Ухвала суду № 85793844, 21.11.2019, Сарненський районний суд Рівненської області

Сарненський районний суд

Рівненської області

_____________

Справа № 572/2101/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року м. Сарни

Сарненський районний суд Рівненської області

в складі: головуючого судді - Рижого О.А.

при секретарі - Мороз Ю.М.

з участю прокурора - Азізова С.А.

захисника - Семейко В.В.

обвинуваченого - ОСОБА_1

потерпілої - ОСОБА_2

законного представника потерпілої - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Сарни клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12018180110000316 від 24.06.2018 року по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Сарненського районного суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

13.11.2019 року від прокурора до суду надійшло клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 .

Прокурор Азізов С.А. в судовому засіданні клопотання підтримав повністю, надав відповідні пояснення.

Захисник Семейко В.В. в судовому засіданні, щодо обрання відносно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечив, та вказав що, його підзахисний є соціально адаптованою особою, має постійне місце проживання та неповнолітніх дітей на утриманні, вважає наявність ризиків недоведеними. Посилається, зокрема на те, що прокурором не долучено жодного доказу на підтвердження ризиків визначених в клопотанні.

Підозрюваний ОСОБА_6 в судовому засіданні, не погодився із клопотанням прокурора про обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Потерпіла та законний представник потерпілої заперечили проти задоволення клопотання.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши письмові матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводяться надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, інших даних.

У справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Разом з тим, небезпека того, що підозрюваний буде переховуватися, не може оцінюватися виключно за ступенем тяжкості ймовірного покарання. Висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Суд вважає, що ризик переховуватись від органу досудового розслідування чи суду в судовому засіданні прокурором не доведено, оскільки будь-яких фактів переховуватися від органів досудового розслідування та суду не надано, обвинувачений має на утриманні неповнолітніх дітей, постійно проживає за вказаною адресою спільно із сім`єю, добровільно з`являвся до суду. Доказів впливу на свідків протягом досудового розслідування та розгляду справи в суді не надано.

В клопотанні застосування інших більш м`яких запобіжних заходів до обвинуваченого, які зможуть забезпечити виконання обвинуваченим покладені на нього процесуальні обов`язки, а також запобігти виникненню ризиків передбачених у ст. 177 КПК України, а саме таких, як особисте зобов`язання та/або домашній арешт, передання підозрюваного на особисту поруку та/або застосування відносно останнього застави, не наведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом.

Пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, щоб обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо доведено органами державної влади. Аргументи за і проти звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному здійсненню провадження, не мають прийматися абстрактно (in abstracto), а повинні підтверджуватися фактичними доказами. Небезпека того, що обвинувачений буде переховуватися, не може оцінюватися виключно за ступенем тяжкості ймовірного покарання. Вона має оцінюватися з урахуванням низки інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або зробити її настільки незначною, що вона не зможе обґрунтовувати досудове тримання під вартою У цьому контексті має враховуватися, як зазначено вище, зокрема, особистість підозрюваного, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні зв`язки (рішення ЄСПЛ у справі «Смирнов проти Росії»). Ця ж сама теза висловлена і в рішеннях ЄСПЛ у справах «Харченко проти України», «Белевитський проти Росії», «Летельє проти Франції», «Бекчієв проти Молдови»).

Суд вважає, що прокурором не наведено достатніх фактичних даних про підтвердження підозри у тому, що ОСОБА_6 буде переховуватись від органів досудового слідства та/або суду чи незаконно впливати на свідків.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням обставин, передбачених ст. 178 КПК України, обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 у виді тримання під вартою є недоцільним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 314 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає

Суддя О.А. Рижий