Рішення № 85799799, 21.11.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.005342

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2019 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області, щодо відмови проведення розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати підвищення до пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі передбаченому ст. 47 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб", п. "Г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком встановленим ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання) у відповідності до ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із змінами внесеними Законом України №2325-VIIT від 13.03.2018р;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно ст. 47 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб", п. "Т" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановленого ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 05.05.2018р з урахуванням виплачених сум і проводити мені у подальшому щомісячно відповідні виплати, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітована;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок стажу роботи згідно ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.05.2018р, як пільга на обчислення стажу роботи, для розрахунку пенсії, у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону України №2325-VIII від 13.03.2018р і проводити в подальшому щомісячно відповідні виплати, як особі, що зазнала політичних репресій, згодом реабілітована.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що отримує пенсію за віком та підвищення до пенсії як реабілітований на підставі довідки №4/4-13 від 21 січня 1998 року, виданої МВС України у Львівській області, згідно з якою він 29 серпня 1949 року зі своїми рідними був виселений на спецпоселення з конфіскацією майна, звідки був звільнений 21 травня 1956 року. Зазначає, що звернувся до Головного Управління ПФУ у Львівській області з письмовою заявою, в якій просив надати йому пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні (спецпоселенні) на підставі статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного та тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13 березня 2018 року №2325-VІІІ та провести нарахування до пенсії за ст. 47 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із змінами, внесеними Законом №2325-VІІІ від 13.03.2018. Вказує, що Головне управління ПФУ України у Львівській області листом від 12.09.2019 відмовило позивачу у задоволені заяв, пояснюючи це тим, що позивачу як реалібітованому пенсіонеру виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654, а також відмовив надати пільгу по обчисленню стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні (спецпоселенні), у зв`язку з тим, що пенсійне забезпечення громадян України здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовими актами.

Ухвалою суду від 21.10.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У поданому суду відзиві відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. По суті позовних вимог вказує, що розмір підвищень до пенсії реабілітованим громадянам та членам їх сімей визначався згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету” виходячи з розрахованої величини 19,91 грн. Тобто, розмір підвищень вказаній категорії реабілітованих громадян становив, відповідно, 9,96 грн і 4,98 грн на місяць. Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654, з 01.09.2008 ця величина становить, відповідно 54,40 грн і 43,52 грн на місяць. Вказує, що відповідно до ст. 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений цією статтею, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з даним Законом. Відповідно до п. 6 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” виплата надбавок і підвищень здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Кошти на виплату підвищення, особі яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, враховані в Державному бюджеті України у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654. Бюджетні призначення на виплату підвищень у інших розмірах, ніж у вказаній постанові, не передбачені. Вказує, що згідно довідки про реабілітацію від 31.05.2011 за № 4/4-353, позивачу встановлено підвищення до пенсії як членам сімей, яких було примусово переселено 25 % мінімальної пенсії за віком, виходячи із встановленої на той розрахункової величини розміру мінімальної пенсії за віком, яка застосовувалась при обчисленні відповідних підвищень і надбавок до пенсії. Окрім того, положення Закону України “Про пенсійне забезпечення” застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років (Пункт розділу XV доповнено абзацом другим згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 3108-IV від 17.11.2005 р). В частині розмірів надбавок та підвищень з 01.01.2004 Закон України “Про пенсійне забезпечення” не діє. Крім цього на думку відповідача, оскільки позивач був виселений, а не засуджений, вимога про зарахування часу перебування у висланні у потрійному розмірі до стажу є безпідставною та незаконною, а сам перерахунок по стажу не передбачений чинним законодавством. Разом з тим вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки подав позовну заяву після спливу шестимісячного строку. Просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду 21.11.2019 відмовлено в клопотанні відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Суд на підставі заяв по суті справи, якими згідно з ч. 3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, є позов та відзив, а також поданих сторонами доказів

встановив:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України, отримує пенсію за віком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.10).

Відповідно до довідки №4/4-13 від 21.01.1998, виданої МВС України у Львівській області, ОСОБА_1 разом з рідними 29.08.1949 виселений із села Рогізно Яворівського району Львівської області на спецпоселення з конфіскацією майна в Амурську область, з якого звільнений 21.05.1956 року. На підставі ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - реабілітований з поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с.9).

Відповідно до посвідчення № 19/2-Р від 29.02.2012, виданого Львівською обласною радою, ОСОБА_1 має право на пільги передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с.10).

Позивач 20.08.2019 звернувся із заявою до відповідача про підвищення розміру пенсії відповідно до Закону України від 13.03.2018 №2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 12.009.2019 №4132/2-20/11.03.06 позивачу повідомлено, що йому, як реалібітованому, виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654, що відповідає вимогам чинного законодавства. Також позивачу відмовлено у наданні пільги по обчисленню стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні (спецпоселенні) (а.с.11-12).

Не погоджуючись із позицією відповідача та його відповідями щодо відмови позивачу у виплаті підвищення до пенсії, як особі, яка зазнала політичних репресій із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком та зарахувати час виселення на спецпоселення у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, вважаючи таку протиправною та такою, що порушує його права, ОСОБА_1 звернувся до суду за їх захистом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи підстави позову та відзиву, з`ясуванню підлягає наявність чи відсутність підстав для виплати позивачу, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та зарахування часу виселення на спецпоселення у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій відповідно до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Нормою ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-12 від 15.05.1992).

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, була змінена назва закону на: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88).

Зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».

Згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Згідно з п. «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до п. 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 визначено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону №1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.

Аналізуючи співвідношення підпункту 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 та пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.

Суд встановив, що згідно з довідкою №4/4-13 від 21.01.1998, виданої МВС України у Львівській області, позивач визнаний реабілітованим та відповідно до посвідчення серії ВК №19/2-Р від 29.02.2012, виданого Львівською обласною радою, має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Отже ОСОБА_1 є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає йому право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи зазначене суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком.

Зі змісту листа відповідача №4132/Д-20/11.03.06 від 12.09.2019 з`ясовано, що позивач з 01.09.2008 відповідно до підпункту 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 отримує розмір підвищення до пенсії 43,52 грн (а.с.11).

Оскільки з 05.05.2018 Законом №962-ХІІ розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962, у тому числі і до позивача, право на перерахунок підвищення до пенсії виникло з 05.05.2018.

З огляду на наведене, вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_2 та невиплати йому підвищення пенсії, як репресованій особі, у розмірі передбаченому п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” із розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з п. “г” ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, з 05.05.2018, з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, підлягають задоволенню.

Разом з тим, позовна вимога про перерахунок підвищення до пенсії згідно ст. 47 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» задоволенню не підлягає, оскільки, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_2 призначена пенсія по віку згідно з Законом України 1058.

Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення» суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 6 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Відповідно до ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Відповідно до визначення, яке міститься у ст. 1 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення” не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселенні, оскільки такі твердження є помилковими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні вищевказаних норм чинного законодавства.

Суд встановив, що ОСОБА_2 був примусово виселений на спецпоселення з конфіскацією майна, тобто відповідно до ст. 1 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” перебував у засланні, а відтак має право на зарахування часу його заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні ОСОБА_2 як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до вимог ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача здійснити зарахування часу заслання позивача до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Разом з тим, на покликання відповідача про пропущений строк звернення до суду, суд зазначає наступне.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи згідно ч.2 ст. 122 КАС України встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав.

Так, частиною 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" правило встановлення обмежень доступу до суду в зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 справа №646/6250/17, зазначено, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним ст.1 Першого протоколу до Конвенсії). Нараховані суми пенсії, на виплату якої пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження шестимісячним строком (в межах загального строку позовної давності) з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовом.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати йому підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.05.2018 із розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ: 13814885) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.05.2018, з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.

4. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні ОСОБА_1 , як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ: 13814885) здійснити зарахування часу заслання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ), як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ: 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) сплачений судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. сплаченого судового збору.

7. В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 21.11.2019.

Суддя Коморний О.І.