Рішення № 8575538, 24.03.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2010 р. Справа № 47/192-09

вх. № 10843/5-47

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Макушев Є.В. довіреність б/н від 22.03.10 р.;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Дочірнього підприємства "Аромат" м. Сквира

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 60826,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Аромат" (позивач) звернулося з позовом щодо стягнення з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 основної заборгованості у розмірі 62893,04 грн., пені у розмірі 1719,81 грн. та 3% річних у розмірі 250,33 грн., які виникли внаслідок несплати відповідачем отриманого товару на підставі договору постачання молочної продукції №409 від 04.09.2009 р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 1062,20 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Ухвалою заступника Голови господарського суду від 24 лютого 2010 року строк розгляду справи продовжено на один місяць до 24 березня 2010 року.

У судове засідання позивач надав заяву про уточнення позовних вимог в зв”язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу, просить стягнути з відповідача 58 856,35 грн. основного боргу, пеню у розмірі 1 719,81 грн., та 3% річних у розмірі 250,33 грн. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 1 062,20 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. Враховуючи, що згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає заяву позивача як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив, про дату та час був повідомлений належним чином, але відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін господарським судом встановлено, що 04 вересня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання молочної продукції №409.

Відповідно до умов вищевказаного договору позивач (постачальник) зобов'язується поставити, а відповідач (покупець) зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах договору.

Позивач свої зобов'язання згідно договору виконав у повному обсязі що належним чином, що підтверджується видатковими накладними: № 760702 від 01.10.2009 р. на суму 49 014,10 грн., №768693 від 08.10.2009 р. на суму 27 119,12 грн., №773973 від 13.10.2009 р. на суму 32 281,09 грн.

Вищевказані видаткові накладні підписані особистим підписом відповідача з видбитком печатки. Відповідач отримав товар, але оплатив лише частково в розмірі 49 557,96 грн., внаслідок виникла заборгованість 58 856,35 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 58 856,35 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню у розмірі 1 719,81 грн., та 3% річних у розмірі 250,33 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.7.15. Договору у разі несвоєчасної оплати, сплати одержаного товару, постачальник проводить нарахування покупцю за весь час прострочення: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, яка діяла в період, за який проводиться нарахування; 3% річних з простроченої суми.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 1062,20 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 625 Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (61144, АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) на користь Дочірнього підприємства "Аромат" (09000, Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Леніна 19, 13, розр. рах. 260032092 в ВАТ "УПБ", МФО 3200205, код ЄДРПОУ 30737268) заборгованість у розмірі 58 856,35 грн., пеню у розмірі 1 719,81 грн. , 3% річних у розмірі 250,33 грн., 1 062,20 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Справа №47/192-09

Повний текст рішення підписано 26 березня 2010 року.