Рішення № 85750500, 20.11.2019, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/4512/19

Провадження № 2/211/1955/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 листопада 2019 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гулько А.С.,

позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної в місті ради, про припинення права на частку у спільному майні, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом до відповідача ОСОБА_4 та просить суд припинити право спільної власності відповідача на 1/3 частку у житловому будинку АДРЕСА_1 , присудивши на її користь грошову компенсацію в сумі 50793,00 грн., що знаходяться на депозитному рахунку суду та визнати за ним право власності на 1/3 частку вказаного будинку, оскільки відповідач не є членом сім`ї, не приймає участі в утриманні своєї частки домоволодіння, спільне володіння і користування майном є неможливим. В обґрунтування позову зазначив, що він з 22 липня 2002 року перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 04.07.2012 року шлюб між ними розірвано. На підставі договору купівлі-продажу будинку з господарчими будівлями і спорудами і земельною ділянкою ВРЕ № 007232 від 26 січня 2011 року вони з відповідачкою та їх сином є власниками житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , з виділом по 1/3 частки кожному. Однак з 2013 року відповідачка фактично не проживає в будинку та не приймає участі в сплаті нарахованих комунальних послуг, всі платежі він сплачує особисто. На даний час відповідач та позивач не є членами однієї сім`ї, не проживають спільно та не ведуть спільного господарства, між сторонами залишились лиш віддалені родинні зв`язки за наявності спільної дитини та після офіційного розірвання шлюбу в 2012 року між сторонами родинні зв`язки взагалі ніяким чином не підтримувались, оскільки відповідачка навіть не приймає участі в утриманні дитини на підставі судового рішення про стягнення аліментів, а не в добровільному порядку за згодою сторін. Він зобов`язується після відкриття провадження по справі перерахувати на депозитний рахунок суду суму в розмірі 50793,00 грн., що становить вартість 1/3 частини спірного домоволодіння. За висновком експерта технічна можливість виділу в натурі 1/3 частини житлового будинку, з дотриманням вимог ДБН в галузі будівництва, відсутня. Тому оскільки спірний будинок неможливо поділити в натурі між співвласниками, оскільки частка відповідача є 1/3 від всього будинку і по даний час. тобто протягом 6 років, в будинку відсутні речі та майно відповідача, вказане свідчить про відсутність у відповідача нагальної потреби у користуванні своєю частиною спірного будинку. Наступною умовою припинення за рішенням суду права особи на частку у спільному майні є те, що річ є неподільною. Третьою умовою є неможливість спільного володіння та користування майном згідно вищезазначених підстав. Він неодноразово телефонував відповідачці з пропозицією ремонту житлового будинку та надвірних споруд, оскільки в будинку не здійснювались давно ремонтні роботи та він знаходиться в аварійному стані, а також облаштувати прибудинкову територію, однак відповідачка відмовляється прийняти особисту участь, мотивуючи свою відмову тим, що вказані проблеми їй не потрібні та її не стосуються. При цьому щодо питання врегулювання викупу належної їй частини відповідачка виставляє досить завищену суму грошових коштів, практично вартість самого будинку. Одна із обставин, передбачених ч. 1 ст. 365 ЦК України є те, що припинення права власності частиною спірного будинку не завдасть шкоди її інтересам, а тому просить задовольнити заявлені вимоги.

Ухвалою суду від 13 вересня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 01 листопада 2019 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті, встановлено загальний порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги позову, наполягали на його задоволенні в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, вимоги позову не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов.

В обґрунтування відзиву зазначено, що до моменту, коли ОСОБА_1 насильницьким шляхом фактично вигнав її з власного будинку, вона мешкала за місцем реєстрації. У власному будинку вона не проживає з 22 листопада 2014 року, а не з 2013 року, як вказує позивач. З середини 2015 року позивач став проживати без її згоди разом з іншою жінкою та її дитиною, по суті створивши іншу родину. Питання її проживання в будинку не вирішується мирним шляхом, оскільки позивач не пускає її до будинку, погрожує насиллям, змінив замки. Вона неодноразово намагалась потрапити до свого будинку, але позивач та його співмешканка перешкоджали їй в цьому, ображали, лаяли, виганяли. Цьому є свідки і з цього приводу вона викликала поліцію. Вважає не тільки безпідставними, але й образливими висновки позивача. що вона не проявляє до будинку наякого інтересу та має суттєву заборгованість по аліментам на утримання сина. Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , має 3 житлові кімнати, а фактично 4. Біля будинку розташована літня кухня, яка має коридор з кладовою, кімнату, кухню та ванну кімнату. Вважає таке помешкання цілком придатне для житла для однієї або двох осіб. Тому не вважає їх домоволодіння технічно неподільним. До того ж 1/3 частина домоволодіння не може вважатися незначною. Таким чином так звана неможливість спільного проживання полягає лише в тому, що позивач, їх спільний син ОСОБА_5 , співмешканка позивача та її донька можуть проживати в будинку, співвласником якого вона є, а вона не може там проживати. Вважає, що позивачем не доведено, що частка житлового будинку з господарськими спорудами та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди співвласникам та членам його сім`ї. Іншого житла вона не має, змушена жити зі своєю матір`ю у належній їй квартирі, також не має достатніх коштів для придбання окремого житла, сума, запропонована позивачем, не достатня для забезпечення навіть мінімальних житлових потреб, тому втрата права власності на 1/3 частку спірного домоволодіння завдасть їй суттєвої шкоди. Тому вона не дає згоди на отримання грошової компенсації на належну їй 1/3 частку домоволодіння та наголошує, що позивач не звертався до неї з пропозицією уступити йому частку будинку з господарськими спорудами за 50793,00 грн., бо він не сумнівається, що вона сама з радістю викупила б його частку за означену суму. Переконана, що на думку позивача та виходячи з особливостей його характеру, вартість її частки на спільний будинок повинна бути значно меншою, ніж така сама його частка. Зауважила, що наданий позивачем звіт про оцінку майна, складений 23.04.2019 р. ФОП ОСОБА_6 , дійсний протягом лише 6 місяців. Тому росить заявлені вимоги залишити без задоволення.

Представник третьої особи - служби у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради Березуцька Н.І., будучи належним чином повідомленою, в судове засфдання не з`явилась.

Вислухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 Цивільного кодексу України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено судом, сторони з 22 липня 2000 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2012 року між ними розірваний (а.с. 11 – копія рішення суду).

Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10 – копія свідоцтва), місце проживання кого рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 липня 2016 р. визначено з батьком (а.с. 12-13 – копія рішення суду).

В період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами і земельною ділянкою від 26 січня 2011 року сторони, які діяли за себе особисто та як законні представники малолітнього сина, придбали житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 під номером АДРЕСА_1 . Згідно витягу про державну реєстрацію прав від 28.01.2011 р., право власності на вказане домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по 1/3 частки за кожним (а.с.9 – копія витягу).

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 06 вересня 2017 року, вимоги ОСОБА_1 про припинення права власності ОСОБА_4 на 1/3 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві спільної часткової власності, визнавши за ним право власності на вказану частку, залишені без задоволення. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року, рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 06 вересня 2017 року в цій частині залишено без змін.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 321 ЦК України).

Згідно статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити дотримання їх точності. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 381/3268/16-ц та постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.

Згідно статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, сформульованої у постанові від 02 липня 2014 року в справі № 6-68цс14 визначальною обставиною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників є те, чи буде істотною шкода завдана внаслідок такого припинення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) вказано, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном».

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини 1 статі 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що у відповідача ОСОБА_4 іншого житла, крім 1/3 частини у спільному домоволодінні, немає, і це є єдиною житловою нерухомістю, в якій вона зареєстрована. Позивач не довів наявність іншого житла у ОСОБА_4 .

Також позивачем не надано належних доказів на підтвердження неможливості спільного використання співвласниками квартири.

Доводи позивача про неможливість виділення належної відповідачу частки у натурі в окреме жиле приміщення не є безумовною підставою для примусового припинення права власності відповідача на частину належного їй спірного домоволодіння. Припинення права власності власника на відповідну частку майна допускається лише за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам, тобто завдана внаслідок припинення права шкода не буде істотною (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2019 року по справі № 756/10260/16-ц).

Встановивши, що частка ОСОБА_4 у праві спільної власності на будинок не може бути розцінена як незначна, доводи позивача про неможливість спільного володіння та користування ним є недоведеними, а припинення права власності ОСОБА_4 на частину будинку завдасть їй істотної шкоди, порушить принцип рівності прав співвласників, який забороняє обмеження прав одних співвласників за рахунок інших, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

За встановлених судом обставин втручання у право власності ОСОБА_4 , шляхом позбавлення її права на частку у спільному майні, не може бути визнано законним та пропорційним (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року по справі № 307/207/18).

В зв`язку з відмовою в задоволенні позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Суд також вважає необхідним повернути позивачу сплачені ним на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, 05.11.2019 р. кошти в сумі 50793 гривні 00 копійок, які були внесені останнім в якості грошової компенсації частки майна ОСОБА_4 .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 355, 360, 365 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 – відмовити.

Повернути ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з депозитного рахунку № НОМЕР_2 ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 26239738, МФО 820172, сплачену 05.11.2019 р. суму 50793 (п`ятдесят тисяча сімсот дев`яносто три) гривні 00 копійок, яка була внесена останнім в якості грошової компенсації частки майна ОСОБА_4 у справі №211/4512/19.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20 листопада 2019 р.

Суддя Д.М.Ніколенко