Рішення № 85800620, 21.11.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року Справа № 280/4758/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.09.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач або ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач або ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, як правонаступника Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, в частині не проведення за заявою позивача від 13.12.2018 та довідкою ТУ ДСА у Запорізькій області №08-02/1222 від 13.12.2018 про розмір суддівської винагороди судді, перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з 04.12.2018 по 31.12.2018;

зобов`язати відповідача, як правонаступника Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, здійснити позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, за заявою позивача від 13.12.2018 та довідки ТУ ДСА у Запорізькій області №08-02/1222 від 13.12.2018 без обмеження його граничного розміру за період з 04.12.2018 по 31.12.2018, і виплатити заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат та компенсації інфляційних втрат на час виплати перерахунку, відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам страти частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;

визнати протиправною бездіяльність відповідача, як правонаступника Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, в частині не проведення за заявою позивача від 17.01.2019 та довідкою ТУ ДСА у Запорізькій області №08-02/64 від 15.01.2019 про розмір суддівської винагороди судді у відставці, перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з 01.01.2019 по 31.01.2019;

зобов`язати відповідача, як правонаступника Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, здійснити позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, за заявою позивача від 17.01.2019 та довідки ТУ ДСА у Запорізькій області №08-02/64 від 15.01.2019 без обмеження його граничного розміру за період з 01.01.2019 по 31.01.2019, і виплатити заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат та компенсації інфляційних втрат на час виплати перерахунку, відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам страти частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, розглянути справу в порядку письмового (спрощеного) провадження за відсутності сторін.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 86% суддівської винагороди працюючого судді. Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 відновлено редакцію Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІІІ, за якою посадовий оклад судді місцевого суду з 1 січня 2015 року встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, що з 04.12.2018 призвело до зміни складових розміру суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді. У зв`язку зі зміною складових розміру суддівської винагороди, у 13.12.2018 позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з 04.12.2018, проте перерахунок здійснено з 01.01.2019. Також, Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 01.01.2019 змінено розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб та мінімальної заробітної плати, що призвело до зміни розміру суддівської винагороди працюючого судді та, відповідно, до виникнення підстав для перерахунку розміру довічного грошового утримання судді у відставці. В зв`язку з чим, у 17.01.2019 позивач звернулася із заявою про перерахунок її довічного грошового утримання з 01.01.2019, проте відповідач здійснив перерахунок з 01.02.2019. Посилаючись на норми Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначає, що має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з 04.12.2018 та з 01.01.2019 відповідно, а також на компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 01.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4758/19. Судове засідання призначено на 28.10.2019 без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив (вх.№43092 від 17.10.2019), в якому зазначив, що у відповідності до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1, перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з 01 числа місяця, наступного за місяцем, у якому змінилися розміри складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою. Таким чином, оскільки розмір суддівської винагороди змінився у грудні 2018 року та у січні 2019 року, перерахунок довічного грошового утримання позивача здійснено з 01.01.2019 та з 01.02.2019 відповідно. Також вважає, що вимога щодо компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є передчасною. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 є суддею у відставці та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86% від суми суддівської винагороди працюючого судді.

13.12.2018 позивач звернулась до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (правонаступником якого є відповідач) із заявою про проведення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 04.12.2018, відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 13.12.2018 №08-02/1221.

17.01.2019 позивач звернулась до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (правонаступником якого є відповідач) із заявою про проведення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2019, відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 15.01.2019 №08-02/64.

На її звернення від 10.05.2019 відповідач листом за №162/Д-9 від 20.05.2019 повідомив, що перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання позивача, за її заявами від 13.12.2018 та 17.01.2019, здійснюється з 01 числа місяця наступного за місяцем у якому змінилися розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Тобто, перерахунок розміру щомісячного довічного утримання відбувався з 01.01.2019 та з 01.02.2019 відповідно.

Не погоджуючись з датами, з яких проведено перерахунки, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи має керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти, чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно до ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і Законами України. Матеріальне забезпечення суддів, в тому числі суддів у відставці, та гарантії їх соціального захисту є одним із складових елементів принципу незалежності суддів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення.

Так, відповідно до п. 7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. В цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку із досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

В абз. 2 п. 7 рішення від 03.06.2013 №3-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на щомісячне довічне грошове утримання не може бути звужене встановленням обмеження в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що знижує досягнутий рівень гарантій незалежності судців, суперечить вимогам ч. 1 ст. 126 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 №4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Згідно з п. 3 рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судців і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

У Рекомендації Комітету Ради Міністрів Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці (пункт 54).

Статтею 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (у редакції, чинній на момент призначення позивачеві довічного грошового утримання) визначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частин першої, другої статті 135 вказаного Закону суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3, ч. 10 ст. 133 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України від 12.02.2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Також, статтями 7 та 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць та мінімальну заробітну плату у місячному розмірі, що призвело до зміни розміру суддівської винагороди працюючого судді та, відповідно, до виникнення підстав для перерахунку розміру довічного грошового утримання судді у відставці.

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2018 року та у січні 2019 року позивач зверталась до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя із заявами про призначення/перерахунок пенсії, проте перерахунок відповідачем здійснений лише з 01.01.2019 та з 01.02.2019 відповідно, тобто у перерахунку за грудень 2018 року та січень 2019 року фактично відмовлено.

В обґрунтування дат перерахунку – 01.01.2019 та 01.02.2019, відповідач посилається на Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (далі – Порядок №3-1).

Суд зазначає, що предметом спору в даній справі є дати, з яких має проводитися перерахунок довічного грошового утримання – з 04.12.2018 або з 01.01.2019, з 01.01.2019 або з 01.02.2019. Спору щодо розміру грошового утримання – в розмірі 86% відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, між сторонами немає. Розмір грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, відповідач підтверджує у наданому відзиві.

Так, відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку №3-1 перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з 01 числа місяця, наступного за місяцем, у якому змінилися розміри складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою.

Разом з цим, як вже зазначалося вище, відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та рішення Конституційного Суду України, яке набрало чинності з дня його ухвалення – 04.12.2018, мають вищу юридичну силу, ніж Порядок №3-1, а тому перерахунок суддівської винагороди відповідно вказаного рішення Конституційного Суду України повинно здійснюватися з 04.12.2018. З аналогічних підстав перерахунок довічного грошового утримання, у зв`язку із набранням чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», має здійснюватися саме з 01.01.2019.

Також позивачем заявлена вимога щодо компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Суд зазначає, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок).

Згідно із ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-III).

Відповідно до п. 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом п. 2, 3 Порядку, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

У п. 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового утримання судді у відставці). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Конституційний Суд України, рішення якого, відповідно до ст. 150 Конституції України, є обов`язковими до виконання на території України, у своїх рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/201З у справах №1-13/2013 та №1-18/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер; і застосування цих положень не пов`язане з Фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат; та що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків ії виплати незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Нарахування компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати одночасносно з вирішенням судом спору про недоплачені суми доходів, висловлений у правовій позиції Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 у справи №816/301/16, де суд зобов`язав відповідача нарахувати компенсацію, як спосіб захисту, одночасно з ухваленням рішення щодо стягнення невиплачених доходів...

Нарахування компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, внаслідок протиправних дій, або бездіяльності пенсійного органу при нарахуванні пенсії за рішенням суду внаслідок протиправної бездіяльності пенсійного органу також підтверджено усталеною практикою Верховного суду, а саме, постанови: від 06 лютого 2018 року у справі №681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 336/4675/17, від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 18 липня 2018 року у справі №185/515/16-а, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18 та інших.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як правонаступника Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, в частині не проведення за заявою ОСОБА_1 від 13.12.2018 та довідкою ТУ ДСА у Запорізькій області №08-02/1222 від 13.12.2018 про розмір суддівської винагороди судді, перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 з 04.12.2018 по 31.12.2018.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як правонаступника Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя, здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, за заявою ОСОБА_1 від 13.12.2018 та довідки ТУ ДСА у Запорізькій області №08-02/1222 від 13.12.2018 без обмеження його граничного розміру за період з 04.12.2018 по 31.12.2018, і виплатити заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат та компенсації інфляційних втрат на час виплати перерахунку, відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам страти частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як правонаступника Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, в частині не проведення за заявою ОСОБА_1 від 17.01.2019 та довідкою ТУ ДСА у Запорізькій області №08-02/64 від 15.01.2019 про розмір суддівської винагороди судді у відставці, перерахунку щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 з 01.01.2019 по 31.01.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як правонаступника Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя, здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, за заявою ОСОБА_1 від 17.01.2019 та довідки ТУ ДСА у Запорізькій області №08-02/64 від 15.01.2019 без обмеження його граничного розміру за період з 01.01.2019 по 31.01.2019, і виплатити заборгованість за цей період з урахуванням раніше проведених виплат та компенсації інфляційних втрат на час виплати перерахунку, відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам страти частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль