Рішення № 85800722, 21.11.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 листопада 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4629/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

-визнати бездіяльність Рубіжанського об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України Луганської області щодо невиплати позивачу пенсії з 01.08.2014 протиправною;

-зобов`язати Рубіжанське об`єднане Управління Пенсійного Фонду України Луганської області виплатити позивачу заборгованість по пенсії за період з 01.08.2014 по день звернення до суду;

-поновити виплати пенсії з дня звернення до суду (а.с.3-9).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

ОСОБА_1 є внутрішньо перемішеною особою з 2014 року, взятий на облік як отримувач пенсії за віком. З дня взяття на облік відповідачем йому як отримувачу пенсії за віком з 01.08.2014 по сьогоднішній день пенсію не виплачено. 12 квітня 2019 року позивач звернувся до відповідача з запитом із вимогою здійснити відповідні пенсійні виплати та надати роз`яснення щодо невиплаченої пенсії. У відповіді від 10.05.2019 №141/Т-16 відповідач повідомив, що за даними електронної пенсійної справи позивача взято на облік як отримувача пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 01.08.2014 як внутрішньо переміщену особу. Також, поінформовано, що 28.07.2016 позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, правонаступником якого на даний час є Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області. Та 30.07.2016 до управління соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації управлінням направлено запит щодо з`ясування фактичного місця проживання для призначення виплати пенсій внутрішньо перемішеним особам. До теперішнього часу відповідь не надходила. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії, а тому за захистом своїх прав звернувся до суду та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач до відділу діловодства та обліку звернення громадян 13.11.2019 за вхідним реєстраційним номером 56667/2019 надав відзив на позовну заяву від 12.11.2019 №19882/07 (а.с.28-33), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 28.07.2016 у зв`язку з переміщенням позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області з заявою, в якій просив запросити пенсійну справу за віком з управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області, надав довідку внутрішньо переміщеної особи від 28.07.2016 № 915017469, видану управлінням соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області, згідно з якою він фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрований за паспортом: АДРЕСА_2 . Позивача взято на облік до Кремінського відділу обслуговування громадян Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області як отримувача пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-ІV, з 01.08.2014 за даними електронної та макетом паперової пенсійної справи, як внутрішньо переміщену особу. Рішенням комісії Кремінської районної державної адміністрації з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 23.04.2019 № 134 відмовлено у виплаті пенсії позивачу. На підставі зазначеної інформації пенсія позивачу не нараховувалась з моменту взяття на облік з 01.08.2014. Таким чином, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 25.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 виданий 14.11.2001 Перевальським РВУМВС України в Луганській області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 (а.с.10-11,12).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_3 (а.с.14).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 28.07.2016 №915017469 позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування є АДРЕСА_1 ) (а.с.13).

На виконання ухвали суду від 25.10.2019 Управління праці та соціального захисту населення Кремінської райдержадміністрації надало письмову інформацію від 01.11.2019 №4436, в якій зазначило, що рішення про скасування дії довідки не приймалось (а.с.26).

Позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком з 01.08.2014 (а.с.35-39,42,44-56).

Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області від 15.09.2016 призупинено виплату пенсії до з`ясування рішення комісії (а.с.43).

З наданої відповідачем довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 04.11.2019 вбачається, що в останнє позивач отримав пенсію в липні 2014 року, з 01 серпня 2018 пенсія не виплачувалась (а.с.57).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо припинення виплати пенсії позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявного у матеріалах справи розпорядження управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області від 15.09.2016 позивачу призупинено виплату пенсії до з`ясування рішення комісії (а.с.43).

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено таких підстав припинення або призупинення виплати пенсії, як зазначено у розпорядженні відповідача.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Аргументи відповідача, що він зобов`язаний у своїй діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Постанова КМУ № 365, на яку посилається відповідач як на правомірність своїх дій, є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 серпня 2014 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналізуючи вказані вище норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті розпорядження від 15.09.2016 про призупинення виплати пенсії з 01.08.2014 ОСОБА_1 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправним зазначене розпорядження, оскільки саме розпорядження створює відповідні правові наслідки.

Ефективним захистом порушених прав позивача є поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.08.2014, зі сплатою всієї суми заборгованості, що виникла за цей період, оскільки як вбачається з довідки від 04.11.2019, наданої відповідачем, в останнє позивач отримав пенсію в липні 2014 у розмірі 3843,03 грн (а.с.57).

За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що ухвалою суду від 25.10.2019 звільнено позивача від сплати судового збору за подання адміністративного позову до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (а.с.1-2).

Оскільки ухвалою суду від 25.10.2019 позивача звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат між сторонами відповідно до вимог статті 139 КАС України не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області від 15.09.2016, яким призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2014 року.

Зобов`язати Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35А, код ЄДРПОУ 41245565) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) нарахування та виплату раніше призначеної пенсії з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 серпня 2014 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова