Рішення № 85794298, 06.11.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/12916/18

Провадження № 2/638/596/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

06 листопада 2019 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого Аркатової К.В.,

секретаря Мунтяну І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ТзДВ «Страхове товариство «Домінанта» про стягнення в солідарному порядку грошових коштів у розмірі 66163,96 грн на відшкодування завданої матеріальної шкоди внаслідок ДТП. 21.10.2019 року надійшла заява представника позивача про відмову у позовних вимог до ТзДВ «Страхове товариство «Домінанта» з проханням стягнути розмір шкоди з винуватця ДТП. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 23.01.2018 року ОСОБА_2 скоїв зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_1 та постановою Дзержинського районного суду м.Харкова відповідача визнано винним у скоєнні ДТП. Внаслідок зіткнення автомобіль отримав численні пошкодження та потребує відновлюваного ремонту, розмір шкоди встановлений висновком експерта та складає 66163,96 грн. Страхова компанія відповідача виплати не здійснила, хоча повідомлена про страховий випадок.

В судове засідання сторони не з`явились, представник позивача надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності та згоду на заочне розгляд справи, відповідач причин неявки не повідомив, відзиву або клопотань з процесуальних питань суду не надходило.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін за наявними матеріалами справи та ухвалити заочне рішення відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, оскільки представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

У відповідності до ст.ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 20.02.2018 року (справа №638/1247/18) визнано винним ОСОБА_2 у скоєнні ДТП 23.01.2018 року о 17 год. 10 хв. Постановою суду встановлено, що відповідач керуючи автомобілем фольксваген пасат д.н. QQ649MM скоїв зіткнення з транспортним засобом Ніссан жук д.н. НОМЕР_1 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Згідно висновку експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.Засл.проф.М.С.Бокаріуса №1538 розмір матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП позивачу складає 66163,96 грн. Відповідно до полісу №АМ1253437 транспортний засіб відповідача застрахований у ТзДВ «Страхове товариство «Домінанта». 14.03.2018 року ОСОБА_1 повідомила ТзДВ «Страхове товариство «Домінанта» про ДТП.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч.5 ст.1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної безпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року за №6 зі змінами та доповненнями зазначає, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених ст.456 ЦК України. Пунктом 4 зазначеної Постанови визначено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності, тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 зазначеної норми визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», до шкоди, заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого відноситься шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого.

Згідно ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до вимог п.п. 33.1.4 п. 33.1. ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах ліміту страхового відшкодування на винну особу суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного суду Великої палати від 04 липня 2018 року в справі №755/18006/15-ц.

Згідно зі п. 22.1 ст. 22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у раз настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Разом з тим, оскільки позивач звертався до страхової компанії відповідача з повідомленням про страховий випадок та проханням відшкодувати завдану шкоду, проте ТзДВ «Страхове товариство «Домінанта», жодної відповіді не отримала, даних щодо ліміту відповідальності відповідача суду не надано, а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача майнової шкоди.

Витрати на правову допомогу підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Представник позивача просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн, з них за надання усної консультації - 1500 грн, аналіз судової практики - 1000 грн, аналіз законодавства - 1000 грн, написання позовної заяви - 3500 грн, складання заяви про відмову від частини позовних вимог - 500 грн, участь у судових засіданнях - 4500 грн.

Згідно з положеннями ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч.1,2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, тому на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Між позивачем та адвокатом укладено договір про надання правової допомоги, проте представник позивач приймав участь лише у кількох судових засіданнях в котрих вирішувалось лише питання про відкладення слухання справи через неявку відповідача, а відтак представництво в суді (в розрахунку 4500 грн) не представляло значної складності.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору.

Згідно постанови Дзержинського районного суду м.Харкова Байцур О.О. є інвалідом ІІ групи, тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, а відтак судовий збір необхідно покласти на державу, компенсувавши позивачу суму сплаченого судового збору у розмірі 704,80 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (пункт 2 частини 3 цієї статті).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено вартість експертного висновку у розмірі 2230,80 грн, а відтак з відповідача підлягає стягненню зазначена сума.

Керуючись ст.ст. 1166, 1167,1187 Цивільного кодексу України, ст.ст. 141, 274-279, 280-282, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти на відшкодування завданої матеріальної шкоди у розмірі 66163 (шістдесят шість тисяч сто шістдесят три) грн 96 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за проведене експертне дослідження у розмірі 2230 (дві тисячі двісті тридцять) грн 80 коп.

Судовий збір покласти на державу, компенсувавши ОСОБА_1 суму судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви, в сумі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп. за її рахунок у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Дзержинським районним судом м. Харкова за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Головуючий