Рішення № 85769120, 13.11.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.004335

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року

зал судових засідань № 12

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кузана Р.І.,

секретар судового засідання Козак О.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Ярова А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Львівській області, Головного управління ДПС у Львівській області про скасування наказу, поновлення на роботі, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – позивач, ОСОБА_2 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, вул.Стрийська, 35, м.Львів, код ЄДРПОУ 39462700) (далі – відповідач 1, ГУ ДФС у Львівській області), в якому просить поновити ОСОБА_2 на посаді головного державного ревізора – інспектора відділу погашення боргу Галицького управління Головного управління ДФС у Львівській області з 27.05.2019, скасувавши наказ №258-0 від 27.05.2019, про звільнення та припинення державної служби.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що вона працювала в різних підрозділах ГУ ДФС у Львівській області з грудня 2013 року. З 21.02.2018 ОСОБА_2 перебувала у відпустці по догляду за дитиною віком до 3-х років. Постановою Сихівського районного суду м.Львова від 07.05.2019 позивача визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.172-6 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу. Вказане і стало підставою для прийняття 27.05.2019 оскаржуваного наказу про звільнення та припинення державної служби у зв`язку з втратою ОСОБА_2 права на державну службу. Позивач вважає, що звільнення її з посади у період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку проведено з порушенням вимог ч.3 ст.184 КЗпП України, якою чітко встановлено гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування. З огляду на наведене, вважає, що наказ №258-0 від 27.05.2019 «Про звільнення та припинення державної служби Суряк О.В.» слід визнати протиправним та скасувати, поновити її на посаді з якої було звільнено. Просила позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 02.09.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач 18.09.2019 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позовних вимог просить відмовити. Відзив обґрунтований тим, що ГУ ДФС у Львівській області наказом від 27.05.2019 №258-О «Про звільнення та припинення державної служби ОСОБА_3 О.В.», відповідно до п.3 ч.1 ст.84 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VII, звільнено ОСОБА_2 27.05.2019 із займаної посади головного державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області та припинено державну службу у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення. Представник відповідача зазначає, що вчинення державним службовцем адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, є безумовною підставою для припинення державної служби у зв`язку із втратою державним службовцем права на державну службу. Таким чином, представник відповідача вважає, що посилання позивача на ту обставину, що оскаржуваний наказ видано в період її перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є безпідставним, оскільки припинення державної служби та звільнення позивача з посади мало місце не за ініціативою суб`єкта призначення, а у зв`язку із втратою права на державну службу, тому передбачені ч.3 ст.184 КЗпП України гарантії на позивача не поширюються. У зв`язку із недоведеністю позивачем обставин на яких ґрунтуються її вимоги, а подані нею докази не підтверджують вказані обставини, представник відповідача вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Ухвалою від 23.10.2019 суд залучив до участі у справі співвідповідачем Головне управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, вул.Стрийська, 35, м.Львів).

Ухвалою від 23.10.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_2 з 20.12.2013 перебувала на різних посадах в ГУ ДФС у Львівській області та склала присягу державного службовця. 02.06.2017 позивача ознайомлено з Законом України від 14.10.2014 №1700-VII «Про запобігання корупції», що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

21.02.2018 відповідно до наказу ГУ ДФС у Львівській області №68-В «Про надання відпусток» головному державному ревізору-інспектору відділу стягнення та роботи з безхазяйним майном території обслуговування Галицької ОДПІ управління погашення боргу ОСОБА_2 надано відпустку для догляду за дитиною віком до 3-х років з 06.03.2018 по 10.12.2020 включно. Підстава: заява ОСОБА_2 , копія свідоцтва про народження від 28.12.2017 серія НОМЕР_2 , ст.18 Закону України «Про відпустки».

13.09.2018 згідно з наказом ГУ ДФС у Львівській області №387-В «Про переведення», з 18.09.2018 головного державного ревізора інспектора відділу стягнення та роботи безхазяйним майном території обслуговування Галицької ОДПІ управління погашення боргу ГУ ДФС у Львівській області Суряк О ОСОБА_4 . переведено на посаду головного державного ревізора – інспектора відділу погашення боргу Галицького управління Головного управління ДФС у Львівській області.

07.05.2019 постановою Сихівського районного суду м.Львова у справі №464/2378/19 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.172-6 КУпАП України та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі сто неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн. Вказана постанова набрала законної сили 18.05.2019.

Суд встановив, що постанову Сихівського районного суду м.Львова від 07.05.2019 у справі №464/2378/19, отримано відповідачем 23.05.2019 (вх. №10229/9).

27.05.2019 наказом ГУ ДФС у Львівській області №258-0 «Про звільнення та припинення державної служби Суряк О.В.» відповідно до пункту 3 частини першої ст.84 Закону України «Про державну службу» звільнено ОСОБА_2 з 27.05.2019 із займаної посади головного державного ревізора-інспектора відділу погашення боргу Галицького управління Головного управління ДФС у Львівській області та припинено державну службу у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення. Підстава: постанова Сихівського районного суду м.Львова від 07.05.2019 у справі №464/2378/19, скерована листом Сихівського районного суду м.Львова від 20.05.2019 №464/2378/9555/19-Вих/3/464/1152/19.

Не погодившись з наказом про звільнення з займаної посади позивач звернулася до суду з даним позовом.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що на думку позивача наказ ГУ ДФС у Львівській області №258-0 «Про звільнення та припинення державної служби ОСОБА_2 » від 27.05.2019 є протиправним, оскільки прийнятий з порушенням ч.3 ст.184 КЗпП України. З цих підстав, позивач вважає, що її 27.05.2019 неправомірно звільнено із займаної посади, а тому оскаржуваний наказ слід скасувати та поновити її на займаній посаді.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі – Закон №889-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №889-VIII, цей закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців: 1) Секретаріату Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 3) місцевих державних адміністрацій; 4) органів прокуратури; 5) органів військового управління; 6) органів дипломатичної служби; 7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; 8) інших державних органів.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.84 Закону № 889-VІІІ (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Згідно з ч.2 ст.84 Закону № 889-VІІІ, у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII (далі – Закон №1700-VII).

Частиною 1 статті 1 Закону №1700-VII визначено, що правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ч.2 ст.65 Закону №1700-VII, особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Главою 13-А КУпАП визначено перелік адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, до яких належить порушення вимог фінансового контролю у вигляді неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про суттєві зміни у майновому стані (частина друга статті 172-6 КУпАП).

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно з ч.3 ст.184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Суд зазначає, що ст.84 Закону №889-VIII (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), чітко визначала порядок звільнення з посади державного службовця у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Тобто, в даному випадку не було передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, в тому числі і відібрання будь-яких пояснень з цього приводу, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким доведено вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, що, згідно із вимогами діючого законодавства, унеможливлює подальше проходження державної служби.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявність такої підстави втрати права на державну службу як набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення не надає суб`єкту призначення (роботодавцю) права діяти на власний розсуд, а передбачає, винятково, звільнення, згідно з вимогами статті 84 Закону №889-VIII .

Щодо посилань позивача на те, що оскаржуваний наказ видано в період перебування нею у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, суд зазначає, що припинення державної служби та звільнення ОСОБА_2 з посади мало місце не за ініціативою суб`єкта призначення, а у зв`язку із втратою права на державну службу, а тому передбачені ч.3 ст. 40, ч.3 ст. 184 КЗпП України гарантії на позивача не поширюються.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №140/1966/18 (адміністративне провадження №К/9901/10019/19).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, зазначено, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем обґрунтовано належними та допустимими доказами правомірність прийняття оскаржуваного наказу.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 , а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Щодо судових витрат, то відповідно до ст.139 КАС України такі стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Львівській області, Головного управління ДПС у Львівській області про скасування наказу, поновлення на роботі - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене та підписане 20.11.2019.

Суддя Р.І. Кузан