Рішення № 85799294, 19.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2019 року Справа № 160/4423/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до відповідача 1 Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, буд.8), відповідача 2 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 4900 про визнання протиправними дій та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

15.05.2019 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1 Державної фіскальної служби України, відповідача 2 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати повторно пред`явлену до позивача, як до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 №Ф-107484-17/434 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області;

- визнати протиправним та скасувати Рішення Державної фіскальної служби України №18680/6/99-99-11-05-02-25 від 19.04.2019, про результати розгляду скарги позивача на повторно пред`явлену Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 №Ф-107484-17/434 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що:

- позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 31.10.2001 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основний вид діяльності діяльність у сфері права (код КВЕД 69.10);

- з 01.01.2014 року і до теперішнього часу має статус фізичної особи-підприємця з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності (адвокат) (копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1815 від 11.03.2008 року).

- протягом всього періоду перебування на податковому обліку саме як ФОП, а починаючи з 01.01.2014 року - уже з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності, позивачем завжди своєчасно та в повному обсязі проводилось нарахування, обчислення і сплата єдиного соціального внеску, в тому числі відповідне звітування щодо останнього;

- позивачем подавались звіти щодо повноти сплати ЄСВ, а саме за 2017 рік в лютому 2018, а за 2018 - в лютому 2019, вказані звіти були прийняті відповідачем без жодних зауважень;

- також зазначив, що загалом адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 1178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства;

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви.

20.06.2019 року на виконання вищевказаної ухвали позивачем надано до суду квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , інформації щодо податкового боргу, який став підставою для прийняття оскаржуваної вимоги, з розрахунком його складових.

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що підтверджується матеріалами справи.

15.07.2019 року від представника відповідача 2 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке:

- згідно даних реєстру ОСОБА_1 у 2018 перебував на обліку як фізична особа-підприємець (з 31.10.2001 року) та як особа, здійснює незалежну професійну діяльність (з 06.11.2013 року);

- фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність та одночасно провадить незалежну професійну діяльність, веде окремий облік оподаткування доходів/витрат, отриманих/понесених від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності та здійснює окремо розрахунки з бюджетом;

- пунктом 4 Розділу VI Інструкції №449 надано право контролюючим органам формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі даних з інформаційної системи органу доходів і зборів;

- відповідно до облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості станом на 31.01.2019 року становить 18086,58 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС у Дніпропетровській області була сформована вимога про сплату боргу(недоїмки) від 15.02.2019 року №Ф-107484-17/434, відповідно до вимог чинного законодавства.

15.07.2019 року від представника відповідача 1 Державної фіскальної служби до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву з ідентичними доводами, які викладені у відзиві відповідача 1.

Позивач правом на надання відповіді на відзив, а відповідач - заперечень не скористались.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в Криворізькому південному управлінні ОДПІ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області з 13.11.2001 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, з 06.11.2013 року перебуває на обліку Криворізькому південному управлінні ОДПІ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат), що підтверджуєтсья довіткою форми №4-ОПП від 06.11.2013 р. №130473407000007.

Станом на 31.01.2019 року за даними інтегрованої картки платника (далі - ІКП) по ФОП ОСОБА_1 обліковувалася недоїмка у розмірі 18086,58 грн., у зв`язку з чим Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 року №Ф-107484-17/434 на вищезазначену суму.

Не погодившись з вищезазначеною вимогою, позивач звернувся до Державної фіскальної служби зі скаргою від 18.03.2019 року.

19.04.2019 року рішенням Державної фіскальної служби скаргу фізичної особи підприємця, самозайнятої особи ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 №Ф-107484-17/434.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, нормами Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції чинній на момент вимкнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 2464-VI), Інструкцією «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, зі змінами та доповненнями (далі- Інструкція №449), Податковим кодексом України

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. (ч. 1 ст. 68 Конституції України).

Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VІ).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, тобто для осіб, що провадять незалежну професійну діяльність встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно із частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Системний аналіз наведених норм права свідчить, що до платників єдиного внеску законодавцем віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від цієї діяльності.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI).

Відповідно до статті 13 Закону № 5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування, основним видом економічної діяльності позивача є - Діяльність у сфері права.

Згідно з пунктами 63.1, 63.2 статті 63 Податкового кодексу України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Згідно з п.65.3 ст. 65 ПК України, для взяття на облік фізичної особи, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання.

Як встановлено судом, позивач перебуває на обліку в органах ДФС як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.

Пунктом 63.5 статті 63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому, згідно підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень ч. 4 п. 6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Як вже було встановлено судом, контролюючим органом на ім`я позивача була видана довідка про взяття на облік платника податків від 06.11.2013 №1304340700007, що підтверджує звернення позивача із відповідною заявою, як того вимагає ч. 4 п.6.7 Розділу VI вказаного Порядку. Згідно вказаної довідки, позивач перебуває на обліку в податкового органі як фізична особа-підприємець, адвокат.

У такому разі фізична особа зобов`язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою "Зміни" та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

Відповідно до положень п.178.1, п.178.2 ст.178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015 року особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування.

Тобто, Податковий кодекс України передбачає обов`язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому, такий обов`язок передбачено у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.

Якщо особа взята на облік, як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Згідно положень Податкового кодексу України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно ст. 178 Податкового кодексу України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована, як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, необхідність подачі окремих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникає лише у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснює відмінні види діяльності.

Згідно видів діяльності позивача, як фізичної особи-підприємця так і адвоката КВЕД 69.10 є основним видом - діяльність у сфері права та адвокатська діяльність, тобто позивач займається одним і тим же видом підприємницької діяльності і у нього не виникає обов`язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа за видом діяльності у сфері права. Згідно інтегрованої картки платника судом встановлено, що контролюючим органом позивачу здійснювалось нарахування єдиного соціального внеску як фізичній особа-підприємцю та особі, що провадить незалежну професійну діяльність.

При цьому, суд не може підміняти собою контролюючих орган та перебирати на себе дискреційні повноваження відповідача щодо стягнення боргу (недоїмки) в іншому розмірі, тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 №Ф-107484-17/434 є протиправною та підлягає скасуванню в повному обсязі.

Стосовно вимоги позивача про скасування рішення Державної фіскальної служби України №18680/6/99-99-11-05-02-25 від 19.04.2019 року про результати розгляду скарги суд вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України - завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

За змістом статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, з наведених процесуальних норм видно, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Відповідно, дії суб`єкта владних повноважень повинні бути такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Рішення Державної фіскальної служби України №18680/6/99-99-11-05-02-25 від 19.04.2019 року про результати розгляду скарги такого обов`язку на ОСОБА_1 не покладає, а отже, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині не відповідають матеріально-правовому способу захисту порушеного права, оскільки ним не доведено та не подано будь-яких доказів існування порушення або оспорювання її прав на момент звернення до адміністративного суду з цією позовною вимогою.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн, що документально підтверджується квитанцією від 13.05.2019 року № TS203053.

Таким чином, судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 384,20 грн сплачений ОСОБА_1 при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 13.05.2019 року № TS203053, підлягає стягненню з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача 1 Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, буд.8; код ЄДРПОУ 39292197), відповідача 2 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а; код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправнимм рішення та скасування вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 №Ф-107484-17/434 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Юхно