Рішення № 85778176, 13.11.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2019 справа № 914/2310/18

Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів: судді Бортник О.Ю. – головуюча, суддів Рима Т.Я. та Яворського Б.І., за участі секретаря судових засідань Чорної І.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк", м.Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Комершал ЛТД”, м. Львів,

про стягнення 135425491,94 грн.

За участю представників:

від позивача - Жарський І.Р. - адвокат,

від відповідача – Яциніна М.-М.С. - адвокат.

Суть спору: Акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк", м. Київ, звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Комершал ЛТД ”, м. Львів, заборгованості за договором фінансового лізингу № 4К16031ЛИ від 02.07.2016 р., в розмірі 116852445,44 грн. (47454522,2 грн. - прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 49650634,66 грн. - прострочена заборгованість з винагороди за користування майном; 19747288,58 грн. - пеня за порушення грошового зобов`язання).

Позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог від 01.02.2019 р. (том справи І, а. с. 164). Остаточна сума збільшених позовних вимог, викладена у заяві про збільшення позовних вимог від 01.02.2019 р., яка прийнята судом до розгляду, становить 135426491,94 грн. (де: 54017653,16 грн. – прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 56143340,29 грн. - прострочена заборгованість з винагороди за користування майном; 25265498,49 грн. – пеня за порушення грошового зобов`язання).

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач стверджує, що відповідач в порушення умов Договору фінансового лізингу № 4К16031ЛИ від 02.07.2016 року, несвоєчасно сплачує лізингові платежі та винагороду за користування лізинговим майном. В зв`язку з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача прострочену заборгованість по сплаті лізингових платежів, прострочену винагороду за користування лізинговим майном та пеню за прострочення сплати наведених вище платежів.

Позивач на обґрунтування своїх позовних вимог посилається на норми ст. ст. 173, 174, 193, 216, 230, 231 ГК України, ст. ст. 15, 16, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 627, 806 ЦК України, ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, а також на п. п. 1.1., 1.2., 2.3.2., 3.1., 6.2.8., 6.2.11., 7.1. договору фінансового лізингу № 4К16031ЛИ. Цей Договір укладено між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк “Приватбанк”, правонаступником якого є позивач у справі, та відповідачем.

Позовні вимоги збільшувались позивачем у зв`язку з зростанням календарного періоду заборгованості.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач у відзиві (том справи І, а. с. 139-141) проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. При цьому відповідач не погоджується із розрахунком заборгованості, здійсненим позивачем. Відповідач вважає, що позивачем неправильно обчислено суми заборгованостей, а відтак, і пені.

Відповідач вказує, що у розрахунку позовних вимог, зробленому позивачем, не відображено суми та дати погашення тіла фінансового лізингу, допущені помилки та відсутня уся необхідна інформація для проведення математичних розрахунків. Відповідач вважає, що Розрахунок позивача не може бути прийнятий судом до уваги як належний розрахунок заборгованості за договором, оскільки він є суперечливим і не відображає повною мірою чіткого розрахунку сум грошових коштів та дат, в які відповідач сплачував кошти на виконання умов договору фінансового лізингу.

Відповідач також посилається на те, що Додатковою угодою до Договору від 03.11.2016 року з 07 листопада 2016 року встановлено відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, а у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів - 21%. Проте позивачем у Розрахунку в графі за 07.11.2016 року застосовано попередню відсоткову ставку, а не ставку 10,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна.

Позивачем неправильно розраховано подвійну облікову ставку НБУ та розраховано пеню більше, ніж за 6 місяців, як це передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у зв`язку із спливом позовної давності.

Крім цього, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комершал ЛТД», м. Львів, долучило до свого відзиву від 05.04.2019 р. за № 05/04 платіжні доручення № 1065 та № 1066 (том справи І, а. с. 248-250), які засвідчують часткову сплату ним 31.01.2019 р., на підставі Договору, лізингових платежів та відсотків за користування майном.

Стислий виклад відповіді позивача на відзив.

Позивач з доводами відповідача не погоджується, вважає свої розрахунки заборгованостей та пені правильними й такими, що відповідають наявним у матеріалах справи доказам, обставинам справи та пунктам 7.9., 7.10. Договору фінансового лізингу.

Позивачем збільшувались позовні вимоги.

У запереченнях від 26.02.2019 р. позивач зазначає, що при збільшенні позовних вимог ним враховано заперечення відповідача щодо розміру процентної винагороди (10,5%) за 07.11.2016 р.

Заяви, клопотання; інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 18.12.2018 р. відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19.12.2018 р. задоволено клопотання позивача про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Ухвалою суду від 28.01.2019 р. відмовлено у задоволенні клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Підготовчі засідання у справі відкладались з підстав, наведених у наявних в матеріалах справи ухвалах суду.

Ухвалою суду від 13.02.2019 р. прийнято до розгляду заяву позивача від 01.02.2019 р. про збільшення позовних вимог, продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів.

У судових засіданнях, призначених на 13.02.2019 р., 06.03.2019 р., 07.08.2019 р., 15.10.2019 р., 04.11.2019 р. оголошувались перерви.

Ухвалою суду від 18.03.2019 р. повернуто без розгляду клопотання відповідача вих. № 17/2 від 17.01.2019 р. про призначення судово-економічної експертизи та зупинення провадження у справі, призначено колегіальний розгляд справи.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, колегію суддів з розгляду справи № 914/2310/18 сформовано у складі: суддя Бортник О.Ю. – головуюча суддя, судді Іванчук С.В. та Козак І.Б.

Ухвалою суду від 21.03.2019 р. прийнято справу № 914/2310/18 до розгляду колегіально, призначено дату підготовчого засідання.

Відповідно до витягів із протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, в зв`язку з перебуванням суддів Іванчук С.В. та Козак І.Б. у відпустках, цих суддів замінено суддями Юркевичем М.В. та Мороз Н.В.

Ухвалою суду від 15.04.2019 р. прийнято справу № 914/2310/18 до розгляду у зміненому складі суддів, відкладено підготовче судове засідання з підстав, зазначених в ухвалі суду.

Ухвалою суду від 12.06.2019 р. позивачу поновлено процесуальний строк на подання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 14.06.2019 р. виправлено описки в резолютивній частині ухвали суду від 12.06.2019 р.

У зв`язку з перебуванням судді Мороз Н.В. у відпустці, внаслідок повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи № 914/2310/18, замість судді Мороз Н.В. 09.07.2019 р. визначено суддю Сухович Ю.О. Ухвалою суду від 10.07.2019 р. прийнято справу № 914/2310/18 до розгляду у зміненому складі суддів.

У зв`язку з перебуванням судді Сухович Ю.О. у відпустці, внаслідок повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи № 914/2310/18, замість судді Сухович Ю.О. 06.08.2019 р. визначено суддю Галамай О.З. Ухвалою суду від 07.08.2019 р. прийнято справу № 914/2310/18 до розгляду у зміненому складі суддів.

У зв`язку з перебуванням у відпустках суддів Юркевича М ОСОБА_1 В. та Галамай О.З., внаслідок повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи № 914/2310/18 визначено суддів Рима Т.Я. та Яворського Б.І.

Ухвалою суду від 29.08.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/2310/18 до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 04.11.2019 р. залишено без розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження у справі за його заявою.

Мотивувальна частина рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши наявні у ній докази, суд встановив таке.

Між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», яке реорганізоване у Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», та відповідачем 02.07.2016 р. укладено договір фінансового лізингу № 4К16031ЛИ (надалі - Договір) з додатками. У подальшому зміст Договору змінювався за взаємною згодою сторін шляхом укладення ними Додаткових угод до Договору.

Відповідно до п. 1.1. цього Договору позивач передає відповідачу майно, власником якого є позивач, а відповідач приймає це майно від позивача в платне володіння, користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим Договором строки, на умовах фінансового лізингу.

У пункті 1.2. Договору сторони узгодили, що вартість майна на дату укладення Договору становить: 366558877,00 грн. Відповідно до приписів п. 3.1. Договору, передача позивачем та прийом відповідачем майна в лізинг здійснювалась на підставі акту прийому-передачі майна, який є Додатком № 3 до Договору та невід`ємною частиною цього Договору.

Сторони у пунктах 2.1. та 2.6. Договору також домовились, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком № 2 до Договору. Зобов`язання за Договором виконуються у обумовлений ним термін/строк та на його умовах. Сума, що списана за договірним списанням або отримана на виконання зобов`язань за договором, самостійно Банк розподіляє за рахунками обліку заборгованості відповідача.

Зміст Додатку № 2 у подальшому змінено сторонами шляхом укладення 05.08.2016 р. Додаткової угоди до Договору.

Вищевказані Договір фінансового лізингу та додатки до нього підписано сторонами договору із використанням електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа, про що сторони домовились у п. 10.4. Договору, а також в Угоді про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 01.07.2016 р. (том справи І, а.с. 67).

Між сторонами у справі укладено Додаткові угоди до Договору фінансового лізингу № 4К16031ЛИ від 02.07.2016 р., якими змінено зміст окремих положень договору та викладено у новій редакції Додаток № 2 до Договору.

Суд встановив, що позивач передав відповідачу по акту приймання-передачі нерухоме майно, яке є предметом Договору фінансового лізингу (п. 1 Договору). Вказане підтверджується актом № 1 приймання-передачі майна від 02.07.2016 р. (Додаток № 3 до Договору, том справи І, а. с. 51).

Позивач стверджує, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та перестав сплачувати лізингові платежі, передбачені Договором. За таких обставин, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача передбачених договором фінансового лізингу платежів та пені.

Таким чином, між сторонами у справі виникли правовідносини щодо фінансового лізингу та забезпечення виконання лізингоодержувачем взятих на себе за Договором фінансового лізингу зобов`язань із своєчасної сплати лізингових платежів, а також щодо стягнення неустойки (пені).

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у ній докази, суд дійшов висновку, що позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Відповідно до приписів п. 6.2.11. Договору фінансового лізингу № 4К16031ЛИ, з урахуванням Додаткової угоди від 29 липня 2016 р., відповідач взяв на себе зобов`язання сплачувати позивачу: винагороду за відкриття рахунку “Фінансовий лізинг (оренда)”; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування Майном; інші витрати позивача, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Пунктом 6.2.8. Договору на відповідача покладено обов`язок не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору.

Розмір, структуру, строки сплати лізингових платежів сторонами погоджено шляхом укладення Додатку №2 до Договору, про що зазначено у п. 2.1. Договору.

Відповідно до пункту 2 Договору лізингові платежі складались у тому числі й з відсоткової винагороди, яка мала сплачуватись на рахунок, зазначений у пункті 1.4. Договору.

У Додатковій угоді від 03.11.2016 року сторони погодили, що починаючи з 07.11.2016 року пункти 2.3.2. та 2.3.3. Договору змінено. Відсоткова винагорода, відповідно до цих змін, становила 10,5% річних.

У Додатку № 2 до Договору (Графік лізингових платежів), в редакції від 05.08.2016 р., сторони погодили розмір щомісячних лізингових платежів, які підлягали сплаті, починаючи з 25.07.2016 р. по 25.06.2026 р. Сторони погодили, що після сплати лізингового платежу 25.09.2017 р. у розмірі 3362925,48 грн. залишок заборгованості з лізингових платежів в рахунок вартості майна мав складати 353107175,08 грн.

Наявними у матеріалах справи виписками по рахунках та розрахунками заборгованості позивача підтверджується та обставина, що відповідач сплачував лізингові платежі у меншому розмірі, аніж той, який погоджено сторонами договору у Додатку № 2 до нього. Вказана заборгованість зростала. Станом на день звернення позивача з позовом та заявою про збільшення позовних вимог, відповідач прострочив сплату позивачу 54017653,16 грн. лізингових платежів в рахунок вартості майна за фактичний строк користування предметом лізингу з початку дії договору та до 31.01.2019 р. У матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не надані докази, які б спростовували наявність згаданої вище заборгованості відповідача перед позивачем.

Однак, під час підготовчого провадження у справі відповідач платіжним дорученням № 1065 від 31 січня 2019 р. (том справи І, а. с. 250) сплатив позивачу 138720 грн. лізингового платежу. Сплату цього лізингового платежу не враховано позивачем при поданні позову та заяви про збільшення позовних вимог. Позивач пояснив, що на момент розрахунку збільшених позовних вимог, йому не було відомо про здійснену відповідачем оплату. Вказаний платіж позивачем зараховано в рахунок погашення заборгованості з лізингових платежів в рахунок вартості майна в порядку календарної черговості її виникнення, на підставі п. 2.6. Договору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача 138720 грн. заборгованості з лізингових платежів слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 статті 231 ГПК України. Відповідач сплатив цю заборгованість після відкриття провадження у справі, тому відсутній предмет спору у справі в частині цих позовних вимог.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 53878933,16 грн. решти суми заборгованості з лізингових платежів в рахунок вартості майна обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позивач також стверджує, що відповідач заборгував йому 56143340,29 грн. винагороди за користування лізинговим майном по 31.01.2019 р. включно. Суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оцінивши їх у сукупності та здійснивши перерахунок згаданої заборгованості, дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, в сумі 56085540,29 грн., виходячи з такого.

До закінчення підготовчого провадження у справі відповідач платіжним дорученням № 1066 від 31 січня 2019 р. (том справи І, а.с. 250) сплатив позивачу 57800 грн. відсоткової винагороди за користування лізинговим майном. Сплату цієї суми не враховано позивачем при поданні позову у справі та заяви про збільшення позовних вимог. Представник позивача пояснив, що на момент здійснення розрахунку позовних вимог, йому не було відомо про здійснену відповідачем часткову оплату заборгованості. Вказаний платіж позивачем зараховано в рахунок погашення заборгованості з лізингових платежів в рахунок вартості майна в порядку календарної черговості її виникнення, на підставі п. 2.6. Договору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача 57800 грн. простроченої заборгованості з винагороди за користування майном слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 статті 231 ГПК України. Відповідач сплатив цю заборгованість після відкриття провадження у справі, тому відсутній предмет спору у справі в частині цих позовних вимог.

Позовні вимоги в частині стягнення решти 56085540,29 грн. простроченої заборгованості з винагороди за користування майном обгрунтовані та підлягають задоволенню.

При цьому суд встановив, що заперечення відповідача щодо неправильно застосованого 07.11.2016 року розміру відсоткової ставки (12 %, тоді як слід було застосувати 10,5 %) позивачем враховано при поданні заяви про збільшення позовних вимог.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 25265498,49 грн. пені, котра згідно із долученим позивачем до заяви про збільшення позовних вимог розрахунком, нарахована, починаючи з кінця вересня 2017 р. по 31.01.2019 р., підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до приписів пунктів 7.1., 7.9. та 7.10. Договору сторони погодили, що у випадку порушення відповідачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород він сплачує позивачу за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні. Строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим Договором встановлюються Сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років. Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань здійснюється протягом 15 (п`ятнадцяти) років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане відповідачем.

Таким чином у суду відсутні правові підстави для висновку про сплив строків позовної давності в частині вимог про стягнення пені, оскільки сторони на підставі ч. 1 ст. 259 ЦК України у письмовій формі уклали договір про збільшення позовної давності до 15 років.

Норми права, які застосовував суд при вирішенні справи, та мотиви їх застосування.

З огляду на характер спірних правовідносин між сторонами, суд при прийнятті рішення у справі керувався нормами ст. ст. 509, 526, 530, 547, 549, 610, 611, 627, 629 ЦК України та ст. ст. 173, 174, 232 ГК України. Відповідно до цих правових норм, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковий для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, видом якого є неустойка (штраф, пеня), вчиняється у письмовій формі.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Частиною 2 статті 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов`язаний зокрема прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

На підставі статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, який пропорційний розміру позовних вимог, провадження щодо яких закрито, на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню позивачу з державного бюджету за ухвалою суду після набрання рішенням у справі в цій частині законної сили, за клопотанням позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 2,3,13, 74,76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 236, 238, 240, 241, 242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Комершал ЛТД” (79031, м. Львів, вул.Стрийська,200, код ЄДРПОУ 39756268) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Комершал ЛТД” (79031, м. Львів, вул. Стрийська,200, код ЄДРПОУ 39756268) на користь Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 135 229 971,94 грн. (53 878 933,16грн. - простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 56 085 540,29 грн. - простроченої заборгованості з винагороди за користування майном, 25 265 498,49 грн. пені за порушення грошового зобов`язання) та 671374,34 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення решти простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна та решти простроченої заборгованості з винагороди за користування майном закрити.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається до або через відповідний суд протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21.11.2019 р.

Головуючий суддя Бортник О.Ю.,

Суддя Рим Т.Я.,

Суддя Яворський Б.І.