Ухвала суду № 85777661, 19.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

м. Київ

19.11.2019 Справа № 910/2814/19Суддя Господарського суду міста Києва Приходько І.В., розглянувши матеріали

заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ"

про зміну способу виконання рішення суду

у справі №910/2814/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ"

до відповідача: Міністерства оборони України

третя особа: Державна казначейська служба України

про зобов`язання повернути 139 500 грн.,

Представники учасників справи: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить зобов`язати відповідача повернути забезпечення виконання державного контракту у розмірі 139 500 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 року у справі № 910/2814/19, позовні вимоги задоволено повністю, зобов`язано Міністерство оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" (07400, м. Бровари, вул. Металургів, 17, офіс 9; ідентифікаційний код 37696993) суму забезпечення виконання державного контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/18/77 від 08.10.2018 у розмірі 139 500 (сто тридцять дев`ять тисяч п`ятсот) грн., стягнуто з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" (07400, м. Бровари, вул. Металургів, 17, офіс 9; ідентифікаційний код 37696993) судовий збір у розмірі 2 092 (дві тисячі дев`яносто дві) грн. 50 коп.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/2814/19 (повний текст рішення складено та підписано 19.08.2019), яке набрало законної сили 09.09.2019 видано наказ.

05.11.2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" надійшла заява, в якій заявник просить суд змінити спосіб виконання рішення суду від 12.08.2019 року у справі № 910/2814/19 з зобов`язання Міністерства оборони України повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" суму забезпечення виконання державного контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/18/77 від 08.10.2018 у розмірі 139 500 грн. на стягнення з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" суми забезпечення виконання державного контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/18/77 від 08.10.2018 у розмірі 139 500 грн.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.11.2019 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" про зміну способу виконання рішення суду передано на розгляд судді Приходько І.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 року розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" про зміну способу виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 року у справі № 910/2814/19 призначено на 19.11.2019.

18.11.2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" надійшло клопотання про долучення доказів, в якому заявник надав докази, що підтверджують наявність обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та роблять його неможливим.

Представники позивача (заявника) та відповідача в судове засідання 19.11.2019 року не з`явилися.

Розглянувши відповідну заяву, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" про зміну способу виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 року у справі №910/2814/19 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012.

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009 року Конституційного Суду України виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року гарантують кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. При цьому, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00): «для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду», а відповідно до рішення від 17.05.2005р. по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02): «на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці».

Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004 Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Окрім того, у п.п. 18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 124 Конституції України.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/2814/19 (повний текст рішення складено та підписано 19.08.2019), яке набрало законної сили 09.09.2019, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що керуючись положенням Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, позивач (стягувач) від 26.09.2019 звернувся із відповідними заявами до Державної казначейської служби України, до яких було додано накази на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/2814/19.

Разом з цим, заявник зазначає, що 11.11.2019 отримав лист від Державної казначейської служби України №5-06-06/18400 від 25.10.2019, яким остання повернула судовий наказ про зобов`язання повернення суми забезпечення виконання держаного контракту. Останнє Державна казначейська служба України мотивує тим, що вона не уповноважена зобов`язувати Міністерство оборони України повертати грошові кошти, а може лише стягувати з відповідних рахунків. На підтвердження зазначеного, заявник надає копію листа від Державної казначейської служби України.

Крім того, позивач (стягувач) стверджує, що 07.11.2019 Міністерство оборони України виконало рішення суду в частині стягнення судового збору та сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" судовий збір у повному обсязі.

Проте, заявник звертає увагу суду на те, що відсутність одночасно з цим виконання наказу про повернення суми забезпечення виконання, обґрунтовує твердження про відмову Міністерство оборони України добровільно виковувати рішення суду у повному обсязі, що набрало законної сили у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», інші законодавчі норми, які б сприяли виконанню судового рішення боржником відсутні, тому, на думку заявника, наявні обставини унеможливлюють виконання судового рішення по справі №910/2814/19, що є підставою для зміни способу його виконання.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого чинним законодавством України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 року зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, у вирішенні питання про зміну способу виконання рішення суди повинні враховувати правові принципи, визначені Конвенцією, які знаходять своє розширене тлумачення в рішеннях Європейського суду.

Так, у рішенні Європейського суду в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99) від 25.07.2002 року зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в ній).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 року у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Тобто судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин неможливості виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/2814/19 способом, раніше встановленим, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" та обрання нових заходів для реалізації виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/2814/19 в частині стягнення з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" суми забезпечення виконання державного контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/18/77 від 08.10.2018 у розмірі 139 500 грн.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву про зміну способу виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/2814/19 Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" - задовольнити.

2. Змінити спосіб виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі №910/2814/19 в частині стягнення з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОГІСТИК МАШИНЕРІ" (07400, м. Бровари, вул. Металургів, 17, офіс 9; ідентифікаційний код 37696993) суми забезпечення виконання державного контракту на поставку (закупівлю) продукції за державним оборонним замовленням № 403/1/18/77 від 08.10.2018 у розмірі 139 500 (сто тридцять дев`ять тисяч п`ятсот) грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбаченому розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.В.Приходько