Рішення № 85763313, 19.11.2019, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6285/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2019 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Кирилюк А.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

Позивач 02 жовтня 2019 року звернувся в суд із позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача на його користь 63 330 грн. 80 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, без урахування податків та інших обов`язкових платежів та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що він 26 листопада 2004 року був прийнятий слюсарем з ремонту парогазотурбінного устаткування четвертого розряду групи з ремонту допоміжного турбінного устаткування цеху з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд згідно наказу № 291 к від 26.11.2004р. 11 жовтня 2005 року його було переведено машиністом крана (кранівником) п`ятого розряду цеху з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд згідно наказу № 248-к від і 11.10.2005р. 01 вересня 2007 року ОСОБА_1 було переведено в Теплоелектроцентраль-1 в цех з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1 будівель і споруд машиністом крана (кранівником) п`ятого розряду згідно наказу № 311 -к від 31.08.2007р. 04 вересня 2015 року цех з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1, будівель і споруд перейменовано на цех з ремонту тепломеханічного устаткування згідно наказу № 353 від 04.09.2015р. 20.11.2018 року він був звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України згідно наказу № 653-к від 20.11.2018 р. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 квітня 2019 року у справі № 462/1317/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недонарахованої заробітної плати його позов було задоволено, вирішено стягнути з відповідача на його користь 36 649,00 грн. недорахованої заробітної плати та 43 080,30 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем його трудового права, зокрема, невиплати заробітної плати станом на день звільнення - 20.11.2018 року. 16.07.2019 року відповідачем було сплачено ОСОБА_1 недораховану заробітну плату у сумі 36 649,00 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків виплати у сумі 43080,30 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. Оскільки відповідач у день звільнення позивача не здійснив всіх розрахунків, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.11.2018 року по 16.07.2019 року. Відповідно до розрахунку позивача середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки виплати заробітної плати після його звільнення складає 63 330, 80 грн. = 49,40 грн. (середньогодинна заробітна плата) X 1282 (кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку). За наведеного, просить позов задовольнити, а також стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 03.10.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами, зазначивши, що за спірний період (з 01.01.2010 року по вересень 2015 року включно) заробітна плата та додаткові виплати позивача становили 152778,96 грн. згідно розрахункових листків. Спір у справі № 462/1317/19 виник внаслідок того, що у формулу розрахунку заробітної плати було закладено нижчий розмір мінімальної заробітної плати, ніж було передбачено Законами України «Про державний бюджет України». Таким чином, згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25.04.2019 року по справі №462/1317/19, позивачу було виплачено дану різницю по мінімальній заробітній платі. Відтак різниця недонарахованої заробітної плати (згідно рішення суду) становить 20% від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. Просить застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .. Зазначає, що дана позиція повністю узгоджується із позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за № 6-113цс16. При розгляді справи також просить врахувати, що відповідач - ЛМКП «Львівтеплоенерго», є комунальним теплопостачальним підприємством, що має стратегічне значення, особливо в опалювальний період. Непомірні фінансові навантаження, спричиненні позовами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, можуть призвести до банкрутства підприємства. Важають, що позивач свідомо умисно, користуючись відсутністю термінів позовної давності для справ щодо стягнення заробітної плати, затягував час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

13.11.2019 року представник позивача ОСОБА_2 подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що покликання відповідача на те, що позивачем умисно затягувався час звернення до суду із позовними вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необгрунтованим і недоцільним, так як відповідач з 18.11.2015 року по 20.11.2018 року (день звільнення позивача з роботи), а це близько 3 рів, добровільно не вжив заходів для того, щоб виплатити позивачу належні суми. Якщо б відповідач добровільно виплатив позивачу до дня звільнення усі належні суми, то це б мінімізувало його витрати на сплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати позивачу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та судові витрати, пов`язані із судовим розглядом позову позивача.

Керуючись п. 2 ч. 6 ст. 279 ЦПК України суд не вбачає необхідності проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, так як характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був прийнятий слюсарем з ремонту парогазотурбінного устаткування четвертого розряду групи з ремонту допоміжного турбінного устаткування цеху з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд згідно наказу № 291 к від 26.11.2004р.

11 жовтня 2005 року його було переведено машиністом крана (кранівником) п`ятого розряду цеху з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ, будівель і споруд згідно наказу № 248-к від і 11.10.2005р.

01 вересня 2007 року ОСОБА_1 було переведено в Теплоелектроцентраль-1 в цех з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1 будівель і споруд машиністом крана (кранівником) п`ятого розряду згідно наказу № 311 -к від 31,08.2007р.

04 вересня 2015 року цех з ремонту тепломеханічного устаткування ТЕЦ-1, будівель і споруд перейменовано на цех з ремонту тепломеханічного устаткування згідно наказу № 353 від 04.09.2015р.

20 листопала 2018 року згідно наказу № 653-к позивач був звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України /а.с. 9-10/.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25.02.2019 року позов ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати з урахуванням його заяви про уточнення позовних вимог - задоволено повністю. Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 36649 грн. невиплаченої заробітної плати за період з 01 січня 2010р. по 30 вересня 2015р. та 43080 грн. 30 коп. компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушення строків її виплати, а всього - 79729 /сімдесят дев`ять тисяч сімсот двадцять дев`ять/ грн. 30 коп. без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 3000 грн. витрат на правову допомогу. Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» в дохід держави 797,29 грн. судового збору. /а.с. 13-19/.

На виконання вказаного рішення суду був виданий виконавчий лист від 25.04.2019 року /а.с. 21/.

Частинами 1, 7 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Із змісту ст.117 КЗпП України вбачається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Як вбачається із роз`яснень даних у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, якщо роботодавець недоведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25.04.2019 р. доведено вину відповідача у невиплаті належних позивачу при звільненні сум.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого вказаною постановою, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Пунктом 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати /компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо/.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець недоведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що 16.07.2019 року на виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25.04.2019 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» виплатило ОСОБА_1 недораховану заробітну плату та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, що підтверджується випискою за картковим рахунком клієнта за період з 01.07.2019 року по 11.09.2019 рік /а.с. 22/.

Враховуючи вищенаведене, на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2018 року по 16.07.2019 р.

Суд приймає до уваги розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказаний позивачем у позовній заяві, оскільки з таким відповідач ознайомлений і такий ним не оспорювався.

З наданого позивачем розрахунку, який не спростований відповідачем, вбачається, що відповідно до розрахункових листків заробітна плата за вересень - жовтень 2018 р. становила 13 020,79 грн. (5927,52 грн. + 7093,27 грн.). Позивачем було відпрацьовано за вересень-жовтень 2018 р. 263,63 робочих годин (120 роб. год. + 143,60 роб. год), отже, його середньогодинна заробітна плата складає 49,40 грн. (13020,79 грн. : 263,60 роб. год).

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103-17/214 «Про надання роз`яснення» роботодавцям рекомендовано скористатися розрахунком норм тривалості робочого часу на 2018 рік, відповідно до якого при 40-годинному робочому тижні норма тривалості робочого часу становить 1994 год., а за період з 21.11.2018р. по 31.12.2018р. становить 222 роб.год.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» норма тривалості робочого часу за період з 01 січня по 16 липня 2019 року становить 1060 робочих годин.

Разом кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 21.11.2018р. по 16.07.2019р. становить 1282 робочих годин.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2018 року по 16.07.2019 року в розмірі 63330,80 грн. проведено позивачем відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 8 лютого 1995 року.

Разом з тим, як вбачається із Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачає, що справляння і сплата податку із заробітної плати є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а суд визначає таку суму без утримання цього податку та інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем і в день звільнення йому не були виплачені належні від підприємства суми, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 63330,80 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2018р. по 16.07.2019 року, без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Доводи відповідача про застосування принципу співмірності та зменшення відповідно розміру середнього заробітку, який має бути виплачений у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України судом відхилені з наступних мотивів.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно правової позиції Верховного Суду у справі № 761/2451/15-ц закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всієї суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Крім цього, Верховним Судом у цій справі зазначається, що нормою частини другої статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі позитивного для працівника вирішення судом спору про розміри належних йому сум, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що підтверджується і правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 25.04.2019 року у справі 462/1317/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі. Дане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили. Відтак, суд вважає, що немає підстав для застосування принципу співмірності.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно договору про надання правничої (правової) допомоги від 16.09.2019 року, ордера серії ВС №1003879 на надання правничої (правової) допомоги від 16.09.2019 року, додаткової угоди до договору про надання правничої (правової) допомоги від 16.09.2019 року, акту приймання-передачі від 263.09.2019 року, квитанції до прибуткового касового ордера № 42 від 30.09.2019 року, розрахунку витрат на професійну правничу допомогу по справі ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від 30.09.2019 року, долучених до матеріалів справи, позивач уклав з адвокатом Прімєровою Н.Г. договір про надання правничої (правової) допомоги та здійснила оплату у розмірі 2500 грн.

Керуючись ст.141 ЦПК України суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 768,40 грн. судового збору та 2500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, ст. 38, 116, 117 КЗпП України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 63 330 /шістдесят три тисячі триста тридцять/ грн. 80 коп. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 21 листопада 2018 року по 16 липня 2019 року без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 2500 грн. витрат на правову допомогу.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 768,40 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код ЄДРПОУ 05506460, знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Д.Апостола, 1.

Текст рішення виготовлено 19.11.2019 року

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: А.І. Кирилюк