Рішення № 85800005, 11.11.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2474/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шульги М.О.,

представника позивача - ОСОБА_6,

представника відповідача - Федчун Т.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправними та скасування припису і постанов,

В С Т А Н О В И В:

11 липня 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі по тексту - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області (надалі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень №ПЛ3863/161/АВ/П від 23 квітня 2019 року і постанов про накладення штрафу уповноваженими особам від 07 травня 2019 року №ПЛ3863/161/АВ/П/МГ-ФС та №ПЛ3863/161/АВ/П/ІП-ФС.

На обґрунтування позовних вимог позивач стверджував, що Управлінням Держпраці у Полтавській області проведено інспекційне відвідування за відсутності підстав, визначених Порядком здійснення контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі за текстом - Порядок №295), а отже, оскаржувані припис про усунення виявлених порушень та постанови про накладення штрафу не можуть вважатися правомірними.

Окрім цього, наголошував на тому, що відповідачем порушено порядок проведення інспекційного відвідування, оскільки його здійснено не за місцем провадження господарської діяльності позивача та без його участі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України /а.с. 44/.

25 липня 2019 року представником позивача надано до суду документи, якими усунуто недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 16 липня 2019 року /а.с. 49/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, а також вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи /а.с.2/.

15 серпня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 54-56/, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи про те, що інспекційне відвідування позивача проведено за наявності відповідних підстав та з дотриманням Порядку №295. Відповідач наголошував на тому, що під час інспекційного відвідування встановлено наявність порушень законодавства про працю, а, відтак, накладення штрафу на позивача є правомірним.

09 вересня 2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив /а.с.106-110/, у якому він підтримав позовні вимоги та повторно наголосив на тому, що інспекційне відвідування проведено за відсутності підстав, визначених Порядком №295 та без дотримання процедури його проведення. Разом з тим позивач заперечував наявність порушень, встановлених під час інспекційного відвідування. Зазначив, що відповідач під час інспекційного відвідування не забезпечив всебічного, повного та об`єктивного вивчення наданих документів, що потягло за собою прийняття оскаржуваних рішень.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче судове засідання, витребувано від позивача докази /а.с.136/.

19 вересня 2019 року до суду від відповідача надійшли заперечення /а.с.139-140/, у яких останній підтримав обґрунтування, що наведене у відзиві на позовну заяву.

03 жовтня 2019 року та 18 жовтня 2019 року до суду від позивача надійшли пояснення /а.с.145-147, 168-169/, у яких повторно обґрунтував підстави позовних вимог щодо порушення відповідачем порядку проведення інспекційного відвідування та надав аргументи на спростування наявності встановлених порушень законодавства про працю.

09 жовтня 2019 року до суду від відповідача надійшли пояснення /а.с.160-162/, у яких додатково аргументував власну позицію щодо правомірності накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 листопада 2019 року /а.с.183/.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Інспектором праці Ляшенко Наталією Володимирівною проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 17.04.2019 по 18.04.2019, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ПЛ3863/16/АВ від 18.04.2019 /а.с.21-36, 79-92/ (надалі по тексту - акт інспекційного відвідування).

Під час проведення інспекційного відвідування встановлено порушення:

1) частини 1 статті 94 Кодексу законів про працю України, а саме: не виплата працівнику заробітної плати за виконану нею роботу за листопад 2018 року;

2) частини першої статті 107 Кодексу законів про працю України, а саме: не проведення оплати працівнику за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному розмірі;

3) частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статті 33 Закону України «Про оплату праці», а саме: не проведення індексації заробітної плати працівникам у жовтні-грудні 2018 року;

4) частини першої статті 115 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці», а саме: виплата заробітної плати працівникам за жовтень 2018 - березень 2019 один раз за місяць;

5) частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України, а саме: не проведення нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівника.

Заперечень щодо акту інспекційного відвідування позивачем не подавались, про що свідчить лист від 23.04.2019 /а.с.77/.

На підставі акту інспекційного відвідування, інспектором праці Ляшенко Наталією Володимирівною складено припис про усунення виявлених порушень №ПЛ3863/161/АВ/П від 23.04.2019 /а.с. 93-94/, яким зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 усунути вищенаведені порушення до 18.05.2019.

Рішенням №ПЛ3863/161/АВ/П/МГ/ІП від 23 квітня 2019 року /а.с.95/ вирішено розгляд справи, про накладення штрафу відповідно до ч.2 ст.265 Кодексу законів працю на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю, призначити на 07 травня 2019 року в Управлінні Держпраці у Полтавській області за адресою: м. Полтава, вул. Пушкіна, 119.

Листом №02-12/2795 від 23 квітня 2019 року, Управління Держпраці у Полтавській області повідомило ФОП ОСОБА_1 про розгляд справи про накладення штрафу /а.с.96/, вручений позивачу 26.04.2019, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №3603926272125 від 23.04.2019 /а.с.96 зворотній бік/.

Згідно з протоколом розгляду справи від 07 травня 2019 року /а.с.97/ фізична особа-підприємець ОСОБА_1 на розгляд справи не прибув, клопотання про розгляд справи без його участі не надіслав.

Управлінням Держпраці у Полтавській області прийнято постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 07 травня 2019 року:

1) №ПЛ3863/161/АВ/П/ІП-ФС, якою за порушення вимог частини першої статті 94, частини 1 статті 115 Кодексу законів про працю України, на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 4173,00 грн /а.с.37, 98/;

2) №ПЛ3863/161/АВ/П/МГ-ФС, якою за порушення вимог частини першої статті 83, частини 1 статті 107, частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України та статті 33 Закону України «Про оплату праці», на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 83460,00 грн /а.с.21, 99/.

Позивач, не погоджуючись із зазначеними приписом та постановами про накладення штрафу, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень статті 259 Кодексу законів про працю України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 7 цього Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

За приписами частини четвертої статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (надалі - Закон №877-V) передбачено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до частини п`ятої статті 2 Закону № 877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Таким чином, усі інші норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», окрім наведених у ч.5 ст.2 Закону №877-V, не поширюються на відносини, які виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, у тому числі і положення пункту 11 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (що діяв станом на дату проведення інспекційного відвідування та винесення спірних постанов) - надалі також Порядок №295.

За змістом пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Пунктом 5 Порядку №295 визначено перелік підстав для проведення інспекційних відвідувань. Зокрема, підпунктом 3 цього пункту передбачено, що інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.

У силу положень статті 7 Закону № 877-V визначено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

Відповідно до пункту 8 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Пунктом 9 Порядку №295 передбачено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Частиною 5 статті 7 Закону №877-V передбачено, що посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання. Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею.

Статтею 10 зазначеного Закону передбачено право суб`єкта господарювання не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів нагляду, зокрема, внаслідок ненадання ними копій документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону.

Наведене дає підстави вважати, що порушення органом державного нагляду (контролю) вимог Закону N 877-V щодо оформлення та надання суб`єкту господарювання повідомлення (направлення) про перевірку та посвідчення на здійснення перевірки, є підставою для недопущення останнім посадових осіб органу до здійснення заходів державного нагляду (контролю). У разі невикористання суб`єктом господарювання цього права не можна визнати такі порушення безумовною підставою для скасування рішення органу державного нагляду (контролю), прийнятого за наслідками проведених заходів.

Аналогічна правова позиції щодо застосування зазначених норм матеріального права вже висловлена у постанові Верховного суду України від 19 вересня 2011 року у справі №21-130а11, а також Верховним судом у постанові від 31.07.2018 у справі №815/1553/17 та у постанові від 19.09.2018 у справі №804/2956/17.

Згідно з пунктом 16 Порядку №295 у разі відсутності об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об`єкта відвідування або іншою уповноваженою особою.

Судом встановлено, що підставою для проведення інспекційного відвідування стало розпорядження Кабінету Міністрів України «Про заходи спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення» №649-р від 05.09.2018, доручення голови Державної служби України з питань праці №221/4.1-18 від 28.09.2018 /а.с.58/ та Перелік платників податків для проведення спільних заходів контролю ГУ ДФС у Полтавській області з Управлінням Держпраці у Полтавській області з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з найманими особами на березень 2019 року включено, зокрема, фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 /а.с.59/.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про заходи спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення» №649-р від 05.09.2018 передбачено проведення Держпраці спільно з Державною фіскальною службою, Пенсійним фондом України, Національною поліцією України, іншими органами виконавчої влади спільно з органами місцевого самоврядування з 05 жовтня року комплексних заходів, спрямованих на детінізацію зайнятості та доходів.

Дорученням голови Державної служби України з питань праці №221/4.1-18 від 28.09.2018 /а.с.58/ зобов`язано опрацювати переліки підприємств, надані територіальними органами Державної фіскальної служби України, з урахуванням підпункту 6 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2018, та паспортів неформальної зайнятості. За результатами проведеного аналізу надати територіальним органам Державної фіскальної служби України переліки підприємств для узгодження та затвердження плану спільних заходів, спрямованих на виявлення неоформлених трудових відносин.

До Переліку платників податків для проведення спільних заходів контролю ГУ ДФС у Полтавській області з Управлінням Держпраці у Полтавській області з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з найманими особами на березень 2019 року включено, зокрема, фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 /а.с.59/.

Наказом Управління Держпраці у Полтавській області №71П від 25.03.2019 /а.с.60/ прийнято рішення про проведення заходів державного контролю щодо відповідності вимогам законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 .

На підставі вищенаведеного наказу, Управлінням Держпраці у Полтавській області видано направлення №619 від 26.03.2019 /а.с.142/, яким головному державному інспектору Ляшенко Наталії Володимирівні доручено проведення інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю у діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 26.03.2019 по 27.03.2019.

Згідно з актом про неможливість проведення інспекційного відвідування №ПЛ3863/161/НП від 27.03.2019 /а.с.61-62/, інспекційне відвідування не проведено у зв`язку з відсутністю об`єкта відвідування за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування). Строк проведення інспекційного відвідування зупинено до 17 квітня 2019 року.

Представником відповідача доповнено письмовими пояснення, що при спробі проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 з виїздом на місце 26, 27 березня 2019 року інспектором було з`ясовано, що позивач за місцем реєстрації не перебуває, а знаходиться у м. Кременчуці. Відтак за відсутності об`єкта відвідування, необхідності виїжджати 17-18 квітня 2019 року не виникло, зважаючи, що в телефонній розмові ОСОБА_1 підтвердив, що перебуває у м. Кременчуці і документи, необхідні для здійснення інспекційного відвідування знаходяться у нього, що ним в подальшому були надані інспектору праці /а.с. 167/.

Вимогою про надання документів №ПЛ3863/161/НД від 27 березня 2019 року /а.с.18, 63/ зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у строку до 09 год. 00 хв. 17 квітня 2019 року надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування.

На підставі наказу №71П від 25.03.2019, Управлінням Держпраці у Полтавській області видано нове направлення на проведення інспекційного відвідування, яким головному державному інспектору Ляшенко Наталії Володимирівні доручено проведення інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю у діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 17.04.2019 по 18.04.2019 /а.с.17, 65/. ФОП ОСОБА_1 із направленням ознайомлений, проте відмовився від його одержання про що свідчить відмітка на ньому.

При наданні правової оцінки доводам позивача щодо відсутності підстав для проведення інспекційного відвідування суд зазначає наступне.

Суд не приймає доводи позивача, що наказ на проведення інспекційного відвідування не містить інформації стосовно правової підстави проведення відвідування, форми проведення контролю та періоду проведення такого заходу контролю з огляду на те, що частина 1 статті 7 Закону №877-V не зобов`язує відповідача зазначати такі відомості.

Крім цього, обґрунтування позивача щодо того, що інспектор праці не мала повноважень на проведення інспекційного відвідування з 26 березня по 27 березня 2019 року не заслуговують на увагу з огляду на зміст направлення №619 від 26.03.2019 /а.с.142/, яким головному державному інспектору Ляшенко Наталії Володимирівні доручено проведення інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю у діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 26.03.2019 по 27.03.2019.

Тобто, інспектор праці Ляшенко Н.В. будучи наділеною повноваженнями на проведення інспекційного відвідування з 26 по 27 березня 2019 року, не змогла скористатися ними з огляду на відсутність суб`єкта господарювання за місцезнаходженням, про що складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування.

Разом з тим, суд зауважує, що Управлінням Держпраці у Полтавській області видано нове направлення на проведення інспекційного відвідування з 17 квітня по 18 квітня 2019 року, згідно з яким інспекційне відвідування проведено з 17 квітня по 18 квітня 2019 року, а тому посилання позивача у цій частині не мають правового значення.

З огляду на те, що позивач, надавши необхідні документи для проведення інспекційного відвідування, правом щодо не допуску до проведення зазначеної перевірки не скористався, чим фактично визнав наявність відповідних документів для її проведення, суд критично оцінює посилання позивача щодо того, що інспекційне відвідування відбулося без наявності підстав, передбачених Порядком №295.

У цій справі спірним питанням є правомірність прийнятих відповідачем постанов про накладення на позивача штрафів з підстав наявності або відсутності фактів вчинення порушень законодавства про працю.

Пунктом 10 Порядку №295 передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Відповідно до пункту 20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Пунктом 23 Порядку №295 передбачено, що припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю. Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування.

За приписами пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (надалі по тексту - Порядок № 509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

У частині надання правової оцінки постанові №ПЛ3863/161/АВ/П/МГ-ФС від 07.05.2019, якою за порушення вимог частини першої статті 83, частини 1 статті 107, частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України та статті 33 Закону України «Про оплату праці», на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 83460,00 грн, суд зазначає наступне.

Підставами для накладення штрафу у розмірі 83460,00 грн стали наступні порушення:

1) частини першої статті 83 Кодексу законів про працю, а саме не проведення нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівника.

2) частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статті 33 Закону України «Про оплату праці», а саме не проведення індексації заробітної плати працівникам у жовтні-грудні 2018 року;

3) частини першої статті 107 Кодексу законів про працю України, а саме не проведення оплати за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному розмірі;

Надаючи оцінку обґрунтованості встановленого порушення частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України щодо не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ст.83 Кодексу законів про працю України, ст.24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Судом встановлено, що згідно з наказом №2 від 01.10.2017 /а.с.67/ ОСОБА_2 прийнято на посаду продавця продовольчих товарів до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Відповідно до наказу №3 від 30.11.2018 /а.с.67 зворотній бік/ ОСОБА_2 з 30 листопада 2018 звільнено за угодою сторін (пункт 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України).

Зі змісту акту інспекційного відвідування /а.с.34 зворотній бік/, судом встановлено, що за період роботи ОСОБА_2 щорічна основна відпустка не надавалася. Відповідно до відомості нарахування заробітної плати за листопад 2018 року /а.с.72/ ОСОБА_2 при звільненні не проведено нарахування та оплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Крім цього, згідно з відомістю на виплату готівки №11 /а.с.74 зворотній бік/ встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки ОСОБА_2 не здійснювалася.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що 30 листопада 2018 року позивачем прийнято наказ №3а щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та зроблено розрахунок /а.с.112/.

Згідно з наказом №3а від 30.11.2018 /а.с.77 зворотній бік, 111/ (далі за текстом - наказ №3а), ОСОБА_2 , продавцю магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » с. Потоки, наказано виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 28 календарних днів.

Позивач повідомляє, що листами від 30.11.2018 /а.с.113/ та 28.12.2018 /а.с.114/ ОСОБА_2 повідомлялася про нарахування їй грошової компенсації за невикористану відпустку та можливість отримати таку компенсацію за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, позивач, обґрунтовуючи свою позицію об`єктивною неможливістю зазначив, що ОСОБА_2 не з`являлася за отриманням розрахунку про що складено акт від 01.12.2018 /а.с.121/.

За змістом відомості на виплату готівки б/н від 22.04.2019 /а.с.78 зворотній бік/ встановлено, що ОСОБА_2 виплачено готівкові кошти у розмірі 2728,24 грн.

Згідно з платіжними дорученнями №1513758166 від 23.04.2019, №1513758167 від 23.04.2019, №1513758168 від 23.04.2019 /а.с.157-159/ позивачем сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 610,05 грн, військовий збір у розмірі 50,83 грн та єдиний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування у розмірі 628,32 грн.

Виходячи з вищевикладених обставин, суд не може погодитися з обґрунтуваннями позивача щодо відсутності вини останнього щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки з огляду на те, що позивач не надав суду доказів на підтвердження своєчасного нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки самі у момент звільнення. Позивач не був позбавлений можливості належного повідомлення такого працівника про необхідність отримання згаданої компенсації, зважаючи на обізнаність про місце проживання колишньої співробітниці.

Водночас, суд зауважує, що позивачем не надано доказів надсилання працівнику листів від 30.11.2018 /а.с.113/ та 28.12.2018 /а.с.114/ про можливість отримання грошової компенсації, що позбавляє суд можливості встановити факт ознайомлення ОСОБА_2 зі змістом останніх. Також, наказ №3а від 30.11.2019 не містить дати ознайомлення працівника з його змістом.

Крім цього, відповідно до письмових пояснень ОСОБА_2 /а.с.122/, згідно з якими остання повідомила, що «…30 листопада 2018 року звільнилася з роботи за угодою сторін. Цього ж дня я отримала повідомлення від підприємця про необхідність отримання коштів за невикористану відпустку. Але так як влаштувалася на роботу в інше місце я не змогла приїхати за грошима… Вже в квітні мала відгул на роботі і отримала повний розрахунок за невикористану відпустку у розмірі 2728,24 грн. Жодних претензій до ФОП ОСОБА_1 я не маю, так як саме я не змогла вчасно приїхати за розрахунком».

Суд зауважує, що ОСОБА_2 не допитувалася у судовому засіданні щодо вищенаведених обставин як свідок, інших належних та допустимих доказів позивач на підтвердження таких обставин не надає.

Відповідно до ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин суд не вважає пояснення, надані ОСОБА_2 , допустимими доказами, оскільки такі докази отримані з порушенням законодавства, що регулює порядок їх отримання, а також на тій підставі, що вказані пояснення без інших належних та допустимих доказів не можуть свідчити про відсутність вини ФОП ОСОБА_1 щодо несвоєчасного нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні.

Суд звертає увагу на те, що відомості щодо виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки позивачем надано 23.04.2019, тобто після проведення інспекційного відвідування /а.с.77/, що може свідчити про уникнення позивачем підстав для накладення штрафу.

Суд критично оцінює доводи позивача про усунення порушення, а отже, і про відсутність підстав для накладення штрафу, оскільки пунктом 29 Порядку №295 передбачено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Тобто, вищенаведеним пунктом передбачено накладення штрафу за порушення мінімальних державних гарантій в оплаті праці незалежно від виконання вимог припису щодо усунення порушень.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач посилається на несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпустку, обґрунтовуючи період з моменту звільнення і до моменту здійснення такого розрахунку в квітні, начебто через те, що сама особа не прибула до нього для здійснення такого розрахунку. Однак, суд наголошує, що відповідачем зафіксовано порушення не у зв`язку із невиплатою компенсації в період з моменту звільнення і до 23.04.2019 (коли було зроблено таку виплату), а саме у день звільнення.

При цьому, варто наголосити, що у місяці, в якому звільнено ОСОБА_2 , позивачем здійснено своєчасне нарахування та виплату заробітку такій особі у повному обсязі, що підтверджується відомістю на виплату готівки №11 /а.с.74 зворотній бік/, що, на думку суду, не позбавляло позивача можливості здійснити також і відповідні нарахування з виплатою компенсації за невикористані дні відпустки.

Належних та допустимих пояснень, чому не було зроблено позивачем нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку працівнику в день звільнення і день, коли йому було зроблено нарахування та виплату заробітку за фактично відпрацьований час (до моменту звільнення), - позивачем надано не було.

Отже, суд приходить до висновку про правомірність висновків акту інспекційного відвідування у частині встановлення порушення частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України щодо не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівника.

Щодо обґрунтованості висновків про порушення частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статті 33 Закону України «Про оплату праці», а саме не проведення індексації заробітної плати працівникам у жовтні-грудні 2018 року, суд виходить з наступного.

Згідно з ст.95 Кодексу законів про працю України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно із ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ (далі по тексту - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.2 Закону №1282 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Суд бере до уваги, що поняття мінімальних державних гарантій в оплаті праці міститься у статті 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР, частиною першою якої передбачено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці», у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Крім того, за приписами ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Таким чином, державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, та в даному випадку слід встановити, чи було позивачем дотримано норми і гарантії, передбачені законодавством, що є мінімальними державними гарантіями.

Аналіз вищенаведених норм свідчить, що законодавець відрізняє поняття «мінімальні державні гарантії в оплаті праці» та «державні соціальні гарантії», відносячи, при цьому, мінімальний розмір заробітної плати і до основних мінімальних державних гарантій в оплаті праці, і до основних державних соціальних гарантій.

Зі змісту акта перевірки суд вбачає, що з 01.10.2017 ФОП ОСОБА_1 здійснено підвищення посадового окладу продавцю ОСОБА_2 , відповідно, жовтень 2017 року є базовим місяцем для нарахування індексації доходів працівників. За таких умов у жовтні та листопаді 2018 року мала бути проведена індексація заробітної плати. При цьому, у жовтні 2018 року величина приросту індексу споживчих ці становила 3,40 % від прожиткового мінімуму, у листопаді 2018 року - 7,50 % від прожиткового мінімуму.

Судом встановлено, що заробітна плата ОСОБА_2 за жовтень 2018 року становила 3723,00 грн., а за листопад 2018 року - 2420,00 грн. Індексація заробітної плати працівнику за жовтень - листопад 2018 року не проводилася.

Це порушення має місце по відношенню до продавця продовольчих товарів ОСОБА_3 у жовтні - грудні 2018 року.

Позивач також підтвердив, що індексація заробітної плати не проводилася.

Суд констатує наявність у діяльності позивача порушень вимог законодавства про працю щодо не проведення індексації заробітної плати.

Водночас, суд зауважує, що індексація не є у розумінні ст.85 КЗпП України нормою оплати праці, не є гарантією чи компенсацією для працівників, і не входить до числа мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Отже, суд приходить до висновку про відсутність підстав для накладення штрафу у частині з огляду на те, що індексація заробітної плати не входить до числа мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Щодо обґрунтованості встановленого порушення частини першої статті 107 Кодексу законів про працю України, а саме не проведення оплати ОСОБА_3 за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному розмірі суд виходить з наступного.

Згідно з ст.107 Кодексу законів про працю України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплати у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Статтею 73 Кодексу законів про працю України передбачено, що 7 січня - Різдво Христове відноситься до святкових днів.

Згідно з наказом №1 від 02.04.2017 /а.с.69/, ОСОБА_3 прийнята на роботу до магазину Кишеня №1 на посаду продавця продовольчих товарів.

Судом встановлено, що продавець продовольчих товарів ОСОБА_3 відпрацювала 07 січня 2019 року 4 години, що підтверджується табелем обліку робочого часу за січень 2019 року та не заперечується сторонами /а.с.71/.

Згідно з відомістю на нарахування заробітної плати за січень 2019 року та відомістю на виплату готівки №13 за січень 2019 року /а.с.72 зворотній бік, а.с.75 зворотній бік/, ОСОБА_3 виплачено готівкові кошти у розмірі 2188,40 грн.

З акту інспекційного відвідування суд вбачає, що нарахування та виплату заробітної плати за роботу у святковий день не здійснено. Цей факт не заперечує й сам позивач.

Згідно з наказом №4а від 04.01.2019 /а.с.119/, ОСОБА_3 залучено до роботи в магазині 07 січня 2019 року. Пунктом 2 цього ж наказу визначено, що компенсацію за роботу у вихідний (святковий) день - 07 січня 2019 року, для продавця провести відповідно до статті 107 Кодексу законів про працю України шляхом надання іншого дні відпочинку за заявою ОСОБА_3 .

Відповідно до заяви від 04.01.2019 /а.с.118/, ОСОБА_3 не заперечувала щодо залучення її 07 січня 2019 року до роботи в магазині. Крім цього, просила компенсувати роботу у вихідний (святковий) день - 07 січня 2019 року наданням іншого дня відпочинку за її заявою.

Отже, суд погоджується з доводами позивача щодо неправомірності висновків контролюючого органу у цій частині.

Абзацом четвертим частини другої статті 265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Управління Держпраці у Полтавській області при обчисленні суми штрафу виходила з того, що ФОП ОСОБА_1 недотримався мінімальних державних гарантій в оплаті праці щодо двох працівників - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Мінімальна заробітна плата на момент виявлення порушення становила 4173,00 грн, а тому розмір штрафу обчислювався наступним чином - 41730,00 грн (десятикратний розмірі мінімальної заробітної плати) х 2 = 83460,00 грн.

Зважаючи, що в ході судового розгляду справи спростовано наявність порушень у діяльності ФОП ОСОБА_1 щодо не проведення індексації заробітної плати ОСОБА_5 та ОСОБА_3 як мінімальної державної гарантії, а також не проведення оплати ОСОБА_3 за роботу у святкові і неробочі дні у подвійному розмірі, однак знайшло своє підтвердження встановлене актом перевірки порушення стосовно невиплати компенсації ОСОБА_5 за невикористані дні відпустки при її звільненні, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ3863/161/АВ/П/МГ-ФС від 07.05.2019 у частині накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 41730,00 грн.

У частині надання правової оцінки постанові №ПЛ3863/161/АВ/П/ІП-ФС від 07.05.2019, якою за порушення вимог частини першої статті 94, частини першої статті 115 Кодексу законів про працю України та частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці», на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 4173,00 грн, суд зазначає наступне.

Підставою для застосування штрафу стали наступні порушення:

1) частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, а саме: не виплата працівнику заробітної плати за виконану ним роботу;

2) частини першої статті 115 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці», а саме: виплата заробітної плати працівникам за жовтень 2018 року - березень 2019 один раз за місяць.

Згідно з статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з частинами 1, 3 статті 97 Кодексу законів про працю України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 статті 115 Кодексу законів про працю, частиною першою статті 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Судом встановлено, що відповідно до табелю обліку робочого часу за листопад 2018 року, примірник якого наданий інспектору праці самим позивачем в межах заходу контролю, продавець продовольчих товарів ОСОБА_2 відпрацювала 174 години (26 робочих днів) /а.с.70/.

Пунктом 3 трудового договору від 01.10.2017, що укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 передбачено, що фізична особа-підприємець зобов`язується оплачувати працю працівника у розмірі 3723,00 грн на місяць.

Згідно з відомістю нарахування заробітної плати за листопад 2018 року /а.с.72/ ОСОБА_2 за відпрацьований час нараховано заробітну плату у розмірі 2420,00 грн, що є менше, ніж за фактично відпрацьований час із розрахунку посадового окладу у розмірі 3723,00 грн, встановленого пунктом 3 трудового договору між працівником та позивачем.

За змістом відомості на виплату готівки №11 /а.с.74 зворотні бік/ встановлено, що ОСОБА_2 виплачено заробітну плату за листопад 2018 року у розмірі 2106,68 грн.

Водночас, позивач надав до суду інший табель обліку робочого часу за листопад 2018 /а.с.120/, згідно з яким ОСОБА_2 відпрацювала 114,4 години.

У поясненнях від 18.10.2019 /а.с.168-169/ позивач зазначає, що під час інспекційного відвідування помилково надано табель робочого часу за листопад 2018 року, який є чернеткою та згідно з яким ОСОБА_2 відпрацювала 174 години. Разом з тим, позивач стверджує, що ОСОБА_2 відпрацювала 114,4 години, що підтверджується табелем обліку робочого часу за листопад 2018, який надає до суду /а.с.120/.

В той же час, на виконання вимог суду, позивачем надано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ за 4 квартал 2018 року /а.с.151/, згідно з яким ОСОБА_2 за цей період нараховано дохід у формі заробітної плати у розмірі 7446,00 грн. Водночас, у графі податкового розрахунку «звільнення з роботи» відсутні відомості про звільнення ОСОБА_2 .

Вищенаведений податковий розрахунок поданий контролюючому органу через електронний кабінет платника податків 10.02.2019, що підтверджується квитанцією №2 /а.с.153/.

Крім цього, позивачем подано уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ за 4 квартал 2018 року /а.с.171/, згідно з яким ОСОБА_2 за цей період нараховано дохід у формі заробітної плати у розмірі 6143,00 грн. Водночас, у графі податкового розрахунку «звільнення з роботи» вже наявні відомості про звільнення ОСОБА_2 30.11.2018.

Вищенаведений податковий розрахунок поданий контролюючому органу через електронний кабінет платника податків 17.10.2019, що підтверджується квитанцією №2 /а.с.73/, тобто вже під час розгляду справи в суді.

Отже, позивачем надано докази, що містять суперечності між собою, що приводить суд до обґрунтованих сумнівів у їх належності та достовірності та це в свою чергу підтверджує, що станом на момент здійснення інспекційного відвідування вказаних документів не було у самого позивача та, відповідно, вони не могли бути взяті до уваги інспектором.

Таким чином, за наявності суперечливих доказів, суд не може прийняти до уваги табель обліку робочого часу за листопад 2018 року /а.с.120/, згідно з яким ОСОБА_2 відпрацювала 114,4 години, та уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ за 4 квартал 2018 року, який поданий 17.10.2019, оскільки вони подані вже під час розгляду справи у суді та оцінюються судом як такі, що мають на меті уникнення підстав для застосування заходів відповідальності.

Крім цього, суд не бере до уваги зміни до трудового договору від 20.09.2018 /а.с.177/, згідно з пунктом 3 якого фізична особа-підприємець зобов`язується оплачувати працю працівника у розмірі 2420,00 грн на місяць, оскільки останній не надавався під час інспекційного відвідування, а наданий вже під час розгляду справи у суді, відтак не міг бути врахований під час проведення інспекційного відвідування.

Враховуючи викладене, суд зазначає про обґрунтованість висновку органу Держпраці щодо встановленого порушення частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, а саме не виплата ОСОБА_2 заробітної плати за виконану нею роботу за листопад 2018 року в повному обсязі.

Водночас, під час інспекційного відвідування у діяльності ФОП ОСОБА_1 виявлено порушення частини першої статті 115 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці», а саме продавцю ОСОБА_3 виплата заробітної плати здійснювалася один раз на місяць: за жовтень 2018 року у сумі 2997,00 грн (відомість на виплату готівки №10 за жовтень 2018 року), за листопад 2018 року у сумі 2106,68 грн (відомість на виплату готівки №11 за листопад 2018 року), за грудень 2018 року у сумі 2106,68 грн (відомість на виплату готівки №12 за грудень 2018 року), за січень 2019 року у сумі 2188,45 грн (відомість на виплату готівки №13 за січень 2019 року), за лютий 2019 року у сумі 2188,45 грн (відомість на виплату готівки №14 за лютий 2019 року), за березень 2019 року у сумі 2188,45 грн (відомість на виплату готівки №15 за березень 2019 року). У відомостях на виплату готівки за жовтень 2018 року - березень 2019 року дати виплати не зазначені.

Зі змісту відомостей на виплату готівки за листопад 2018 року - березень 2019 року судом встановлено, що виплата заробітної плати ОСОБА_3 здійснювалася один раз на місяць.

Позивач оскаржує постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 07 травня 2019 року №ПЛ3863/161/АВ/П/ІП-ФС у розмірі 4173,00 грн у повному обсязі, водночас, не надає обґрунтованих пояснень та доказів на спростування цього порушення, а тому суд приходить до висновку про правомірність висновків контролюючого органу у цій частині.

Отже, відповідач довів правомірність постанови №ПЛ3863/161/АВ/П/ІП-ФС від 07.05.2019, якою до ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 4173,00 грн, а тому підстави для скасування Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 07 травня 2019 року №ПЛ3863/161/АВ/П/ІП-ФС у розмірі 4173,00 грн у суду відсутні.

Стосовно вимог ФОП ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень №ПЛ3863/161/АВ/П від 23 квітня 2019 року, суд наголошує, що позивачем не ставились під сумнів підстави винесення такого припису, а порушення, зафіксовані останнім - знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду даної справи.

Відтак вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З`ясувавши усі обставини, що мають істотне значення для розгляду справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ПЛ3863/161/АВ/П/МГ-ФС від 07.05.2019 у частині накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 41730,00 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Водночас, позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування припису Управління Держпраці у Полтавській області про усунення виявлених порушень №ПЛ3863/161/АВ/П від 23 квітня 2019 року, постанови Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 07 травня 2019 року №ПЛ3863/161/АВ/П/МГ-ФС у частині накладення штрафу у розмірі 41730,00 грн, постанови Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 07 травня 2019 року №ПЛ3863/161/АВ/П/ІП-ФС у розмірі 4173,00 грн задоволенню не підлягають з огляду на їх необґрунтованість.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, сума судових витрат зі сплати судового збору, яка підлягає присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Полтавській області, складає 417,30 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 39777136) про визнання протиправними та скасування припису і постанов - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 07 травня 2019 року №ПЛ3863/161/АВ/П/МГ-ФС в частині накладення штрафу у розмірі 41730 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування: припису Управління Держпраці у Полтавській області про усунення виявлених порушень №ПЛ3863/161/АВ/П від 23 квітня 2019 року; постанови Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 07 травня 2019 року №ПЛ3863/161/АВ/П/МГ-ФС в частині накладення штрафу у розмірі 41730 грн; постанови Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 07 травня 2019 року №ПЛ3863/161/АВ/П/ІП-ФС.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 39777136) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 417,30 грн (чотириста сімнадцять гривень тридцять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21 листопада 2019 року.

Суддя І.Г.Ясиновський