Ухвала суду № 85783631, 14.11.2019, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/3078/19

Провадження № 1-кп/206/267/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2019 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Грицаюк Н.М.,

при секретареві Норі І.С.,

за участю:

прокурора Соболь А.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника - адвоката Тафінцева К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро матеріали за обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12019040700000236 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження за обвинувальним актом, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12019040700000236 від 05.03.2019 року, відносно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.186 КК України.

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2019 року ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк ухвали становить шістдесят днів з дня постановлення ухвали до 15 листопада 2019 року.

Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з підстав продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Заперечував проти застосування щодо обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу.

Захисник Тафінцев К.В. в судовому засіданні заявив клопотання про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 на більш м`який: спочатку просив замінити на домашній арешт, а потім на передачу на поруки батьків. Сторона захисту своє клопотання обґрунтував тим, що стороною обвинувачення не наведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Крім того, батьки обвинуваченого бажають взяти його під особисту поруку. Вони гарантують виконання їх сином покладених на нього судом обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні також заперечував проти клопотання прокурора про продовження тримання під вартою, зазначив, що має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки (проживає з батьками), буде виконувати всі покладені на нього судом обов`язки.

Вислухавши доводи сторін кримінального провадження, вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположених свобод та ст..12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Так, відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд, вислухавши думку учасників кримінального провадження і проаналізувавши клопотання прокурора та захисника, прийшов до наступного.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012р. у справі "Тодоров проти України", відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Суд вважає, що п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Під час досудового розслідування було проведено переважна кількість процесуальних дій, пов`язаних з доказуванням обвинувачення, вилучено речові докази по справі, проведено слідчий експеримент та експертизи, було допитано свідка, потерпілого, а тому ризик можливості незаконно впливати на вказаних осіб в обвинуваченого відсутній, можливість щось приховати чи змінити з об`єктивної сторони у нього також практично виключена. Аналізуючи дані про особу обвинуваченого, та беручи до уваги той факт, що обвинувачений тримається під вартою значний період часу, а також те, що судом були допитані потерпілий ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_3 , що свідчить, що обставини по справі з часу обрання та продовження запобіжного заходу змінились. З урахуванням викладеного вище, а також того, що ризики, передбачені ст.177 КПК України (ухилення обвинуваченого від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, тиску на потерпілого, свідка), на думку суду, не мають явно вираженої наявності, - все це дає підстави для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Відповідно до рішення Європейського суду прав людини від 14.10.2010 року «Хайредінов проти України» зазначено: для того,щоб позбавлення особи свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону про його застосуванні є недостатнім. Суд вважає,що тримання під вартою у відповідності до підпункту (с) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Суд розглядав питання,чи було взяття заявника під варту конче необхідним для забезпечення його присутності в суді та чи могли інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.

З урахуванням такої позиції ЄСПЛ і того, що обставини даної справи дозволяють зробити аналогічні висновки з точки зору необхідності продовження найбільш суворого запобіжного заходу, суд приходить до висновку, що міра запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем фактичного проживання обвинуваченого забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_1 шляхом заборони обвинуваченому залишати своє житло цілодобово, зобов`язавши останнього прибувати за кожною вимогою суду та вважає достатнім застосування, на даному етапі кримінального провадження більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

При цьому суд вважає, що відсутні підстави для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу як особисте зобов`язання, оскільки він є недостатньою мірою, яка буде слугувати забезпеченню належного виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 131, 132, 177, 178, 183, 184, 331 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора про продовження строків дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 - відмовити.

Клопотання захисника - адвоката Тафінцева Костянтина Вячеславовича про зміну запобіжного заходу на більш м`який- задовольнити частково.

Змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, на цілодобовий домашній арешт з застосуванням засобів електронного контролю.

Суд зобов`язує обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибувати за кожною вимогою до суду та, крім того, покладає на нього обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:

1) утримуватися від спілкування зі свідками по даному кримінальному провадженню;

2) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

4) повідомляти суд, прокурора про зміну свого місця проживання (реєстрації) та місця роботи;

3) носити електронний засіб контролю.

Роз`яснити обвинуваченому, що працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Строк дії ухвали визначити, два місяці, до 14 січня 2020 року включно.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_1 з-під варти з зали суду негайно.

Виконання ухвали щодо зміни запобіжного заходу ОСОБА_1 доручити Самарському ВП ГУНП в Дніпропетровській області.

Контроль по організації виконання ухвали покласти на керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області.

Роз`яснити обвинуваченому, що в разі порушення ним умов застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту до нього може бути знову застосований більш суворий запобіжний захід тримання під вартою.

Ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Суддя: Грицаюк Н.М.