадження в частині визначення до стягнення виконавчого збору та дії відповідача щодо її винесення у відповідній частині, звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно частин першої-четвертої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно частини шостої статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

У відповідності з частиною першою статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Згідно з абзацами 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Отже, з аналізу вказаних норм Закону №1404 та положень Інструкції №512/5, зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження інформації щодо стягнення з боржника виконавчого збору (якщо примусове виконання такого рішення передбачає справляння виконавчого збору) є обов`язком державного виконавця.

З матеріалів справи вбачається, що 13.03.2019р. державним виконавцем відкрито виконавче провадження №48601260 з виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 22.02.2019р. №2340/3024/18.

Листом МВС України від 02.04.2019р. № 12/6-154, який надійшов до відповідача 04.04.2019р. позивач повідомив державного виконавця про добровільне виконання вказаного рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №58601260, а саме: 18.02.2019р. Міністерством внутрішніх справ України затверджено висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Тобто, на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні.

В подальшому, 15.04.2019р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Одночасно, державним виконавцем наголошено на ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до якої виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Проаналізувавши положення статей 26, 27 Закону № 1404-VIII в аспекті спірних правовідносин суд приходить до висновку про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов`язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню.

У Законі № 1404-VIII передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується (частина п`ята статті 27), а також умову, за якої виконавчий збір не підлягає стягненню (якщо відсутні визначені законом підстави для звільнення від його сплати).

В останньому випадку йдеться про частину дев`яту статті 27 Закону № 1404-VIII, за якою виконавчий збір не стягується, якщо рішення виконано до того, як відкрито виконавче провадження.

Питання про закінчення виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору (постанова про стягнення якого є окремим виконавчим документом) державний виконавець вирішує під час виконавчого провадження, якщо з`ясує, що для цього є відповідні підстави.

З огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, з яких виник цей спір, суд вважає, що на дату відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 22.02.2019р. № 2340/3024/18 у державного виконавця не було законних підстав для того, щоб не вирішувати/не зазначати у постанові про відкриття виконавчого провадження питання про стягнення виконавчого збору за вказаним виконавчим документом.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 10.04.2019р. у справі №750/2414/17, адміністративне провадження №К/9901/24230/18.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження.

Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. А також, те, що на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VІІІ не передбачено.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.07.2019р. у справі №805/1174/17-а, адміністративне провадження №К/9901/22996/18 та в постанові від 07.03.2018р. у справі №750/7624/17, адміністративне провадження №К/9901/620/17.

Сам по собі факт виконання боржником судового рішення до винесення державним виконавцем постанови про відкриття провадження з його виконання теж не впливає на необхідність зазначення у такій постанові про стягнення з боржника виконавчого збору.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 16.05.2019р. у справі №750/3140/17, адміністративне провадження №К/9901/17287/18.

Таким чином, державним виконавцем не було допущено протиправних дій шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження в частині зазначення п. 3 її резолютивної частини щодо стягнення виконавчого збору, а відтак оскаржувана постанова у відповідній частині скасуванню не підлягає.

Більше того, як встановлено судом, після повідомлення позивачем державного виконавця про добровільне виконання рішення суду та надання відповідних доказів, 15.04.2019р. державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» та одночасно наголошено на ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до якої виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, права позивача внаслідок вчинення дій та винесення відповідачем постанови у відповідній частині не порушені.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскаржувані дії вчинені, а постанова винесена відповідачем в порядку, у спосіб та в межах повноважень визначених чинним законодавством, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд наголошує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного та поданих позивачем документів і матеріалів, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Міністерства внутрішніх справ України - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. 287, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Я.І. Добрянська