Рішення № 85750863, 11.11.2019, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/1818/19

Провадження № 2/202/1351/2019

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2019 року місто Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого судді Марченко Н.Ю. за участю секретаря судового засідання Дівіндір Н.М., Андрусяка В.Л., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району, про визнання права власності за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначає, що з січня 2006 року по теперішній час на підставі договору найму житла б/н від 03.08.2006 року, укладеного між нею та Комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Індустріального району, проживає та зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 . Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно (індексний номер 25668448 від 15.08.2014 року) вказана квартира належить на праві власності територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради.

Посилаючись на те, що вона постійно проживає у даній квартирі, проводить у ній ремонтні роботи, господарює в ній, безперервно володіє цим нерухомим майном на протязі більше тринадцяти років, що підтверджується договором найму житла та відповідними актами, складеними сусідами, позивач просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2019 року було відкрито провадження у справі.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Шостаков С.М. позов підтримали та наполягали на його задоволенні.

Представник відповідач Дніпровської міської ради Камишникова Ю.М. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позов, зазначивши, що законні підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно відповідно до статті 344 ЦК України відсутні, оскільки позивач користується цим майном на підставі договору найму житлового приміщення, з якого позивачу було відомо, що власником житла є міська рада. Вважала, що здійснення позивачем ремонтних робіт свідчить лише про утримання житла в належному для проживання стані. Крім того, оскільки позивач була зареєстрована в спірному житлі 19.01.2017 року, в її родичі у 2018 році, вважала недоведеним факт безперервного проживання. Просила в задоволенні позову відмовити.

Третя особа – Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району явку свого представника у судове засідання не забезпечило, про розгляд справи було повідомлено.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що 3 серпня 2006 року між Комунальним виробничим житлово ремонтно-експлуатаційним підприємством Індустріального району як наймодавцем, з однієї сторони, та ОСОБА_1 як наймачем, з іншої сторони, був укладений договір найму житла, відповідно до якого наймодавець передав ОСОБА_1 у безстрокове користування житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з однієї кімнати, має загальну площу 40,8 кв.м., житлову площу 19,6 кв.м.

Власником вказаного житла згідно зі свідоцтвом про право власності від 15.08.2014 року є Територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради (нині - Дніпровська міська рада).

Заявляючи позовні вимоги про визнання права власності на зазначену квартиру за набувальною давністю, позивач посилається на те, що вона з 2006 року постійно проживає в цьому житлі та утримує його, про що надала суду відповідні акти.

Крім того, факт проживання позивача з 2006 року в квартирі АДРЕСА_1 підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Разом із тим, погодитися з позовними вимогами ОСОБА_1 суд не може з огляду на таке.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За змістом цієї статті володіння визнається добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже, закон визначає такі ознаки володіння, необхідні для набуття права власності за набувальною давністю, як добросовісність заволодіння чужим майном, відкритість і безперервність володіння протягом визначеного строку, а також безтитульність володіння.

Тож набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Тобто йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.

Таким чином, підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність.

Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відтак, наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності.

Враховуючи, що позивач в 2006 році набула спірну квартиру в користування і продовжує володіти нею на підставі договору найму житла, позивачу весь час було достовірно відомо, що власником такого житла є територіальна громада в особі міської ради і відсутність в неї підстав для набуття права власності на це комунальне майно, суд вважає, що в даному випадку відсутні такі умови для набуття права власності за набувальною давністю як добросовісність та безтитульність володіння, а тому законних підстав для визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю немає.

На переконання суду, сам по собі факт проживання позивача з 2006 року у зазначеному житлі і його утримання, не може бути законною підставою для визнання за позивачем права власності на це майно за набувальною давністю, оскільки воно здійснювалося на підставі договору найму житла, що перебуває в комунальній власності, а для набуття права власності на таке майно існує порядок приватизації житла і про право позивача на приватизацію займаного житла прямо зазначено в укладеному з нею договорі найму, що підтверджує обізнаність позивача про відсутність підстав для набуття права власності на займане нею житло за набувальною давністю.

За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові відповідно до статті 141 ЦПК України понесенні позивачем судові витрати (витрати по сплаті судового збору) позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Дніпровської міської ради (м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 75), третя особа Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району (м. Дніпро, пр. П. Калнишевського, 11), про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи) протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 20 листопада 2019 року.

Суддя Н.Ю. Марченко