Рішення № 85777669, 07.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.11.2019Справа № 910/11312/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 350 949,99 грн

за участю представників сторін:

від позивача Винник Р.О. (довіреність № 40-21/5 від 14.01.2019)

від відповідача Леньшина О.В. (довіреність № Ц/6-45/237-19 від 24.09.2019)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Кременчуцький сталеливарний завод» (далі -ПАТ «КСЗ», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця», відповідач) про стягнення 350 949,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язку своєчасно оплатити товар, поставлений позивачем на виконання договору поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.677)ю від 16.10.2018.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 350 949,99 грн, з яких: 207 366,00 грн - пеня, 109 497,00 грн - інфляційна складова боргу, 34 086,99 грн - відсотки за весь час користування коштами. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача обов`язок відшкодувати судові витрати, а саме 34 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5 264,25 грн судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2019 відкрито провадження у справі № 910/11312/19 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 10.10.2019.

07.10.2019 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що строк оплати настав 06.11.2019, а не 02.11.2019 як вважає позивач, оскільки умовами договору передбачена відстрочка платежу, що розраховується у банківських днях, а не календарних. Крім того, відповідач зазначив, що обов`язок оплати поставленого товару виникає у нього за умови своєчасного надання позивачем документів, перелік яких передбачений п. 4.2 укладеного сторонами договору. Однак, позивач вказаних документів відповідачу не надав. Враховуючи викладене, відповідач вважав, що ним не порушено строк оплати поставленого позивачем товару. Відповідач також вказав, що у накладних позивачем не зазначений код товару УКТ ЗЕД, що свідчить про недотримання останнім умов п. 4.2 договору. З огляду на викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Також вважаючи необґрунтованою вимогу про стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, відповідач заперечував проти її задоволення.

У той же день 10.10.2019 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив та заява про розподіл судових витрат, у якій позивач просив суд відшкодувати за рахунок відповідача 34 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5 264,25 грн судового збору. У відповіді на відзив позивач вказав, що заперечення відповідача щодо вірності здійснених позивачем розрахунків позовних вимог не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідач не надав власний контр розрахунок. Також позивач стверджував, що необхідність зазначення коду товару УКТ ЗЕД стосується виключно податкових накладних. Крім того, позивач зазначив, що заперечуючи наявність порушення строку оплати поставленого товару відповідач водночас не надає пояснень та відповідних доказів на підтвердження свого твердження.

10.10.2019 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 07.11.2019.

05.11.2019 до суду надійшли заперечення відповідача проти заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, а також заперечення на відповідь на відзив.

07.11.2019 до суду надійшли подані позивачем пояснення щодо фактичних обставин справи.

У судовому засіданні 07.11.2019 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував вважав його необґрунтованим та таким що задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, у судовому засіданні 07.11.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

16.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Кременчуцький сталеливарний завод» (постачальник) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (покупець) був укладений договір поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.677)ю (далі - договір).

Відповідно до цього договору постачальник зобов`язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію (далі - товар) відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 1.2-1.5 договору сторони погодили, що:

- найменування товару - рама бокова, балка надресорна;

- кількість і асортимент товару передбачається у специфікації № 1, яка додається до даного договору (додаток № 1);

- виробник товару: Публічне акціонерне товариство «Кременчуцький сталеливарний завод»;

- рік виготовлення - 2018.

Судом встановлено, що сторонами погоджена специфікація № 1 до договору поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.677)ю від 16.10.2018.

Відповідно до п. 5.1.5 договору товар за даним договором може постачатися партіями.

Датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної при поставці автотранспортом або дата штампу залізничної станції на зазначеній накладній про приймання до перевезення (п. 5.1.4 договору).

Пунктом 6.1.1 договору на покупця покладений обов`язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Згідно з п. 4.2 договору покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, за умови своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, акту прийому-передачі товару (із вказаними номерами кожної одиниці товару), документів якості на поставлений товар та податкової накладної, в якій зазначено код товару згідно УКТ ЗЕД.

У випадку порушення вищевказаного обов`язку покупцем на останнього покладається відповідальність, передбачена п. 7.3 договору, згідно з яким за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Сторонами також був погоджений строк дії договору. Так, відповідно до п. 10.1 договору вказаний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання.

Матеріали справи свідчать, що позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 3 876 000,00 грн, а відповідач вказаний товар прийняв, що підтверджується накладними від 22.10.2018 № КСЗ-0001019, № КСЗ-0001020, № КСЗ-0001021, а також актами прийому-передачі від 22.10.2019 № 7, № 8, № 9, підписаними представниками обох сторін та скріпленими їх печатками.

Реєстрація податкової накладної від 22.10.2018 № 53 щодо вчинення господарської операції з продажу товару на загальну суму 3 876 000,00 грн (з ПДВ) була здійснена позивачем 26.10.2018.

Таким чином, зважаючи на положення п. 4.2 договору, суд дійшов висновку про те, що останнім днем строку оплати поставленого позивачем товару за накладними від 22.10.2018 № КСЗ-0001019, № КСЗ-0001020, № КСЗ-0001021 є 05.11.2018 (не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару відповідачу, але не раніше реєстрації податкової накладної), а порушення строку виконання зобов`язання з оплати вказаного товару почалось з 06.11.2018. Отже, суд погоджується з запереченнями відповідача щодо початку перебігу строку нарахування пені.

При цьому суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на те, що за умовами вищевказаного п. 4.2 договору обов`язок оплатити товар наступає лише за умови своєчасного надання позивачем відповідачу належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, акту прийому-передачі товару (із вказаними номерами кожної одиниці товару), документів якості на поставлений товар та податкової накладної, в якій зазначено код товару згідно УКТ ЗЕД, оскільки ненадання таких документів не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність вказаних документів, враховуючи наявність підписаних відповідачем накладних на поставку та актів приймання-передачі товару, не звільняє відповідача від обов`язку оплатити отриманий товар.

Суд також зазначає, що код товару УКТ ЗЕД згідно з положеннями п. 4.2 договору повинен міститись у податковій накладній, а не накладній на поставку товару, як стверджує відповідач. Враховуючи викладене, суд вважає спростованими твердження відповідача про те, що долучені до матеріалів справи накладні не відповідають вимогам укладеного сторонами договору. До того ж суд зазначає, що податкова накладна від 22.10.2018 № 53 містить код товару згідно з УКТ ЗЕД.

Матеріали справи свідчать, що відповідач оплатив поставлений товар 18.02.2019, що підтверджується долученою банківською випискою по рахунку позивача.

Таким чином, враховуючи встановлений судом строк оплати поставленого товару (06.11.2019), матеріали справи свідчать про те, що відповідач допустив порушення свого грошового зобов`язання за договором поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.677)ю від 16.10.2018 перед позивачем, здійснивши оплату отриманого від позивача товару 18.02.2019.

У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути відповідача штрафні санкції та матеріальні втрати.

Оцінюючи правомірність вимог позивача і обґрунтованість заперечень відповідача, розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд керувався таким.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що згідно з п. 7.3 договору за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Здійснивши власний розрахунок пені за період з 06.11.2018 по 17.02.2019, суд встановив, що її розмір становить 198 791,02 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача пені заявлена ним правомірно, проте підлягає задоволенню у розмірі визначеному судом, а саме - 198 791,02 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в розмірі 109 497,00 грн та відсотки за весь час користування коштами в розмірі 34 086,99 грн.

У поданій ним позовній заяві позивач обґрунтовує вищевказані вимоги положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, так само здійснюючи розрахунок вказаних відсотків як 3% річних. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за ст. 625 Цивільного кодексу України, а не проценти за користування чужими грошовими коштами за ст. 536 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних за період з 06.11.2018 по 17.02.2019, суд встановив, що їх розмір становить 33 131,84 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних заявлена ним правомірно, проте підлягає задоволенню у розмірі визначеному судом, а саме - 33 131,84 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційної складової боргу за період з 06.11.2018 по 17.02.2019 суд встановив, що їх розмір становить 145 329,79 грн, тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу заявлена ним правомірно та підлягає задоволенню у розмірі визначеному позивачем, а саме - 109 497,00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 198 791,02 грн, 3% річних в розмірі 33 131,84 грн та інфляційної складової боргу в розмірі 109 497,00 грн.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо відшкодування вартості витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Заперечуючи проти стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначав про необґрунтованість їх розмірі; ненадання позивачем доказів того, що останній фактично поніс витрати на правову допомогу; неправомірність визначення гонорару адвоката одночасно у двох формах: у фіксованому розмірі та погодинній оплаті.

Оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд взяв до уваги правову позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 03.10.2019 по справі № 922/445/19, яка полягає у наступному.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Об`єднана палата зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Верховний Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

На підтвердження правомірності вимоги про відшкодування витрат на професійну допомогу позивач долучив до матеріалів справи:

- довіреність № 40-21/5 від 14.01.2019, видану ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на ім`я Винника Р.О.;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 05 від 25.07.2008;

- договір про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018;

- угоду від 28.12.2018 про внесення змін до договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018, згідно з умовами якої сторони визначили частиною договору прейскурант цін на послуги;

- угоду від 16.01.2019 про внесення змін до договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018, згідно з умовами якої сторони погодили вартість правової допомоги по даній справі в розмірі 34 500,00 грн;

- детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) по справі вих. № 605-08/10-19/10-2 від 10.10.2019;

- акт приймання-передавання наданих послуг від 07.10.2019 по договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018.

Таким чином, враховуючи наведені положення процесуального законодавства та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи і не спростований судами факт надання адвокатом позивача професійної правничої допомоги у цій справі у суді першої інстанції на суму 34 500,00 грн, суд вважає спростованими заперечення відповідача щодо неправомірності покладення на нього витрат на правову допомогу.

Водночас, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу в розмірі 33 563,14 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» (39621, м. Кременчук, вул. Івана Приходька, буд. 141, ідентифікаційний код 05756783) пеню в розмірі 198 791,02 грн (сто дев`яносто вісім тисяч сімсот дев`яносто одна грн 02 коп.), 3% річних в розмірі 33 131,84 грн (тридцять три тисячі сто тридцять одна грн 84 коп.), інфляційної складової боргу в розмірі 109 497,00 грн (сто дев`ять тисяч чотириста дев`яносто сім грн 00 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 121,30 грн (п`ять тисяч сто двадцять одна грн 30 коп.), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 33 563,14 грн (тридцять три тисячі п`ятсот шістдесят три грн 14 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 21.11.2019.

Суддя О.Г. Удалова