Вирок № 85756774, 20.11.2019, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1459/19

Номер провадження 1-кп/530/130/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2019 р. Зіньківський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., за участю прокурора Маюри С.В., захисника обвинуваченого адвоката Черевичної Ю.О., розглянувши в судовому засіданні в залі суду міста Зіньків Полтавської області матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22019170000000042 від 30.10.2019 року, відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Озірне, Житомирської області, зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, середньою освітою, одруженого, має на утриманні 2 дітей, непрацюючого, раніше не судимого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , не пізніше 13.03.2018, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, яка полягала у порушенні встановленого в Україні порядку обігу вогнепальної зброї та боєприпасів до неї та бажаючи їх настання, не маючи передбаченого Положенням про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України № 576 від 12.10.1993, та Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патроні, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів,

а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженого наказом МВС України №6 22 від 21.08.1998 без передбаченого законом дозволу придбав, носив та зберігав вогнепальну зброю, а саме: гранату «Ф-1» із запалом «УЗРГМ-2» та гранату «РГД-5» із заполам до неї «УЗРГМ-2», та керуючись корисливими мотивами підшуковував покупця на вказані предмети, за ціною 60 доларів США за одну гранату із запалом до неї по міжбанківському курсу на день збуту боєприпасів (27,08 грн. за 1 долар США).

28.02.2019 ОСОБА_1 , діючи умисно, з корисливих мотивів, за допомогою засобів мобільного зв`язку, досяг попередньої домовленості з ОСОБА_2 (установчі дані особи змінено в порядку передбаченому Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»), щодо збуту боєприпасів останньому.

01.03.2019 ОСОБА_1 використовуючи засоби мобільного зв`язку домовився із ОСОБА_2 про продаж останньому 2-ох гранат із запалами до них та повідомив, що грошові кошти необхідно перерахувати на банківську карту, номер якої ОСОБА_1 повідомить ОСОБА_2 коли останній буде знаходитися біля терміналу.

05.03.2019 ОСОБА_2 використовуючи засоби мобільного зв`язку, на прохання ОСОБА_1 проінформував останнього про готовність перерахунку грошових коштів у якості оплати за боєприпаси, на що ОСОБА_1 , з метою приховання своєї злочинної діяльності, повідомив наступний номер банківської карти ПАТ КБ «ПриватБанк»: НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_3 .

Того ж дня, ОСОБА_2 використовуючи можливості банківського терміналу ПАТ КБ «Полтава Банк» здійснив перерахунок грошових коштів у розмірі 3250 грн. (120 доларів США) на банківську картку вказану ОСОБА_1 та здійснив телефонний дзвінок останньому, під час якого повідомив про перерахування грошових коштів, на що ОСОБА_1 попрохав ОСОБА_2 проінформувати його про реквізити отримувача та відділенням ТОВ «Нова Пошта» на яке ОСОБА_1 відправить боєприпаси. Слідуючи вказівкам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , використовуючи можливості мобільного зв`язку, шляхом направлення смс-повідомлення повідомив ОСОБА_1 дані отримувача та відділення

ТОВ «Нова Пошта».

13.03.2019 ОСОБА_1 , з метою уникнення особистого контакту з ОСОБА_2 , використовуючи послуги поштового зв`язку ТОВ «Нова Пошта» у відділенні № 3, розташованому за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 47/1, здійснив відправку двох корпусів гранати: «Ф-1» та «РГД-5», а також одного запалу до гранати «УЗГРМ-2» поштовим відправленням № 59000406744455, яке адресовано ОСОБА_2 у відділення № 1 ТОВ «Нова Пошта» розташованому за адресою: Полтавська область, смт. Опішня, вул. Незалежності, буд. 21. Вказані вище предмети ОСОБА_1 заздалегідь помістив до картонної коробки перемотаної клейкою стрічкою з написом «Обережно крихке!».

Того ж дня, ОСОБА_1 , використовуючи можливості мобільного зв`язку, шляхом направлення смс-повідомлення поінформував ОСОБА_2 про номер вищевказаного поштового відправлення, та здійснив телефонний дзвінок останньому задля переконання, що ОСОБА_2 отримав смс-повідомлення з номером поштового відправлення.

15.03.2019 ОСОБА_2 перебуваючи у відділенні № 1 ТОВ «Нова Пошта», розташованому за адресою: Полтавська АДРЕСА_2 , смт АДРЕСА_3 Опішня, вул. Незалежності, буд. АДРЕСА_4 , отримав поштове відправлення від ОСОБА_1 за номером НОМЕР_2 , в якому знаходилися два корпуси гранат «Ф-1» та «РГД-5», а також один запал до гранати «УЗРГМ», які останній добровільно видав працівникам УСБУ в Полтавській області.

Того ж дня, ОСОБА_2 використовуючи засоби мобільного зв`язку, поцікавився у ОСОБА_1 чому в поштовому відправленні знаходився лише один запал «УЗРГМ», а не два як обіцяв ОСОБА_1 , на що останній повідомив, що згодом відправить іншу частину товару, якої не вистачало у першому поштовому відправленні та повідомить про відправку ОСОБА_2 ..

01.04.2019 ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні відділення № 7

ТОВ «Нова Пошта», розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, бульвар М. Грушевського, буд. 13, здійснив відправку запалу до гранати «УЗРГМ-2» поштовим відправленням № 59000411294486. Даний предмет ОСОБА_1 заздалегідь розмістив у картонній коробці, перемотаній клейкою стрічкою жовтого кольору,

з елементами маскування, помістивши його разом із автомобільною запчастиною, які були загорнуті до шматка тканини.

Вказане поштове відправлення було адресовано ОСОБА_2 , який 03.04.2019

в приміщенні відділення № 1 ТОВ «Нова Пошта», розташованому за адресою: Полтавська область, смт. Опішня, вул. Незалежності, буд. 21, здійснив отримання вищевказаного поштового відправлення, та добровільно видав працівникам УСБУ

в Полтавській області вищевказаний запал до гранати «УЗРГМ-2».

Згідно висновку експерта Полтавського НДЕКЦ МВС України № 53 від 23.04.2019, складеного за результатами проведеної у вказаному кримінальному провадженні судової вибухово-технічної експертизи, надані на дослідження предмети зовні схожі на два корпуса гранати «Ф-1» та «РГД-5» та два предмета зовні схожі на запал до гранати «УЗРГМ-2» являються: двома уніфікованими запалами ручної гранати модернізовані «УЗРГМ-2», гранатою «РГД-5» спорядженою в середині та гранатою «Ф-1» спорядженою у середині.

Згідно висновку експерта Полтавського НДЕКЦ МВС України № 67 від 23.05.2019, складеного за результатами проведеної у вказаному кримінальному провадженні судової вибухово-технічної експертизи, граната «РГД-5» із запалом «УЗРГМ-2» та граната «Ф-1» із запалом «УЗРГМ-2» за раніше проведеною судовою вибухово-технічною експертизою № 53 від 23.04.2019 придатні до вибуху та відносяться до категорії вибухових пристроїв (боєприпасів).

Згідно листа Управління превентивної діяльності ГУ НП в Полтавській області № 1115/115/20/01-2019 від 18.07.2019, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на обліку, як власник зброї не значиться та дозволи на придбання, зберігання вогнепальної, холодної зброї та пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів споряджених гумовими кулями не видавались.

Таким чином, ОСОБА_1 не пізніше 13.03.2019 р. придбав, носив та зберігав боєприпаси, а саме: гранату «Ф-1» із запалом до неї «УЗРГМ-2» та гранату «РГД-5» із запалом до неї «УЗРГМ-2». В подальшому, використовуючи засоби мобільного зв`язку, досягнувши домовленості з ОСОБА_2 про збут останньому бойових припасів, 13.03.2019, використовуючи послуги поштового зв`язку ТОВ «Нова Пошта», здійснив відправку корпуса гранати «Ф-1», корпуса гранати «РГД-5» та одного запалу «УЗРГМ-2» до них, а 01.04.2019 використовуючи послуги поштового зв`язку ТОВ «Нова Пошта» здійснив відправку одного запалу «УЗРГМ-2». Вказані поштові відправлення були адресовані ОСОБА_2 , які останній отримав у відділенні ТОВ «Нова Пошта» 15.03.2019 та 03.04.2019 відповідно.

Таким чином, ОСОБА_1 здійснив збут ОСОБА_2 гранати «Ф-1» із запалом до неї «УЗРГМ-2» та гранати «РГД-5» із запалом до неї «УЗРГМ-2», чим вчинив придбання, зберігання, носіння та збут бойових припасів без передбаченого законом дозволу, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України.

Дане підтверджується сукупністю наступних доказів.

Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання щодо доведеності вини обвинуваченого у скоєнні даного кримінального правопорушення, судом перш за все враховано вимоги ст.ст. 28,62 Конституції України, ст. 370 КПК України, ст.ст. 3,13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, практику Європейського суду з прав людини, якими передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише національним і європейським законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.

Стаття 16-1 КПК України передбачає, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

Згідно із ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Під час розгляду справи в суді, ОСОБА_1 , свою вину в інкримінуємому йому злочині визнав в повному обсязі, в повному обсязі визнав фактичні обставини справи. Будучи допитаним в судовому засіданні дав покази аналогічні описовій частині вироку. Виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення даного злочину, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

Прокурор в судовому засіданні, в зв`язку з тим, що обвинувачений вину у вчиненому злочині визнав повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, запропонував визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом було визнано недоцільним дослідження показів свідків і інших доказів стосовно фактичних обставин справи, зібраних в ході дізнання та досудового слідства, так як вони правильно усвідомлюються обвинуваченим та іншими учасниками процесу і ніким не оспорюються.

Суд, за згодою всіх учасників судового провадження, обмежився допитом обвинуваченого, ОСОБА_1 , а також дослідив матеріали, які характеризують ОСОБА_1 ..

Зазначене повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Докази по справі не досліджувалися, в зв`язку з тим, що суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів, які ніким не оспорюються.

У рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Крім того слід зазначити про питання, яке має вирішити суд у цій справі, а саме, чи визначає диспозиція частини першої статті 263 КК України склад злочину достатньо чітко, щоб будь-яка особа розуміла, за які дії або бездіяльність вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Іншими словами: чи відповідає формулювання частини першої статті 263 КК України загальновизнаній правовій засаді nullum crimen sine lege і чи впливає на якість закону відсутність закону, який передбачає «дозвіл» на «носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу».

Принцип nullum crimen sine lege закріплений, серед іншого, в статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає: «Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом…».

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини принцип встановлення законом злочинів і покарань вимагає, аби правопорушення і покарання за їх вчинення були чітко визначені у законі. Поняття «закон» у розумінні статті 7, як і у інших статтях Конвенції (наприклад, у статтях 8-11), передбачає якісні умови, зокрема щодо доступності і передбачуваності.

Умова «якості» має бути виконана як по відношенню визначення правопорушення, так і щодо покарання за його вчинення або його розміру. «Неякісність закону» у визначенні правопорушення або покарання, яке має застосовуватись, призводить до порушення статті 7 Конвенції.

Щодо передбачуваності закону, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що особа має розуміти з формулювання відповідного положення, за потреби - за допомогою судового тлумачення або отримавши відповідну пораду від фахівця, - які його дії та/або бездіяльність можуть потягнути кримінальну відповідальність.

ЄСПЛ у справі «Вєренцов проти України» розглядав ситуацію з бланкетною нормою, коли особа була притягнена до адміністративної відповідальності, зокрема, за порушення порядку проведення демонстрацій за відсутності чітко встановленого в законодавстві такого порядку, що призвело до порушення статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Диспозицію частини першої статті 263 КК України не можна вважати бланкетною, оскільки вона не посилається на інші закони чи нормативні акти у визначенні заборонених діянь, а визначає їх у своєму тексті. Відповідно до цього положення забороняються: «носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу».

Власне ця заборона і є диспозицією частини першої статті 263 КК України, яка супроводжується визначеними в цьому ж положенні санкціями.

Відсилка до іншого «закону» міститься не в диспозиції цієї норми, а у формулюванні умови, яка визначає, коли її диспозиція може бути застосована: «без передбаченого законом дозволу». Якщо «дозвіл» відсутній - умова виконана, і діє диспозиція частини другої статті 263 КК України, тобто заборона «носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу». Навпаки, наявність відповідного дозволу свідчить про відсутність передбаченої законом умови, за якої диспозиція цього положення може бути застосована.

Органами досудового слідства, дії ОСОБА_1 , кваліфіковано вірно.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.91 КПК України, однією з обставин, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається, зокрема, на прокурора.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 ККпоняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005 р., щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачений винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочині визнав, надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованих йому злочині, вчинив тяжкий злочин, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

Обговорюючи питання про вид і міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_1 , достатнє і необхідне для його виправлення і недопущення в подальшому скоєння ним злочинів, суд враховує, що він вину визнає повністю і щиро кається в здійсненому, активно сприяв розкриттю злочину, його майновий стан, молодий віком і вважає ці обставини, згідно зі ст.66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_1 .

Згідно зі ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_1 – не виявлено.

Згідно з положеннями ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Статттею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.2 цієї статті Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Згідно з характеристикою ОСОБА_1 , характеризується позитивно.

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, того, що ОСОБА_1 , скоїв злочин передбачений ч.1 ст. 263 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, України, який відноситься до тяжкого злочину, обставин вчиненого злочину, суспільної небезпеки скоєного злочину, обставин справи та наслідків, а також особи ОСОБА_1 , характеристики обвинуваченого,враховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини даного кримінального провадження, давши їм оцінкукеруючись вимогами кримінального закону та передбачених цим законом санкцій, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченогота попередження вчинення ним нових злочинів можливе в умовах без ізоляції від суспільства і у суду є підстави застосувати до обвинуваченого покарання пов`язане без позбавленням волі.

Адже, Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Тому, з урахуванням зазначених обставин, а також відповідно до вимог кримінального закону і передбачених цим законом санкцій, обвинуваченому необхідно для його виправлення і припинення нових злочинів призначити покарання, пов`язане без позбавленням волі, що за переконанням суду буде відповідати тяжкості правопорушень і не становитиме "особистого надмірного тягаря для винного". Саме таке покарання суд вважає пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення винного та запобігання вчиненню ним нових злочинів і в даному випадку мета застосування кримінального покарання буде досягнута при призначенні обвинуваченому саме такого виду покарання.

На думку суду, призначення цього покарання забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України.

Згідно медичних довідок ОСОБА_1 - практично здоровий.

Речові докази по справі: мобільний телефон марки «Самсунг» з сімкарткою, якийпередано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів СВ УСБ України в Полтавській області (т.2 а.с.237-239); рештки гранати ГРД-5 та Ф-1, якіпередано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів СВ УСБ України в Полтавській області (т.2 а.с.222-225); квитанцію про перерахування грошових коштів від 05.03.2019 року (т.3 а.с.12-13).

Відповідно до п.14 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з речовими доказами.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 , обрано - тримання під вартою.

Відповідно до обвинувального акта судові витрати по справі становлять 3140 грн. 20 копійок.

Цивільний позов заявлено.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 118,124-126,321, 369, 371, 373-376, 380, 475 КПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_1 виним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого за ч.1 ст.263 КК України та призначити покарання у виді 5 (п"яти) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням встановивши іспитовий строк три роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи;

- не виїзджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу змінити із тримання під вартою на особисте зобов"язання звільнивши його негайно в залі судового засідання.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Озірне, Житомирської області, зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, не працюючого, ідентифікаційний номер суду невідомий, на користь держави 3140 ( три тисячі сто сорок) грн. 20 копійок судових витрат за проведення судових вибухо-технічних експертиз.

Речові докази: мобільний телефон марки «Самсунг» з сімкарткою, якийпередано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів СВ УСБ України в Полтавській області (т.2 а.с.237-239) – повернути ОСОБА_1 ; рештки гранати ГРД-5 та Ф-1, якіпередано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів СВ УСБ України в Полтавській області (т.2 а.с.222-225) - знищити; квитанцію про перерахування грошових коштів від 05.03.2019 року (т.3 а.с.12-13) – залишити в м матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко