Рішення № 85801125, 13.11.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

13.11.2019 р. справа №520/11100/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

позивача - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність,

представника відповідача, Куп`янської міської ради - Саяпіна В.М.,

представника відповідача, Відділу освіти - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Куп`янської міської ради Харківської області, Відділу освіти Куп`янської міської ради Харківської області проскасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування розпорядження Куп`янського міського голови від 16.09.2019 р. №74/кп; 2) поновлення на посаді начальника відділу освіти Куп`янської міської ради; 3) стягнення з відділу освіти Куп`янської міської ради Харківської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.09.2019 р. по дату прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді, з урахуванням кількості робочих днів та середньоденної заробітної плати.

Аргументуючи ці вимоги заявник зазначив, що звільнення є незаконною черговою спробою помсти. Окрім того, наголошував, що порушення Присяги посадової особи органу місцевого самоврядування не вчиняв, роботу відділу освіти організував належно, премії працівникам відділу освіти виплачував правильно.

Відповідач, Куп`янська міська рада Харківської області (далі за текстом - владний суб`єкт, Міська рада), з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що порушення Присяги полягає у вчиненні публічним службовцем трьох окремих протиправних діянь: 1) системного невиконання посадових обов`язків, 2) порушення законодавчих актів, яке спричинило завдання матеріальних збитків місцевому бюджету, а відтак і інтересам територіальної громади, 3) неналежній організації роботи очолюваного підрозділу. Наголошував, що усі ці діяння суперечать інтересам служби.

Відповідач, Відділ освіти Куп`янської міської ради Харківської області (далі за текстом - Відділ освіти), з поданим позовом не погодився, але жодних заперечень проти позову не зазначив.

Суд, заслухавши пояснення представника Міської ради, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник, ОСОБА_1 , з 05.01.2011р. працювала на посаді начальника Відділу освіти.

05.01.2011 р. заявником була прийнята Присяга посадової особи органу місцевого самоврядування.

30.08.2018 р. розпорядженням секретаря Міської ради від 30.08.2018 р. №63/КП заявник був звільнений з роботи у зв`язку з вчиненням одноразового грубого порушення трудових обов`язків (невиконання розпорядження Куп`янського міського голови №216 від 02.07.2017 р., не допуск комісії з внутрішнього контролю до роботи 16.07.2018 р., створення перешкод у діяльності комісії з внутрішнього контролю).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2019 р. по справі №2040/7979/18 означене розпорядження було скасовано, а заявник був поновлений на роботі на посаді начальника Відділу освіти.

При цьому, судом було установлено, що середньоденний заробіток заявника за два попередні календарні робочі місяці складає - 721,76 грн.

25.01.2019 р. розпорядженням секретаря Міської ради №08/кп заявник був поновлений на посаді начальника Відділу освіти і в цей же день був відсторонений від роботи у зв`язку з проведенням службового розслідування, призначеного розпорядженням №22 від 24.01.2019 р.

Результати службового розслідування були оформлені актом від 21.03.2019 р. без реєстраційного номера (далі за текстом - Акт №1).

У тексті Акту №1 викладені судження владного суб`єкта про завдання збитків місцевому бюджету на загальну суму 395.000,00 грн., а саме: за рахунок списання пального за період 01.01.2016 р. - 31.08.2018 р. по завищеним нормам на суму 90.400,00 грн., за рахунок використання пального автотранспортом, направленим за межі міста без наказу керівника на суму 304.600,00 грн.

22.03.2019 р. розпорядженням заступника міського голови №30/кп заявник за посилання на Акт №1 був звільнений з роботи у порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Розмір середньоденної винагороди заявника за працю у період 25.01.2019 р. - 22.03.2019 р. склав за відомостями Відділу освіти - 405,24 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2019 р. по справі №520/3981/19 означене розпорядження було скасовано, а заявник був поновлений на роботі на посаді начальника Відділу освіти.

З 25.03.2019 р. по 19.04.2019 р. Північно-східним офісом Державної аудиторської служби України була проведена ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності відділу освіти за період 01.01.2017 р. -31.12.2018 р.

Результати ревізії оформлені актом від 24.04.2019 р. №03-11/3 (далі за текстом - Акт №2).

У тексті Акту №2 викладені судження владного суб`єкта-органу державного фінансового контролю про вчинення Відділом освіти низки порушень бюджетного законодавства, зокрема, призначення та виплата у 2018 р. (січень-серпень) премії у розмірі до 1100%, що спричинило зайве витрачання фінансових ресурсів понад фонд економії заробітної плати по КЕВК 2111 на 2.013.998,41 грн. і по КЕВК 2120 на 443.079,66 грн.

03.05.2019 р. Північно-східним офісом Державної аудиторської служби України з посиланням на Акт №2 було видано розпорядження №5 про зупинення операцій Відділу освіти з бюджетними коштами.

Супровідним листом від 14.05.2019 р. №20-03-24/3238 обставини діяльності Відділу освіти у період 01.01.2017 р. - 01.01.2019 р. були доведені до відома Міської ради.

16.09.2019 р. розпорядженням заступника міського голови ради заявник був поновлений на посаді начальника Відділу освіти і в цей же день був звільнений з посади відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» за порушення Присяги посадових осіб місцевого самоврядування на підставі розпорядження заступника міського голови №74/кп від 16.09.2019р.

Таким чином, оскарженого заявником розпорядження Куп`янського міського голови від 16.09.2019 р. №74/кп не існує в дійсності, адже рішенням Міської ради №653-VII від 13.11.2017 р. повноваження названої посадової особи місцевого самоврядування були достроково припинені у зв`язку із смертю (04.11.2017 р.).

Ця обставина є підставою для відмови у позові в цій частині.

Разом із тим, з огляду на мету та завдання адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України, а також запровадження законодавцем інституту виходу за межі позову відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд вважає за необхідне розв`язати питання відповідності закону розпорядження заступника міського голови №74/кп від 16.09.2019р., яким у спірних правовідносинах і була припинена публічна служба заявника.

Після смерті Куп`янського міського голови повноваження цієї посадової особи місцевого самоврядування у силу ч. 2 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» були покладені на секретаря Міської ради, яким згідно з рішенням №932-VII від 24.09.2018р. був обраний ОСОБА_2 .

Розпорядженням секретаря Міської ради від 27.08.2019р. №122/ос виконання повноважень секретаря міської ради (а відтак і міського голови) були покладені на заступника міського голови - Мацегору Геннадія Миколайовича .

Отже, розпорядження №74/кп від 16.09.2019р. було видано у межах повноважень владного суб`єкта.

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для видання оскарженого розпорядження владний суб`єкт обрав положення ст.11, п.20 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування» та ч.1 ст.20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Фактичною підставою видання оскарженого рішення, згідно з усними поясненнями представника міської ради, послугували судження владного суб`єкта про вчинення заявником у якості публічного службовця порушення Присяги посадової особи місцевого самоврядування за рахунок скоєння низки протиправних діянь, а саме: 1) системне невиконання посадових обов`язків, 2) порушення законодавчих актів, яке спричинило завдання матеріальних збитків місцевому бюджету, а відтак і інтересам територіальної громади (порушення вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №59 від 13.03.1998 р., наказу Міністерства транспорту України від 10.02.1998 р. №43 «Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» (зі змінами), Положення про відділ освіти Куп`янської міської ради Харківської області, затвердженого рішенням Куп`янської міської ради Харківської області №367-VII від 25.11.2016 р., посадової інструкції начальника відділу освіти, затвердженої Куп`янським міським головою 05.01.2011 р.; наявність кримінальних проваджень, в рамках яких встановлено нестачу талонів на паливно-мастильні матеріали на суму 60969,80 грн. та заподіяння матеріальної шкоди місцевому бюджету у розмірі 395 тис. грн.; встановлення Актом ревізії завищення потреби відділу освіти в бюджетних асигнуваннях на суму 3666134,03 грн.), 3) неналежна організація роботи очолюваного підрозділу (встановлено низку проблемних питань в організації внутрішнього контролю за використанням бюджетних коштів та їх неефективне використання, відсутність розподілу функцій з контролю за дотриманням бюджетного законодавства, факти використання бюджетних коштів не за цільовим призначенням). Наголошував, що усі ці діяння суперечать інтересам служби.

Не погодившись із рішенням про припинення публічної служби, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в органах та на посадах місцевого самоврядування унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах місцевого самоврядування.

Так, за визначенням ст. 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Статтею 4 названого закону проголошено, що служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов`язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» основними обов`язками посадових осіб місцевого самоврядування є: додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації; сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків, ініціативність і творчість у роботі; шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.

У силу дії ст. 11 цього ж закону громадяни України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за винятком посад, зазначених в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону), у день прийняття відповідного рішення складають Присягу такого змісту: "Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити громаді та народові України, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сприяти втіленню їх у життя, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно виконувати свої посадові обов`язки".

Порушення Присяги віднесено законодавцем до окремої та спеціальної підстави припинення публічної служби приписами ч. 1 ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», де зазначено, що, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі, зокрема, порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої ст.11 цього Закону.

У постанові Верховного Суду України від 09.07.2013 р. по справі № 21-217а13 міститься низка правових висновків стосовно суті та змісту діяння особи, котре кваліфікується як порушення Присяги.

Так, Верховний Суд України зазначив таке: «Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недотримання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв`язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання державним службовцем своїх обов`язків.

Тобто, як порушення Присяги, так і інше дисциплінарне правопорушення можуть бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем правових, етичних (моральних) норм. Водночас, дисциплінарне правопорушення, не за порушення присяги, пов`язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.».

Окрім того, Верховний Суд України указував, що «Отже, як порушення Присяги, так і інше дисциплінарне правопорушення, можуть бути наслідком недотримання державним службовцем правових та етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв`язку з порушенням Присяги та інша дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного правопорушень.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з митного органу за вчинення іншого дисциплінарного правопорушення, з дотриманням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.».

Підсумовуючи Верховний Суд України відмітив, що «Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.».

Також у постанові від 03.02.2015р. Верховний Суд України відзначив, що «Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги».

Окружний адміністративний суд вважає, що правовідносини з проходження публічної служби державним службовцем є повністю (абсолютно) ідентичними правовідносинам з проходження публічної служби службовцем органу місцевого самоврядування як за суттю, змістом, характером, так і за процедурою.

Відтак, зміст Присяги державного службовця є цілком тотожнім змісту Присяги посадової особи місцевого самоврядування.

У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.

Перевіряючи юридичну спроможність та фактичну обґрунтованість суджень владного суб`єкта з приводу кваліфікації вчиненого заявником діяння саме як порушення Присяги, суд зважає на те, що у межах справи №2040/7979/18 судом досліджувались та оцінювались обставини скоєння заявником діянь у вигляді одноразового грубого порушення трудових обов`язків (невиконання розпорядження Куп`янського міського голови №216 від 02.07.2017р., не допуск комісії з внутрішнього контролю до роботи 16.07.2018р., створення перешкод у діяльності комісії з внутрішнього контролю).

Це діяння покладено в основу оскарженого розпорядження в частині епізоду за відмовою у допуску до роботи комісії з проведення внутрішнього контролю.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 78 КАС України повторна оцінка цієї обставини як неналежної підстави для припинення публічної служби не вимагається.

Відтак, діяння заявника з приводу відмови у допуску до роботи комісії з проведення внутрішнього контролю неправомірно та повторно використані владним суб`єктом - Міською радою в особі заступника Міського голови - у якості підстав припинення публічної служби.

У межах справи №520/3981/19 судом досліджувались та оцінювались обставини скоєння заявником діянь, викладених в Акті службового розслідування від 21.03.2019р. у вигляді завдання збитків місцевому бюджету на загальну суму 395.000,00грн., а саме: за рахунок списання пального за період 01.01.2016р.-31.08.2018р. по завищеним нормам на суму 90.400,00грн., за рахунок використання пального автотранспортом, направленим за межі міста без наказу керівника на суму 304.600,00грн.

З огляду на приписи ч.4 ст.78 КАС України повторна оцінка цих обставин як неналежних підстав для припинення публічної служби не вимагається.

Відтак, діяння заявника, пов`язані із контролем за витрачанням пального за цими епізодами, неправомірно перекваліфіковані владним суб`єктом - Міською радою в особі заступника Міського голови - з дисциплінарного проступку у порушення Присяги та неправомірно повторно використані у якості підстав припинення публічної служби.

Подія скоєння заявником діяння у вигляді відмови надання керівництву Міської ради інформації для підготовки навчальних закладів до опалювального сезону (листи Відділу освіти від 10.05.2018р. №01-28/920 та від 17.05.2018р. №01-28/965) також не можуть бути кваліфіковані як законна підстава для припинення публічної служби, адже розпорядженням заступника міського голови №48/кп від 20.06.2018р. за скоєння цих діянь заявник вже був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Відтак, діяння заявника, пов`язані зносинами з керівництвом Міської ради за цими епізодами, неправомірно перекваліфіковані владним суб`єктом - Міською радою в особі заступника Міського голови - з дисциплінарного проступку у порушення Присяги та неправомірно повторно використані у якості підстав припинення публічної служби.

І обставини завдання заявником збитків від витрачання палива ну суму 60.969,80грн. та від витрачання палива на суму 395.000,00грн. також не можуть бути кваліфіковані як законна підстава для припинення публічної служби, адже є предметом розгляду у межах кримінальних проваджень по справам №628/182/19 та 628/2449/19 відповідно.

Відтак, діяння заявника, пов`язані із контролем за витрачанням пального за цими епізодами, передчасно (до настання події ймовірного постановлення судами обвинувального вироку у кримінальних провадженнях) і тому неправомірно використані у якості підстав припинення публічної служби заявника.

Разом із тим, у ході розгляду справи судом з`ясовано, що заявником у якості керівника Відділу освіти 19.04.2018р. було видано наказ №40/ос, яким окремим працівникам Відділу освіти призначено премію у розмірі 1100% (при цьому головному бухгалтеру у розмірі 1100% за квітень 2018р.), 21.05.2018 р. було видано наказ №62/ос, яким окремим працівникам Відділу освіти призначено премію у розмірі 1100% (при цьому головному бухгалтеру у розмірі 1100% за травень 2018р.), 21.06.2018р. було видано наказ №120/ос, яким окремим працівникам Відділу освіти призначено премію у розмірі 1100% (при цьому головному бухгалтеру у розмірі 1100% за червень 2018р.), 20.07.2018р. було видано наказ №152/ос, яким окремим працівникам Відділу освіти призначено премію у розмірі 1100% (при цьому головному бухгалтеру одночасно у розмірі 1100% за ІІ квартал 2018р. при вже призначеній премії за квітень-червень 2018р. (що і є звітними періодами ІІ кварталу 2018р.) у розмірі 1100% за кожен місяць та у розмірі 1060% за липень 2018р.).

Таким чином, лише одному із працівників Відділу освіти - головному бухгалтеру - за кожен із місяців ІІ кварталу 2018 р. була призначена премія у розмірі 1100%, а згодом премія у розмірі 1100% була повторно призначена за ІІ квартал 2018р. у цілому, що призводить до подвійної оплати праці найманого робітника.

При цьому, суд звертає увагу на ті обставини, що кожного разу премія призначалась заявником до настання події завершення звітного календарного місяця, що об`єктивно унеможливлює підбиття підсумків службової діяльності Відділу освіти за незавершений місяць.

У тексті позову заявник не спростовує обставин призначення премії саме у такому розмірі і жодним чином не обґрунтовує виправданість таких витрат бюджетних коштів, зазначаючи лише, що колективним договором розмір премії не обмежується.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що обставини призначення премії раніше не використовувались владним суб`єктом для прийняття рішення про припинення публічної служби заявника.

Обставини та умови прийняття заявником рішень про призначення премії у розмірі 1100% за рахунок бюджетних коштів з достатньою чіткістю і повнотою викладені владним суб`єктом у тексті оскарженого розпорядження №74/кп від 06.09.2019р.

Суд вважає, що поза будь-яким розумним сумнівом таке діяння заявника повністю відповідає змісту порушення Присяги.

Підстав для визнання діяння законним заявника за даними епізодами суд не знаходить.

Критерії законності рішення (діяння, тобто волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд відзначає, що владний суб`єкт дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України при кваліфікації у якості порушення Присяги діяння заявника з призначення та виплати премії у розмірі 1100% за рахунок бюджетних коштів (при цьому у відношенні головного бухгалтера Відділу освіти у розмірі 1100% за кожен календарний місяць у межах ІІ кварталу 2018р. і додатково у розмірі 1100% за підсумками ІІ кварталу 2018р.).

Помилковість суджень владного суб`єкта у решті епізодів не має юридичного впливу на результат вирішення даного спору, адже призначення премії у розмірі 1100% за рахунок бюджетних коштів без детального обґрунтування у тексті наказу причин такої винагороди за працю явно і однозначно свідчить про порушення інтересів служби.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору за основною вимогою (про визнання протиправним рішення про припинення публічної служби) та похідними вимогами (про поновлення на посаді та про стягнення коштів у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Так, судом взято до уваги, що згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою КМУ від 08.02.1995р. № 100; далі за текстом - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абз. 1, 3 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Оскільки у період часу з першого звільнення з посади начальника Відділу освіти (30.08.2018р.) заявник не працював на посаді постійно та безперервно протягом 2 місяців, то наданий відділом освіти розрахунок середньоденного заробітку у 405,24 грн. не може бути використаний для обчислення розміру заробітку за час вимушеного прогулу.

Натомість, такою величиною у спірних правовідносинах є показник у 721,76 грн., який одержувався заявником протягом 2 місяців перед датою першого звільнення - 30.08.2018 р.

Розв`язуючи спір, суд вважає необхідним висловити судження з приводу строку реалізації владним суб`єктом юридичних наслідків вчинення особою діяння у формі порушення Присяги.

Так, національний закон України не містить однозначно та конкретно сформульованого положення стосовно присікального строку з даного питання.

Між тим, відсутність такого строку не відповідає вимогам принципу юридичної визначеності і принципу належного урядування як невід`ємних складових елементів проголошеного ст.8 Конституції України верховенства права.

Беручи до уваги, що діяння публічного службовця з порушення Присяги вчиняється у сфері некримінальних відносин, то суд вважає, що строк реалізації юридичних наслідків вчинення особою протиправного, але некримінального діяння не може перевищувати найменшого строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення (злочину) невеликої тяжкості.

Згідно з п.1 ч.1 ст.49 Кримінального кодексу України строк давності притягнення до кримінальної відповідальності у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, складає два роки.

Водночас із цим, згідно з ч.5 ст.74 Закону України «Про державну службу» дисциплінарне стягнення до державного службовця застосовується не пізніше шести місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, а також не застосовується, якщо минув один рік після його вчинення.

Порушення Присяги за визначенням п.1 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу» є дисциплінарним проступком державного службовця.

За відсутності у тексті Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прямої вказівки про протилежне дане правило слід поширити на спірні правовідносини відповідно до ч.6 ст.7 КАС України.

Тому розглядаючи справу, суд зважає на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) в аспекті змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права (де указано, що національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі «якості» закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід) і вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли застосування юридичних наслідків порушення Присяги має відбуватись за механізмом реалізації дисциплінарної відповідальності унаслідок чого присікальним строком накладення негативних наслідків слід визнати один рік з дня скоєння діяння.

Усі діяння, кваліфіковані владним суб`єктом як протиправні епізоди триваючого порушення Присяги, були скоєнні заявником до 30.08.2018 р.

30.08.2018р. мала місце подія припинення публічної служби заявника вперше. Після указаної календарної дати заявник до фактичної роботи за посадою владним суб`єктом не допускався.

Отже, строк у рік від цієї дати збіг 30.08.2019р.

Розпорядження від 16.09.2019 р. про припинення публічної служби заявника було винесено поза межами цього строку, а відтак підлягає скасуванню, незважаючи на правильну кваліфікацію вчиненого заявником діяння за епізодом призначення премій у розмірі 1100% за рахунок бюджетних коштів.

Продовжуючи вирішення спору, суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст.235 Кодексу законів про працю України (положення якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин у субсидіарному порядку) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною 2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України визначено, що позивач повинен подати докази до суду разом і позовом.

У межах справи №520/3981/19 судом були установлені обставини працевлаштування заявника на іншу роботу.

Звертаючись до суду у межах даного спору заявник приховав ці обставини від суду.

Невиконання учасником справи процесуального обов`язку з подання доказів стосовно працевлаштування на іншій роботі та одержаної на цій роботі винагороди у даному конкретному випадку з огляду на приписи ч.8 ст.79 КАС України призводить до прийняття судом рішення про відмову у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що між тим об`єктивно не здатне спричинити порушення прав та інтересів заявника, позаяк у силу ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України на вимоги про стягнення заробітної плати не поширюється строк позовної давності.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення в частині вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження Куп`янського міського голови від 16.09.2019 р. №74/кп.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправним і скасувати розпорядження заступника Куп`янського міського голови від 16.09.2019 р. №74/кп.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Відділу освіти Куп`янської міської ради Харківської області з 17.09.2019р., допустивши негайне виконання рішення суду в цій частині.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 20 листопада 2019 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.