Рішення № 85800173, 21.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року о 17 год. 00 хв.Справа № 640/17139/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якому позивач просить:

- зобов`язати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві визнати не правомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Киеві Махової Діани Анатоліївни щодо видання нею 04.09.2019 постанови ВП №58048153 про повернення виконавчого документа стягувачу.

- зобов`язати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві скасувати постанову ВП №58048153 від 04.09.2019 про повернення виконавчого документа стягувачу.

- зобов`язати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві зобов`язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Махову Діану Анатоліївну витребувати у ОСОБА_1 оригінал виконавчого документа №804/4396/18 та невідкладно поновити виконавче провадження за виконавчим документом №804/4396/18 про що повідомити суд та ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №804/4396/18 від 20.12.2018, виданого Дніпропетровським окружним адміністративним судом. Постановою від 04.09.2019 державний виконавець Махова Д.А. повернула виконавчий документ стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, постанова відділу порушує його права щодо умов і порядку виконання його судового рішення, а також вважає, що виконавець безпідставно застосував у спірних правовідносин положення п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-8, в зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва справу №640/17139/19 передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року справу №640/17139/19 прийнято до провадження та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Попереджено сторін про скорочений строк розгляду зазначеної категорії справ, встановлений ч.4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, та особливий порядок повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи відповідно до ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 18 листопада 2019 року. Витребувано від Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві належним чином засвідчену копію виконавчого провадження ВП №58048153.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року було направлено позивачу та відповідачу шляхом електронного зв`язку 13.11.2019 року, що підтверджується довідкою, складеною секретарем судового засідання.

Крім того ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року та позовну заяву було направлено шляхом поштового зв`язку.

Станом на 17 год. 00 хв. 21.11.2019 року відповідач правом на надання відзиву або пояснень по суті справи не скористався та витребувані судом докази не надав.

Частиною 4 статті 287 КАС України передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

12 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся на ім`я начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві з заявою, в якій просив повідомити щодо вжитих заходів за виконавчим провадженням №58048153.

04.09.2019 постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Маховою Діаною Анатоліївною на підставі вимог ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто виконавчий документ стягувачу.

Зі змісту постанови від 04.09.2019 року вбачається, що листом від 03.09.2019 №194574/07 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 року у справі 804/4396/18 Управлінням в Луганській області в січні 2019 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням виплачених сум) у розмірі 73% відповідних сум грошового забезпечення відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії для oci6 начальницького i рядового складу органів внутрішніх справ від 11.05.2018 року № 6754. Кошти нараховані за період з 16.11.2018 року (дата набрання постановою Третього апеляційного адміністративного суду законної сили) по 31.01.2019 року в сумі 39,05 грн. будуть виплачені з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України після забезпечення фінансування. Сума пенсійних коштів за період з 01.01.2016 року по 15.11.2018 року в сумі 19650,46 грн. буде здійснюватися за окремою бюджетною програмою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649.

Позивач, вважаючи вищевказані дії протиправними та такими, що порушують його права, звернувся із даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб ), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України "Про виконавче провадження").

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон №1404-VIIІ) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону №1404-VIII).

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII).

Суд зазначає, що враховуючи положення пункту 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII, законодавством не передбачено повноважень державного виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб, інший, аніж визначений безпосередньо виконавчим документом.

Відповідно до приписів частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Згідно із вимогами ч. 1 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

У відповідності до ч.6 ст. 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно з ч.1 ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

При цьому, приписами ч.2 ст. 63 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Зокрема, як вбачається зі змісту постанови від 04.09.2019 державний виконавець при її винесенні керувався вимогами пункту 9 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII.

Так, п. 9 ч. 1 ст.37 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Зі змісту постанови від 04.09.2019 року про повернення виконавчого документу стягувачу вбачається, що листом від 03.09.2019 №194574/07 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 року, у справі 804/4396/18,Управлінням в Луганській області, в січні 2019 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням виплачених сум) у розмірі 73% відповідних сум грошового забезпечення відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії для oci6 начальницького i рядового складу органів внутрішніх справ від 11.05.2018 року № 6754. Кошти нараховані за період з 16.11.2018 року (дата набрання постановою Третього апеляційного адміністративного суду законної сили) по 31.01.2019 року в сумі 39,05 грн. будуть виплачені з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України після забезпечення фінансування. Сума пенсійних коштів за період з 01.01.2016 року по 15.11.2018 року в сумі 19650,46 грн. буде здійснюватися за окремою бюджетного програмою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649.

При цьому конкретної підстави для застосування при винесенні даної постанови саме п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" відповідачем в оскаржуваній постанові не вказано.

Разом з тим, відповідачем в оскаржуваній постанові зазначено, що вказані обставини виключають можливість вчинення державним виконавцем подальших виконавчих дій в порядку статей 63,75 та статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Тобто, виносячи оскаржувану постанову, державний виконавець виходив з того, що виплата суми пенсійних коштів за період з 01.01.2016 року по 15.11.2018 року в сумі 19650,46 грн. буде здійснюватися в майбутньому, за окремою бюджетного програмою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649.

Отже, як вбачається із матеріалів справи, державним виконавцем повернуто виконавчий документ стягувачу без виконання на тій підставі, що боржник виконає судове рішення у майбутньому не на підставі рішення суду, а на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649, що в свою чергу суперечить принципам виконавчого провадження.

У той же час, суд вважає протиправним застосування відповідачем до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649, з огляду на що спеціальним законом, який регулює порядок виконання рішення є Закон України "Про виконавче провадження".

Суд звертає увагу відповідача, що Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року № 649 на який також посилалося Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві визначає лише механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету і не містить безпосередньо прямої заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

За змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Крім того, суд враховує ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року по справі №804/4396/18, якою заяву ОСОБА_1 про визнання протиправним дій в порядку, визначеному ст. 383 КАС України, у справі №804/4396/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що направлені на не виконання у повному обсязі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2018р. у справі №804/4396/18.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме невиконанню в повному обсязі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 року у справі № 804/4396/18.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві протягом тридцяти календарних днів з дня отримання окремої ухвали надати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду інформацію про вжиті заходи щодо проведення ОСОБА_1 виплати перерахованого основного розміру пенсії за період з 01.01.2016 року по 15.11.2018 року в сумі 19650,46 грн.

Ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року по справі №804/4396/18 набрала законної сили 17.09.2019 року.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд.

Слід відмітити, що відповідно практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції" від 15 березня 2001 року, пункт 68).

Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась в пілотному рішенні ЄСПЛ проти України по справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі "Шмалько проти України"(Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що державний виконавець дійшов передчасного висновку щодо прийняття постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, у зв`язку із чим постанова ВП №58048153 від 04.09.2019 прийнята з порушенням норм чинного законодавства та без врахування всіх обставник у справі.

Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає наступне.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна правова позиція щодо наведених обставин викладена у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17 (№ К/9901/2399/17).

Позивач, заявляючи вимоги про зобов`язання Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві визнати не правомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Киеві Махової Діани Анатоліївни щодо видання нею 04.09.2019 постанови ВП №58048153 про повернення виконавчого документа стягувачу; зобов`язання Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві зобов`язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Махову Діану Анатоліївну витребувати у ОСОБА_1 оригінал виконавчого документа №804/4396/18 та невідкладно поновити виконавче провадження за виконавчим документом №804/4396/18 про що повідомити суд та ОСОБА_1 фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідача.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За наведених обставин суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною та скасування постанови від 04.09.2019 ВП №58048153 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності своїх дій при прийнятті оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документу стягувачу ВП №58048153 від 04.09.2019 року.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та ним не були понесені судові витрати, судовий збір стягненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (код ЄДРПОУ 34691374, вул. Виборзька, 32, м. Київ, 03056) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Махової Діани Анатоліївни від 04.09.2019 постанови ВП №58048153 про повернення виконавчого документа стягувачу.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 21.11.2019 року.

Суддя О.М. Неклеса