Вирок № 85749698, 19.11.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 167/1547/15-к

Провадження № 1-кп/161/681/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 19 листопада 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді - Полюшко А.В.,

за участю секретаря - Ярмолюк І.С.,

прокурорів - Рижка Ю.Р., Калаура О.Л.,

обвинувачених - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисників - Полячука С.І., Тарасенка О.В.,

потерпілого - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42015030000000099, що надійшов з прокуратури Волинської області 17.12.2015 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Щурин Рожищенського району Волинської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , українця, гр.України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні двоє малолітніх дітей, непрацюючого, не судимого,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 365 ч.2, ст.371 ч.1 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Березовичі Володимир-Волинського району Волинської області, мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , українця, гр.України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні двоє малолітніх дітей, учасника бойових дій, працюючого верстатником ТзОВ "Цунамі", не судимого,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 365 ч.2, ст.371 ч.1 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , будучи службовими особами правоохоронного органу, вчинили незаконні дії, які виразились у перевищенні влади та службових повноважень, що супроводжувались насильством та погрозою застосування насильства, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями, також здійснили завідомо незаконний привід потерпілого, за наступних обставин.

Відповідно до Закону України «Про міліцію», міліція в Україні це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне становище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Серед основних завдань міліції є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; виявлення кримінальних правопорушень; участь у подані соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органом, підприємства, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов`язків.

Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості.

Правовою діяльності міліції є Конституція України, вказаний вище Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.

Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для незаконних дій або бездіяльності міліції.

Згідно із положенням ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Правовою основою застосування працівниками органів внутрішніх справ заходів фізичного впливу та спеціальних засобів є Закон України «Про міліцію» та Постанова Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 «Про невідкладні заходи по зміцненню законності і правопорядку в республіці».

Відповідно до положень ст.ст. 11,12,13,14,15,15-1 Закону України «Про міліцію» працівники міліції мають право зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю, застосовувати заходи фізичного впливу.

Згідно зазначених вище норм застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров`ю громадян чи працівників міліції, а також у районі проведення антитерористичної операції.

Працівники міліції мають право застосувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов`язків.

Працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв`язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби, а також використовувати службових собак у таких випадках: для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров`ю; для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку; для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення; для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльності населених пунктів, посягають на громадській спокій, життя і здоров`я людей; для припинення опору працівникові поліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов`язки по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю.

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначають з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника.

У відповідності до ст.40 КПК України слідчий орган досудового розслідування несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. При цьому слідчий уповноважений проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі дії у випадках, встановлених цим Кодексом або доручати їх проведення відповідним оперативним підрозділам.

Серед завдань кримінального провадження, визначених ст.2 Кодексу є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно ст.ст. 9, 11, 12 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов`язана прибути за викликом. У випадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

У відповідності до вимог ст.140 КПК України привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.

Рішення про здійснення приводу під час досудового розслідування приймається слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора або з власної ініціативи.

Привід може бути застосований до підозрюваного, обвинуваченого або свідка.

Так, наказом начальника управління МВС України у Волинській області №170о/с від 14.06.2013 ОСОБА_1 призначено на посаду старшого слідчого СВ Рожищенського районного відділу Управління МВС України у Волинській області, наказом начальника управління МВС України у Волинській області №170о/с від 14.06.2013 ОСОБА_2 призначено на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Рожищенського районного відділу Управління МВС України у Волинській області.

Виходячи із вищевикладених завдань і повноважень, покладених на міліцію та на органи досудового розслідування в системі МВС України, обвинувачений ОСОБА_1 , обіймаючи посаду старшого слідчого, а ОСОБА_2 - оперуповноваженого сектору карного розшуку, будучи, відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", ч. 3 ст. 18 КК України та примітки 1 до ст. 364 КК України, службовими особами правоохоронного органу, у зв`язку з постійним виконанням функцій представників влади із правоохоронними і правозастосовними повноваженнями, грубо порушили свої службові обов`язки та обмеження, перевищивши надану їм владу та службові повноваження.

Так, ОСОБА_1 проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014030180000267 відомості про яке внесені 18.07.2014, за фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , учасником якого був ОСОБА_3 , в зв`язку з чим в органу досудового розслідування була необхідність провести його допит в якості свідка.

Обвинувачений старший слідчий ОСОБА_1, знаходячись 26.04.2015 у період з 08.30 год. до 09.00 год. у м.Рожище на площі Б.Хмельницького, спільно із обвинуваченим оперуповноваженим сектору карного розшуку Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_2 , ігноруючи вимоги вказаних вище правових норм Конституції України, законів та підзаконних нормативних актів, пред`явив незаконну вимогу ОСОБА_3 безвідкладно прослідувати з ним у слідчий відділ Рожищенського райвідділу міліції для проведення слідчих дій, зазначивши, що останній начебто перебуває у розшуку, а судом надано дозвіл на застосування до нього приводу до органу досудового розслідування.

Отримавши відмову ОСОБА_3 , через невідповідність вищевказаної вимоги положенням чинного законодавства та порушення його прав як учасника кримінального провадження, та його вимогу про пред`явлення для ознайомлення процесуального рішення про його привід, старший слідчий ОСОБА_1 , явно виходячи за межі наданих йому, як працівнику міліції та слідчому органу досудового розслідування, зазначених вище прав та повноважень, висловив погрозу застосування фізичного насильства відносно нього.

Після цього ОСОБА_1 , діючи в групі із оперуповноваженим сектору карного розшуку ОСОБА_2 , який будучи обізнаним про відсутність законних приводів і підстав для застосування приводу ОСОБА_3 в орган досудового розслідування або його адміністративного затримання, несподівано для останнього, без попередження, шляхом застосування фізичного впливу, який виразився у нанесенні ударів ногою по ногах ОСОБА_3 , різкого загинання рук за спину та подальшого незаконного застосування спеціального засобу - металевих кайданок, а також шляхом нанесення ОСОБА_1 кулаком удару в ділянку живота ОСОБА_3 , за допомогою дільничного інспектора міліції Рожищенського райвідділу міліції ОСОБА_6 та міліціонера - водія міського відділу державної служби охорони м.Луцька при УМВС України у Волинській області ОСОБА_7 (не обізнаними із обставинами затримання), шляхом перевищення влади та службових повноважень, за відсутності відповідної ухвали слідчого судді, здійснили завідомо незаконний привід ОСОБА_3 у Рожищенський РВ УМВС України у Волинській області.

Внаслідок вказаних дій ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та згідно висновку експерта №567 від 28.05.2015 потерпілому ОСОБА_3 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді горизонтально розташованих саден видовженої форми на задній поверхні обох променево-зап`ястих суглобів та на задній поверхні правого передпліччя в нижній третині, які виникли від травмуючої, стискаючої дії тупих твердих предметів з обмеженою травмуючою поверхнею та садна видовженої форми на передній поверхні правої гомілки в верхній третині, яке виникло в результаті контакту з тупим твердим предметом, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

У подальшому для прикриття власних протиправних дій, які виразились у перевищені службових повноважень та завідомо незаконному приводі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , усвідомлюючи явну незаконність своїх дій, знаючи, що ОСОБА_3 будь-якого правопорушення не вчиняв, у тому числі передбаченого ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), шляхом складання ними рапортів про начебто вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, ініціювали перед старшим дільничним інспектором Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області Боярчуком Д.В. складання стосовно ОСОБА_3 протоколів про його адміністративне затримання та вчинення адміністративного правопорушення за ст.185 КУпАП.

Відповідно, ОСОБА_6 (не обізнаним зі злочинним умислом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), було складено протокол про адміністративне правопорушення серія ВН №010084 від 26.04.2015 за ст.185 КУпАП та протокол про адміністративне затримання ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 від 26.04.2015.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожен зокрема, своїми умисними діями, які виразились у перевищенні влади та службових повноважень, яке супроводжувалося насильством та погрозою застосування насильства, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями, вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст.365 ч.2 КК України. Своїми умисними діями, які виразились у завідомо незаконному приводі, вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст.371 ч.1 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 визнав, що події, що вказані в обвинувальному акті мали місце, однак їх обставини перекручені та викладені спотворено, а тому щодо кваліфікації своїх дій покладався на думку суду. Таким чином, свою вину у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушень не визнав. Цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не визнав. Суду дав показання, що у його провадженні перебувало кримінальне провадження за фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , де за письмовим дорученням процесуального керівника, потрібно було допитати ОСОБА_3 в якості свідка. Останній уникав допиту, за повістками та викликами по телефону не з`являвся, постанови про його привід для допиту не виконувались. 26.04.2015 надійшла інформація про те, що ОСОБА_3 перебуває на ринку в м.Рожище. У той день він перебував в складі слідчо-оперативної групи, оскільки невідкладених дій не було, тому він прийняв рішення поїхати на вказане місце , про що повідомив чергового. Основною метою виїзду було з`ясувати причини неявки ОСОБА_3 та з`ясувати коли він з`явиться. Коли він спустився на ІІ поверх приміщення Рожищенського РВ, то зустрів там ОСОБА_2 , який змінився після чергування, якого він попросив поїхати з ним, так як не знав реакції ОСОБА_3 на його візит. Оскільки ринок великий, вони розійшлись та шукали останнього по ринку. Він побачив ОСОБА_3 біля входу на ринок, повідомив про це ОСОБА_2 і почав розмову, запропонувавши відійти в сторону, на що ОСОБА_3 погодився та пішов першим. Між ними відбувалась спокійна розмова, однак коли він почав писати протокол допиту, заповнивши місце та дату, то останній намагався залишити місце їх розмови, посилаючись на відсутність повідомлень щодо необхідності проведення такої дії та бажання проводити таку дію у присутності захисника. Під час розмови він повідомив ОСОБА_3 , що у зв`язку з його неявками для допиту відносно нього було винесено чотири ухвали про його примусовий привід для допиту в якості свідка, які не були виконані через відсутність його за місцем проживання. Тоді він попередив ОСОБА_3 про те, що якщо він залишить місце допиту до його завершення, то він буде змушений доставити його до Рожищенського РВ для складання адміністративного протоколу. Після цього ОСОБА_3 була вчинена непокора його законним вимогам (про залишення на місці для проведення слідчих дій), а саме: він нецензурно виражався на адресу працівників поліції, демонстрував свою зневагу до них, виражаючись у присутності інших громадян, що вони нічого йому не зроблять. Під час суперечки він лише взяв потерпілого за лікоть правої руки та запропонував проїхати в райвідділ, щоб скласти протокол. Вважає, що у такій ситуації вимога про слідування до органу внутрішніх справ була законною. Ствердив, що жодних тілесних ушкоджень потерпілому не наносив, оскільки в одній його руці була папка, а в іншій - ручка, якою він писав протокол. Перед застосування спеціальних засобів і заходів фізичного впливу вони попередили потерпілого про можливість їх застосування, і лише після цього ОСОБА_2 застосовував заходи фізичного впливу - загин руки за спину, а інші працівники застосовували спецзасоби. Ствердив, що ухвали на примусовий привід ОСОБА_3 для допиту в якості свідка на 26.04.2015 не було, однак до відділку поліції його доставляли у зв`язку з вчиненням ним адміністративного правопорушення для складання протоколу.

Вважає, що внаслідок дій ОСОБА_3 могла бути загроза життю та здоров`ю працівників поліції, оскільки він міг би вдарити, відштовхнути. Оскільки він, як працівник поліції побачив, що вчинено адміністративне правопорушення, тому намагався доставити порушника до відділку для складання адміністративного протоколу (дільничний не доставляв, хоча і був присутнім, тому що так склалися обставини). Після доставки ОСОБА_3 у Рожищенський РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_2 посадив його біля вікна чергової частини, а він пішов у кабінет, заповнив повістку (узгодивши дату допиту з свідком та захисником) та вручив.

Оскільки діяв виключно в межах Закону, тому просив його виправдати за ст.365 ч.2 КК України, у випадку визнання судом винуватим за ст.371 ч.1 КК України - просив застосувати Закон України «Про амністію».

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав, ствердив, що жодної змови з ОСОБА_1 у них не було, він діяв у визначених законодавством межах, з метою припинення адміністративного правопорушення. Цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди не визнав. Суду дав показання, що 26.04.2015 він змінився з чергування, здав спецзасоби та зброю (був у цивільному одязі), в цей час на перший поверх спустився ОСОБА_1 та попросив допомогти знайти на ринку ОСОБА_3 (чув на нарадах про проблему з його прибуттям для допиту в якості свідка). Попередньо йому було відомо, що були невиконані примусові приводи, однак чи була така ухвала того дня він не знав. Оскільки він був вільним, тому погодився допомогти ОСОБА_1 Зустрів ОСОБА_3 ОСОБА_1 , він підійшов до них та стояв осторонь. Розмова відбувалась на площі Б.Хмельницького м.Рожище (хв.30-40). Коли він почув, що спілкування перейшло межі та відбувається на підвищених тонах, він підійшов та показавши своє посвідчення, попросив у ОСОБА_3 пред`явити паспорт, почувши, що розмова йшла про його неявку по кримінальному провадженню. ОСОБА_1 дістав бланк з папки, щось почав писати. Почалась сварка, нецензурна лексика, навколо позбирались люди. Він стояв за спиною ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 перед ним, в цей момент з`явився ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Останній спробував взяти за лікоть ОСОБА_3 , на що той його штовхнув, тоді він застосував фізичний вплив - загин руки за спину, що йому не зразу вдалось, оскільки потерпілий не заспокоювався та продовжував пручатись, тоді ОСОБА_6 бризнув йому балончиком в обличчя, на нього надягли кайданки, посадили в автомобіль та завезли у РВ для складання адміністративного протоколу.

Ствердив, що чув як ОСОБА_1 говорив, що є дозволи суду на його привід (однак без конкретних дат). Чи була висловлена вимога про необхідність прослідувати до Рожищенського РВ - не пам`ятає. Під кінець розмови ОСОБА_3 почав нецензурно висловлюватись в адресу ОСОБА_1 , який в той момент тримав папку, де був блокнот, однак що це був за документ і чи він будь-який документ складав йому не відомо. Попередив, що може застосувати заходи фізичного впливу (щоб припинити словесну перепалку). Вважає, що підстави для затримання ОСОБА_3 були, оскільки ОСОБА_6 почав фізичний контакт, а ОСОБА_3 його відштовхнув, тому він діяв правильно застосовуючи фізичний вплив. При цьому, умисних тілесних ушкоджень потерпілому він не завдавав (не бив по нижніх кінцівках та його шиї), щодо наявних тілесних ушкоджень у потерпілого, то їх виникнення пояснив тим, що той міг вдаритись ногою, коли його обперли на лавку. Після цього ОСОБА_3 було доставлено у відділок, чергового повідомили, що він затриманий в зв`язку з вчиненням адміністративного правопорушення. Після цього ним було складено рапорт та скеровано на резолюцію начальнику.

В зв`язку з викладеним просив його виправдати за ст.365 ч.2 КК України, а щодо ст.371 ч.1 КК України - застосувати Закон України «Про амністію».

Незважаючи на фактичне невизнання обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ст.365 ч.2, ст.371 ч.1 КК України, їхня винуватість повністю підтверджується, зібраними в ході досудового розслідування та дослідженими за клопотанням учасників під час судового розгляду доказами.

Відповідно до ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Таким чином, судовий розгляд проводиться відповідно до вимог ст.337 КПК України.

Так, правовий статус ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як службових осіб, представників влади та правоохоронного органу підтверджується, відповідно, наказом начальника Управління МВС України у Волинській області № 170о/с від 14 червня 2013 року, витягом з наказу начальника Управління МВС України у Волинській області №115 о/с від 30.04.2015 по особовому складу, Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», відповідно до ч.1 ст.2 якого обвинувачені є службовими особами правоохоронного органу в зв`язку з постійним виконанням функцій представника влади, обов`язків, передбачених Законом України «Про міліцію». Так, відповідно до ст.ст. 2 та 20 Закону України «Про міліцію», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є представниками державного органу влади, чиї законні вимоги є обов`язковими для виконання громадянами і посадовими особами. Згідно вимог ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міліцію», обвинувачені, як працівники міліції у межах повноважень, наданих вказаним вище Законом та іншими нормативно-правовими актами, самостійно приймають рішення і несуть за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Посадовою інструкцією старшого слідчого СВ Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_1 , вбачається, що при виконанні своїх службових обов`язків він забезпечує дотримання прав та свобод людини та громадянина та має право у встановленому законом порядку викликати для участі в проведенні слідчих дій як свідків, потерпілих, підозрюваних та інших учасників кримінального судочинства всіх без винятку громадян, у тому числі, посадових осіб незалежно від їх службового стану.

Посадовою інструкцією о/у СКР Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області ОСОБА_2 , вбачається, що він виконує у межах компетенції рішення, доручення прокуратури, слідчого і судді.

Таким чином, обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 були службовими особами правоохоронного органу, в зв`язку з постійним виконанням ними функцій представника влади.

Потерпілий ОСОБА_3 суду дав показання, 26.04.2015 перебуваючи в м.Рожище на ринку до нього підійшов слідчий ОСОБА_1 , попросив відійти в сторону, щоб поговорити. Відійшовши на площу Б.Хмельницького м.Рожище, до них підійшли ОСОБА_2 та ОСОБА_7 Тоді ОСОБА_1 сказав йти з ними до райвідділу, оскільки відносно нього є справа і він перебуває в розшуку. Оскільки він заперечив, то ОСОБА_2 повідомив, що тоді його затримають для встановлення особи, на що він пред`явив свій паспорт. Оскільки ухвали слідчого судді на його привід не було однак, жодних повідомлень про виклик до слідчого на той день (як і на будь-який інший) він не отримував, тому він відмовився йти до відділку. Про це також розмовляв зі своїм адвокатом, який також повідомив про відсутність законних підстав для такого приводу. ОСОБА_1 казав, що необхідно проїхати для проведення слідчих дій, на що він, після розмови з адвокатом, повідомив, щоб йому дали повістку і він з`явиться. Після цього, працівники поліції, намагались взяти його за руку, щоб силою завести до відділку, а коли він знову відмовився виконувати їх незаконну вимогу, то до нього застосували кайданки, сльозогіний газ, та доставили до райвідділу, де протримали більше 3 годин, склавши адміністративний протокол за непокору працівникам міліції та відпустили.

Ствердив, що повісток для проведення процесуальних дій (в тому числі і допиту в якості свідка) він не отримував до 26.04.2015. Лише один раз до батьків в м.Луцьку та один раз до дружини в м.Рожище приїздив дільничий інспектор та повідомляв, що треба прийти до слідчого, однак з якою метою не повідомляв, офіційної повістки не вручав та не залишав для передачі.

Під час розмови у працівників міліції в руках бачив папку, однак жодних документів не бачив (у його присутності їх не складали та йому не вручали). 26.04.2015 на нього, з метою його доставки до Рожищенського РВ спочатку тиснули психологічно (погрожуючи різними негативними наслідками, які можуть для нього настати), а потім застосували фізичну силу: ОСОБА_1 вдарив кулаком в живіт, а особа, що стояла позаду нього (як відомо на даний час - ОСОБА_2 ) вдарив кулаком по голові ззаду і по коліну. Після цього, шляхом застосування фізичної сили, одягнули кайданки на руки, ОСОБА_2 підняв до верху руки, його завели в автомобіль, де останній бив його рукою в груди. Після його доставлення склали протокол про затримання, протокол про адміністративне правопорушення, вручили повістку для допиту як свідка у кримінальній справі.

В подальшому, того ж дня, з приводу незаконних дій звернувся в прокуратуру, слідче управління, а з приводу наявних тілесних ушкоджень - до лікарні. Наполягав на суворому покаранні обвинувачених. Цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди підтримав повністю, ствердивши про відсутність документів, що підтверджують матеріальну шкоду, моральну шкоду, з врахуванням відмови у проведенні відповідної експертизи, просив стягнути в сумі 300 000 грн.

Посилання сторони захисту на те, що потерпілий раніше притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, в зв`язку з чим має неприязнь та підстави для оговорення обвинувачених, суд до уваги не приймає, оскільки до даної події з обвинуваченими він знайомий не був, між ними не було неприязних відносин, які б давали підстави для їх оговорення, а тому підстав ставити їх під сумнів у суду немає.

Показання потерпілого ОСОБА_3 судом беруться до уваги, оскільки вони спростовують показання обвинувачених, які суд вважає неправдивими та такими, що дані виключно з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень. Такі показання потерпілого об`єктивно підтверджуються іншими здобутими та всебічно, повно дослідженими у справі доказами.

Свідок ОСОБА_7 суду дав показання, що точної дати та часу не пам`ятає, в зв`язку з тривалим проміжком часу, що минув, однак між потерпілим та обвинуваченими мав місце конфлікт на території парку біля ринку в м.Рожище. Він чув, що йшла мова про ухвалу суду на допит (однак особисто її не бачив), при цьому у ОСОБА_1 була з собою папка. Потерпілий говорив з слідчим на підвищених тонах, який пропонував йому проїхати в відділок (повісток, ухвал про привід особисто він не бачив), на що потерпілий відповідав дуже голосно та з неповагою, розмахуючи, при цьому, руками. Оскільки ОСОБА_1 перебував у форменному одязі, просив його спокійно проїхати до відділку, навколо було багато людей, а потерпілий кричав, що вони нічого не зроблять і він нікуди не поїде (при цьому, нецензурної лайки не пам`ятає), внаслідок чого між обвинуваченими і потерпілим почалась шарпанина, тому його почали затримувати, для цього ОСОБА_6 пирснув балончиком з сльозогінним газом та застосували наручники. З парку повели ОСОБА_3 до службового автомобіля, подальші обставини йому не відомі.

Свідок ОСОБА_6 суду дав показання, що працював на посаді дільничого інспектора Рожищенського РВ. Точної дати не пам`ятає, однак у вихідний день - неділю, він спільно з іншими працівниками поліції, перебували в центрі м.Рожище на площі біля ринку, з метою вручення повістки для явки до відділку для допиту в якості свідка ОСОБА_3 . Під час розмови останньому було запропоновано пройти до РВ, однак він відмовився та хотів покинути місце бесіди, відштовхуючи поліцейських, тому до ОСОБА_3 були застосовані спецзасоби - наручники ОСОБА_2 . Однак при спробі їх надягнути ОСОБА_3 виривався, тому ним було застосовано балончик зі сльозогінним газом, після чого потерпілого доставили до РВ та склали протокол про затримання та протокол про адміністративне правопорушення.

Ствердив, що причиною його прибуття на місце події було повідомлення про необхідність вручення повістки про виклик на допит (ухвали про привід на той день не було). Рішення про застосування сльозогінного газу було прийнято ним самостійно, оскільки ситуація того потребувала. Складав протоколи у зв`язку з доставленням до РВ на підставі рапортів працівників поліції, щоб посприяти колегам та за вказівкою керівництва (кого конкретно - не пам`ятає). В подальшому був притягнутий до кримінальної відповідальності за підробку службової документації.

Свідок ОСОБА_9 суду дав показання, що у 2015 році працював першим заступником начальника Рожищенського РВ. Йому відомо, що за заявою потерпілого ОСОБА_5 було зареєстровано кримінальне провадження за ст.125 КК України. Згідно поданої заяви тілесні ушкодження були спричинені йому ОСОБА_3 . Слідчим в даному провадженні було визначено ОСОБА_1 . Під час проведення досудового слідства, з метою проведення допиту ОСОБА_3 надсилались повістки, здійснювались телефонні дзвінки, однак він не з`являвся. Йому відомо також і про кілька ухвал суду на його примусовий привід для допиту, які не були виконані. Ствердив, що особисто двічі бачив ОСОБА_3 , який був в нього в кабінеті, де його повідомляли про кримінальне провадження, розпочате за заявою ОСОБА_5 та пропонували вирішити ці питання добровільно з потерпілим (а не з ними, як стверджував потерпілий). Оскільки ОСОБА_3 в подальшому уникав явки, у них було повідомлення про його перебування на ринку в м.Рожище, тому туди виїхав слідчий ОСОБА_1 (в формі та з папкою) для вручення повістки. Оскільки ОСОБА_3 відмовився пройти до відділку та висловлювався нецензурною лексикою на адресу працівників поліції, тому його доставили в РВ для складання адміністративного протоколу.

Ствердив, що інформації, що ОСОБА_3 порушував громадський порядок до приїзду працівників поліції не було. Він особисто також був присутнім на місці події, оскільки вже під`їхав туди в кінці та бачив як ОСОБА_3 розмахував руками, відмовлявся виконувати вимогу про те, щоб проїхати до РВ для вручення та отримання повістки. Хто застосовував спеціальні засоби - не пам`ятає, однак жодних ударів потерпілому ніхто не наносив (цього не бачив). Адміністративний протокол складав ОСОБА_6 , однак жодних вказівок щодо його складення він не давав.

Оскільки в той день слідчий ОСОБА_1 перебував в слідчо-оперативній групі, тому можливості проводити слідчі дії не мав, міг лише вручити повістку. Ствердив, що необхідність такого виїзду та виклику для допиту викликана письмовими вказівками процесуального керівника, з метою зменшення кількості незавершених проваджень.

Свідок ОСОБА_10 суду дав показання, що у 2015 році до ЄРДР було внесено відомості за ст.125 КК України за заявою ОСОБА_5 . Згідно заяви у нанесенні тілесних ушкоджень підозрювався ОСОБА_3 , якого вони близько пів року не могли допитати. В квітні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 намагались вжити заходів для забезпечення проведення такого допиту, результатом якого було написання ОСОБА_3 скарги про його неправомірне доставлення до Рожищенського РВ. Ствердив, що ухвали суду про привід ОСОБА_3 для допиту в якості свідка на 26.04.2015 не було. 26.04.2015 він не був на роботі, до нього телефонував ОСОБА_1 та повідомив про затримання ОСОБА_3 , однак чи проводились з ним слідчі дії йому не відомо. Вказівок ОСОБА_6 про складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_3 особисто він не давав.

Свідок ОСОБА_11 суду дав показання, що перебуваючи на посаді дільничного інспектора, виконував в порядку ст.40 КПК, доручення слідчого Куца С.І. про здійснення приводів ОСОБА_3 Ним були здійснені виїзди в м.Рожище по вул.І.Франка , однак ухвалу не виконав, оскільки ОСОБА_3 повідомляв по телефону, що він відсутній, а сусіди стверджували, що бачили як він йшов вранці з дому. Останнє доручення про здійснення приводу було в кінці березня - початку квітня 2015 року. Зазначив, що один раз ним було вручено повістку на ім`я ОСОБА_3 його дружині (для передачі). Про необхідність явки він також повідомляв і батьків останнього, однак позитивних результатів такі виклики не дали.

Свідок ОСОБА_12 суду дав показання, що точної дати не пам`ятає, однак він бачив як чоловіка - потерпілого ОСОБА_3 , в парку на площі Б.Хмельницького м.Рожище кілька чоловіків (один з яких - у формі поліцейського) заламали, поклали на лавку, одягли кайданки і силою повели до автомобіля. При цьому він не чув, щоб потерпілий ображав нецензурною лайкою поліцейських або ж когось іншого або ж чинив активний опір (штовхав чи бив поліцейських). Щоб пред`являли йому якісь документи - не бачив.

Свідок ОСОБА_13 суду дав показання, що він був свідком затримання ОСОБА_3 навесні 2015 року. Від місця затримання він перебував за метрів 12. При цьому ствердив, що той виражався нецензурно, вже коли його почали затримувати та затримали. Перед затриманням не чув жодної нецензурної лайки, також не бачив, щоб ОСОБА_3 били, а оскільки останній опирався, тому була якась штовханина, а потім йому надягли кайданки.

Свідок ОСОБА_8 суду дав показання, що точної дати не пам`ятає, однак у 2015 році син мав прийти додому, однак його довго не було, тому він почав йому телефонувати, а той не піднімав слухавку. А коли передзвонив, то розповів, що його затримали і побили. Тоді ж вони прийшли на прийом до прокурора області та у СУ ГУНП та розповіли про обставини події, після чого поїхали до лікарні та зняли побої.

Ствердив, що працівники поліції до нього приходили лише один раз, опитали про місце перебування сина (останній був за кордоном близько місяця), жодних повісток не вручали. Жодних повісток, повідомлень, листів поштою на адресу реєстрації сина, де він проживає, - АДРЕСА_5 не надходило. На момент вказаної події син постійно проживав в м.Рожище, про обставини події йому відомо лише зі слів сина.

Вказані докази, суд, на підставі ст.ст.85, 86 КПК України, вважає належними, допустимими та достовірними, оскільки вони прямо та опосередковано підтверджують пред`явлене ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обвинувачення, а також були отримані у порядку, встановленому чинним Кримінальним процесуальним кодексом України.

Окрім вищевказаних доказів, винуватість обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у перевищенні влади та службових повноважень, яке супроводжувалось насильством та погрозою застосування насильства до потерпілого, болісними та такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями, а також у завідомо незаконному приводі, стверджується дослідженими в ході судового розгляду письмовими документами.

Протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення гр. ОСОБА_3 від 26 квітня 2015 року, який вже о 14.15 год, тобто безпосередньо після вчинення відносно нього неправомірних дій (задовго до закриття провадження судом по протоколу про вчинення адміністративного правопорушення), будучи попередженим про кримінальну відповідальність, повідомив, що 26 квітня 2015 року близько 09 год. працівники Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області, поблизу ринку у м. Рожище, що на площі Богдана Хмельницького, перевищили свої повноваження при врученні йому повістки про явку до слідчого, спричинивши тілесних ушкоджень, які виразились у застосуванні до нього фізичної сили, нанесенні ударів по ногах та тулубу та перебуванні його у наручниках тривалий час.

Аналогічні обставини щодо події кримінального правопорушення викладені і у заяві ОСОБА_3 від 26 квітня 2015 року на ім`я начальника УМВС України у Волинській області та у протоколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 від 27 квітня 2015 року, відібраної в прокуратурі Рожищенського району.

Випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, вбачається отримання ОСОБА_3 26 квітня 2015 року тілесних ушкоджень (розтягнення зв`язок плечового суглобу, забій грудної клітини зліва).

Рапортом про облік інформації від 26 квітня 2015 року, яка надійшла по телефону на ім`я начальника Луцького МВ УМВС України у Волинській області, стверджується, що з Луцької міської лікарні надійшла інформація про отримані тілесні ушкодження ОСОБА_3

Журналом реєстрації заяв та повідомлень Луцького МВ УМВС України у Волинській області, де 26 квітня 2015 року за № 1023 зареєстровано звернення, в якому зазначено, що до Луцької міської клінічної лікарні звернувся ОСОБА_3 з діагнозом розтяг зв`язок лівого плечового суглобу та гематома правої гомілки, яку отримав того ж числа.

З акту судово-медичного обстеження №461 від 27.04.2015 та висновку судово-медичної експертизи № 567 від 28 травня 2015 року на тілі ОСОБА_3 виявлені горизонтально розташовані садна видовженої форми на задній поверхні обох променево-зап`ясних суглобів та на задній поверхні правого передпліччя в нижній третині, які виникли від травмуючої, стискаючої дії тупих твердих предметів з обмеженою травмуючою поверхнею, а також садно видовженої форми на передній частині правої гомілки в верхній третині, яке виникло в результаті контакту з тупим твердим предметом. Всі вищевказані ушкодження цілком могли виникнути в час в зазначений в постанові та за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень. Характер саден на обох верхніх кінцівках та їх локалізація вказують на те, що вони могли виникнути внаслідок стискання м`яких тканин наручниками. Судово-медичних даних про індивідуальні особливості контактувавшої поверхні тупого предмета, який спричинив садно на передній поверхні правої гомілки - не має, також немає даних про те, в якому положенні знаходився ОСОБА_3 в момент отримання тілесних ушкоджень.

З журналу відвідувачів та доставлених до Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області вбачається, що ОСОБА_3 доставлений до райвідділу о 12.15 год., та в графі «до кого» значиться запис - ОСОБА_1 , що підтверджує той факт, що доставлено фактично ОСОБА_3 було не для складання адміністративного протоколу ОСОБА_6 , а для проведення із ним слідчих дій у кримінальному провадженні або ж вручення повістки у цьому провадженні, тоді як в подальшому працівниками поліції, з метою надання своїм незаконним діям видимості правомірних, вчинялись дії по складанню адміністративного протоколу про затримання та протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, оцінку якого, а також відповідним діям правоохоронців, було дано судом, у відповідних судових рішеннях.

Так, протокол про адміністративне затримання серії ВН № 02224 від 26 квітня 2015 року був складений ст. ДІМ Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області Боярчуком Д.В. відносно ОСОБА_3 за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.

Постановою Рожищенського районного суду Волинської області від 19.10.2015 провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП. Постановою апеляційного суду Волинської області від 04 листопада 2015 року вказане судове рішення залишено без змін.

Факт підроблення протоколу про адміністративне правопорушення від 26 квітня 2015 року, складеного відносно ОСОБА_3 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, та викладення недостовірних обставин у ньому, стверджується вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 13 січня 2016 року, яким ОСОБА_6 засуджено за ст.366 ч.1 КК України.

Вказані докази, суд, на підставі ст.ст.85, 86 КПК України, вважає належними, допустимими та достовірними, оскільки вони прямо та опосередковано підтверджують пред`явлене ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обвинувачення, а також були отримані у порядку, встановленому чинним Кримінальним процесуальним кодексом України.

Показання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що привід ОСОБА_3 здійснювався у зв`язку із вчиненням ним адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження, такі показання спростовуються вищевказаними доказами, а тому оцінює критично та вважає їх виключно способом їх захисту.

В постанові Рожищенського районного суду Волинської області від 19 жовтня 2015 року зазначено, що вимога працівників міліції проїхати у райвідділ Рожищенського РВ УМВС України для допиту в якості свідка по кримінальному провадженню ОСОБА_3 є незаконною, оскільки правопопорушення передбачене ст. 185 КУпАП передбачає наявність законної вимоги працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, оскільки вимога працівника міліції це акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі, який має бути законно обґрунтований.

Однак, згідно зазначеної постанови даних законних вимог працівників міліції при затриманні ОСОБА_3 не було. Крім того, ухвали слідчого судді на доставку ОСОБА_3 до слідчого в Рожищенський РВ УМВС України для допиту, в слідчого Куца С.І. та інших працівників міліції, які були на місці події, також не було. Крім того, як вбачається з протоколу про затримання від 26 квітня 2015 року, ОСОБА_3 був затриманий у зв`язку із його допитом в якості свідка по кримінальному провадженню, хоча будь-яких слідчих дій з ним слідчий в райвідділі міліції не проводив, лише вручив повістку для його допиту в інший день.

Таким чином встановлено, що з самого початку розмови ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_3 про необхідність прослідування до органу внутрішніх справ, в тому числі для ознайомлення з ухвалою суду та вручення повістки на виклик для проведення слідчих дій. Таким чином, ОСОБА_1 намагався доставити ОСОБА_3 до відділку саме для вчинення слідчих дій по кримінальному провадженню, а тому, зважаючи на вищедосліджені документи та показання потерпілого і свідків, суд вважає, що він був доставлений до Рожищенського РВ в порядку кримінального процесуального законодавства, а не в порядку адміністративного затримання.

Водночас, згідно протоколу затримання, злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції визначалась саме в тому, що ОСОБА_3 не прослідував до органів внутрішніх справ, хоча, на переконання суду, вказана вимога працівника міліції була не законною, так як відповідних підстав (ухвал на привід, повісток про виклик) для прибуття ОСОБА_3 до органу внутрішніх справ не було, в тому числі, невідкладно та ще й у вихідний день.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 371 КК України.

Суд також вважає, що у діях обвинувачених наявні ознаки вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 365 КК перевищенням влади або службових повноважень є умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, виникає, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб. За ч. 2 ст. 365 КК кримінальна відповідальність настає за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, якщо вони супроводжувалися: 1) насильством або погрозою застосування насильства; 2) застосуванням зброї чи спеціальних засобів; 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

При цьому, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, вичерпується самим фактом вчинення дій, які явно виходять за межі наданих працівником правоохоронного органу прав чи повноважень, і містять одну з ознак, визначених у вказаній нормі кримінального закону, - супроводжуються: насильством або з погрозою застосування насильства, застосування зброї або спеціальних засобів, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування. Заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні п. 3 примітки до ст. 364 КК не є обов`язковою умовою для кваліфікації дій за ч. 2 ст. 365 КК.

Така позиція повною мірою узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові № 13-57кс18 від 5 грудня 2018 року у справі № 301/2178/13-к.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи службовими особами правоохоронного органу, вчинили дії, що явно виходили за межі наданих їм прав та повноважень, а саме: застосували до потерпілого ОСОБА_3 насильство у вигляді завдання ударів руками та ногами, висловлювали словесну погрозу застосувати насильство, а також застосували до нього спецзасоби - кайданки, чим завдали болю. Внаслідок вказаних дій потерпілому ОСОБА_3 були заподіяні тілесні ушкодження, які згідно з висновком судово-медичної експертизи від 28 травня 2015 року № 567 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що у діях обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний склад злочину, передбачений ч.2 ст.365 КК.

Посилання обвинувачених та їх захисників на істотне порушення прав людини і основоположних свобод при проведенні досудового розслідування, зокрема, щодо порушення права на захист в частині проведення допитів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в якості свідків під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та не роз`яснення їм права не свідчити проти себе та не можливість оскарження ними відповідного судового рішення, судом до уваги не береться, оскільки протокол їх допиту не був підставою для порушення відносно них кримінального провадження, відомості щодо якого були внесені за заявою потерпілого задовго до даного судового засідання, їх не було допитано без захисників в якості свідків у даному провадженні, окрім того, протоколи судових засідань та показання осіб (свідків, потерпілих, обвинувачених) суд, на підставі ст.23 КПК України, може сприймати лише шляхом їх безпосереднього допиту, а тому лише показання осіб, що були допитані в даному судовому провадженні, судом беруться до уваги та покладаються в основу вироку.

Одночасно, висновок службової перевірки по застосуванню спецзасобів до гр. ОСОБА_3 співробітниками Рожищенського РВ УМВС від 27.04.2015 ОСОБА_2 , ОСОБА_6 судом до уваги не береться, оскільки незаконність дій працівників правоохоронного органу, була та є предметом судового розгляду, яким підтверджено протилежне, а тому даний доказ суд вважає неналежним.

Враховуючи, що показання потерпілого ОСОБА_3 дані ним безпосередньо в судовому засіданні є послідовними, відповідають обставинам справи та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, які, відповідно до ст.85, 86 КПК України, є належними та допустимими, стверджуються і показаннями допитаних в судовому засіданні свідків, не викликають сумнівів у їх достовірності, оскільки підстав ставити їх під сумнів у суду немає, тому суд бере їх за основу при постановленні даного вироку та приходить до висновку про винуватість ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.365 ч.2, 371 ч.1 КК України.

При обранні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень кожним із обвинувачених і дані їх про особу.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до ст.ст.66, 67 КК України, суд не вбачає.

Обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненні кримінальних правопорушень, визнаних судом доведеними не визнав, не розкаявся, вибачення у потерпілого не попросив, в зв`язку з чим він наполягав на найсуворішому покарані, однак враховуючи особу обвинуваченого, який не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання та реєстрації, одружений, має на утриманні двоє малолітніх дітей - сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньку ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вчинені ним кримінальні правопорушення, згідно ст.12 КК України, відносяться до категорії невеликої тяжкості та тяжких злочинів, наказом начальника Управління МВС України у Волинській області №306 о/с від 30.10.2015 його звільнено з 05.11.2015 з посади слідчого СВ Рожищенського РВ та з органів внутрішніх справ, з моменту вчинення даних кримінальних правопорушень пройшов тривалий час, протягом якого він ні кримінальних, ні адміністративних правопорушень не вчиняв, що свідчить про те, що він не є суспільно-небезпечною особою, окрім того, зважаючи на фактичну відсутність негативних наслідків, які реально настали від вчинених ним дій, тому суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства та призначає покарання в межах санкції статей кримінального закону, виді позбавлення права займати певні посади та позбавлення волі з позбавленням права займати певні посади, з застосуванням ст.75 КК України та з покладенням обов`язків, згідно ст.76 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_2 вину у вчиненні кримінальних правопорушень, визнаних судом доведеними не визнав, не розкаявся, вибачення у потерпілого не попросив, в зв`язку з чим він наполягав на найсуворішому покарані, однак враховуючи особу обвинуваченого, який не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання та реєстрації, одружений, має на утриманні двоє малолітніх дітей - сина ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та доньку ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вчинені ним кримінальні правопорушення, згідно ст.12 КК України, відносяться до категорії невеликої тяжкості та тяжких злочинів, на даний час він звільнений з органів внутрішніх справ, працевлаштований на ТзОВ «Цунамі», є учасником бойових дій, з моменту вчинення даних кримінальних правопорушень пройшов тривалий час, протягом якого він ні кримінальних, ні адміністративних правопорушень не вчиняв, що свідчить про те, що він не є суспільно-небезпечною особою, окрім того, зважаючи на фактичну відсутність негативних наслідків, які реально настали від вчинених ним дій, тому суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства та призначає покарання в межах санкції статей кримінального закону, виді позбавлення права займати певні посади та позбавлення волі з позбавленням права займати певні посади, з застосуванням ст.75 КК України та з покладенням обов`язків, згідно ст.76 КК України.

При цьому, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.371 КК України, відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії невеликої тяжкості, санкція статті передбачає покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю та обмеження волі, з дня його вчинення минуло понад три роки, а тому, на підставі ч.5 ст.74, п.2 ч.1 ст.49 КК України обвинувачених слід звільнити від призначеного за даною статтею покарання, у зв`язку із закінченням строків давності.

При призначенні додаткового покарання за ст.365 ч.2 КК України обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у виді позбавлення права обіймати певні посади суд виходить із того, що обвинувачені визнаються винними у вчиненні кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами правоохоронного органу, в зв`язку з чим, на думку суду, їх слід позбавити права займати саме посади в правоохоронних органах.

На підставі ст.54 КК України обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 слід позбавити спеціального звання, відповідно, ОСОБА_1 - «майор міліції», ОСОБА_2 - «старшого лейтенанта міліції».

На думку суду, обрана міра покарання, є необхідною та достатньою для їх виправлення та попередження вчинення ними нових правопорушень.

Згідно ст.1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

З п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року (із змінами внесеними постановами №5 від 25.05.2001 року, №1 від 27.02.2009 року) вбачається, що на осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов`язаними, сукупними діями або діяли з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

З п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року (із змінами внесеними постановами №7 від 08.07.1994 року, №11 від 30.09.1994, №15 від 25.05.1998 року, №9 від 24.10.2003 року) вбачається, що особи, які спільно заподіяли шкоду, діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

З врахуванням наведеного та з досліджених матеріалів в сукупності, суд вважає, що оскільки обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 діяли з єдиним наміром, їхніми взаємопов`язаними діями було спричинено шкоди потерпілому, тому повинні нести солідарну відповідальність.

На підставі ст.128, 129 КПК України, ст.ст.1166, 1167, 1190 ЦК України цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 до обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково, стягнути солідарно з обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в користь потерпілого ОСОБА_3 10 000 (десять тисяч) грн спричиненої моральної шкоди.

В решті позовних вимог - відмовити.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення матеріальної шкоди, суд виходив із того, що потерпілим ОСОБА_3 не надано доказів про понесену ним майнову шкоду та відповідні витрати.

Задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди потерпілому частково та визначаючи розмір грошового відшкодування, суд враховує поведінку самого потерпілого, яка передувала вчиненню неправомірних дій щодо нього, тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, глибину фізичних і душевних страждань, зміни в його повсякденному житті, порушення нормальних життєвих зв`язків, інші обставини справи, а також вимоги розумності і справедливості та вважає, що визначена сума відповідає вказаним обставинам.

Речові докази, згідно ст.100 КПК України, залишити у матеріалах кримінального провадження.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинувачені за ст.365 ч.2, ст.371 ч.1 КК України та призначити покарання:

-за ст.365 ч.2 КК України - 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах на строк 3 (три) роки;

-за ст.371 ч.1 КК України - позбавлення права займати посади у правоохоронних органах на строк 3 (три) роки.

На підставі ч.5 ст.74, п.2 ч.1 ст.49 КК України обвинуваченого ОСОБА_1 звільнити від покарання, призначеного за ч.1 ст.371 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

ОСОБА_2 визнати винним у пред`явленому обвинувачені за ст.365 ч.2, ст.371 ч.1 КК України та призначити покарання:

-за ст.365 ч.2 КК України - 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах на строк 3 (три) роки;

-за ст.371 ч.1 КК України - позбавлення права займати посади у правоохоронних органах на строк 3 (три) роки.

На підставі ч.5 ст.74, п.2 ч.1 ст.49 КК України обвинуваченого ОСОБА_2 звільнити від покарання, призначеного за ч.1 ст.371 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 до обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково, стягнути солідарно з обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в користь потерпілого ОСОБА_3 10 000 (десять тисяч) грн спричиненої моральної шкоди.

Речові докази - документи, згідно протоколу огляду предметів та документів від 04 грудня 2015 року, три відеокасети до протоколу одночасного допиту від 06 листопада 2015 року - залишити у матеріалах кримінального провадження.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченим та прокурору.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.В.Полюшко