Рішення № 85801373, 18.11.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року справа № 580/2956/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Черкаській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.06.2017 №23083-13 та від 22.03.2018 №008086-2301.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , щодо якого відповідачем нараховано грошові зобов`язання з податку на нерухоме майно перебуває у спільній сумісній власності подружжя, тому позивач не може виступати одноосібним платником податку в силу вимог п. «б» пп. 266.1.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що 05.02.2016 в газеті «Місто» №1 оприлюднено повідомлення, що з положеннями та ставками місцевих податків та зборів на території м. Черкаси відповідно до рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 р. №2-136 «Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 за №2-1312 «Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» можна ознайомитись на офіційному сайті Черкаської міської ради та сайті департаменту фінансової політики Черкаської міської ради.

Рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 за №2-1312 «Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» опубліковано 30.06.2015 в газеті «Місто» №5.

Відповідач звернув увагу, що підпункт 4.1.9 пункт 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачає заборону вносити зміни до будь-яких елементів податків та зборів. Однак, Законом України № 71-VIII встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та не вносились зміни до елементів податку протягом бюджетного періоду, а тому не порушено принцип стабільності податкових правовідносин.

Рішення Черкаської міської ради №2-136 від 28.01.2016 в п. 2 прямо визначає, що це рішення застосовується з дати набрання чинності Закону України від 24.12.2015 №909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», тобто з 01.01.2016. Разом з тим, обов`язок щодо сплати податку на нежитлову нерухомість виник у позивача з наступного бюджетного року, а саме з 2017 року за 2016 рік.

Також відповідач зазначив, що наведеним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси скасовано дію Положення не в цілому, а тільки в частині п.6.2. Отже, в такому випадку підлягає застосуванню попередня редакція нормативно -правового акту і платник в будь - якому разі не звільняється від обов`язку сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік.

Оскільки рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136 є невід`ємною частиною попереднього та скасоване тільки в частині, відповідач вважає спірне податкове повідомлення - рішення від 16.06.2017 №23083-13 про нарахування податку за 2016 рік прийнятим у відповідності до вимог чинного законодавства.

Також, представник відповідача стверджує, що згідно з нормами Податкового кодексу України, якщо об`єкт житлової нерухомості перебуває в спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі, платником податку є одна з таких осіб - власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

На момент судового розгляду, будинок за адресою АДРЕСА_1 знаходиться на праві власності у позивача, у випадку винесення остаточного рішення касаційною інстанцією по справі поділу вищевказаного нерухомого майна платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо об`єктів житлової нерухомості, у тому числі їх часток. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку та надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення.

На підставі наведеного відповідач вважає, що перебування майна у спільній сумісній власності не перешкоджає нарахуванню податку на нерухоме майно.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у Черкаській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.06.2017 №23083-13, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 31413 грн. 21 коп.

Крім того, Головним управлінням ДФС у Черкаській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.03.2018 №0008086/1307-2301, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в сумі 32446 грн. 40 коп.

Вирішуючи спір по суті суд враховує, що 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що житлове приміщення, що належить позивачу, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому позивач як його власник, зобов`язаний сплачувати вказаний податок відповідно до вимог ст. 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому згідно із п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно із ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пунктів 10.1 та 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України.

Відповідно пп. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Разом з цим, згідно з п. 5 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування зобов`язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Так, з наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це є компетенцією відповідних місцевих рад.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Так, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, установлений в місті Черкасах рішенням Черкаської міської ради від 25.06.2015 №2-1312 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси», з додатком, у зв`язку з чим суд вважає, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто з 2016 року.

Відповідно вказаного рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 №2-1312 «Про затвердження положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб встановлено у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, тому ставка податку на нерухоме майно за 1 кв.м. бази оподаткування у 2016 році становить 6 грн. 89 коп. (1378х0,5%=6,89).

Отже, за 2016 рік позивач повинен сплачувати податок на нерухоме майно виходячи зі ставки податку в розмірі 6 грн. 89 коп.

Однак, як вбачається з розрахунку до спірного податкового повідомлення-рішення, відповідачем під час нарахування податкового зобов`язання використано ставку податку в розмірі 13 грн. 78 коп. Отже, розрахунок податкового зобов`язання за спірними податковим повідомленням-рішенням виконаний помилково.

До спірних правовідносин не підлягає застосуванню п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси», затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136, який визначає ставку податку на нерухоме майно на 2016 рік. До такого висновку суд прийшов з тих міркувань, що названий пункт Положення скасований постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.09.2016 у справі №712/2617/16-а, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 та Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017.

Аналогічного висновку щодо відсутності підстав для визначення податку на нерухоме майно дійшов Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 24.04.2018, залишаючи без змін рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 у справі №823/1900/17.

В свою чергу, суд також приймає до уваги, що між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_2 з 01.12.2015 існує спір щодо приналежності будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та розподіл часток будинку.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 04.09.2018 у справі з№22-ц/793/1131/2018, яке набрало законної сили 04.09.2018, визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - 44/100 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_2 на 22/100 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_2 на 22/100 частки земельної ділянки площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 , яка надана у власність ОСОБА_1 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 28.12.2005 року, серія ЯА №705914 .

Визнано право особистої приватної власності ОСОБА_1 на 78/100 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

Вказаним рішенням суду встановлені обставини набуття зазначеного будинку у спільну сумісну власність у період перебування у шлюбі з 05 грудня 2002 року.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.

Виходячи з норм пп. «а», «б» п. 266.1.2 ст. 266 Податкового кодексу України визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

З наведених норм Податкового кодексу України слідує висновок, що перебування майна у спільній сумісній власності може покладати обов`язок щодо сплати податку на нерухоме майно на одного з таких співвласників виключно за їх домовленістю. За відсутності такої домовленості обов`язок щодо сплати податку не може покладатись на одного співвласника, оскільки це не передбачено положеннями Податкового кодексу України.

Посилання представника відповідача на можливість звернення до контролюючого органу з письмовою заявою з метою звірки даних щодо об`єктів житлової нерухомості, суд оцінює критично, з огляду на ту обставину, що це є правом, а не обов`язком платників податків.

Вказані обставини є самостійними підставами для скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що визначення позивачу суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за спірними податковими повідомленнями-рішеннями не відповідає положенням Податкового кодексу України, що є підставою для їх скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачені позивачем судові витрати слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 16.06.2017 №23083-13 та від 22.03.2018 №0008086/1307-2301.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, Черкаська обл., 18002, код ЄДРПОУ 39392109) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя В.В. Гаращенко