Рішення № 85747585, 20.11.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року ЛуцькСправа № 140/2990/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Димарчук Т.М.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправним та скасування висновку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Громадської ради доброчесності (далі ГРД, відповідач) про визнання протиправним та скасування висновку ГРД від 06.05.2019 про невідповідність позивача як судді Рівненського окружного адміністративного суду критеріям доброчесності та професійної етики.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є суддею Рівненського окружного адміністративного суду і відносно неї відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі ВККСУ, комісія) проводиться кваліфікаційне оцінювання.

Учасником процедури кваліфікаційного оцінювання є також і відповідач – ГРД, яка відповідно до ч.1 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» утворюється з метою сприяння ВККСУ у встановленні судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

В межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідачем затверджено висновок від 06.05.2019 про невідповідність позивача як судді Рівненського окружного адміністративного суду критеріям доброчесності та професійної етики.

Позивач вважає, що оскаржуваний висновок відповідача є неправомірним, необ`єктивним, недостовірним, упередженим та таким, що затверджений без врахування усіх обставин та вимог чинного законодавства, у зв`язку із чим просить визнати його протиправним та скасувати.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (а.с.1).

У встановлений судом строк відзиву від відповідача, а також інших заяв, клопотань, пояснень не надійшло, при цьому, копію ухвали про відкриття провадження у справі, а також позовну заяву і додані до неї документи надіслано судом на поштову адресу відповідача - м. Київ, вул. АДРЕСА_1 9 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а також на електронну адресу ГРД. Проте, зазначений лист повернувся до суду не врученим із відміткою “не знайдено за цією адресою”, тобто зазначена копія ухвали не була вручена відповідачу з незалежних від суду причин. Відтак, в силу вимог частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) слід вважати, що копія ухвали про відкриття провадження у адміністративній справі вручена відповідачу належним чином.

Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ВККСУ подала пояснення на позовну заяву у яких зазначила, що датою засідання для проведення співбесіди з ОСОБА_1 визначено 06.05.2019. Абзацом третім пункту 20 розділу ІІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 13.02.2018 № 20/зп-18 (далі Положення) передбачено, що під час співбесіди обов`язковому обговоренню із суддею (кандидатом) підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності. Висновок про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності від 06.05.2019 надійшов до Комісії електронною поштою лише в день засідання. За результатами кваліфікаційного оцінювання ВККСУ визначила, що суддя Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 відповідає займаній посаді, оскільки набрала 714, 25 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв. Згідно з підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККСУ у разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ухвалюється протокольне рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Враховуючи зазначене, Комісією було прийнято рішення від 27.06.2019 № 558/ко-19, яким визнано суддю Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді, з урахуванням набрання чинності таким рішенням, визначеним підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККСУ.

Від учасників справи інших заяв по суті справи не надходило.

Відтак справу вирішено на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 19.09.2008 №843/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду строком на п`ять років (а.с. 13-16).

Постановою Верховної Ради України від 05.09.2013 ОСОБА_1 обрано безстроково суддею Рівненського окружного адміністративного суду (а.с. 17-19).

Рішенням ВККСУ від 07.06.2018 №133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання та визначено графік проведення іспитів 2188 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, серед яких суддя Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 (https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/decision07.06.20181.pdf, порядковий номер у списку 605).

06.05.2019 ВККСУ проведена співбесіда з ОСОБА_1 за результатами дослідження досьє судді у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.

У день проведення співбесіди, 06.05.2019 о 12 год. 30 хв. на електронну адресу Комісії надійшов висновок ГРД «Про невідповідність судді Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики», затверджений 06.05.2019 (далі Висновок).

З Висновку від 06.05.2019 вбачається, що підставами для його прийняття стало те, що: 1) суддя безпідставно не задекларувала своєчасно своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом; 2)допускала дії (бездіяльність) або ухвалювала рішення, обумовлені політичними мотивами, маніпулюючи обставинами чи законодавством.

З метою більш детального аналізу висновку ГРД та необхідністю надання суддею відповідних підтверджуючих документів, Комісією прийнято рішення про оголошення перерви у співбесіді.

27.06.2019, розглянувши питання про результати кваліфікаційного оцінювання судді Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, ВККСУ прийняла рішення № 558/ко-19, яким визнала суддю Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді (набрала 714, 25 бала), вказавши, що рішення набирає чинності у порядку, визначеному підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККСУ.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити про поширення юрисдикції адміністративного суду на спір за участю ГРД з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін “суб`єкт владних повноважень” - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Отже, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. Водночас, за законом надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування, а так само не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.

Так, правовий статус та завдання ГРД визначені статтею 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини 1 якої ГРД утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Частиною 1 статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Згідно з пунктом 16 частини 4 статті 85 названого Закону суддівське досьє має містити висновок ГРД (у разі його наявності).

З аналізу змісту вказаних норм видно, що на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Тобто, відповідач у зазначений спосіб приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому, за висновком суду, є іншим суб`єктом при здійсненні владних управлінських функцій на підставі законодавства і, відповідно, є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України та належним відповідачем за даним адміністративним позовом.

Також варто відмітити, що за сферою правового регулювання Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права.

Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Висновок ГРД, затверджений відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду іншим суб`єктом, зокрема, Комісією, стосується прав та інтересів конкретно визначеної особи та, відповідно, є правовим актом індивідуальної дії, на підставі якого виникають публічно-правові відносини.

Отже, процес надання для Комісії висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі закону, з огляду на що прийнятий відповідачем висновок, як акт індивідуальної дії з правовими наслідками для позивача, має відповідати критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, суд вважає, що даний спір стосується проходження позивачем публічної служби.

Враховуючи, що складання та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, є здійсненням владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби, а також зважаючи на те, що спірний висновок ГРД безпосередньо стосується прав та законних інтересів позивача, які вона вважає порушеними, даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами КАС України.

Згідно з ч.1 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ГРД утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до ч.6 ст. 87 вказаного Закону Громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Абзацом 2 частини третьої статті 88 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Статтею 2 Регламенту ГРД передбачено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Підпунктом 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженим Рішенням ВККСУ 13.10.2016 № 81/зп-16 (далі – Регламент ВККСУ) передбачено, що інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається до Комісії Громадською радою доброчесності не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда). Інформація або висновок подаються до Комісії у паперовій або електронній формі безпосередньо чи за допомогою засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію подання документів. Приймання Комісією інформації або висновку завершується о 18 год. 00 хв. (о 24 год. 00 хв. у разі направлення електронною поштою) дня, який передує першому з 10 днів до визначеної Комісією дати проведення співбесіди. Інформація або висновок вважаються поданими, якщо отримані Комісією у строк, визначений абзацом третім цього пункту. У разі недотримання Громадською радою доброчесності строку, визначеного абзацом третім цього пункту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення. Висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.

Відповідно до підпункту 4.10.2 пункту 4.10 Регламенту ВККСУ суддя (кандидат на посаду судді) має бути ознайомлений Громадською радою доброчесності з інформацією, що може свідчити про невідповідність його критеріям професійної етики та доброчесності (далі - інформація негативного характеру) або висновком, та має право надати Громадській раді доброчесності відповідні пояснення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Про необхідність надання саме обґрунтованого висновку йдеться також і у Висновку Ради Європи від 10.04.2017 щодо Регламенту ГРД (п. 3.4), а саме: усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими, що кореспондується з вимогами, встановленими у частині 2 статті 2 КАС України.

Водночас, суд звертає увагу, що поняття «доброчесність» чинним законодавством України не визначене, а тому є оціночним поняттям, на чому зауважено також і у згаданому Висновку Ради Європи щодо ГРД, а також у Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності ГРД в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи.

Як вбачається з наведених норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Регламенту ГРД, обсяг оцінювання, що здійснюється ГРД, обмежується питаннями професійної етики та доброчесності суддів (кандидатів на посаду судді).

Згідно з пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККСУ від 03.11.2016 №143/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 13.02.2018 №20/зп-18), відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9,12, 15,19 частини першої статті 106 Закону; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності. Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема, висновків або інформації ГРД (за наявності).

При цьому, суд наголошує, що будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, у тому числі висновок ГРД, як вже зазначалося, має бути мотивованим і ґрунтуватись на достовірних і перевірених обставинах, тобто підтверджуватись відповідними доказами.

На користь такого висновку свідчить і Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, у пункті 58 якої вказано, що системи для оцінювання роботи суддів мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях; процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

Згідно з пунктом 39 Висновку КРЄС щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади від 24.10.2014 №17 (CCJE(2014)2) джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, повинні бути надійними. Це особливо стосується інформації, на якій повинно базуватися негативне оцінювання. Крім того, дуже важливо, щоб таке оцінювання ґрунтувалося на достатніх доказах. Суддя, який проходить оцінювання, повинен мати безпосередній доступ до будь-яких доказів, призначених для використання в оцінюванні, щоб мати можливість при необхідності оскаржити їх.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд дійшов висновку, що необхідним для прийняття ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є визнання ГРД достовірною інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) і повинно підтверджуватися достатньою і достовірною інформацією.

Таким чином, згідно з положеннями статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 19 Регламенту ГРД висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими. Лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінка доказів з ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про недоброчесність. Належно обґрунтовані висновки мають містити мінімальні складові (правову підставу, встановлені факти, оцінку доказів, віднесення факту до відповідної категорії тощо) та слугують основою для правильного та справедливого рішення. Окрім того, лише належно викладені рішення можуть бути основою для формування практики визнання поведінки недоброчесною та такою, що порушує правила етики судді.

Водночас, ГРД під час складання своїх рішень, не повинна перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції ГРД, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.

Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

В оскаржуваному Висновку ГРД від 06.05.2019, вказано, що суддя безпідставно не задекларувала своєчасно своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом. Зокрема, відповідно до щорічної декларації судді за 2017 рік, зареєстрованим місцем проживання судді вказано м. Луцьк, а фактичним місцем проживання - м. Рівне. Водночас, у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації зазначено лише право безоплатного користування квартирою у м. Рівному, загальною площею 44 кв.м, яка на праві власності належить матері судді.

Відповідно до щорічної декларації за 2018 рік, зареєстрованим місцем проживання та фактичним місцем проживання судді вказано м. Луцьк, при цьому адреси не збігаються. Водночас у розділі 2 «Об`єкти нерухомості» декларації зазначено лише право безоплатного користування квартирою у м. Луцьку, загальною площею 64 кв.м, яка на праві власності належить третій особі.

Згідно з роз`ясненнями Національного агентства з питань запобігання корупції, якщо зареєстроване місце проживання особи знаходиться в помешканні, право власності яке їй не належить, при реєстрації власник повинен був дати згоду на реєстрацію та проживання цієї особи в зазначеному помешканні, а тому в декларації це помешкання необхідно зазначити у розділі 3 «Об`єкти нерухомості», тип права - право користування у зв`язку з реєстрацією місця проживання. При цьому, якщо інформацію про зареєстроване місце проживання або місце фактичного проживання було зазначено у розділі 2.1 «Інформація про суб`єкта декларування» декларації, відповідну інформацію необхідно дублювати у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації.

У висновку додатково звернуто увагу на те, що в щорічних деклараціях за 2013 та 2014 роки відсутні будь-які об`єкти нерухомого майна, які б перебували у власності, в оренді чи на праві користування судді чи членів її сім`ї.

Аналізуючи та оцінюючи такий висновок, суд виходить з наступного.

Щодо тверджень ГРД про безпідставно не задеклароване позивачем майно у випадку якщо інформацію про зареєстроване місце проживання було зазначено у розділі 2.1 декларації, відповідну інформацію необхідно дублювати у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» декларації.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено обов`язок судді подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Вказана стаття кореспондується зі статтею 45 Закону України «Про запобігання корупції».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-УІІ від 14.10.2014 у декларації зазначаються відомості про:

2) об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:

а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;

б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Аналогічні положення містяться в розділі 3 Щорічної декларації «Об`єкти нерухомості», де визначено, що суб`єкт декларування повинен задекларувати всі об`єкти нерухомості, що належать йому або членам його сім`ї на праві власності, знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

Наведені положення ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700- VII від 14.10. 2014 та розділу 3 Щорічної декларації слід застосовувати з урахуванням положень Цивільного кодексу України, що визначають поняття права власності на майно (ст. 316 ЦК України), види інших речових прав на чуже майно (ст. 395 ЦК України), а також суть договору оренду майна (759 ЦК України).

Як вбачається з пояснень ОСОБА_1 , протягом 2017-2018 років в щорічній декларації вона вказувала у розділі 2.1 як зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 . При цьому, фактично в 2017 році вона проживала за адресою АДРЕСА_3 ; у 2018 році - за адресою АДРЕСА_4 . Вказане майно вона вказувала на праві користування у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» відповідних декларацій.

Реєстрація місця проживання була здійснена нею на виконання обов`язку, передбаченого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 13 82-1V від 11.12. 2003.

Нерухомим майном, за адресою знаходження якого є зареєстроване її місце проживання ( АДРЕСА_2 .) протягом 2017-2018 років ніколи не користувалася.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача відносно того, що наявність зареєстрованого місця проживання за адресою АДРЕСА_2 за умови, що позивач фактично проживає за іншою адресою та користуюся іншим об`єктом нерухомості не свідчить про те, що вказана квартира належить їй на праві власності, оренди або перебуває в її користуванні.

Згідно з пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016 реєстрація місця проживання особи здійснюється або за наявності документу що підтверджує право користування житлом або за згодою власника.

Згідно з поясненнями ОСОБА_1 для проведення реєстрації місця проживання до органу реєстрації подавалася заява про згоду власника квартири ОСОБА_2 .

Таким чином, на переконання суду, позивач не допускала порушень Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-УІІ від 14.10.2014 , заповнюючи щорічні декларації за 2017 та 2018 роки, оскільки позивачем було відображено в декларації і місце реєстрації, і об`єкт нерухомості, яким вона фактично користується. Зважаючи на вищевикладене, у ГРД були відсутні будь-які підстави стверджувати про невідповідність ОСОБА_1 як судді критеріям доброчесності та професійної етики у зв`язку з недекларуванням майна.

Щодо відсутності в щорічних деклараціях за 2013 та 2014 роки будь-яких об`єктів нерухомого майна, які б перебували у власності, в оренді чи на праві користування позивача, суд зазначає наступне.

У 2013-2014 роках Декларація про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру подавалася у паперовому вигляді, а її форма визначалася додатком до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» № 3206-УІ від 07.04.2011.

Згідно з методичними рекомендаціями щодо заповнення декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування - у Розділі III «Відомості про нерухоме майно» Декларації зазначаються відомості про нерухоме майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта (членів сім`ї декларанта), та витрати декларанта на придбання такого майна або на користування ним у звітному році. Ці відомості зазначаються станом на дату заповнення Декларації.

Зокрема:

- у позиціях 23 - 28 - відомості про нерухоме майно, яке перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта внаслідок купівлі (приватизації, успадкування, дарування, міни, розподілу майна підприємств і організацій між засновниками та учасниками) із зазначенням місцезнаходження цих об`єктів (країна, адреса), їх загальної площі, вираженої в квадратних метрах, а в деяких випадках суми витрат декларанта на придбання такого майна або на користування ним (по кожній із зазначених позицій окремо).

Згідно п. 11 - Примітки до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» № 3206-УІ від 07.04.2011 - Поле «сума витрат (грн.) на придбання у власність/оренду чи на інше право користування» у позиціях 23 - 28, 35 - 39 і поле «усього» у позиціях 46, 48, 50, 56, 59 і 62 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 80 тис. гривень.

З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що протягом 2013-2014 років вона безоплатно користувалася квартирою за адресою, знаходження якої вказувала як своє місце проживання.

Відтак, згідно з нормами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» № 3206-УІ від 07.04.2011 та Методичними рекомендаціями, позивач не зобов`язана була вказувати користування майном, що не перевищує суму 80 тис. грн. за звітний рік.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до п.8 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції» контроль та перевірка декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування покладено на Національне агентство з питань запобігання корупції.

Такі ж висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 11.04.2018 у справі №814/886/17 (адміністративне провадження №К/9901/505/17), від 23.01.2019 у справі №820/1783/17 (провадження №К/9901/3542/17).

Таким чином, ГРД не є спеціально уповноваженим суб`єктом, який здійснює контроль та перевірку декларацій в силу закону, її Висновок ґрунтується на власних суб`єктивних припущеннях членів ГРД та на довільному розумінні та тлумаченні норм Закону, що не може бути покладено в основу прийняття акта індивідуальної дії.

В оскаржуваному Висновку також вказано про те, що суддя допускала дії (бездіяльність) або ухвалювала рішення, обумовлені політичними мотивами, маніпулюючи обставинами чи законодавством.

Зокрема, у Висновку зазначено 20.01.2014 суддя ухвалила постанову, якою визнала протиправним та скасувала рішення Березнівської районної ради від 04.12.2013 №631 "Про звернення депутатів Березнівської районної ради до Президента України Віктора Януковича та Верховної Ради України з приводу підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та останніх подій в Україні". У мотивувальній частині судового рішення суддя вказала, що по своїй суті оскаржене рішення має форму звернення депутатів районної ради з викладеною у ньому оцінкою політичної ситуації у країні та закликами до органів державної влади щодо вжиття певних заходів. Оскільки таке рішення стосується депутатської діяльності і не стосується питань територіальної громади, викладення його у формі рішення районної ради та. як наслідок, надання йому ознак обов`язковості, є виходом за межі повноважень відповідача.

Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Конституційний Суд України в абзаці 1 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 01.12.2004 №19-рп/2004 зауважив, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов`язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.03.2011 №2-рп/2011 давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень.

Згідно з пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади» відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Такий підхід повністю узгоджується із міжнародними стандартами.

Відповідно до пункту 5 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.

У названих Рекомендаціях також зазначено, що судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70). Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66).

Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації №(94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленої 13.10.1994 Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів, передбачено, що рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій.

Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) «Незалежність судді у його власному суді» суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» зазначено, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).

Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що ГРД не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 20.01.2014, якою визнано протиправним та скасовано рішення Березнівської районної ради від 04.12.2013 №631 "Про звернення депутатів Березнівської районної ради до Президента України Віктора Януковича та Верховної Ради України з приводу підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та останніх подій в Україні", набрала законної сили, а тому є обов`язковою для виконання на всій території України. При цьому, відповідач у даній справі – Березнівська районна рада не скористалася своїм правом на апеляційне оскарження, а тому погодилася з вказаним судовим рішенням та наведеними у ньому мотивами.

Суд звертає увагу на те, що наведене судове рішення не обумовлене політичними мотивами та жодним чином не обмежувало прав, свобод та інтересів громадян. Вказане судове рішення не потрапляло під критерії Закону України «Про очищення влади», Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Вказаним судовим рішенням не встановлювалося жодних обмежень щодо діяльності Березнівської районної ради, а лише констатувався факт, що прийняте рішення від 04.12. 2013 №631 «Про звернення депутатів Березнівської районної ради до Президента України Віктора Януковича та Верховної Ради України з приводу підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та останніх подій в Україні» не відповідає їх законодавчо визначеній компетенції та за своєю суттю є депутатським зверненням.

Підсумовуючи викладене у сукупності, суд вважає, що викладені в оскаржуваному висновку доводи ГРД не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованого сумніву чи можливість виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності чи професійної етики.

Доводи відповідача, викладені у висновку, ґрунтуються на припущеннях, недоведених обставинах, є необ`єктивними та неправомірними, а відтак, не можуть бути підставою для його для прийняття.

При цьому, з самого висновку від 06.05.2019 вбачається, що ГРД не змогла забезпечити право судді на відповідь до початку її співбесіди з Комісією, у зв`язку з чим суд наголошує, що ненадання позивачу можливості подати пояснення з приводу отриманої щодо неї негативної інформації позбавило позивача права на участь у процесі прийняття рішення щодо неї.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями представника Комісії, висновок складено та подано до Комісії без дотримання вимог Регламенту Комісії, а саме: не дотримано строку подання висновку до Комісії, висновок ГРД зареєстровано в день проведення співбесіди (06.05.2019), а не за 10 днів; не зазначено інформації щодо пояснень судді, відмови від їх надання, мотивів та підстав їх врахування або відхилення, відомостей щодо можливості судді ознайомитись з висновком.

Враховуючи викладене у сукупності, суд вважає, що оскаржуваний висновок ГРД від 06.05.2019 не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, прийнятий без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, є протиправним та порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на обґрунтування правомірності спірного висновку.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Керуючись статтями 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов судді Рівненського окружного адміністративного суду Жуковської ОСОБА_3 до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправним та скасування висновку задовольнити повністю

Визнати протиправними та скасувати висновок Громадської ради доброчесності від 06.05.2019 про невідповідність судді Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Суддя Т.М. Димарчук